У Канаді одна з найбільших українських діаспор у світі. Її також називають «країною мігрантів». Редакція The Village Україна вирішила порівняти ціни в трьох великих канадських містах: Торонто, Оттаві й Монреалі, а також у передмісті. Для цього ми поспілкувалися з чотирма українцями, які живуть у Канаді.

Раніше ми розповідали, скільки коштує життя в Празі, Варшаві, Берліні й Лондоні.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Коротка екскурсія

Торонто, а також Ванкувер – одні з найбільш заселених і дорогих міст Канади. У Ванкувері є гори й океан, але в Торонто цього немає. Заведено вважати, що в цьому місті багато роботи, але насправді знайти її важко, розповідає Валентина, яка живе в Торонто вже три роки.

Що ближче до Сі-ен-тауер й озера, то вищі ціни на оренду, каже Валентина. Помірковані ціни на оренду в районах Annex, Church-Wellesley, Chinatown. Дорожче в Liberty Village, Harbourfront, Fashion District.

 Оттава – це столиця Канади. Як і Торонто, розташована в провінції Онтаріо. Але через річку й міст (як кажуть місцеві, дві хвилини на автівці) можна дістатися до франкомовної провінції Квебек. Тому багато вакансій тут вимагають знання двох мов, англійської й французької, розповідає Софія, яка переїхала в Оттаву влітку минулого року. До того ж український досвід роботи не допомагає, потрібно мати досвід роботи в Канаді.

Найбільш доступні райони: Orleans (там живе багато українців, але це 25–30 хвилин від центру на автівці), Stittsville, Barrhaven, Queenswood Heights, Avalon. Найбільш дорогі райони: Rockcliffe Park, New Edinburgh, Manotick, Island Park, The Glebe.

 Монреаль – найбільше місто в провінції Квебек і друге за величиною після Торонто. Офіційна мова в Монреалі французька, і це може відштовхувати багатьох мігрантів, розповідають місцеві. Є й англомовні райони, у закладах можуть відповісти англійською, але, наприклад, документи потрібно заповнювати французькою.

Це відносно недороге місто щодо оренди й покупки житла, якщо порівнювати з тим самим Торонто чи Ванкувером, розповідає журналіст Богдан, який уже четвертий рік навчається в університеті Конкордія. Богдан із Дніпра, але з сьомого класу жив в Оттаві. Каже, Торонто – більше місто для бізнесу, а Монреаль можна назвати культурною столицею Канади.

Заможні райони Монреаля: Westmount, Outremont, West Island. Скромніші райони: Hochelaga-Maisonneuve, Saint-Michel, Montréal-Nord.

Монреаль
Оттава
Торонто

Зарплатня

Дохід у середньому по Канаді

Скромний дохід – до 45 тисяч канадських доларів на рік

Середній дохід – 45–120 тисяч канадських доларів на рік

Високий дохід – 120 тисяч канадських доларів на рік

Мінімальна зарплата в провінції Онтаріо (Торонто, Оттава) – 15,50 канадських доларів на годину. Прожитковий мінімум – 19,72 канадських доларів на годину. У Торонто прожитковий мінімум найвищий – 23,15 канадських доларів на годину, або 44,5 тисячі канадських доларів на рік.

У провінції Квебек (Монреаль) мінімальна зарплата – 14,24 канадських доларів на годину. Високим доходом вважається дохід більше 100 тисяч канадських доларів на рік.

Тих, хто заробляє менше 30 тисяч канадських доларів на рік, вважають людьми з низьким рівнем доходу. Наприклад, людині, яка живе одна, буде важко орендувати житло, якщо вона заробляє менше 50–60 тисяч канадських доларів на рік, розповідає Ірина, яка живе в передмісті Монреаля вже протягом 25 років.

Житло

Валентина 

Торонто


Три роки тому ми з хлопцем знімали малесеньку кімнатку, буквально 5 на 5 метрів, у центрі за 1200 канадських доларів. Потім ми переїхали в передмістя Торонто (це Greater Toronto Area, щось подібне до Київської області). Там за таку саму студію, тільки трохи більшу й у підвальному приміщенні, платили 1100 канадських доларів.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну ми повернулися в центр, жили в старому будинку вже за 1600 канадських доларів на місяць. Знайти квартиру за таку ціну – це велика вдача, але це був будинок із тарганами й протягами. Загалом орендувати квартиру менше, ніж за 1500–1700 канадських доларів, у даунтауні важко, треба їхати в передмістя.

Менше місяця тому ми переїхали у квартиру в новобудові. Тепер платимо більш ніж 2700 канадських доларів плюс комунальні платежі. Але це новий будинок, зі спортзалом, окремими кімнатами для роботи.

Знайти житло в Канаді важко, бо на нього завжди є попит. До того ж треба мати кредитну історію, відгуки від роботодавців. Банківський рахунок і канадський номер телефону – це теж дрібниці, які впливають. В іншому разі можна знайти лише неофіційне житло.

Платформи для пошуку житла: Rentals, Remax, Realtor, Rentboard, Rentfaster, Rentseeker, Zoocasa, Rew, Zillow.

Практика з рієлторами поширена, але більшість моїх знайомих, навіть якщо користувалися їхніми послугами, знаходили житло самотужки. Ми, наприклад, знаходили його на маркетплейсі на Facebook, або знайомі надсилали варіанти. Останнє житло хлопець знайшов, побачивши таргетовану рекламу чи то в Google, чи то в соцмережах.

Щодо купівлі житла, то, наприклад, квартира (кондо) в центрі чи навіть у передмісті, Місісазі чи Норт-Йорку, буде коштувати в середньому від 800 тисяч до мільйона канадських доларів.

Софія

Оттава


Я живу з мамою в районі The Glebe. Це один із дорогих районів, але ми керувалися тим, що поки я не можу знову водити авто, нам потрібно обирати квартиру ближче до місця роботи.

Ми знімаємо квартиру з двома спальнями, сумісною кухнею й вітальнею, однією ванною й двома балконами. Вартість оренди становить 1995 канадських доларів включно з платою за воду й вивезення сміття. Але часом в орендну плату входить інтернет й електроенергія – усе залежить від типу будинку.

Шукати житло довелося близько місяця. Переглянули варіантів 10–13, це було досить стресово. Наприклад, проблема була в тім, що деякі будинки мають пральну кімнату в темному й брудному підвалі чи взагалі поза межами будинку.

Ми моніторили житло на сайті Viewit, щоб зрозуміти, які квартири доступні в різних районах. Щоб знайти більш прийнятні пропозиції, користувалися сайтами й застосунками Craigslist, Kijiji та Facebook Marketplace.

Богдан

Монреаль


Я знімаю житло в центрі, недалеко від університету, разом із другом, такий формат тут дуже популярний. За дві спальні й вітальню ми платимо 2030 канадських доларів на місяць. Це сума на двох, трохи вище середнього. У Ванкувері чи Торонто зняти житло за таку ціну в центрі було б нереально.

Знайти більш дешеве житло можна в північному Монреалі, але, на мою думку, там також вищий рівень злочинності.

Попри інфляцію, житло продовжують купувати. Наприклад, родина, де й чоловік, і жінка працюють на повну зайнятість, може взяти будинок в іпотеку на 20 чи 25 років (вартість будинку може бути й 400, 800 тисяч канадських доларів, залежно від рівня доходу).

Знайти житло можна на сайтах Rentals, Kijiji чи Remax. Агенти з нерухомості дуже поширені, користуються попитом.

Ірина

Монреаль


Ірина разом із чоловіком купила дім у передмісті Монреаля, в місті Шатоге, і виплачує за нього іпотеку (1200 канадських доларів на місяць разом із земельним податком). У сам Монреаль на автівці можна потрапити через міст, якщо без заторів, за 18–20 хвилин. Але в часи пік і під час снігопадів – довше.

– Це місто контрастів. В одному районі можуть жити найбагатші люди, а через дорогу може бути найбідніший квартал. Є умовно «італійські» або «єврейські» райони, бо люди самі масово там селилися. Тому ціни різні, раджу звертатися до агентів із продажу й оренди нерухомості.

Наприклад, є будинки на три, чотири чи п’ять поверхів, але вони побудовані з дерева. Там дуже чутно сусідів, тому оренда може бути значно нижчою.

Комунальні послуги

Валентина 

Торонто


В оплаті комуналки нічого принципово нового нема: у кожної людини чи родини є свій акаунт у системі певної компанії. Там можна оплачувати рахунки онлайн щомісяця. Середня сума за комунальні послуги по Онтаріо – близько 85 канадських доларів. Ми платили від 40 (три роки тому) до 120 (зараз).

Софія

Оттава


За інтернет платимо щомісяця 40,62 канадських доларів, за електроенергію – 128 канадських доларів. Телефонні рахунки – 74,15 канадських доларів. Газ коштує 85 канадських доларів.

Богдан

Монреаль


Комунальні платежі залежать від розміру будинку й від сезону. Тут зима триває від листопада до початку квітня, тому опалювати доводиться часто. Ціна – три центи за кіловат, або 73 канадських долари за 1000 кіловат.

Ірина

Монреаль


Плату за світло іноді включають в орендну плату, принаймні так було в мене, коли орендувала житло. Найчастіше в оренду житла включають й опалення.

Зараз за електроенергію в приватному будинку я плачу 217 канадських доларів на місяць (освітлення, опалення, електроплита, гаряча вода, яка нагрівається за допомогою електрики). Я не економлю, але є домівки, де люди користуються газовими плитами, мають газові каміни, опалення на дизелі.

Транспорт

Валентина 

Торонто


Найпопулярніший громадський транспорт – метро, яке розгалужується на кілька міст у передмістя, а також стрит-кеб у центрі чи по-нашому трамвай. Трамвайні колії проходять крізь основні артерії міста й розвантажують одну з гілок метро.

Метро ламається ледь не щодня, ледь не по десять разів застрягає в тунелі (для Києва це дико, таке трапляється що кілька років). Транспорт не надійний: я постійно запізнююся на роботу, навіть якщо виходжу завчасно. І це одна з причин, чому люди пересідають на автівки.

Водночас користуватися транспортом зручно, якщо маєш спеціальну карту Presto. Наприклад, одна поїздка коштує 3,25 канадських доларів. Я могла б придбати й post-secondary pass як студентка, але зараз отримую приблизно таку саму знижку за картою Presto. Наприклад, проїзний на місяць для студента коштує 128,15 канадських доларів, а повний – 143 канадські долари.

Це проїзний у системі ТТС: транспорт об’єднаний у єдину систему для центру, тому протягом двох годин можна пересідати з одного виду транспорту на інший стільки разів, скільки потрібно.

Але транспорт у Торонто дуже небезпечний, там багато безхатьків і психічно хворих людей, які мають пільги. Чи не щодня я чую новини про те, як у метро когось зарізали. Мені доводиться там проводити близько години щодня, і щоразу я сподіваюся, що в потяг не зайде неадекватна людина.

Серед таксі тут популярні Uber чи Lyft. Вони вдвічі дешевші за будь-яке місцеве таксі. Але я за три роки життя в Торонто жодного разу не скористалася таксі через його вартість.

Велосипеди тут шанують, але не можу сказати, що ними користується багато людей. Велодоріжки проходять основними артеріями даунтауна, утім, велосипедисти мають стояти в тих самих заторах, що й автівки. До того ж велосипедом пересуватися досить важко через «вісім місяців зими», як люблять жартувати канадці.

Софія

Оттава


Міський транспорт Оттави – це автобуси й потяги муніципальної компанії OC Transpo. Вартість проїзду становить 3,75 канадських доларів для дорослих і 1,90 для дітей. Проїзний на місяць коштує 125,5 канадських доларів для дорослих.

Більшість користується проїзними картками Presto, які можна поповнювати. Їх можна придбати у квиткових автоматах, розташованих на всіх станціях O-Train. Сама картка коштує 6 канадських доларів, її можна поповнювати або завантажити туди абонемент на місяць. Після оплати можна протягом 90 хвилин пересідати на інший вид громадського транспорту.

Система транспорту не надійна: якщо обирати віддаленні райони й економити на оплаті житла, потрібно купувати авто чи жертвувати годинами сну, щоби дістатися до центру міста.

Богдан

Монреаль


У більшості міст Канади, як і загалом у Північній Америці, люди можуть сподіватися лише на свої автівки: доводиться долати дуже великі відстані, особливо якщо вони живуть на околиці. Інфраструктура зроблена для автівок – це траси на шість чи вісім смуг.

Особливість Монреаля в тому, що, як порівняти з іншими містами Канади, тут більш розвинута система громадського транспорту. Наприклад, метро має чотири гілки й 68 станцій, його продовжують розвивати. Звісно, якщо порівнювати з метро в Європі, то там і гілок більше, і краще сполучення, але там і відстані менші.

Автобуси курсують цілодобово, у нічний час також, а в час пік ходять що п’ять хвилин. Також є приміські електрички, якими можна доїхати на околиці. Зараз будують ще одну мережу для експрес-потягів.

Проїзд коштує 3,5 канадських доларів в один кінець за проїзним. На місяць проїзний для студентів коштує близько 55 канадських доларів, вони мають знижку на всі види транспорту. Детальніше ціни можна подивитися тут.

Популярністю користується й каршеринг. Можна завантажити застосунок Communauto й орендувати автівку за такою ж системою, як раніше орендували електроскутери (зараз їх заборонили).

Крім того, Монреаль – переможець за кількістю велодоріжок, як порівняти з іншими канадськими містами. Тут близько 900 кілометрів велодоріжок, і не лише в центрі. Для велосипедистів є спеціальні світлофори. Але не всі з них дотримуються правил.

Харчування й одяг

Валентина 

Торонто


На харчування на двох ми зазвичай витрачаємо близько 500 канадських доларів на місяць. Найбюджетніші магазини, з нашого з хлопцем досвіду, Food Basics і T&T (китайська мережа). Сюди можна віднести й американський Costco, але ця мережа завжди за містом і для входу потрібен абонемент вартістю близько 120 канадських доларів на рік.

Трохи вища вартість продуктів у FreshCo чи NoFrills, середня – у мережах Loblaws або Sobey’s (але там уже можна й польські пельмені знайти, і власні пекарні).

Whole Foods і Farm Boy – магазини, які позиціонують себе як постачальники свіжої й органічної продукції, тому це одні з найдорожчих мереж, у яких нам доводилося бувати.

Справді свіжі, смачні й не дорогі продукти можна купити хіба що у фермерів, а для цього треба їхати мінімум дві-три години від центру. Мало хто з місцевих часто обирає таку опцію, бо люди тут важко працюють і дуже цінують свій вільний час.

Не можу сказати, що ринки користуються великим попитом. У центрі є критий ринок St. Lawrence Market, але він працює більше як історична й туристична пам’ятка, бо їжа там досить дорога. Цікавий факт: можна купити білоцерківську гречку, бо на нижньому поверсі розташований український магазин «Дністер».

Щодо одягу, то варто покататися по аутлетах і retail stores (як Winners, Marshalls), де брендові речі й взуття можна знайти в півтора-два рази дешевше, ніж у брендових магазинах.

Софія

Оттава


Ми з мамою витрачаємо на харчування по-різному, починаючи від 1000 канадських доларів на місяць. Одним із найбільш популярних магазинів тут є Costco й Walmart, який відносно дешевший, ніж Loblaw чи Metro.

Ринки є, вони від локальних продавців. Канадці дуже підтримують покупки на фермерських ринках. Мені це нагадало українські ярмарки, бо вони несуть якусь ідею разом із товарами.

Богдан

Монреаль


Я витрачаю на продукти близько 100 канадських доларів на тиждень. Купую все: м’ясо, сир, фрукти, овочі, напівфабрикати.

Дешеві мережі: Maxi, Walmart, Super C. Більш дорогі: IGA, Metro, Provigo. На ринки майже не ходжу, в Україні вони набагато популярніші.

До речі, алкоголь тут продають у спеціалізованих магазинах (SAQ), які регулює влада провінції Квебек.

Серед молоді популярні секонд-хенди чи комісійні магазини. За моїми спостереженнями, у Монреалі одягаються більш по-європейському, ніж в інших канадських містах.

Ціни на брендові речі по Канаді майже не відрізняються. Із мого досвіду, чоловічі джинси можуть коштувати від 80 до 100 доларів, кросівки – від 100 до 150 доларів.

Ірина

Монреаль


За останній рік дуже сильно піднялися ціни на продукти. На все. Наприклад, 30 яєць коштує приблизно 9 канадських доларів. Ціни на молоко регулює держава – вони не сильно підвищуються.

Завжди є знижки в різних мережах. Тим, хто стежить за бюджетом, варто користуватися рекламою (усі мережі супермаркетів щотижнево публікують свою рекламу зі знижками). Це окремі флаєри або реклама в застосунку, цим користується багато людей.

Також є багато етнічних супермаркетів – арабські, китайські, корейські, які також дуже популярні.

Медичне страхування

Валентина 

Торонто


Канада завжди славилася безоплатним медичним страхуванням. Страховка покриває все, крім стоматологічних операцій чи косметичних процедур. Насправді все складніше: що пів року хтось стабільно помирає від того, що він надто довго очікував медичної допомоги.

Іноді доходить до абсурду: наприклад, батько мого друга був змушений після черепно-мозкової травми їхати в США, щоби зробити МРТ, бо час очікування в Канаді був чотири місяці.

Минулого літа в мене була температура під 40 градусів і дикий біль у нирках – думала, що помру. Екстрену допомогу о 22:00 удалося викликати лише з третьої спроби, мене забрали в центральну лікарню. Потім я сиділа в черзі шість годин, до четвертої ранку, поки мене не прийняла медсестра й не поставила мені крапельницю. Поки я сиділа в черзі, мені лише давали знеболювальне. На УЗД вдалося потрапити лише за три тижні. Після цього мені ще й прийшли квитанції на майже 3000 канадських доларів за одну крапельницю, кілька аналізів і прийом у медсестри. З інвойсами я розбираюся й досі (тоді в мене ще не було страхування, до повномасштабного вторгнення його було отримати складніше).

У Канаді також є приватні лікарні, але після ковіду навіть там треба по кілька годин чекати на прийом. Кадрів не вистачає катастрофічно. Мігранти з медичною освітою не можуть працевлаштуватися, бо їхні дипломи не приймають. Ніхто не хоче вчитися ще шість-вісім років у канадському ЗВО на медика, тому люди просто перекваліфіковуються.

Софія

Оттава


У провінції Онтаріо діє найсильніша програма медичного страхування – OHIP (Ontario Health Insurance Plan). Ми отримали її безоплатно. Вона покриває найнеобхідніші медичні потреби. Виняток становлять лише стоматологічні послуги, окуляри й лінзи, ліки.

Ірина

Монреаль


У безоплатному страхуванні є свої плюси і мінуси. Більшість має або персональне медичне страхування, або групове страхування від місця роботи. Завдяки страхуванню можна швидше отримати деякі послуги в приватних клініках, тому якщо її пропонують на роботі, беріть. Таке страхування може покрити й витрати на стоматолога. Це залежить від полісу і страхової компанії: іноді послуги стоматолога оплачують повністю, іноді покривають лише частину. Деякі страхування надають, наприклад, 1500 канадських доларів на рік на стоматологічні послуги.

Б’юті-послуги

Валентина 

Торонто


Через мікс культур у кожного своє розуміння про красу. Наприклад, [у Канаді] люблять 3D-вії. На б’юті-послуги немає такого попиту, як в Україні, але вони дорожчі, ніж удома (але це нормальна ціна в співвідношенні з зарплатою).

Наприклад, чоловіча зачіска коштуватиме 30–40 канадських доларів, а жіноча – у рази більше. Кератинове оздоровлення обійдеться в доларів 400. Різні види фарбування, як-от балаяж, коштуватимуть приблизно так само, залежно від складності.

Зараз до Канади приїхали багато українських майстрів. Ціни в українців зрівнялися з канадськими й подекуди їх обігнали. Але самі канадці визнають якість б’юті-послуг, які надають українці.

Софія

Оттава

Я змінила салонів п’ять чи шість, поки шукала, де зробити нігті. Причина радше не в якості, а в елементарних правилах дотримання санітарних норм. Урешті знайшла майстриню з України. Загалом б’юті-послуги потрапили до списку головних розчарувань. До того ж вони коштують набагато дорожче, ніж в Україні. Жіночу стрижку можна зробити від 43 канадських доларів, чоловічу – від 25.


Богдан

Монреаль


Не дуже розуміюся на б’юті, але моя стрижка коштує 40–45 канадських доларів. Це середня ціна, можна знайти й за 20, а можна – за 50 чи 60 доларів.

Ірина

Монреаль


Стрижка й зачіска можуть обійтися до 70 канадських доларів. Але треба мати на увазі, що в Канаді велике значення надають чайовим. Тому доплатити ще 10–15% за послугу – це норма.

Дитячі потреби

Валентина 

Торонто


Дитсадки платні, у середньому коштують 60 канадських доларів на день, але українці кажуть, що можна отримати субсидію.

Початкова школа безоплатна до 15:00; якщо дитина залишається довше, треба платити. Загалом приватні школи й дитсадки коштуватимуть від 1200 до 1500 канадських доларів на місяць.

Навчатися в державних школах за місцем проживання можна лише за умови, що в одного з батьків є дозвіл на роботу.

Набір дитячого одягу може коштувати від 20 до 150 й більше канадських доларів, залежить від бренда. Наприклад, хороша куртка буде коштувати від 50 до 100 канадських доларів. Як і для дорослих, під час вибору дитячого одягу варто покататися по аутлетах і retail stores, щоб знайти брендовий одяг удвічі дешевше.

Софія

Оттава


Більшість батьків в Оттаві відправляють своїх дітей у державні школи. Загалом у місті є чотири громадські шкільні ради: англійська громадська, англійська католицька, французька громадська й французька католицька.

Богдан

Монреаль


У провінції Квебек система освіти відрізняється від інших канадських провінцій. Не можна просто так віддати дитину в англійську школу, якщо обидва з батьків – мігранти чи закінчили французьку школу. Щоб дитина пішла в англійську школу, принаймні один із батьків повинен також мати диплом англійської школи. Таким способом просувають французьку мову; тут люблять казати: «Ми оточені цілим морем англійської мови».

Відрізняються й інші моменти. Наприклад, в інших провінціях Канади учні закінчують 12 класів, а в Квебеці – 11 класів. Далі вони мають вчитися в коледжі два чи три роки залежно від спеціальності. Після коледжу можна навчатися не чотири роки в університеті, а три.

Державні школи популярніші за приватні. Якість освіти гарна, якщо судити за стандартами західного світу. Наприклад, після України математика в сьомому класі мені здалася легкою. Але тут більше практики на хімії чи фізиці – в Україні більше теорії.

Мешканцям Квебека дешевше вчитися в місцевих ЗВО, ніж тим, хто приїхав з інших провінцій. Також перевагу надають тим, хто приїхав із Франції, а вже потім – іншим іноземним студентам.

Ірина

Монреаль


Тут є закон, що дітей до 12 років не можна залишати без нагляду навіть на деякий час. Це не просто, треба шукати того, хто може залишитися з дитиною. Водночас держава піклується про дітей і надає податкові кредити для батьків. Мої діти вже дорослі, але раніше ми збирали квитанції щодо сплати спортивних студій і частину цих коштів нам повернули через кредити на податки.

Одяг для дітей не дорогий. Є багато магазинів, наприклад Walmart, де дитину можна одягнути повністю. Так, це не бренди, але й ціни дуже доступні.

Дитсадки є приватні й субсидовані. В останніх треба платити фіксовану суму на добу, решту сплачує держава (але таких дитсадків не достатньо). Така система ж лише в провінції Квебек і відрізняється від інших провінцій Канади.

У Квебеку діти мігрантів мають право навчатися тільки в школах з французькою мовою навчання. Тільки якщо маєте докази, що ви приїхали в Квебек з англомовної країни, тоді можливе навчання в англомовній школі (але це правило може вже й не діяти).

Приватні школи дорогі, там обов’язкова уніформа, яка теж не дешева. Але багато батьків вважають, що це надасть змогу дітям із дитинства встановити зв’язки з людьми, які мають вищий дохід. Це правда, але й у публічних, тобто приватних школах, навчаються діти з різних сімей. Наприклад, мої донька й син закінчили публічну школу, де навчалися діти із сімей з різним рівнем доходів.

Після 11 класу треба йти до коледжу, зате після його закінчення немає вступних іспитів. Потрібно лише подати документи з навчального закладу, де дитина навчалася. Враховують рейтинг закладу й рейтинг успішності абітурієнтів. В англомовних провінціях діти відразу можуть іти до університетів.

Загалом система освіти, на мій погляд, чудова. Багато уваги приділяють розвитку особистості, розвитку логіки, умінню працювати в команді, а також тому, як дитина сприймає людей навколо себе, які відрізняються від неї чи за кольором шкіри, чи за мовою, чи за фізичними показниками. Тому мої діти кажуть, що вони colorblind, тобто сліпі до кольору шкіри чи етнічного походження інших людей. Освіта також розрахована на дітей з особливостями розвитку.

Дозвілля

Валентина 

Торонто


Канадці не вибагливі щодо культурних закладів. Тут популярні виставки з ілюмінацією, водночас не пішохідні, а для людей на автівках, настільки це автомобілецентрична держава. Тобто виставки роблять лише для того, щоби люди проїхалися крізь них на авто.

Наприклад, тут мала шалений успіх імерсивна виставка про Ван Гога: це були просто картинки з проєктора. Не можу сказати, що вона мене вразила культурним рівнем після умовного Лувру чи Версаля. Інша річ – великі шоу від світових зірок, американців чи європейців. Квитки на такі заходи коштують дуже дорого.

Чим канадці справді горять, так це хокейні матчі. Я ще ніколи не бачила їх такими збудженими, як перед хокейним матчем. Сама ще жодного разу на ньому не була. Ціна – від 300 до 400 канадських доларів.

Також популярні китайські й індійські фестивалі, зокрема святкують китайський Новий рік чи індійське свято світла Дівалі.

Кіно обійдеться у 26–30 канадських доларів, якщо це найпопулярніший кінотеатр Cineplex і перші дні прокату. Але якщо знати місця (наприклад, Imagine Cinemas у Торонто), можна вкластися в 8–15 канадських доларів.

Спортзал коштуватиме в середньому 30 канадських доларів за заняття. Але тут не так багато людей ходить до залу платно, бо якщо жити в кондо в центрі, зазвичай є свій безкоштовний спортзал у будинку (часто – і басейн).

Ціни на вечерю дуже залежать від ресторану, але «найсвіжіший» досвід – 120 канадських доларів на двох. У середньому повечеряти на двох можна між 50 та 200 канадськими доларами.

Софія

Оттава


Кіно для дітей від трьох до 13 років буде коштувати 8–9 канадських доларів, для дорослих від 14 років – 11–13 доларів. Пенсіонери від 65 років можуть заплатити від 8,5 до 10,6 канадських доларів. Це сума без податку.

Вартість музеїв – від 17 до 25 канадських доларів для дорослих і від 12 до 18 доларів для дітей.

Щодо тренажерних залів, треба платити 50–60 доларів на місяць за базове членство. Дорожче доведеться платити, якщо потрібні, наприклад, групові заняття з фітнесу, персональні тренування чи догляд за дітьми (від 75 до 100 канадських доларів на місяць).

Богдан

Монреаль


Усі розваги тут здебільшого французькою: музеї, шоу, театр. Квиток у кінотеатр, наприклад, коштуватиме близько 12 канадських доларів.

Спортзали часто будують на дахах будинків, їхня вартість входить у вартість оренди. А загалом вартість спортзалу може бути різною: від 20 до 60 канадських доларів.

Також у Монреалі часто відбуваються музичні фестивалі: Igloofest, Osheaga, Île Soniq, Montreal Jazz Festival. Життя кипить і тоді, коли +25, і тоді, коли – 25.

Крім того, тут є ресторани чи не всіх кухонь світу – ліванська, індійська, латиноамериканська. Наприклад, у японських ресторанах популярний формат all you can eat. Там платиш одну ціну, наприклад, 35 канадських доларів і буквально їси все, що зможеш. Це як шведський стіл, але за меню. Є й атмосферні ресторани в районі Le Plateau, куди люблять ходити фуд-блогери.

На жаль, у Монреалі мало українських закладів. Здебільшого пишуть, що це східноєвропейська кухня чи російська. Часто використовують польське слово pierogies на позначення вареників.

Ще одна деталь: якщо вартість страви в меню – 20 канадських доларів, це ще не значить, що вона насправді коштує 20 доларів. До цієї ціни ще потрібно додати податок, десь 15%, залежно від провінції, а потім ще 15% чайових. Їх залишають майже завжди, за винятком тих випадків, коли страва ну дуже не сподобалася. Система з чайовими тут схожа на американську.