У Музеї кіно в приміщенні Довженко-Центру 30 липня відкривається виставка  «Кричати! Кликати! Горіти!», де покажуть рекламні плакати до українських і закордонних фільмів, створених у 20-х роках 20-го сторіччя. Це перша виставка в Довженко-Центрі після відновлення діяльності. The Village Україна відвідали виставку перед її відкриттям разом з куратором і керівником кіноархіву Олександром Телюком та розповідають, чому її варто побачити.

Кіноплакати з колекції НБУВ

 Виставка українського кіноплакату «Кричати! Кликати! Горіти!»

КОЛИ: 30 липня – 27 вересня

ср-нд, з 12:00–19:00

ДЕ: Довженко-Центр, вул. Васильківська, 1, 5 поверх

СКІЛЬКИ: 80 гривень – повний квиток, 50 гривень – пенсійний і студентський

Вхід вільний для людей з інвалідністю за наявності посвідчення

FACEBOOK

Виставка є логічним продовженням експозиції «ВУФКУ*. Lost & Found», яку глядач міг відвідати в 2019 році. Цей час багато з дослідників вважають періодом розквіту і злетом українського кіно, водночас багато з фільмів цього часу вважаються втраченими. У 20-х ВУФКУ мало монополію над усіма кінопроцесами в Україні й не тільки, випускало фільми, а також займалося кіноосвітою, кінопрокатом, будувало кінотеатри. Окремим напрямом діяльності була реклама, проте він був досить автономним. 

Створювати плакати в той час могли як відомі художники, так й аматори. «Ці плакати – оригінали, які зберігались у бібліотеці Вернадського. Її працівники добре дбали про них, тож вони дійшли до нас в ідеальному стані. Ми працювали з цим матеріалом, коли створювали «Альбом українського кіноплакату 20-х», тож деякі з цих робіт можна було побачити там. Але вони ніколи не експонувалися у виставковому просторі. Після виставки ВУФКУ ми шукали якогось логічного продовження цієї лінії, розробляли декілька ідей, та врешті решт повернулися до плакатів. Від багатьох фільмів, створених ВУФКУ, лишилися тільки плакати та різні прояви кінореклами. Тобто фактично афіші є єдиними доказами існування цих фільмів», – розповідає Олександр.

Експозиція розміщена в двох залах. Перший дозволяє глядачеві познайомитися з найбільш відомими іменами художників, які працювали над кінорекламою того часу. На початку розміщено декілька робіт іще «довухківського» часу. «На початку 20-х розпочиналась українізація, не було жорсткої цензури. Ці роботи більше нагадують лубок або книжкові ілюстрації. Але від них можна простежити, як змінювалась українська кінореклама».  На одній зі стін два плакати фільму «Справа 128»: один російською, другий українською мовою. «Цей фільм виходив як раз на зламі всіх процесів українізації. Але ми можемо побачити, що вже можна було створювати щось українською мовою».

* ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) – державна організація, що в 20–30 роки минулого століття сформувала українську кінокультуру, так званий «український Голлівуд».

ВУФКУ співпрацювало з багатьма художниками, але когось кликали як архітекторів і художників-оформлювачів, а з кимось співпрацювали виключно як з графіками в кіногазетах або художниками кіноафіш. Зокрема, тут представлені афіші, створені Олександром Довженком, який відомий передусім як кінематографіст. Довженко навчався у Варшаві та Берліні, а після повернення в Україну почав свою співпрацю з ВУФКУ саме як кіноплакатист. Усього він створив чотири плакати, зокрема, до українського фільму «Синій пакет» та американського пригодницького фільму «Акули Нью-Йорка», який був на українських екранах у 20-х. Уже через рік, після створення цих плакатів, Довженко випустить «Звенигору», яка стане відомою не тільки в Україні, а й у всьому Радянському Союзі та Європі.

Поруч із кіноплакатами розташовані екрани, на яких можна побачити невеликі фрагменти фільмів. «Тут можна простежити, як узагалі мислили художники того часу, коли малювали ці плакати. Часто вони брали якісь яскраві образи й елементи із самих фільмів. Це були, по суті, фотоколажі – комбінації різних кадрів. Це особливість українських плакатів 20-х. Російські кіноплакати того часу були більш конструктивістські, водночас українські тяжіли до фотографічності, хоча кольори були й не зовсім реалістичними».

«Окрім плакатів, тут можна побачити матеріали з преси, і навіть відновити знання не лише про українські фільми, а й про репертуари кінотеатрів того часу, які закордонні фільми доходили до наших кінотеатрів», – розповідає куратор виставки.

У другій залі немає ділення за авторами й багато з представлених афіш намальовані невідомими художниками. Але ця зала розповідає про те, з якими інструментами працювали плакатисти. Наприклад, перша стіна присвячена шрифтовим рішенням. Поруч – фотоколажі. Художники намагалися вмістити на полотно образи, які б максимально передавали зміст фільму.

Характерною рисою фільмів 20-х були великі плани. Художники перейняли цю особливість і в плакатах. 

Наступна частина присвячена роботі з кольором. Попри те, що фільми були чорно-білими, плакатисти намагалися передати зміст фільмів і через колір. Враховуючи політичну специфіку часу, на багатьох використовували жовто-блакитні поєднання або ж багато червоного кольору. 

Завершується експозиція плакатами початку 30-х років. «На початку 30-х плакати стають більш конструктивістські, а назви фільмів – лозунгами або агітками. Починають знімати все більше ширвжитку. У цей час ВУФКУ ліквідується, і на його місці з’являється «Українфільм». Змінюється час, змінюється й стиль. Тут можна побачити зародження загальнорадянського стилю, який пізніше перетвориться в соцреалізм», – завершує екскурсію Олександр.

Олена Гончарук

керівниця Музею кіно


Ми бачимо в цій виставці великий потенціал для сучасних графіків і дизайнерів. Тут представлені величезна палітра роботи зі шрифтами, кольорами, різноманіття композиційних рішень. Оскільки мода час від часу повертається, а дизайнерам важливо розуміти, звідки генеруються ті чи ті ідеї. Тут якраз можна простежити, як майстри створювали шрифти й надихали типографів, які пізніше створювали брендові шрифти.

Так само в журналах можна порівняти, як імідж одного фільму змінювався залежно від медіуму. На плакаті це яскраві кольори, образи й великі форми, а в журналі трошки інше: там можна додати більше дрібних деталей. Нам хочеться звабити сучасних представників креативних індустрій саме цими дизайнерськими рішеннями 20-х років.

Ми поступово будемо входити в якусь виставкову інтенсивність. Сподіваємося, що з вересня зможемо активізувати й інші програми. У наших планах – запустити кіноклуб, кураторські виставки, мистецтвознавчі лекції. Також плануємо розпочати серію дитячих занять: «Стратегії візуального мислення» й «Абетка кіномистецтва». Під час них діти матимуть змогу займатися прямо в експозиції й обговорювати експонати.


Виставка триватиме до 27 вересня. За вимогами безпеки під час карантину відвідування галерей і музеїв дозволяють лише в респіраторних масках.

Про всі виставки літа читайте

в матеріалі

Фото: Анна Шакун для The Village Україна