Як це працюєПрийняли на переробку понад 70 тонн російських книг: як працює книгарня «Сяйво книги»

Фото: Богдан Магдич

Ми прийшли до книгарні 7 червня, на другий день після підриву росіянами Каховської ГЕС. Ася Хазова й Гліб Малич намагаються закривати робочі справи й паралельно готуються до поїздки на Херсонщину, щоби відвезти гуманітарний вантаж. [Малич туди вирушив наступного дня з волонтерами своєї громадської організації «Громадський рух «Інтереси киян», команда потрапила під обстріл, але ніхто серйозно не постраждав].

Директор книгарні розповідає, що заснував організацію ще у 2016 році й займається, зокрема, реабілітацією військових. Наприклад, у військовому шпиталі на Печерську започаткували капістерапію [метод психосоціального й фізіореабілітаційного впливу на людей за допомоги спеціально навчених собак]. Цей напрям і досі працює.

Прессекретарка книгарні Ася Хазова каже, що теж має свою громадську організацію, яка займається збереженням пам’яток архітектури національного значення. Згадує про «кам’яні вишиванки» в Новій Каховці, де колись була в експедиції. Близько двох сотень будинків із такими «вишиванками» створив художник Григорій Довженко, розповідає Хазова. І поки незрозуміло, що з ними зараз.

«Ми не можемо сказати: «Та, війна». Вона не вперше, а пам’ятки треба зберігати. Бо росіяни знають, що забирати, відразу знищують українську культуру», – вважає Хазова. Додає, що паралельно з роботою в книгарні зараз шукають шляхи, як можна було б зберегти будинок Вікентія Хвойки, що на Подолі.

Малич і Хазова прийшли працювати в книгарню невдовзі після падіння гелікоптера, де загинуло керівництво МВС України на чолі з міністром Денисом Монастирським. Гліб очолив книгарню в лютому 2023 року, Ася приєдналася до команди у квітні. Крім них, у команді ще чотири книжкові консультанти, два баристи й кілька стажерів, які вивчають товарознавство.

– Чому вирішили так кардинально змінити вектор роботи?

Гліб Малич: Я починав кар’єру помічником депутата в КМДА, потім перейшов у пресслужбу Печерської адміністрації. Працював також у департаменті будівництва, потім у Кабміні, далі – в МВС. Згодом почалася повномасштабна війна, пізніше сталася авіакатастрофа. Мер і його радник, колишній очільник Печерської адміністрації, попросили мене трохи «підняти» муніципальну книгарню. Мені й самому це цікаво, ти робиш це для людей. Намагаємося не забувати й про інші напрями, наприклад підтримувати родичів загиблих.

Ася Хазова: Раніше я працювала на телебаченні, а потім почала співпрацю з речницею міністерства внутрішніх справ. Але внаслідок авіакатастрофи загинули люди, з якими ми працювали, усе змінилося. Більша частина команди розійшлася, і я ухвалила для себе рішення також піти. Мені пропонували працювати в держструктурі разом із речницею, але на запрошення Гліба я прийшла до книгарні. На цьому етапі хотілося творчого розвитку. Тут більш розв’язані руки, можна робити власні проєкти і вклад в українську культуру, а також працювати в соціальному напрямі. Я розумію, що ми можемо робити в книгарні більше.

– У всіх книгарнях запитую про банальне, як змінився попит на книжки. Книги про історію й українську культуру у вас так само в топі, як, наприклад, у «Книжковому Леві» й «Сенсі»?

Гліб Малич: Так, раніше був один стенд із книжками про історію України, а зараз уже два. Насправді запит від військових трохи відрізняється. Вони беруть літературу про військову справу, детективи, зарубіжну літературу. А запит на психологічну літературу є у всіх.

Ася Хазова: Так, не всі військові хочуть звертатися до психолога, але їм потрібно впоратися з емоціями. Тому за допомогою книжок вони собі якось закривають цей момент.

Гліб Малич: Також стало більше самвидаву. Сьогодні проводив невелику нараду з Мінветеранів, там кажуть, що більше 50 ветеранів подали заявки на самвидав. І хочеться це розвивати.

Багато військових приходять купувати книги для своїх дітей. А також купують листівки, підписують їх своїм дітям і дружинам, а потім надсилають.

Є також люди, які приходять купувати українську літературу, щоби надсилати її за кордон. Дуже популярні книжки англійською, польською чи іншими іноземними мовами.

Ася Хазова: Ще я звернула увагу, що більше людей почали цікавитися саме історією Києва й поезією.

– Збір російськомовних книжок на перероблення, мабуть, найбільш популярний й успішний ваш кейс. Але мене вразило те, що знаходяться люди, які їх крадуть. Ви самі застерігаєте, щоби книги віддавали в руки лише працівникам книгарні. Розкажіть про це й загалом про те, на якому етапі збір.

Гліб Малич: На жаль, таке є. Я прийшов працювати в книгарню вже тоді, коли перший збір закрили. За літо зібрали 70 тонн російськомовних книг. За кошти з перероблення першочергово закрили збір на пікап, також купували тактичні засоби для наших захисників.

У межах тристороннього меморандуму ми виступаємо саме як пункти збору й передаємо книжки на перероблення компаніям, що на цьому спеціалізуються, наприклад Обухівський комбінат. Вони встановлюють ціну на перероблення, а потім ці кошти відразу передають у благодійні фонди.

Перший збір був разом із благодійною організацією «Гуркіт», ми продовжуємо з ними співпрацювати. Також підписали меморандум ще з кількома благодійними фондами. Наприклад, доєднався Фонд підприємців теле- та кіноіндустрії, разом із ними ми відкрили ще одну точку збору – у дев’ятому павільйоні на ВДНГ [години роботи павільйону можна знайти тут]. Цей фонд уже зібрав кошти на 580 пікапів для ЗСУ (у нас на банері це можна побачити). У них офіційний меморандум із Нацгвардією й Міністерством оборони. Також ми підписали меморандум із благодійним фондом «Добрі справи». Перевіряємо команду й історію фондів, щоб усе було чисто й прозоро.

Коли робили перерву між зборами російськомовної літератури, десь місяць, люди однаково продовжували доносити книжки. Із моменту відкриття нового збору ми зібрали вже близько однієї тонни російськомовної літератури, але очікуємо, що її буде не менше, ніж у попередньому зборі. Новий збір триватиме до кінця літа.

Ася Хазова: Зараз один хаб у Львові хоче до нас приєднатися й теж відкрити пункт збору, щоб відправляти російськомовні книжки на перероблення до Києва. Переробленням російськомовних книжок також цікавляться іноземні журналісти з Японії, Франції, Польщі. Наприклад, приходив журналіст-поляк, який знав російську мову, а зараз учить українську й спілкувався з нами українською.

Люди приносять різні книги. Це можуть бути невеликі стоси, а можуть бути пакети, які нема куди ставити. Деякі буквально вигрібають усе з поличок бабусь і дідусів, разом із величезними томами Пушкіна й «Енциклопедією СРСР». Приємно, що вони цікавляться щодо знижки на українську літературу й відразу обирають тут книги [книгарня дає знижку 10% для тих, хто здає російськомовні книжки, вона діятиме до 25 вересня].

Гліб Малич: Нам також передавали російськомовні книжки деякі лікарні в Київській області. Одна з них передала шість тонн із бібліотеки, яка була в лікарні.

– А які результати збору мобільних бібліотек для військових? Назва «Поверни живим» як на мене, вийшла символічна й зворушлива [військові можуть повернути прочитану книгу після війни – як запорука того, що повернуться самі].

Гліб Малич: Запит на мобільні бібліотеки для військових також з’явився з літа минулого року, особливо у військових шпиталях. Це була ініціатива Колі Сєрги з «Культурного десанту». Тоді передали три ящики книжок – десь 200 штук.

Зараз ми продовжили збирати мобільні бібліотеки разом із пластовим куренем «Чортополохи». Я офіцер запасу, спілкуюся з військовими, і вони розповідають, що хочуть почитати. Загалом ми передали дві тисячі книжок по всіх областях.

Ще 700 книжок надіслали до Київського реабілітаційного центру й відклали 200, які передамо до бібліотеки ліцею Богуна. Для «Культурного десанту» додамо 500–600 книжок. Із наступного місяця також починаємо співпрацю з «Культурними військами України». У книгарні буде стояти бокс, куди кожен охочий зможе покласти книгу. Усі зібрані книги передадуть військовим, зокрема й на передову.

Ася Хазова: Ми також контактували з однією військовою частиною, яка є таким собі «перевалочним пунктом», звідки військові їдуть на схід. Вони самі до нас приїжджали й відбирали ту літературу, яка їм потрібна. Я просто побачила оголошення, що військова частина шукає якісні книги, і написала, що в нас є така можливість. Вони відібрали від 70 до 100 книг. Я рада, що ми змогли закрити потреби цієї військової частини й допомогти їм емоційно відновитися.

– Як загалом оцінюєте свій вклад за ці кілька місяців роботи в книгарні?

Гліб Малич: Чесно кажучи, багато було вже зроблено. Багато робиться зараз і буде робитися в перспективі.

Ася Хазова: Гліб справді молодець. Підняв кав’ярню, ми почали привертати увагу до книгарні. Коли я прийшла, то ми не просто поговорили для галочки, а придумали конкретні кроки й накидали план. Нам цікаво, щоби був результат. Щоби люди здали російськомовну літературу, а наші військові надавали стусанів росіянам.

Звісно, не все так гладко, як здається, у книгарні позалишалися «хвости» від попередньої команди й борги. Ми мало про це говоримо, люди не бачать цих викликів, але ми їх вирішуємо. Це насправді не легко, особливо під час війни. Гліб постійно розбирається з документами, працює, треба налагоджувати комунікацію із видавцями.

Ми живемо в книгарні, нема такого, що в певну годину приходимо і йдемо. Якщо телефонує військовий, я відповім й о дев’ятій, й о десятій й об одинадцятій вечора. Ми звикли до такого темпу, поки працювали в МВС і бачили все зсередини, із якими історіями люди приходять до міграційної служби, їздили у відрядження й спостерігали за роботою поліції й ДСНС.

Гліб Малич: МВС разом з іншими відомствами стало, зокрема, й інформаційною нішею для іноземців. У департаменті комунікацій було 30 людей по всій Україні, і що 40 хвилин ми виставляли новини на сайті й у соцмережі. Уже коли я став директором книгарні, мене однаково тягнуло до телефона, щоби щось опублікувати.

Ася Хазова: У нас також є ідея зробити виставку світлин Миколи Анацького на тематику війну [загинув 18 січня внаслідок падіння гелікоптера]. Його жорсткий диск також розбився в гелікоптері, але є світлини, які він надсилав раніше.

Микола Анацький спочатку був нацгвардійцем, потім став фотографом міністра. Загалом п’ять років працював у міністерстві. У нього дуже круті роботи, на знакових подіях. Наприклад, був присутнім під час обміну полонених «азовців» у Туреччині. Це справді історичні кадри, і ми не можемо не привертати до цього уваги. До того ж Микола був чудовою людиною.

– Думаю, чимало людей захочуть прийти на виставку. Але ми також розуміємо, що муніципальна книгарня – це некомерційна історія. Як це – працювати в муніципальній книгарні? Що вас мотивує?

Ася Хазова: Ми хочемо зробити місце, де не просто можна знайти книгу чи попити каву, а об’єднати творчу українську інтелігенцію, щоби вони могли комунікувати між собою, робити творчі проєкти. Часом ми знайомимо їх одне з одним.

До нас також часто звертаються університети, щоби проводити лекції, або студенти, які хочуть зняти дипломну роботу або роботу для фестивалів. Зйомка безоплатна, ми можемо навіть прийти раніше й відкрити книгарню, якщо потрібно, щоб у кадрі не було людей, або підказати, як краще поставити камеру.

Ми хочемо поєднати творчий аспект і соціальний. Наприклад, нещодавно завершили збір дитячих книжок до Дня захисту дітей і запускаємо нову акцію, щоби збирати книжки для дітей на деокупованій території Харківщини. Робимо й зовнішні проєкти. Зараз готуємо один проєкт з «Укрпоштою», також хочемо випустити спільну марку.

Гліб Малич: Мені допомагає мій попередній досвід у державній службі, я до цього звик. Але ще декілька років тому не було такого партнерства держави й громадянського суспільства. Держава піклується про громадян і дає майданчик, щоби робити те, що хоче громада. Усе справді робиться для людей. І в книжковій сфері теж хочеться підставити плече.

Хотілося б використовувати книгарню як творчий майданчик для молодих письменників і поетів, проведення молодіжних заходів, літературних вечорів. Щоби кожен знав, що він може зробити презентацію своїх віршів чи романів на безоплатній основі.

Ася Хазова: Ми бачимо зацікавлення людей, що вони хочуть бути причетними й не проходять повз. Ось виклала ООН пост про день російської літератури, й українці були в розпачі. Тому ми написали, щоби вони приносили російськомовні книжки, щоб таким способом «злити» злість і агресію.

Загалом наша аудиторія – це люди будь-якого віку. Є більш старші, хто ще в дитинстві тут купував книжки й потім приводить своїх онуків. На цікаві заходи збирається молодь. А нещодавно одна жінка просто йшла повз книгарню й вирішила зайти. Виявилося, що це стилістка з Харкова. Вона сказала, що в Києві ще не дуже орієнтується, але в нас їй сподобалося й вона буде повертатися.

Люди з інших міст спостерігають за тим, як працює книгарня. Навіть для тих, хто переїхав із Києва, ми залишаємося в полі уваги. Одна дівчинка спеціально приїхала з Харкова, щоби побувати в книгарні.

Кава, книги, локація – хочеться, щоб це було місце для душі. Щоб кияни, проходячи повз, не задавалися питанням: «А чому це місце занепало?» – а щоб заходили сюди. Це моя внутрішня мотивація. Після повномасштабної війни, думаю, багато людей зрозуміли, що не варто когось звинувачувати, а варто брати відповідальність у свої руки замість того, щоб чекати. Ми намагаємося зробити акцент на сильному, а слабке підтягнути.

Гліб Малич: На перспективу можна було б зробити ще одне місце, де кожен міг би обрати собі книгу, наприклад філіал «Сяйва книги» на лівому березі.

Ася Хазова: Але тільки на перспективу! Ми єдина муніципальна книгарня, цим ми й вирізняємося.

Ми робимо вклад для самих себе, для українців. І зацікавлені посилювати, змінювати, поліпшувати, щоб цей вклад мав розвиток. Щоб навіть коли ми підемо, книгарня працювала. Кажуть, що в державних структурах є інституційна пам’ять, – ми хочемо, щоби вона збереглася.