Дарині Бук у 18 років поставили діагноз – біполярний афективний розлад (БАР). Людина з цим розладом зазвичай не може повністю контролювати свій настрій. Спочатку вона може відчувати сильний, часто невмотивований енергетичний підйом, згодом безпричинну депресію. У маніакальному стані людина спроможна переоцінювати власні сили та неадекватно сприймати ситуацію. Дані щодо поширеності захворювання дуже різняться від країни до країни. Наприклад, у США БАР діагностований у 5,7 мільйона дорослих, водночас 1 з 5 людей з діагнозом, згідно з дослідженням, закінчує життя самогубством.

«Я живу наче на двох полюсах одночасно, кожен з яких – крайність. Цей максималізм стосується усього в житті. Це ніби бачити лише чорне та біле, а якщо вже й робити щось – то на повну, жодних півтонів. Це слова «назавжди» та «ніколи», які ніколи не виконуються. Я люблю роздавати обіцянки, наприклад, любити все життя. Не тому, що я люблю обіцяти, а тому що в цей момент я справді так відчуваю, я вірю у ці слова. Вони тривають до моменту «ніколи».

Дисклеймер

Досвід Дарини Бук не є узагальненням для біполярного розладу та показує лише особистий досвід героїні.

Історія історії

Мені 20 років, я зі Львова. Зі встановленим діагнозом живу з вісімнадцяти. Депресія у мене почалася, напевно, з 11 років, коли я засумнівалася, чи вірю в Бога. Мені було постійно сумно. Я зрозуміла, що не почуваюся так, як мої однолітки. Ніхто з них не замислювався над суттю речей, у них, мабуть, було нормальне дитинство. А я завжди хотіла дізнатися більше.

Ми жили разом з мамою, бабусею та дідом. З мамою конфліктів ніколи не мала, ми багато подорожували. На фоні дід і бабуся часто сварилися, але мене це не стосувалося. Наша сім’я чомусь спадково нещаслива за самовідчуттям. Усі перемоги та хороші події применшуються і тим самим знецінюються. Ніхто ніколи по-справжньому не радів за іншого. Я не мала відчуття сім’ї. У мене була мама, а решта – це люди, яких мені треба було бачити на Великдень і Різдво.

 Звісно, бувало й весело, але стан пригнічення мене ніколи не покидав 

Звісно, бувало й весело, але стан пригнічення мене ніколи не покидав. Я страшно себе не любила. Терпіти не могла свою зовнішність, сюди додавалися складні стосунки з однокласниками. Діти бувають дуже злі, особливо коли відрізняєшся від них вдумливістю та надмірною вразливістю. Мама мене підтримувала, вислуховувала мої істерики по п’ять годин уночі на кухні. Ставало трохи легше, але згодом я все одно поверталася в реальне середовище – і все починалося спочатку. Незабаром я зрозуміла, що цю напругу можна виливати у текст. Я маю багато депресивних віршів, що написані у період з 14 років. Вони технічно непогані, але страшні. Я багато думала про самогубство, чорну ненависть до себе.

У мене було небагато друзів, я спілкувалася з людьми переважно в інтернеті. Тоді якраз Tumblr став популярним. Через спілкування в мережі я добряче підтягнула англійську. Багато часу проводила вдома, могла по кілька місяців не ходити до школи, часто хворіла. Це був дуже відлюдницький період життя, але я йому вдячна.

Я знаю, звідки ноги ростуть – з тата. Я вже усвідомила цю проблему і прийняла. Недавно думала, що хлопчикам мама потрібна, тому що тато ніколи не буде ходити навколо нього і казати, який у мене красивий син, і тоді дитина не знатиме, що вона красива. Схвалення потрібне від протилежної статі, щоб почуватися повноцінним. Батько потрібний дочці, щоб показати, як чоловік працює, як з ним спілкуватися, як він має до тебе ставитися. Якщо чогось із цього немає, то компенсація від одного з батьків можлива, але повністю вона це не замінятиме. У мене все було від мами.

Маятник і знайомство зі смертю

Одного дня я зрозуміла, що не можу встати з ліжка. Це було приблизно у 14 років. Я не могла нічого робити – ні їсти, ні спати. Мене ніби прибивали цвяхом. Це був дуже тривожний дзвіночок. Я просилася до лікаря, але мама казала, що не вірить у таблетки та лікарів. Бабуся та дід нічого вдіяти теж не могли, хоча б тому, що ми майже не спілкувалися з ними. Я їх поважаю, але в нас немає теплих стосунків. Ми занадто довго жили разом, щоб я могла їх любити. Такий мій внутрішній стан тривав десь два тижні.

Якось я прочитала вірш однієї дівчини, сумний та чорний, вона теж була зі Львова. Ми згодом познайомилися через спільних знайомих. Вона також мала сильну депресію. Ми ходили засніженими львівськими вулицями, писали вірші, пили каву в кав’ярні. І думали, що вже дуже дорослі, тому що куримо міцні сигарети і плачемо, бо нас ніхто не любить. Батьків ми тоді чомусь не враховували. Через спілкування з цією дівчиною я усвідомила, що, певно, не всі вміють бути щасливими. Це ніби не мати органа, який за це відповідає.

 Я просилася до лікаря, але мама казала, що не вірить у таблетки та лікарів

Тоді у мене вперше стався період, що мені було дуже добре. Я подумала, що депресія нарешті минула і це я така є. Мені було 15, я почала більш-менш тусуватися, писала, знайомилася з багатьма людьми, жила більш-менш соціальним життям. Я сильно захопилася усім цим. Здавалося, я люблю кожну секунду, яку маю. Усе, на що я дивилася, наче мерехтіло, було дуже красивим. Коли це почалося, я не зрозуміла, що зі мною. Адже весь час до того я почувалася погано. Я стала зустрічатися з першим хлопцем. Навіть подумала, що я, можливо, симпатична. Мій стан піднесення тривав десь 3-4 місяці.

Потім знову почалася сильна депресія. Ці стани стали циклічними. Погано – добре, погано – добре, погано – добре. Маятник хитало в різні боки. Згодом я дізналася, що біполярний розлад має два стани – манії (піднесення) та депресії (занепад). Вони не однакові у періодах. Наприклад, манія може тривати два тижні, а депресія – два місяці, протягом яких ти «віддуваєшся» за використаний серотонін (нейромедіатор, який бере участь у регуляції пам’яті, сну, в поведінкових і емоційних реакціях та інших важливих процесах організму; виробляється у момент сильного піднесення – ред.).

У момент, коли мені було дуже добре, у нас почалися розбіжності з подругою. Я хотіла руху вперед, більше життя. Я вже мала інших друзів, з якими можна було «докопатися до суті речей». Вони не були такими глибокими, як моя подруга, але нам було добре та весело. Здається, я втомилася від постійних екзистенційних розмов і просто хотіла легкості. Ми віддалилися, нам обом від цього було важко.

Словом, я не мала часу багато думати про неї. Стільки всього трапилося – ЗНО, стосунки, випускний. Це був липень. Пам’ятаю, я лежала у ванній, і мені хтось із друзів написав, що моя подруга загинула. Я кажу, мовляв, погані в тебе жарти. А він мені – це не жарт. Вони з друзями їздили відпочивати у Крим, і вона впала зі скелі разом зі своєю подругою. Та дівчинка вижила, а моя подруга ні.

Я сходила на похорон. І бачила, що сталося, але настільки не усвідомлювала цього факту, що не могла навіть плакати. Аж у листопаді, напередодні мого дня народження, я згадала те, що знали тільки ми і сильно з цього сміялися. Це була назва розливного вина, яке ми брали, коли ходили на Високий замок. Я вперше зрозуміла, що більше ніколи не зможу їй подзвонити, написати та отримати відповідь. Тоді мене накрило.

«Можливо, у вас біполярка»

Через ці події я почала ходити до психотерапевта. Спочатку ми працювали з посттравматичним розладом. Наше спілкування було дивним. З його боку усе видавалося дуже недоречним, але невідворотним фліртом. Я маніпулювала ним, а він маніпулював мною. Врешті, він виконував свою роль – слухав мене та скеровував у розмові там, де це було потрібно.

У той період я кинула університет. Мені знову іноді було важко встати з ліжка. Я прокидалася вранці, йшла або до лікаря, або займалася спортом. Нічого іншого не робила. Якось у розмові мій психотерапевт сказав: «Можливо, у вас біполярка». Але ми не поглиблювали цей напрям. Я вирішила вступати до Києва, почалися роз’їзди та справи. Часу на психотерапевта бракувало. Невдовзі почався період підйому і я перестала відвідувати спеціаліста, адже знову вважала, що все ок.

Після вступу до Києва я з’ясувала, що там усе геть не так, як я очікувала. Це стало великим ударом. Кілька тижнів я намагалася якось із цими миритися, а тоді пішла в мінімальний відрив. Це період, під час якого я кілька тижнів ходжу на вечірки, можу мати 10 побачень на день, словом, живу таким непевним життям.

Через певний час депресія повернулася. Я зачинилася вдома на пів року. Хотіла піти до лікаря раніше, але щось мене зупиняло. Коли збагнула, що з такими справами мене скоро може не стати – знайшла собі спеціаліста, пройшла психологічні тести у психіатричній лікарні, які підтвердили діагноз, і стала на облік.

Відчуття себе

Вилікуватися від розладу неможливо. Треба постійно бути або на таблетках, або на жорсткому самоконтролі. Я вірю, що це можна контролювати, якщо знайти певну гармонію. Не треба повністю пригнічувати ці відчуття. Я б не хотіла віддати можливість відчувати й бачити світ так, як я його бачу. Я розумію, що моє божевілля часто розфарбовує речі в надзвичайні кольори. Знаю, що це закінчиться. Я намагаюся насолоджуватися цим, поки воно є. У пікові моменти я почуваюся ніби під наркотиками. Люди вживають їх, щоб мати такий стан. А в мене він від природи. Тепер я сприймаю це як привілей, адже можу бачити прекрасні речі.

Думка про самогубство нікуди не дівається. У стані піднесення немає «стопу», зокрема почуття страху. Можна перебігати шестисмугову дорогу, тому що треба на інший бік, не розуміючи, що можеш загинути. Таке просто на думку не спадає. Я робила багато дивних і лячних речей у цьому стані.

 Можна перебігати шестисмугову дорогу, тому що треба на інший бік, не розуміючи, що можеш загинути

Мозок не завжди розуміє, як реагувати на певні ситуації. Обставини не такі важливі, як те, що відбувається всередині. Усе зовні може бути гаразд, але внутрішньо це нічого не міняє. Чи навпаки – через стан піднесення можна пропускати щось важке, але важливе. Наприклад, смерть близької людини. Це наче дивитися на світ крізь певні кольорові окуляри, водночас світ буде саме таким, яким я його зараз бачу. Самоусвідомленість і критичність притуплені.

Змінюються звички. У людини може навіть повністю змінитися голос. Якщо в депресії я говорю по 20 слів за день, то коли у мене манія, я ходжу захрипла, бо постійно розмовляю. Мене неможливо заткнути. Іноді це вже всіх починає напружувати, як і поганий настрій.

Організму при біполярному розладі добряче дістається. Він страждає від нестачі сну, їжі. Плюс тяга до алкоголю та всього іншого. У манії постійно хочеться бути в русі. Мій організм ще дуже стійкий і молодий. Але коли у мене депресія, то вилазить багато хвороб, яких у мене не було, від проблем з коліном до кон’юнктивіту.

Ненависть до себе часом з’являється в депресії. Тепер я старша і розумію, що як би не хотілося, подобатися всім не можеш. Дешева любов – це не те, чого варто хотіти.

 Організму при біполярному розладі добряче дістається

Я ніколи не приховую, що у мене біполярка, що я на обліку. Час від часу мені телефонують з лікарні й питають, як я, якщо я довго не приходжу. До психотерапевта планую почати ходити, у мене є психологічні проблеми, з якими хочу працювати.

На мене досить сильно впливає погода. Якщо тривалий час холодно і немає сонця, я сприймаю все трохи придушено, як через туман. Впливає ставлення людей, але я не дуже цьому довіряю, у мене часто параноя. Я не завжди знаю, коли на мене люди просто дивляться, а коли вони дивляться по-злому. Впливає фінансовий стан, побутові штуки. Проте вони втрачають вплив, якщо в мене чітко виражений один або інший стан.

Я щаслива від друзів, вечірок, музики, подорожей, тварин, особливо кошенят. Усвідомлення щастя і його переживання приходить в неочікуваний момент. Недавно я розплакалася, бо йшла по Січових Стрільців з дому в центр, була десята ранку, гарно світило сонце, я йшла в капелюсі й усе було чудово. Я почувалася щасливою. Болісне відчуття того, що я живу.

Беата Надь

лікарка-психіатр


Важливо розуміти, що розлад настрою є фізичним станом. І він такий же реальний, як діабет чи астма. Це не просто вада характеру, не слабкість. Більшість людей з біполярним розладом, приймаючи ліки, можуть не мати симптомів захворювання протягом тривалого часу і жити в спокої (такі періоди називаються інтермісія). Ті ж, хто не дотримується призначеного лікування та пропускає прийом медикаментів, можуть піддаватися більшому ризику загострення хвороби.

Для встановлення діагнозу БАР треба, щоб людина пережила щонайменше два таких епізоди. Період депресії має тривати довше за період манії: від двох тижнів до кількох місяців. В окремих випадках депресія триває роками з дуже короткими перервами. Попри це, більшу частину свого життя людина перебуває в стані інтермісії (норми), для якого характерне повне відновлення психічної діяльності, а симптоми захворювання проявляються лише в разі загострення. Манією вважають різкий підйом настрою, який продовжується від чотирьох днів до кількох тижнів, незалежно від зовнішніх обставин. Манія особливо небезпечна ризикованою поведінкою.

Симптоми депресії

  • Настрій сумний, порожній, дратівливий або плаксивий протягом дня, майже щодня
  • Жодного інтересу та задоволення від діяльності, яка колись приносила насолоду
  • Вагомі зміни апетиту або маси тіла
  • Безсоння або занадто багато сну
  • Почуття неспокою або сповільнення
  • Втома, виснаження, нестача енергії
  • Почуття нікчемності або надмірної провини
  • Неможливість сконцентруватися або ухвалити рішення
  • Думки про смерть чи самогубство

Як допомогти людині з біполярним розладом?

Депресія може викликати почуття нестерпного смутку, провини, нікчемності та безнадії. Людина не хоче почуватися так, але не може це контролювати. Передусім варто дізнатися, чи знає про ситуацію лікар, а тоді з’ясувати, чи можете ви якось допомогти людині у щоденних справах. Пам’ятайте, що манія може викликати в людини віру в неістинні речі, створювати великі плани або штовхати до кардинальних змін у житті.

Важливо коректно реагувати на всі зміни та намагатися вберегти людину від різких імпульсивних кроків. І навпаки – у депресивному стані людина повинна відчувати, що її люблять і розуміють. Не забувайте: це не просто вигадка, а реальний стан. Якщо діагноз досі не встановлений, заохочуйте людину якомога швидше звернутися до лікаря. Це варто робити у м’якій коректній формі, без ультиматумів. Але якщо людина стає неконтрольованою – повідомте про це члена її сім’ї та зателефонуйте у служби 102 чи 103.

Симптоми манії

  • Почуття надмірної енергії, піднесеного настрою щонайменше тиждень
  • Дуже висока самооцінка, почуття всемогутності
  • Зниження потреби у сні, не відчуваючи втоми
  • Підвищена говірливість
  • Швидка зміна думок, багато ідей, що змінюються одна за одною
  • Відволікання, думки або твердження, які стрибають з теми на тему
  • Надмірна гонитва за задоволенням (наприклад, фінансовим або сексуальним) без турботи про наслідки

Фото: Анна Бобирєва

  Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.