Арт13 виставок вересня: зухвала «Батьківщина-Мати», «Залізне небо» та виставка про хліб

 Національний музей «Київська картинна галерея»

«Залізне небо»

Окрім «залізного купола», українцям потрібні й «залізні нерви», які випробовуються на міцність крихкістю буття. І в перші дні повномасштабного вторгнення це прагнення до захисту та зміцнення стало навіть важливішим за зброю, кажуть організатори виставки.

Українців зараз також визначає внутрішня потреба в подоланні вразливості та передчуття відбудови. Вони «довели, що вміють виживати в екстремальних умовах, не втративши водночас гідність і самоповагу», але все-таки «залізне небо» залишилося переважно мрією, а не реальністю, кажуть куратори. Ці переживання відображатимуть роботи Назара Білика, Юрія Денисенкова, Антона Логова, Віктора Сидоренка й інших українських митців.

Крім того, у «Київській картинній галереї» до 2 жовтня триватиме виставка Петра Бевзи «Синергія». Її називають «спробою художника знайти спільне в поліфонії маркерів української самості». Експонати підписані авторським текстом і висловлюваннями українських воїнів, які захищають Україну на передовій. Вхід коштує 120 гривень.

 YA Gallery

«Ростислав Котерлін. Людина над людиною»

«Війна – стара курва, для українців вона триває вже не одне століття», – каже художник Ростислав Котерлін. Загрозу світової ядерної катастрофи, популізм у політиці, кліматичні катаклізми та загалом екзистенційну непевність митець пов’язує з «глобальним людським егоїзмом» і навіть ніцшеанською ідеєю «надлюдини».

Але поки історія лише готується винести вирок фейковій кремлівській «надлюдині», є ті, хто є справжніми «надлюдьми», тобто зберігає людське у страшних і нелюдських умовах. І мусить бути впевненим у майбутньому, бо це «стратегія виживання». А «місток поваги» між минулим і майбутнім може побудувати вільне мистецтво, вважає художник.

 Національний музей історії України в Другій світовій війні

«Батьківщина-Мати. Переозначення»

Меч і щит у руках «Батьківщини-Матері» стали зброєю проти росіян, а образ самого монументу трансформувався у свідомості українського суспільства під час повномасштабної війни, кажуть організатори виставки.

Українці давно перестали сприймати «Батьківщину-Мати» як радянську пам’ятку, натомість зробили героїнею антиросійських мемів – тепер монумент показує, куди слід іти російському кораблю.

 Dymchyk Gallery

«Щоденники. Інга Леві, Юрій Пікуль, Олег Тістол»

Це продовження колективної виставки «Щоденники. Колективна виставка мистецтва воєнного часу», яку відкрили в липні. Там зібрали твори митців, створені після 24 лютого.

На експозиції можна буде побачити графіку Інги Леві: це щоденникові малюнки, які нагадують фотонегативи, накладені один поверх іншого. Вони водночас зображують сцени мирного життя та воєнні події з новинних стрічок. Показуватимуть і живопис Юрія Пікуля, присвячений українській архітектурі в провінції, а також картини Олега Тістола – митець зображував тіні предметів у сховищі, де жив у перші місяці війни.

 Portal 11

«Транслітерація» Максима Мазура

Галерея відновлює роботу та починає експонувати виставку, яку мали відкрити 25 лютого. Максим Мазур відмовляється від класичних мальовничих матеріалів і перетворює символи та предмети в абстрактну чуттєву форму. Як кажуть організатори, митець «кольором очищує реді-мейд від зайвої інформативності», адже реальність – ілюзорна.

Ця виставка – заглиблення у текстуру, фактуру, колір і пластику. Така собі мистецька транслітерація, яка «перекладає» мову мистецтва, зберігаючи його образи.

 «Щербенко Артцентр»

Etchingroom1: Temporary Studio

Наприкінці серпня «Щербенко Артцентр» відновив роботу. Тепер це ще й майстерня для художників: там буде творити дует Крістіни Ярош та Анни Ходькової, який залишився без творчого простору під час повномасштабного вторгнення. Художниці заснували студію графіки Etchingroom1 у 2016 році, і відтоді вимушені були переїжджати п’ять разів, та кожного разу брали із собою друкарський верстат вагою пів тонни.

Тож відвідувачі зможуть побачити зсередини сакральний, навіть інтимний світ – майстерню митця, «де він може бути собою більше, ніж будь-де». Роботи можна буде і придбати, щоправда, лише тричі на тиждень: у четвер, п’ятницю та суботу, з 11:00 до 20:00.

 Національний музей Тараса Шевченка

«Рік тривоги»

Страх і небезпека – з одного боку, і неймовірні відвага та підтримка – з іншого: після початку повномасштабної війни життя українців поділилося на «до» та «після». У когось реакцією було шокове заціпеніння, а хтось, навпаки, відразу включився до активної роботи. Але в будь-якому разі драматичні події змінили свідомість митців.

На виставці представлять київський пейзаж і триптих Ольги Петрової, «сумні Карпати» та «Розп’яту вишиванку» Олени Придувалової та роботи Владислава Шерешевського, що «пропонують прогулянку до світла» (на відміну від його попередньої виставки «Воєнний стан», яку організатори називають жорсткою й іронічною).

 Національний центр «Український дім»

«Сплав» Назара Білика

Спустошливі наслідки війни чи дату її закінчення поки ніхто не може визначити, але можна віднайти її впливи та «замалювати стан», переконаний Назар Білик, який створює виразні скульптури з бронзи. Саме цей метал є сплавом, що поєднує інші метали між собою та метафорично натякає на зміни в людях: шоковані та злякані, під впливом війни вони долають свій страх, також утворюючи новий «сплав» самих себе.

Назар Білик охоплює обриси та навмисно позбавляє скульптури індивідуальних рис, адже закладає в них динаміку змін, що залежать від середовища. Так митець досліджує, наскільки можлива свобода особистості в умовах агресії й інформаційних впливів.

Крім того, до 18 вересня продовжили виставку Олександра Дубовика «Передчуття».

У разі повітряної тривоги відвідувачі можуть скористатися укриттям в підвальному приміщенні «Українського дому».  

 Зала пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду

«Чому Росія краде зерно? (Не)нова історія злочину»

Відчути гіркий запах обгорілої пшениці з полів Сумщини та Миколаївщини, якій не судилося стати хлібом – виставка демонструє, чому зерно стало зброєю для росіян і символом свободи для українців.

Експозиція проведе паралелі з подіями Голодомору 90 років тому та покаже ціну цьогорічного врожаю. Герої документальних відеосвідчень, знятих об’єднанням Babylon’13, розкажуть про зірвану посівну кампанію, викрадення зерна, захоплення елеваторів, обстріли сільськогосподарських угідь і шантаж голодом усього світу.

 Музей української діаспори

«Фортеця. Мистецькі мури Києва»

Це роботи, створені дванадцятьма митцями в київських майстернях, кухнях чи бомбосховищах у перші місяці війни. Їх об’єднує лише час і місце творення та іноді – «драматичний пошук внутрішніх сил у моменти відчаю».

Це 25 абстракцій Олександра Дубовика; «тахікардіальний» цикл Олени Придувалової; акварелі Іллі Ярового, створені під час окупації в Ірпені; ікона Юрія Вакуленка, яку він написав в укритті Київської картинної галереї, а також гравюри Михайла Хіміча, де він прощається з власними ідеалами і Тарковським.

 Галерея протестного мистецтва (Національний музей Революції гідності)

«2014–2022. Гарольд Ізмайловський»

Підбитий крейсер «Москва», добровольці, діти війни, тварини, спротив українців у різних містах, поразки росіян і майбутня перемога України – одеський митець почав фіксувати історичні події ще на Майдані в 2014 році, потім їздив із волонтерами на Донеччину.

Крім 30 робіт, на експозиції можна побачити артефакти з деокупованих міст. Зокрема, з уламків російських снарядів митець зібрав символічний «календар спротиву».

У Музеї Революції гідності також до 2 жовтня продовжили виставку «Український фенікс. Васильківська майоліка», де можна побачили півника з Бородянки, що став символом української стійкості. Це спільний проєкт із Музеєм українського народного декоративного мистецтва.

 Imagine Point

«Половина. Ната Левітасова, Олексій Ревіка»

З одного боку, половина – це частина простору галереї, яку два митці ділять між собою, а з іншого – шість місяців року, що минули з початку повномасштабного вторгнення.

Ната Левітасова представить чотири серії-стани, що втілюють дорогу, війну, зовнішнє та внутрішнє переродження: від краєвидів із вікна потяга до «фрагментів болю», які показують «шлях занурення і подолання» у психічній хворобі художниці. Майже кожна картина містить текст – сухий опис або «крик».

Натомість твори Олексія Ревіки, який родом із Мелітополя – максимально сконцентровані та лаконічні, за жанром швидше плакати. Вони мають подвійні назви (назва міста та подія). Роботу над серією «Червона лінія» митець почав ще до 24 лютого, але тепер переосмислив.

 Національний музей історії України

«Сергій Єрмаков. Феномен українського кутюр’є»

Щоби побачити вишукані та коштовні сукні дизайнера, спочатку треба пройти залою, де показують обгорілі «тільняшки» окупантів, що залишилися після деокупації Київщини (виставка «Навала. Київський постріл» відкрилася в травні, згодом її продовжили до 15 вересня).

Центральним образом нової виставки називають сукню «Україна» з жовтого дюшесу в оточенні колекції чорних суконь. У такій комбінації дизайнер представляв її на показі Українського Тижня моди в 2019 році.

Сергій Єрмаков – єдиний у світі незрячий дизайнер одягу, кажуть організатори виставки (The New York Times назвали його «сліпим дизайнером, який осліпив Америку»). Цього року український кутюр’є міг би святкувати 50 років (він помер у січні 2021 року).