Гостиний двір на Контрактовій площі знову в центрі уваги. За пам’ятку архітектури, що стоїть закинута й руйнується останні сім років, борються відразу два гравці – місто Київ і Міністерство культури та інформаційної політики. КМДА хоче зробити в Гостиному дворі культурний хаб і розмістити Музей історії Києва. Мінкульт теж хоче зробити там музей, але інший – сучасного мистецтва.

Навіщо Гостиний двір Мінкульту

До 2021 року Мінкульт не висловлював бажання забрати Гостиний двір собі. У 2019 році в міністерстві, навпаки, заявляли, що не зацікавлені брати в управління цю споруду (щоправда, на той момент відомство очолював Володимир Бородянський).

Та в січні чинний міністр Олександр Ткаченко написав лист до прем’єра Дениса Шмигаля, у якому попросив передати Гостиний двір до сфери свого управління, аби створити там музей сучасного мистецтва. Міністр запевнив, що таке рішення вбереже пам’ятку архітектури та містобудування: відновити її зможуть у межах проєкту «Велика реставрація».

Бажання Мінкульту забрати Гостиний двір викликало занепокоєння активістів, які з 2012–2013 років відвойовували його в приватних власників з «Укрреставрації» (за часів Януковича компанія хотіла «реконструювати» Гостиний двір, зробивши в ньому торговий центр).

«Багато років Гостиний двір просто руйнувався. А через позицію й рішення попередніх держдіячів, які відкрито були не на користь об’єкта, я розумію занепокоєння громадськості. Саме тому публічно заявляю: Гостиний двір у жодному разі не буде переданий під приватну забудову», – запевнив міністр у пості на Facebook.

І Ткаченко дійсно зустрівся з групою активістів, які опікуються долею Гостиного двору. Але, як повідомив The Village Україна один з учасників цієї зустрічі, голова ГО «Рада з урбаністики Києва» Віталій Селик, ініціаторами діалогу були не міністерство, а самі активісти.

«Нам було важливо дізнатися, чи не замішаний у цьому власник «Укрреставрації», а в минулому «завгосп» Януковича Андрій Кравець. За проєктом останнього, у Гостиному дворі мав бути торговельний центр. Це взагалі не те, що б там хотіли бачити кияни. Міністр погодився на зустріч. На неї також прийшла його радниця Яна Барінова, яка керує процесом розробки концепції музею сучасного мистецтва. Від нас була народна депутатка Подолу Ганна Бондар і юристка Марина Соловйова. Ми проговорили хвилин 40. Головним питанням для нас було, чи є гроші в Мінкульту на відновлення будівлі. Міністр запевнив, що готовий цього року включити Гостиний двір до переліку 150 об’єктів національного проєкту «Велика реставрація». Якщо буде згода Кабінету міністрів, то роботи можуть початися невідкладно», – сказав Селик.

У результаті сторони, за словами активіста, домовилися про таке:

  • першочергова задача – урятувати Гостиний двір від руйнування; для цього потрібно розробити проєкт консервації будівлі;
  • поки в будівлі проводитимуть протиаварійні роботи, при Мінкульті буде розроблятися концепція майбутнього державного музею сучасного мистецтва. Для цього залучать ГО «Музей сучасного мистецтва», що представляє інтереси професійної спільноти художників, кураторів, критиків, мистецтвознавців і музейників;
  • оскільки Гостиний двір є пам’яткою архітектури, до проєкту його відновлення треба залучити науково-експертну раду Мінкульту.

Чому КМДА проти

Але пропозицію Мінкульту зробити в Гостиному дворі музей сучасного мистецтва підтримали не всі. Річ у тім, що на будівлю є ще один претендент – КМДА. У листопаді 2017 року Київ погодився прийняти будівлю в комунальну власність. Із 2018 року мер Віталій Кличко заявляв, що там можуть розмістити Музей історії Києва. Але до 2019 року Гостиний двір усе ще був у приватній власності.

«Процедури передачі відбувалися повільно й складно. Спочатку об’єкт повернули в користування держави (в управління Фонду держмайна України). Далі процес застопорився. Але ми не здавалися. Й от, коли місто пройшло всі обговорення, бюрократичні процедури, погодження з урядовцями (міністерствами фінансів, економіки, юстиції, Мінрегіонбуду та ФДМУ), голос подало Міністерство культури... Спочатку міністр Ткаченко заблокував рішення про передачу на засіданні уряду, запропонувавши нам підписати меморандум. Уклали й погодили з Мінкультом меморандум, я підписав його в редакції міністерства. Передали документ у відомство. І там він... загубився. Підготували новий. Але виявилося, що не потрібен ніякий меморандум, бо міністр культури проти передачі Гостиного двору громаді столиці», – розповів Кличко.

З огляду на документ, який виклав на своїй сторінці активіст Ігор Луценко, у меморандумі йшлося лише про те, що сторони домовляються створити концепт культурного хабу на території Гостиного двору. Також КМДА погоджується розмістити в Гостиному дворі декілька музеїв підпорядкування Мінкульту, які зараз розташовані на території Києво-Печерської лаври. Більше в документі жодної конкретики. І жодної згадки про Музей історії Києва.

Своє рішення забрати Гостиний двір Ткаченко пояснив тим, що КМДА нібито затягувала підписання меморандуму (хоча його текст із правками Ткаченко направив до КМДА 31 грудня 2020 року, 20 січня 2021 року КМДА надіслала підписаний документ, а вже 22 січня Ткаченко попросив Шмигаля віддати йому Гостиний двір). Також міністр виправдав себе тим, що меморандум є лише намірами про співпрацю, але не угодою.

Департамент комунальної власності КМДА підтвердив The Village Україна, що все ще готовий прийняти Гостиний двір. Хоча в КМДА не сказали, як швидко зможуть відновити пам’ятку, але підтвердили, що хочуть розмістити там Музей історії Києва:

«Після виконання відповідних реставраційних робіт будівлю Гостиного двору планується використовувати за її цільовим призначенням як заклад культури (зокрема для розміщення Музею історії міста Києва)», – відповіли в департаменті на запит видання.

Чому музей сучасного мистецтва має бути в Гостиному дворі

Передусім треба зрозуміти: в Україні зараз не існує національного музею сучасного мистецтва. Але такий музей хочуть створити.

Зараз Міністерство культури разом із мистецтвознавцями працюють над концепцією. Керує процесом радниця міністра з питань культурної спадщини Яна Барінова (раніше була виконавчою директоркою Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»).

За словами Барінової, створення музею сучасного мистецтва з нуля «може тривати роками». Утім, вона сподівається, що його завершать якнайшвидше.

«Соціальний запит назрів. Україна має досвід роботи з сучасним мистецтвом. Україна була представлена щораз на Венеціанській бієнале. У нас є коло арткритиків, кураторів, галеристів. Я думаю, що вже час», – сказала вона в коментарі The Village Україна.

За словами Барінової, під час обговорення концепції музею порушували питання і його можливого місця розташування, проте деталі цих обговорень радниця міністра розголошувати не захотіла.

«Під цей проєкт потрібна знакова локація. На мій погляд, вона має бути десь у центрі Києва. Вона має бути доступна. Можливо, має бути частиною історичного ареалу Києва, – сказала вона. – Але на оптимальну локацію впливає фінальна концепція».

А фінальної концепції поки немає. Процес ще триває. Активну участь у ньому бере ГО «Музей сучасного мистецтва». Що це за громадська організація й чому вона цим займається?

Ольга Балашова

голова правління ГО «Музей сучасного мистецтва», ексзаступниця директора Національного художнього музею України, одна з авторок концепції створення національного музею сучасного мистецтва


Я працювала в Національному художньому музеї заступницею директора й була членкинею робочої групи, яка з 2017 року розробляла концепцію музею сучасного мистецтва. Ми зробили дослідження мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ століття, яке лягло в основу концепції створення державного музею сучасного мистецтва.

У 2019 році, коли міністром культури був Володимир Бородянський, а його радником – колишній гендиректор Національного художнього музею Марія Задорожня, вони внесли на порядок денний створення в Україні державного музею сучасного мистецтва. І в державному бюджеті на 2020 рік на це заклали декілька десятків мільйонів.

На початку 2020 року, якраз перед карантином, на той час т.в.о. міністра культури Світлана Фоменко зібрала все дотичне середовище на стадіоні «Олімпійський». На зустрічі обговорювали різні ідеї щодо музею сучасного мистецтва. Стало зрозуміло, що єдина концепція, що мала наукове підґрунтя, – це наша концепція. Вона була прийнята як ескіз для створення майбутнього музею.

Потім цей процес заглухнув на певний час. Восени 2020 року я пішла з Національного художнього музею. І тепер ми, уже як громадська організація «Музей сучасного мистецтва», почали активно спілкуватися з Мінкультом щодо створення музею.

Наша організація діє від імені професійної спільноти, пов’язаної з сучасним мистецтвом. Для міністерства важлива наша експертиза, бо наразі в Україні ще немає інституції, яка б професійно відповідала за цей напрям. Є Мистецький арсенал і Національний художній музей, які вивчають, зокрема, сучасне мистецтво. Але й вони долучені до цієї концепції як автори або експерти. Коли ми створили робочу групу при НАМУ, то вона охоплювала представників спільноти з різних регіонів: колекціонерів, художників, галеристів, мистецтвознавців тощо.


МИ ПРАГНЕМО СТВОРИТИ САМЕ ДЕРЖАВНУ ІНСТИТУЦІЮ, БО ЛИШЕ ДЕРЖАВА МОЖЕ ГАРАНТУВАТИ ВСІМ ТВОРАМ КОЛЕКЦІЇ ВІЧНЕ ЖИТТЯ


Для нас принципово важливо, щоб це був державний музей. Чому? Історія незалежної України – це історія про не дуже стабільні інституції. У нас немає жодної приватної ініціативи, яка б існувала довше ніж з 90-х років. А Музей Ханенків, Національний художній музей, хоч це ригідні й часто не сучасні структури, виконують свою функцію. Тому ми прагнемо створити саме державну інституцію. Лише держава може гарантувати всім творам, які потраплять до колекції, вічне життя.

Коли у 2019 році ми направили лист до Мінкульту, зазначили три можливі локації для майбутнього музею, які обговорювали в розмові з професійними колами. Це Український дім, Гостиний двір та автопарк КМДА на вулиці Бориса Грінченка. Ці приміщення були б доречні, бо розташовані в центрі міста, вони були б туристичними атракторами та створили б потрібний інфраструктурний ефект, якби там був музей. Ми просто запропонували міністерству ці локації. А задача міністерства – вирішити, що доречно, а що недоречно буде використати.

Усі ці локації мають особливості, свої проблеми, усі потребують величезних вкладень у реставрацію та пристосування до потреб музею. Якщо говорити про Гостиний двір, він нагально потребує реставрації. Ми можемо консолідувати зусилля, щоб не втратити будівлю, реставрувати та зробити музей. Як ми вже не можемо чекати, щоб почати архівувати сучасне мистецтво, так і Гостиний двір уже не може чекати, щоб його реставрували.

З іншого боку, я розумію, що й Український дім, колишній музей Леніна, потребує переосмислення. Я не знаю, що, окрім сучасного мистецтва, може його «перепрошити». Хоча ми називаємо його Українським домом, він досі в якомусь сенсі залишається музеєм Леніна, а працює як торговельна площа. До того ж він стоїть на Європейській площі. У символічному плані з цим потрібно щось робити. Музей сучасного мистецтва – те, що могло б опрацювати цю пам’ять.


ОЧЕВИДНО, ЩО КИЄВУ ПОТРІБНІ ОБИДВА МУЗЕЇ


Дуже складною видається ситуація, що й Музей історії Києва претендував на Гостиний двір. До речі, і в Українському домі, який ми розглядали як локацію, теж був Музей історії Києва. Виходить, що весь час начебто маємо щось ділити з цим музеєм. Так не має бути. Очевидно, що Києву потрібні обидва музеї. Але що більш на часі? Що вже зроблено? Музей історії Києва хоч у якомусь вигляді, але існує. А музею сучасного мистецтва немає. Ми 30 років просто втрачаємо твори. Вони роз’їжджаються закордон, у приватні колекції, держава не робить закупівель, ми нічого не формуємо як пам’ять. Це просто чорна діра на місці, де мала б бути історія мистецтва.

Навіщо Гостиний двір Музею історії Києва

Музей історії Києва у 2004 році виселили з Кловського палацу, де він розташовувався з моменту відкриття в 1982 році. Зараз музей функціонує у двох будівлях – Українському домі та будівлі на вулиці Богдана Хмельницького. Але жодне з цих приміщень не дає музею повноцінно функціонувати. Два поверхи в Українському домі він використовує як сховище (хоча вони не придатні для цього), а будівлю на Богдана Хмельницького – як музейно-виставковий центр.

Людмила Мороз

заступниця генерального директора Музею історії міста Києва, працює в установі з 1982 року


Узагалі Музей історії Києва – це не один музей, а музейне об’єднання, під дахом якого дев’ять музеїв: Грушевського, Булгакова, окупації Києва… Але Музею історії Києва як повноцінного немає, бо немає приміщення.

Музей історії Києва відкрили в 1982 році в Кловському палаці на Липках. Але Верховний Суд України, який знаходився в сусідстві з нами, поклав око на нашу споруду – палац XVIII століття. Їм потрібен був палац правосуддя. Вони довго на нас наступали. І, зрештою, сили виявилися нерівними: у 2004 році музей закрили. Якраз президентом був Кучма, а прем’єром – Янукович.


МАЙЖЕ СІМ РОКІВ АРХІВИ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ КИЄВА ЛЕЖАТЬ У ЯЩИКАХ


Нас «тимчасово» переселили до Українського дому, дали півтора поверху – четвертий і пів п’ятого. Але, самі розумієте, фактично ми виявилися в приймах. Нам тоді дали два місяці на переїзд. Ми спакували все в дерев’яні величезні ящики без перфорації. Нам же сказали, що це «тимчасово», що потім нам віддадуть увесь Український дім або інше приміщення. І з травня 2004 року й до сьогодні наші архіви перебувають в Українському домі в цих ящиках.

З часом, коли зрозуміли, що приміщення нам скоро не дадуть, ми побудували стелажі й частину експонатів виставили на них. Але однаково четвертий і п’ятий поверхи Українського дому не пристосовані під зберігання музейних предметів. Для фондового приміщення потрібен спеціальний температурний і вологісний режим. Отже, більша частина наших експонатів знаходиться в непристосованих умовах.

У 2012 році, коли на вулиці Богдана Хмельницького, 7, будували торговельно-офісний центр, був скандал: громадськість протестувала проти будівництва цієї споруди. І міська влада (тоді головою КМДА був Олександр Попов) домовилась із власниками, щоб це приміщення передали місту. А місто, відповідно, запропонувало його нам. І ми, розуміючи, що найближчим часом не буде повноцінного приміщення, погодилися взяти його. Ми його назвали «музейно-виставковий центр», розташували тут постійно активну виставку з історії міста та проводимо тимчасові виставки. Таким способом відродилася діяльність музею, про нас згадали. Це приміщення як виставковий центр дуже класне: у центрі міста, біля метро, сучасна споруда. Але для музею воно не годиться. І не тільки тому, що площа маленька, але й тому, що необхідної інфраструктури немає.

Як виходити з ситуації? Будувати нове приміщення для музею? Для цього потрібні гроші. У міста грошей на це немає, і сподіватися, що найближчим часом вони з’являться, марно. І якщо будувати нову споруду, то де? У центрі вся земля зайнята. Інший варіант (і кращий) взяти для музею пам’ятку архітектури в історичній частині Києва.

Гостиний двір для Музею історії Києва, на думку музейників, підходить якнайкраще. Ні в кого відбирати не треба, не потребує таких капіталовкладень, як нове будівництво, розташований в історичній частині, на Подолі. Там і площі достатньо, і саму будівлю можна пристосувати під експозиційні зали, зробити там анфіладу (ряд поєднаних між собою приміщень – ред.), облаштувати сховище для фондів. Ми б врятували нашу колекцію.


ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ БІЛЬШЕ ПІДХОДИТЬ ДЛЯ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ КИЄВА, НІЖ ДЛЯ МУЗЕЮ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА


Я знаю, що тепер Мінкульт хоче забрати на свій баланс Гостиний двір, щоб розмістити там музей сучасного мистецтва. Але я цього зрозуміти не можу. Музей сучасного мистецтва може бути в якійсь іншій споруді, сучасній, наприклад. Пам’ятка архітектури, на мій погляд, більше підходить для Музею історії Києва. Це було б справедливо у всіх сенсах.

Уже не один раз ми надавали до КМДА концепцію експозиції Музею історії Києва. Зараз ми розробляємо нову, її апробуємо тут, у музейно-виставковому центрі на Богдана Хмельницького. Зараз обговорюємо якраз одну з концепцій як модель для майбутнього повноцінного музею. Ми не втрачаємо надію, що здоровий глузд переможе, – і в Гостиному дворі буде Музей історії Києва, а не музей сучасного мистецтва.

Що кажуть захисники Гостиного двору

Вирішити долю Гостиного двору має прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Він має два листи – від Ткаченка (з проханням передати будівлю Мінкульту) і від Кличка (з вимогою віддати пам’ятку місту).

Тепер, коли на будівлю Гостиного двору з’явилося відразу два претенденти з добрими намірами, є питання, що буде краще для самої пам’ятки? Музей сучасного мистецтва, який буде фінансувати держава, чи Музей історії Києва, який перебуває під опікою міста? І головне питання, чи цей конфлікт між КМДА та Мінкультом не заморозить ще на довгий час будь-які роботи з відновлення будівлі?

Віталій Селик

голова Ради з урбаністики Києва


Останні два роки я що три місяці намагаюся потрапити на територію Гостиного двору, щоб його оглянути. Забудовник усе-таки зробив непогані укріплювальні конструкції. Він укріпив дуже добре фундамент, плиту над метрополітеном. Наскільки відомо, він витратив на це 14 мільйонів доларів. Отже, за основу можна не переживати.

Є більший острах за цеглу, яку клали ще в 1980-ті роки. У той час були не дуже якісні будівельні матеріали. По суті, на першому етапі реконструкції за проєктом Андрія Миргородського, яку почали у 2013 році, фасад очистили від тинькування та прибрали дах. Відповідно, уже восьму зиму сніг і дощ падають на будівлю й руйнують верхню цеглу. Але я брав у руки цю цеглу, за моїми спостереженнями, можливо, 2–3% її пошкоджено. Це, в принципі, можна швидко відновити.

Проте погодні умови, особливо цієї зими, коли кілька разів відбувається відмерзання та замерзання, дуже погано відбиваються на стані будівельних матеріалів, які неприкриті від опадів. Тому, у кого б не був Гостиний двір на балансі чи у власності, терміновим заходом має бути саме консервація будівлі, а фактично накриття його якимось матеріалом, щоб не проникала волога.


ЯКЩО ГОСТИНИЙ ДВІР ЗРОБИТИ МУЗЕЄМ З ОДНИМ ВХОДОМ, ТО БУДІВЛЯ БУДЕ МЕРТВА


Моя позиція така: Гостиний двір потрібно якнайшвидше відновити та включити в міську тканину, тобто там не можна організовувати якісь закриті офіси або музеї, куди ніхто не буде ходити. Це має бути людне публічне, громадське місто.

Гостиний двір, маючи периметр фасаду майже 400 метрів, є основною формувальною будівлею Контрактової площі. Він може оживляти площу, якщо в кожній арці є якась активність: чи то магазин, чи то сувенірна крамниця, чи то кав’ярня – будь-що, що відповідає туристичним функціям. Якщо Гостиний двір зробити повноцінним музеєм з одним входом, то весь фасад буде мертвий. Відповідно, буде мертва й площа.

Пам’ятка на сьогодні знаходиться під кількома охоронними статусами. Після того, як охоронний статус зняв прем’єр-міністр Азаров, Гостиний двір так захищали, що видали відразу три статуси: він є пам’яткою містобудування й архітектури національного значення (2015), пам’яткою архітектури й містобудування місцевого значення (2014) і центральним елементом пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення «Комплекс споруд Контрактової площі, Х – кінець XIX століття» (2012).

Будівлю, що охороняється як пам’ятка, можна тільки реставрувати, а не реконструювати. Але будівля вже достатньо видозмінена, тому треба вирішувати, у якому вигляді її відновлювати: чи за проєктом Валентини Шевченко 1983 року, чи оголошувати конкурс на новий. Бо там є деякі конструкції, які вже не варто руйнувати, як-то: розкопаний підвал під двором, збудовані ліфтові шахти та зміцнений третій поверх. Якщо ми говоримо про відновлення за проєктом 1980-х років, то доведеться це ламати, а підвал частково засипати.

Яке саме буде відновлення будівлі, має вирішити науково-експертна рада при Мінкульті. Так само вона має вирішити, чи достатньо відновити виключно фасади, чи потрібно ще відновлювати внутрішні стіни, які мали склепіння. У паспорті будівлі зазначено, що під охорону потрапляють геометричні параметри будівлі, внутрішня й зовнішня аркади, які мають залишитися відкритими, про інтер’єри там не йдеться. Проте я чув від декількох реставраторів та істориків думку, що потрібно відновити й внутрішні перестінки.

На мій суб’єктивний погляд, будівля не дуже підходить для музею сучасного мистецтва, який пропонує Мінкульт. Вона про торгівлю, історію Києва, промисли, історію Подолу. Я багато був у Європі та бачив музеї сучасного мистецтва. Зазвичай, їх розміщують у ревіталізованих корпусах заводів або сучасних будівлях за проєктами відомих архітекторів. Отже, з ідеологічного боку краще, щоб у Гостиному дворі був Музей історії Києва.

Водночас варто розуміти, що цей проєкт доволі дорогий. Кілька років тому наголошувалося, що завершення Гостиного двору має коштувати приблизно пів мільярда гривень. Хоча це насправді не такі вже великі гроші, це сума, зіставна з вартістю двох скляних мостів над Володимирським узвозом. Проте в нинішній кризовій ситуації, коли бюджет Києва урізаних за багатьма параметрами, мало не вдвічі-утричі, чи варто витрачати зайвих 500 мільйонів гривень на реконструкцію Гостиного двору, якщо ці гроші може дати держава? Коли Мінкульт може виділити гроші в межах проєкту «Велика реставрація», то в Києві за виділення такої суми має проголосувати Київська міська рада. Чи знайде мер голоси, щоб Київрада проголосувала за виділення коштів?

Зараз треба це питання спільно вирішувати, сідати за стіл переговорів. Діяти треба невідкладно. Хто готовий першим вкладатися в справу, більше викласти на це коштів, тому нехай Гостиний двір і дістається. Бо будівля справді дорога.

До того ж ще питання утримання музею. У Києва постійно немає грошей на це. Наприклад, заходиш у Музей історії Києва, який знаходиться в тимчасовому приміщенні на Богдана Хмельницького, а там досі таблички на кабінетах на роздруківках А4. Ти розумієш, що цей музей недофінансований. Якщо Гостиний двір отримає місто, чи буде в нього достатньо грошей, щоб утримувати в належному стані цю величезну будівлю (там площа майже 18 000 м²)? Мені здається, що держава буде більш спроможна на це. Але подивимося: можливо, у Києва буде політична воля фінансувати й утримувати будівлю.

Хотілось би, щоб Гостиний двір був у класному стані, щоб туди було не соромно привести гостей столиці й показати їм, що це наше київське місце, на яке кияни ще 200 років тому, у 1809 році, скинулися грошима й брали кредит в імператора.

Фото: Віталій Селик, Євген Демченко