Яна Барінова – нова директорка Департаменту культури КМДА. Барінова здобула ступінь MBA у сфері культурного менеджменту в Паризькій бізнес-школі та захистила докторську дисертацію в Університеті Париж I Пантеон-Сорбонна. Із 2015 по 2019 роки вона працювала виконавчою директоркою Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», залишивши посаду після призначення художнім керівником центру російського режисера Іллі Хржановського. Після цього Барінова була радницею Міністра культури та інформаційної політики України з питань культурної спадщини, а також опікувалася питанням створення музею сучасного мистецтва.

У програмному інтерв’ю нової керівниці Департаменту культури КМДА The Village Україна поставило Баріновій запитання про плани «змінити правила гри», культурну політику Києва, а також майбутнє кінотеатру «Київ» і Гостиного двору.

Яна Барінова

директорка Департаменту культури КМДА


– Ви маєте досвід роботи в культурних проєктах в Україні та за кордоном. можете розповісти про мотивацію очолити департамент культури КМДА? Чому для вас це важливо?

– Моя мотивація усвідомлена та зріла, бо є рівень професійних компетенцій у культурній сфері та потенціал для масштабної діяльності. Я маю намір змінювати правила гри та створювати умови для реалізації сотень креативних культурних проєктів. Впливати на культуру в масштабі такого мегаполісу, як-от столиця України – означає покращувати культурне життя мільйонів людей, нести високу відповідальність і писати історію міста. Це велика честь для мене та великий виклик. Розумію, що, працюючи в міській владі, я буду мати чіткі повноваження для організації професійного менеджменту й контролю за виконанням завдань. Готова до викликів, відчуваю і серйозність задач, і наснагу до роботи.

– Ви згадали про «зміну правил гри». можете розповісти детальніше, що маєте на увазі?

– Я наведу приклад. Одним із основних документів, який окреслює периметр діяльності департаменту, є Комплексна міська цільова програма «Столична культура: 2019–2021». У чинній версії вона стоїть на п’яти стовпах: «Київ етнічний», «Київ духовний», «Київ мистецький», «Київ музейно-просвітницький» і «Київський зоологічний парк загальнодержавного значення» як окремий пункт, тому що в підпорядкуванні департаменту перебуває й зоопарк. У цьому переліку, на мою думку, точно не вистачає «Києва креативного» або «Києва дизайнерського». Креативні індустрії, що стрімко розвиваються, зі своїми цільовими аудиторіями мають потрапити у фокус департаменту.

Тому зміна правил гри – це стати помітними для нових цільових аудиторій і підтримувати проєкти й заходи, які раніше за певними причинами не потрапляли на радари департаменту. У нас на балансі перебуває велика кількість закладів культури, вони складають базову культурну інфраструктуру Києва. Відповідно, департамент – це такий собі ЖЕК, який підтримує їхню життєдіяльність. Цю функцію він досі виконував прекрасно. Але я хочу привнести в діяльність департаменту суб’єктність – зростити та підкреслити його ідентичність. Не дарма я його називаю «ДепКульт», це не просто хештег, а те, яким я його уявляю: дружнім, зрозумілим і клієнтоорієнтованим.

Бюджет і структура департаменту

– Я якраз про це хотів запитати: у підпорядкуванні перебуває дуже великий спектр об’єктів: від театрів і музеїв до парків і зоопарку. З погляду структури та менеджменту наскільки це ефективно?

– Є два рівні змін: внутрішній і зовнішній. Внутрішній рівень – це структура департаменту, з його відділами й секторами. Наприклад, наразі в нас немає спеціалістів, які відповідають за комунікацію, немає повноцінного сектору міжнародних відносин. Тому я буду переглядати структуру, аби вона відповідала візії, яку департамент збирається імплементувати. Зокрема, є план створити сектор креативних індустрій.

Будинок актора / фото Юлі Вебер для The Village Україна
Голосіївський парк імені Максима Рильського
Оновлений вхід до Київського зоопарку, який реконструювали торік

– У перших публічних заявах на посаді ви згадували про намір зробити роботу департаменту більш публічною. Вирішення проблеми з відділом комунікацій у департаменті – це один з інструментів?

– Так, роботу департаменту треба зробити зрозумілою. Зараз ми розробляємо програму «Столична культура 2022–2024». У ній будуть закладені нові пріоритети та нові сенси. Щоб імплементувати їх, штатний розклад і положення про департамент треба корегувати. Не вийде щось одне змінити, а решту залишити, як є. Тому йдеться про цілу низку трансформацій. Ми починаємо із себе, з візії верхнього рівня, розставляємо пріоритети та, спираючись на них, наповнюємо мережу подій заходами. Власне, саме цю логіку верхнього рівня я й хочу додати. Аби не було ситуативних рішень щодо того, які заходи ми підтримуємо.

Учора [11 травня] відбулася перша стратегічна сесія щодо нової програми із представниками творчих спільнот, були відомі люди з різним досвідом і компетенціями. Цей діалог триватиме, на його основі й буде створюватись нова програма роботи «ДепКульту».

– А щодо загального розміру департаменту? Чи була вже змога оцінити, наскільки ефективно в ньому поєднувати настільки різні напрями? Чи не робить це його занадто великою й неповороткою системою?

– У [КМДА] 27 департаментів та управлінь, вони опікуються всіма аспектами життя міста: охороною здоров’я, освітою, туризмом, рекламою, інфраструктурою. Наша зона відповідальності – усе, що стосується культури, у її широкій інтерпретації.

Наприклад, парки для мене є питанням не доброустрою, зелених насаджень чи кольору бруківки, для мене це заклади культури зі своїми кураторами та змістовними програмами. Там можуть проходити пленери, опен-ейри, рейви чи кінопокази просто неба, це частина культурного життя міста. Для мене парк – це місце, куди можна прийти з дитиною, де кожен може знайти свій спосіб проводити час.

Саме тому «ДепКульт» повинен стати повноцінною культурною інституцією, завданням якої є перетворення Києва на культурну європейську столицю; містом, де відбуваються резонансні події і світові прем’єри; куди приїздять на фестивалі, концерти, де на вулицях тусить творча молодь зі всього світу. Для цього департаменту потрібні смак, селективність, власна естетична експертиза, включеність у світові культурні процеси та, звичайно, сміливість.

– І ще для цього потрібні фінансові ресурси. У бюджеті на 2021 рік департамент культури має один із найбільших бюджетів, більше виділили лише на департаменти транспортної інфраструктури, охорони здоров’я, фінансів та освіти й науки. Чи була у вас можливість оцінити, чи відповідають ці цифри викликам, які ставлять перед департаментом?

– [Бюджету] недостатньо, але все в наших руках. Я готова бути адвокатом і лобістом культури, захищати бюджет на профільній і бюджетній комісії Київської міської ради, виступати в сесійній залі перед депутатами – це частина моєї роботи.

– Тобто бюджету радше не вистачає, ніж вистачає?

– У нас багато ідей, багато хочеться зробити. Але водночас у нас дуже багато бюджетних установ і закладів, які ми повністю фінансуємо: величезна частина бюджету департаменту йде на фінансування базових потреб закладів культури. Тому бюджет на розвиток зараз не настільки великий, як цього хотілося б. Це одне з моїх завдань – досягнути балансу, за якого можна буде й підтримувати мережу закладів, й акумулювати ресурс на розвиток і фінансування нових ініціативних проєктів.

Наприклад, Україні точно потрібен музей сучасного мистецтва. Це настільки ж важливий елемент сучасної держави, як електронний документообіг, безвізовий режим чи космічна програма. І тішить, що це розуміють на всіх рівнях влади: і президент, і міністр культури, і мер Києва. На мій погляд, музей сучасного мистецтва треба створювати саме в Києві, оскільки тут найбільша концентрація сучасних художників, колекціонерів та артменеджерів, тут є інфраструктура, зацікавлена публіка, туристи. Цілком логічно, щоби місто було активним учасником і повноцінним суб’єктом дискусій [про створення музею]. Я готова модерувати цю дискусію, аби швидше дійти згоди та рухатися до результату.

Також мені подобається ідея створення креативних хабів у кожному районі Києва. Це допомогло б надати різноманітний культурний продукт у різних районах. Але для цього потрібна взаємодія з головами РДА й адміністраціями.

Які можуть бути KPI в департаменті культури

– І для цього також потрібна політична воля на рівні керівництва міста. Коли ви заходили на цю позицію, чи було відчуття, що на рівні КМДА та міського голови Віталія Кличка є ця воля?

– Я двічі перемогла в конкурсі на цю посаду, першого разу було 17 претендентів, другого – здається, 12. Звичайно, я представляла свою візію і конкурсній комісії, і меру, який її цілком підтримав. Жодних сумнівів щодо його політичної підтримки в мене немає, і це вкрай важливо. Не менш важлива і взаємодія на горизонтальному рівні – між департаментами КМДА та з депутатським корпусом Київради. Масштабну трансформацію неможливо здійснити наодинці, успіх напряму залежить від команди, я неодноразово переконувалася в цьому на попередніх місцях роботи. Працюючи у КМДА, це завдання стає навіть складнішим: треба бути не лише лідером своєї команди, а й гравцем у команді міської влади.

Ще однією особливістю київської вертикалі є те, що міського голову обирають кияни, а голів РДА призначає президент. Тому проведення загальноміської культурної політики в таких обставинах вимагає гнучкості, вміння зацікавити та мотивувати колег. Звичайно, ця схема децентралізації неідеальна, але вона має й позитивні аспекти. Особливо в тому, що стосується культури, пов’язаної з місцем, культури власне київської. Адже наше велике місто складається з великої кількості малих батьківщин для мешканців різних районів.

До того ж є дисбаланс між житловою забудовою, зеленими зонами й інфраструктурними об’єктами: він, на мою думку, досягнув критичного рівня. Завдання першого етапу моєї роботи – це скласти список культурних очікувань міста. Починаючи від низових ініціатив мікрорайонного масштабу до загальноміських – і досягнути цього можна лише у взаємодії з кожним головою РДА та керівниками управлінь і відділів культури районних адміністрацій. Це складний процес, але я вірю в системний підхід.

Яна Барінова

– Що буде показником успішності вашої роботи? Які можуть бути KPI у департаменті культури?

– Перший показник – це культурна капіталізація. Для мене департамент у певному сенсі є стартапом, тож я хочу, щоби за найближчі роки культурна капіталізація Києва виросла в десятки разів. У нас є такі діячі, як Раду Поклітару, Стас Жирков, Ліна Костенко, Валентин Сильвестров і ще сотні творців, які мешкають у Києві, та які є нашими гуманітарними активами. У них потрібно вкладати, вони повинні відчувати, що потрібні місту.

– Вкладати персонально чи інституційно? Допомагати окремо митцям чи інституціям, де вони працюють?

– На мій погляд, тут немає протиставлення. Мають бути різні варіанти, адже культура – це завжди про індивідуальну історію: чи то митця, чи то інституції. Тож і механізми підтримки мають бути різними. Є Громадський бюджет, є конкурси, є заклади в підпорядкуванні, які ми фінансуємо, але з якими можна обговорювати стратегії розвитку. Це діалоговий процес.

Ми займаємося офіційною культурою – у тих формах, які закладали дуже багато років тому. Таких слів, як інклюзивність, безбар’єрність, діджиталізація на рівні законодавства тоді просто не було. Тому межі, у яких ми зараз працюємо, потребують актуалізації та доведення до сучасної цивілізаційної й економічної ситуації. Здолати прірву між «офіційною» та «неофіційною» культурою – це також одне з моїх завдань. Саме це протиставлення – спадщина репресивного минулого. Через це «неофіційна культура» – жива, нова, яскрава – сприймає нас у кращому разі як «дозвільний орган». А не партнера в культурному творенні, носія візії або інституцію, яка створює умови для зручного сервісу.

Іншими ключовими показниками ефективності повинні бути модернізація галузі та новий міський досвід. Виходячи на вулицю, ми хочемо отримувати певний досвід, хочемо відчувати себе містянами, бачити навколо те, що робить нас киянами. Місто – це семіотичний простір, поєднання символів, знаків і кодів, що повинні говорити з містянами. Адже міська культура – це сума знаків і подій. Вони повинні казати, що тут [мешканцеві] раді, повинні йому щось повідомляти. На мій погляд, перебування людини в Києві добре описує термін «києвомислення», який пов’язаний із цілою серією книг і філософів. Місто, малу батьківщину, він трактує як долю, як стиль мислення. Хочеться більше стилю.

Наприклад, публічне мистецтво. Чому немає якогось принципу, що визначає, як ми використовуємо мистецтво в публічному просторі? Не може бути: «Я так бачу, я так хочу». Має бути якась система, це знову ж таки про логіку верхнього рівня, про стратегію та наскрізні політики міста. Формування проєктної та подієвої мереж повинно бути визначене вже на цьому макроплані.

Про кінотеатр «Київ» і Гостиний двір

– Про стратегію – КМДА та команду Віталія Кличка часто критикують за те, що перед стратегічним і рівномірним розвитком вона віддає перевагу великим показовим проєктам на зразок мосту над Володимирською гіркою. У департаменті культури це також проявляється, можна згадати той же флагманський проєкт оновлення зоопарку. Водночас є чимало інших закладів, які потребують збереження та підтримки. Чи вважаєте ви цей підхід правильним? Якщо ні, то як це змінити?

– Упродовж останніх кількох місяців я розпитувала десятки представників культурної спільноти, чого вони чекають від [нового керівництва департаменту]. Показово, що більшість їхніх побажань виходять за межі формальної відповідальності мого департаменту. Сучасне поняття культури насправді значно ширше за умовний магазин «Культтовари». Це складний синтетичний результат взаємодії різних департаментів КМДА. Для мене цим результатом є міська ідентичність. І «ДепКульт» я бачу як медіатора конструктивної внутрішньої комунікації. Адже саме культура є фундаментом міської ідентичності.

Намагаючись відповісти на ваше запитання – це все питання комунікації. Як ми комунікуємо свою місію, так і виходить. У кожному проєкті має бути протагоніст, головний герой, рушійна сила. Я – протагоніст «ДепКульту». Я буду лобіювати інтереси культури, ми будемо ініціювати багато цікавих речей для міста.

Кінотеатр «Київ» поблизу площі Льва Толстого / фото КМДА

– Роль департаменту як медіатора показово провляється в кейсі з кінотеатром «Київ». Я розумію, що вам треба певний час, щоб увійти в курс справ, але, грубо кажучи, зараз є конфлікт між міською владою та новим орендатором кінотеатру. Яка роль департаменту як медіатора в цій історії?

– Зараз я в процесі ознайомлення із ситуацією, що складалася протягом років, потрібно вивчити багато документів. Але, напевно, як ви правильно сказали, це дійсно кейс. Це питання забудови, питання того, як забудовується Київ. Місто переживає етап бурхливого розвитку; тих, хто зараз в’їжджає в нові квартири, усе влаштовує, але є й інші думки. Це завжди конфлікт минулого та майбутнього, це нормально. І нормально, коли в таких перипетіях є ті, хто відстоюють інтереси міської культури. У цій ситуації наш департамент буде відстоювати інтереси культури. Хочу нагадати всім, хто будує житло в Києві – ви будуєте для містян із підвищеними культурними запитами. Це слід враховувати у своїх проєктах, і департамент буде відстоювати цю позицію. Кінотеатр «Київ» – не єдиний подібний кейс, просто деякі більш медійні чи менш медійні.

– Але загалом позиція КМДА й департаменту – що «Київ» має залишитися культурним центром і кінотеатром?

– У жодному разі не можна змінювати функцію будівлі. Наскільки мені відомо, це передбачено в умовах оренди – що «Київ» має залишитися кінотеатром артхаусного кіно, що він залишиться в комунальній власності та продовжить роботу. Це цілісний комплекс, який є об’єктом культурної спадщини, а зараз потребує ремонту. Департамент культури продовжуватиме стояти на позиції захисту всіх своїх об’єктів від зміни профілю.

Загалом проблему «Києва» варто розділити на дві: юридично-будівельну й артхаусно-кінопрокатну. Розв’язання першої від «ДепКульту» не залежить, там тривають судові процеси, на які ми не впливаємо, а інтереси міста представляє Департамент комунальної власності. Зважаючи на темпи роботи наших судів та обсяг протиаварійних будівельних робіт, швидкої перемоги тут очікувати не доводиться. Тому «ДепКульт» зосередиться на вирішенні другої проблеми: пошуку в центрі міста іншого майданчика, який би задовольнив запит саме на соціально й естетично значуще кіно.

– Водночас у місті вже є одразу кілька прикладів, коли ця зміна профілю відбувається за певних умов. ГРУБО КАЖУЧИ, інвестор бере на себе зобов’язання відремонтувати чи відреставрувати будівлю, але натомість отримує доступ до частини приміщень чи комплексу загалом. Ось ці форми співпраці комунальних чи державних культурних об’єктів із приватними структурами – це нормальна практика, на ваш погляд?

– Партнерство – це ок. Але це водночас питання червоних ліній. На цих перемовинах повинна бути присутня людина, яка відстоює інтереси культури та конкретної будівлі; яка читає договори, стежить за умовами оренди та пропозиціями щодо реставрації. Є й об’єкти, де реставрацію плутають із реконструкцією та планують повністю перебудувати споруду. Тому в кожному випадку це індивідуальна історія, з цим треба працювати окремо. На мій погляд, немає одного універсального рецепта для таких об’єктів. Заклади культури треба захищати, мережу скорочувати не можна. Якщо відбувається реконструкція чи реалізація нового проєкту, то, звичайно, треба зважати на інтереси міської громади.

Це також до запитання про нові креативні простори на зразок мультифункціональних хабів у районах Києва. Десь [закладам культури] не потрібно три кінозали, у цьому немає потреби. Може бути одна зала плюс коворкінг. Це збалансований підхід – і культурно, й економічно. Аби певний об’єкт відповідав потребам району та часу, де він працює. Для цього треба проводити дослідження… Це копіткий процес.

– Ще один подібний приклад, де зав’язані інтереси багатьох стейкхолдерів, – це Гостиний двір. Навколо нього є відкритий конфлікт Міністерства культури та КМДА. Чи є у вас можливість оцінити, у якому підпорядкуванні має бути Гостиний двір і яку він повинен мати функцію?

– Є кілька культурних об’єктів, яких зараз бракує Києву, які потрібні місту. Музей сучасного мистецтва чи креативний простір – це об’єкти, які мають першочергове значення для нашого національного самовизначення та мешканців Києва загалом. Вони потрібні місту як сенсоформувальні елементи культурної інфраструктури. Тому місто за будь-яких обставин буде активним драйвером їхнього створення.

Яким саме має бути наповнення Гостиного двору, я не можу зараз відповісти. Це має вирішити тривалий процес консультацій, стратсесій, публічних обговорень різних концепцій. Але те, що там не має бути торговельного центру чи бізнес-центру, це очевидно.

Гостиний двір / фото Віталія Селика

– Запитаю вас як керівницю департаменту культури та членкиню стратегічної ради ГО «Музей сучасного мистецтва», чи є варіант, за якого музей може бути розміщено в Гостиному дворі?

– Зараз готової дорожньої мапи для цього не існує, як не існує й остаточного рішення про розташування музею. Теоретично це можливо. Чи є в мене готовий план реалізації музею саме на цій локації? Ні. Чи могла б я там зробити музей? Звичайно. Тобто Гостиний двір, на мою думку, чудовий варіант, але не єдиний із можливих, бо сучасне мистецтво дуже адаптивне, воно може розміститися в найбільш неочікуваному просторі чи віддаленому районі. І, власне, своєю появою ревіталізувати та переосмислити будь-яку локацію.

– Розумію, що це ваше колишнє місце роботи й ви про це вже розповідали, але я не можу не поставити запитання щодо «Бабиного Яру». Торік ви залишили посаду директорки фонду після призначення новим художнім керівником центру Іллі Хржановського. Як буде розвиватися співпраця міста й фонду після вашого призначення в департамент? Чи є ця ситуація конфліктною?

– Реалізація тієї чи іншої ініціативи на території заповідника «Бабин Яр» перебуває в компетенції Офісу президента та центральних органів влади: Міністерства культури та інформаційної політики, Інституту національної пам’яті, керівництва національного заповідника. Міська влада, а саме земельна комісія та Київрада, вирішують лише питання землевідведення. Департамент культури не має прямого стосунку до цих процесів, тож ані співпраці, ані конфліктів я тут не передбачаю. Свою позицію як учена та менеджерка я висловила, залишивши посаду півтора року тому. Моя теперішня зона відповідальності як директорки департаменту визначається Положенням про департамент та охоплює всю мережу муніципальних закладів культури Києва, до якої «Бабин Яр» не входить.

– Але це великий проєкт у межах Києва, який уже впливає на міське життя і який викликає багато суперечливих думок. До того ж вели цей проєкт ще від робочої групи, ініційованої Віталієм Кличком у 2015 році.

– Віталій Кличко продовжує підтримувати цей проєкт, як робив це з першого дня. Знову ж таки – локація розташована в Шевченківському районі, де є свій голова РДА. Тож у департаменту немає прямої функції, за якою він повинен взаємодіяти з Національним заповідником «Бабин Яр» та ініціативами, які реалізують у цьому ареалі.

Обкладинка та портрети: Тетяна Шевчук