Роман та Антон разом уже близько п’яти років. Навесні 2019 року вони вирішили одружитися. Оскільки в Україні одностатеві шлюби не дозволені законом – хлопці поїхали в Данію. Сьогодні їхній шлюб визнають у країнах, де одностатеві шлюби легалізовані – зокрема в США, Австрії, Бельгії, Канаді, Німеччині, Франції (загалом у 28 країнах світу).

Ми поспілкувалися з парою про те, чому їм було важливо взяти шлюб і як вдалося це зробити.

  Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

«Я думав, у мене ніколи не буде сім’ї»

Антон: Я виріс у маленькому містечку в Донецькій області. Моє дитинство припало на 90-ті – тоді ніхто нічого не знав [про гомосексуальність] і не було друзів, які могли б про це розповісти.

В одинадцятому класі в мене з’явився перший хлопець. Я йому вдячний за те, що він давав відповіді на питання, які мене цікавили. Тепер їх легко отримати: є інтернет, безліч відкритих людей. Тоді цей хлопець відповів на конкретні питання: «Як розповісти батькам? А чи варто? Як жити з цим далі? Як прийняти себе? Як працювати з негативно налаштованими людьми?». У мене не було періоду неприйняття себе – і я вдячний йому за допомогу. Я ніколи не приховував того, що я гей.

 Лише останні сім років життя я навчився себе приймати

Роман: Я почав асоціювати себе з гомосексуальним чоловіком десь у 13 років, але тоді мені здавалось, що це мине. Я зі Львівщини й, живучи в закритому суспільстві, не бачив альтернатив. Тоді не було інтернету, я не мав потрібної інформації. Потім мене запросили займатися консультуванням і тестуванням на ВІЛ у Львові. У той час я був дуже замкнутим. Думав, що в мене ніколи не буде сім’ї. Просто житиму собі з партнером. Але якщо ви не соціалізуєтеся в суспільстві як пара – це негативно впливає на стосунки.

Коли я познайомився з багатьма представниками [ЛГБТ] спільноти, то зрозумів, що насправді світ є більшим, ніж ми думали. Я почав приймати себе. Так минула внутрішня гомофобія. Це був довготривалий процес. Лише останні сім років життя я навчився себе приймати.

«Я зрозумів, що заслуговую на такі ж права, як інші. І що в мене буде сім’я»

Р: Працюючи з [ЛГБТ] спільнотою, ми часто чули, що в геїв не такі стійкі стосунки, як у гетеросексуальних парах, бо в них немає підґрунтя, їх може не підтримувати сім’я. Немає таких чекпоінтів у стосунках, як шлюб, наприклад. Ми хотіли одружитися, передусім, для себе. Але зробили це публічно, аби показати, що ці «чекпоінти» в стосунках можливі, навіть у наших умовах.

А: Це справді важливо для нас і наших друзів. У нас багато підписників у соцмережах зі спільноти. Наразі вже вісім людей розпитують подробиці, як саме це зробити. Є багато тих, хто хоче легалізувати свої стосунки.

 Ми хотіли одружитися, передусім, для себе

Р: Ми довго тягнули з весіллям. Від освідчення до самої події минуло півтора року. В Україні це реалізувати неможливо. Вирішили [укласти шлюб] у Данії – там зрозумілий і простий процес подачі заяви, а перельоти туди – дешеві. Там одружилися наші подруги та поділилися своїм досвідом. Також була пара росіян, які розробили інструкцію: як підготувати документи, як зробити апостиль.

Проте процес подачі змінився у 2019 році, і ця інструкція стала менш актуальною. Раніше збирали всі документи, зливали все в один PDF-файл, відсилали на пошту мерії та просто чекали відповідь – так чи ні.

 Я ніколи не приховував того, що я гей

Тепер треба заповнити аплікаційну форму онлайн. Із документів потрібно були паспорти та довідки від нотаріуса, що ми не перебуваємо в шлюбі. Ми відіслали заявку, і стався глюк. Форма не зчитувала українські номери. Ми думали, що це не суттєво, а виявилося, що вони надсилають через смс спеціальний лінк, який дійсний лише місяць. За цим лінком був вибір дат для церемонії. Ми довго видзвонювали, і зрештою отримали нашу – 29 травня о 14:00. Про це ми дізналися за три тижні. Приїхали на добу раніше, аби завезти оригінали документів.

Церемонія тривала п’ять хвилин. Ми послухали дуже милу й коротку промову: що жоден документ і жодна офіційна церемонія не робить стосунки, їх роблять люди. Ми та наші друзі плакали. Нам видали сертифікати [про шлюб], їх потрібно апостилювати, бо в іншому разі вони діяли б тільки в Данії. Для цього потрібно їхати в Міністерство закордонних справ, ми отримали їх там за дві хвилини.

Щодо фінансів ми жартуємо: якщо хтось каже, що в Україні немає дискримінації – ми можемо показати вам чеки. Наприклад, лише реєстрація заявки коштує 220 євро. Й апостиль кожен по 200 данських крон (приблизно 800 гривень). Це тільки з того, що must have для цієї процедури в Данії. Без перельотів, проживання, харчування.

 Звичайно, не дуже приємно й те, що юридично в Україні ми один одному – ніхто

«Багато пар емігрувало за кордон, бо почувалися небажаними в Україні»

Р: В Україні цей шлюб нічого не дає, бо його в нас не визнають. Винятком є тільки члени сімей працівників дипломатичних корпусів. Наприклад, посолка Британії – відкрита лесбійка, живе з дружиною. Тут її шлюб визнається, бо вона дипломатка. Наш визнають лише в країнах, де дійсні одностатеві шлюби – наприклад, в Італії, США, Канаді.

Багато пар емігрувало за кордон, бо почувалися небажаними в Україні. Я знаю чимало крутих спеціалістів, які виїхали, бо їм було некомфортно тут. Наша держава багато втратила від цього [невизнання одностатевих шлюбів].

А: Щонайменше грошей. Ми, наприклад, заплатили податки іншій державі [за реєстрацію шлюбу]. І витрачали кошти – на подорож туди, проживання. Це саме ми могли витратити тут. Усе це могла заробити Україна у свій бюджет.

Р: Звичайно, не дуже приємно й те, що юридично в Україні ми один одному – ніхто. Анатолій Ярема, журналіст з «1+1», публічно розказував, що його партнер був у реанімації, а він не міг до нього зайти. Але ми не маємо прав, хоч живемо разом.

Р: А ще в Данії є процедура одруження, але немає процедури розлучення. Розлучитися можна лише тоді, коли країна, громадянами якої ви є (Україна), визнає цей шлюб. Тоді вона вас може розлучити.

А: Тобто фактично ми не можемо розлучитися.

 Фактично ми не можемо розлучитися

«Ми плануємо дітей»

Р: Ми плануємо дітей у довгостроковій перспективі. Наразі ми не маємо всіх умов (юридичних і матеріальних), щоби забезпечити дитину. Але найбільше мене хвилює сприйняття її в суспільстві. Я дуже переймаюся через можливий булінг.

А: В Україні дуже багато дітей виховується в одностатевих сім’ях – з мамою та бабцею. Є чимало досліджень, які показують: діти в одностатевих сім’ях не гірші й не кращі, справа лише у вихованні.

До того ж [для гей-пари] це довгий, усвідомлений процес, а не випадковість. Такі люди розуміють, що є юридичні, матеріальні та психологічні моменти.

Р: У людей, які були виховані в різностатевих шлюбах, немає картинки, що може бути по-іншому. Їм ніде почерпнути цей образ. Але мені здається, що успішні історії та візуалізації здатні змінити думку. Що видимішою стане ця проблема, то швидше вона буде розв’язана. Страх будується на тому, що людина не бачила.

 В Україні дуже багато дітей виховується в одностатевих сім’ях – з мамою та бабцею