Люди в місті9 сильних історій про людей у 2019
Читання на вихідні: історія 90-річної бабусі, життя після 40 та любов мами до незрячого сина
The Village Україна завершує підбивати підсумки року та пригадує головні матеріали про людей, які ми готували для вас 2019-го.
«Мені 90 років, і я хочу розповісти свою історію»
Євдокія Василівна прожила сильне життя. Відчула на собі наслідки голодомору, дитиною пройшла крізь війну й період відбудови, одружилася з чоловіком, якого покохала, народила двох дітей. Стала ветеринаром, тоді лікаркою-технологом, яку досі любить увесь Гадяцький район. Змінила з десяток місць проживання, переїжджаючи за чоловіком, який став прокурором. Пережила втрату двомісячної доньки, батьків, рідних братів, а тоді й чоловіка. І здається, жодного дня не сиділа без роботи, убачаючи в цьому власну силу. Це історія про довге життя, яке, за бажання, можна прожити разом із героїнею.
«Вас ніколи не катували?» Історія Ігоря Козловського про 700 днів у донецьких підвалах
У січні 2016 року в квартиру Ігоря Козловського* у Донецьку увірвалися бойовики так званої ДНР, які вилучили техніку та документи на житло, а також викрали цінну колекцію антикваріату. У квартирі залишився старший син Ігоря, який понад 20 років лежить зі зламаним хребтом. «Я доглядав його і думав, як вивезти. Для цього потрібне було функціональне ліжко та спеціальна автівка. Я вже планував зробити це, але був заарештований». Згодом «військовий трибунал «ДНР» засудив чоловіка до двох років і восьми місяців ув’язнення. Це історія про жахи перебування у полоні та переживання травми
«У мене біполярний розлад»
Дарині Бук у 18 років поставили діагноз – біполярний афективний розлад (БАР). Людина з цим розладом зазвичай не може повністю контролювати свій настрій. Спочатку вона може відчувати сильний, часто невмотивований енергетичний підйом, згодом безпричинну депресію. У маніакальному стані людина спроможна переоцінювати власні сили та неадекватно сприймати ситуацію.
«Одного дня я зрозуміла, що не можу встати з ліжка. Це було приблизно у 14 років. Я не могла нічого робити – ні їсти, ні спати. Мене ніби прибивали цвяхом. Це був дуже тривожний дзвіночок. Я просилася до лікаря, але мама казала, що не вірить у таблетки та лікарів».
«Нікому цього не кажи»: історія Саші Жиляєва, який зробив камінг-аут
«Я розповів усе, бо хотів перебувати в гармонії із собою, зі світом, а ще щоб позбутися страху неприйняття та нерозуміння. Я завжди дивувався, що у світі є так багато непублічних геїв, які приховують свої почуття. Багато з них усього досягли, здавалося б, чого боятися? Ймовірно, їм, як і мені, просто бракувало підтримки, в Україні я завжди бачив якесь заперечення цих людей, їхньої свободи».
«Мої голі фото опублікували в інтернеті»
Таня Русіна 7 років намагалася забути історію, в яку потрапила, коли їй було 20. У соцмережі дівчині запропонували знятися у фотосесії, за яку пообіцяли заплатити хороші гроші (за мірками 2011 року). Складні стосунки з мамою та вітчимом на тлі проблем зі здоров’ям та відсутністю грошей на лікування наштовхнули її на думку, що це, можливо, непоганий спосіб вирішити питання. Чому вона погодилася повністю роздягтися на камеру? Чому повірила незнайомим людям? І найважче – як пережила, коли всі друзі та близькі побачили її оголені фотографії в соцмережах?
«Втрата слуху – моя суперсила»
Валерії 21 рік, і вона слабочуюча. Це означає, що в неї пошкоджений слух: одне вухо глухе, а друге – на останній стадії перед глухотою. З такою втратою слуху люди зазвичай стають глухонімими, проте батьки Валерії вирішили реабілітувати доньку, аби вона чула та розмовляла. Так вона навчилася читати раніше, ніж говорити – у дворічному віці. «Я досі зі всієї України знаю лише одну людину, яка з моєю втратою слуху інтегрувалася в суспільство: вчилася в звичайній школі, закінчила університет, працювала на гідній роботі», – розповідає Валерія.
«У мене буде сім’я». Історія гей-пари, яка поїхала одружуватися в Данію
Роман та Антон разом уже близько п’яти років. Навесні 2019 року вони вирішили одружитися. Оскільки в Україні одностатеві шлюби не дозволені законом – хлопці поїхали в Данію. Сьогодні їхній шлюб визнають у країнах, де одностатеві шлюби легалізовані – зокрема в США, Австрії, Бельгії, Канаді, Німеччині, Франції (загалом у 28 країнах світу). Ми поспілкувалися з парою про те, чому їм було важливо взяти шлюб і як вдалося це зробити.
«Я почала жити після 40»
Олені Рижко 43 роки. Вона все завжди робила правильно – росла доброю дитиною, не плакала перед батьками, з першого разу вступила до університету, вийшла заміж за того, кого хотіла родина, та народила сина; мала зрозумілі кар’єрні цілі та всіма силами намагалася бути «ідеальною дівчиною». У житті Олена найбільше боялася розчарувати рідних, які її любили та мали щодо неї високі очікування. Цей мотив урешті став головним. Як це – почати жити для себе після 40 років?
13 років любові. Історія незрячого хлопця Матвія та його мами Олесі
У Матвія одразу кілька діагнозів: незрячість від народження, епілепсія та розлади спектру аутизму. Мама Матвія – Олеся Яскевич багато років вчилася працювати з цим на власних помилках, згодом створила організацію «Бачити серцем», що займається всебічною підтримкою сімей, які виховують дітей з важкими порушеннями розвитку. «Через Матвія це все й почалося. На якомусь етапі я вирішила, що буду організовувати навчальні та ознайомчі зустрічі, майстер-класи для батьків. Постало питання: «У статусі кого?». Так виникла ідея організації».
Олеся розповідає нам свою історію з Матвієм, яка триває понад 13 років: від заперечення до прийняття, від бажання вилікувати до бажання наповнити сина відчуттями, почуттями та емоціями.
Обкладинка: Аня Бобирєва
Коментарі
Підписатись