Українська Гельсінська спілка з прав людини працює з 2004 року. Це одна з організацій, що фіксує воєнні злочини Росії в Україні, але одна з небагатьох, а можливо, і єдина, що формує детальну базу цих злочинів. Частина працівників спілки щодня ведуть опис подій у різних регіонах України, інші – зустрічаються з постраждалими, родичами вбитих, полонених, щоби записати їхні історії.

Виконавчий директор спілки Олександр Павліченко наголошує: цю інформацію збирають для відтворення історичної правди, а не для використання в міжнародних судах. Хоча свою роботу організація презентувала в тому числі представникам Міжнародного кримінального суду, що працюють в Україні.

Редакція The Village Україна розпитала в Олександра Павліченка про найскладніші види воєнних злочинів, які фіксують його колеги, специфіку формування бази воєнних злочинів і можливість притягнути до відповідальності вище керівництво РФ.

Обкладинка: Бородянка / Андрій Баштовий для The Village Україна


Про роботу команди


23 лютого Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) спільно з партнерськими організаціями розпочала роботу з документування воєнних злочинів [Російської Федерації на території України]. З 2014 року УГСПЛ уже документувала ці злочини. У 2015 в межах УГСПЛ був заснований Центр документування, який надалі мав бути переданий до державної інституції, щоб створити національну базу документування таких злочинів. У грудні 2021 року цей Центр разом з усією базою та працівниками був переданий до новоствореного в межах Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій Центру миробудування. Тож із початком повномасштабної війни потрібно було започаткувати новий процес із фіксування воєнних злочинів.

Від 24 лютого УГСПЛ спільно з іншими колегами з неурядового сектора взяла участь у створенні коаліції «Україна. 5 ранку». На сьогодні ця коаліція налічує до 30 організацій, готує адвокаційні заходи, аналітичні продукти. Одночасно спільно з трьома партнерськими організаціями – Харківською правозахисною групою і Центром громадянських свобод – 18 березня УГСПЛ започаткувала нову ініціативу для документування воєнних злочинів із короткою назвою «Трибунал для Путіна» (глобальна ініціатива «Розірвати коло безкарності за воєнні злочини Росії»). Згодом до нас долучилися ще 25 організацій.

Документатори працюють у багатьох регіонах України та готують матеріали двох видів. Спершу хроніки – опис щоденної ситуації в кожному з регіонів України. Ці матеріали містять інформацію про обстріли, кількість убитих і поранених, полонених, примусово депортованих тощо. Загалом із 24 лютого вже задокументовано 21 146 кейсів. Один кейс може містити кілька видів злочинів.

Документатори також виїжджають на місця обстрілів, зустрічаються зі свідками чи потерпілими. На основі їхньої роботи готувалися заяви до Європейського суду з прав людини (до 16 вересня, бо Росія вийшла із системи Європейської конвенції з прав людини й уже не є державою-учасницею ЄКПЛ) матеріали для відкриття кримінальних проваджень у правоохоронних органах України.


Про дані з окупованої території


Інформацію з окупованих територій отримуємо з різних джерел. Часто це особисті контакти тих наших працівників, які не так давно евакуювалися з тих регіонів. Ми прагнемо створити максимально об’єктивну картину вчинення злочинів, амбітною ціллю є вміщення в базу не менш як 80% від усіх встановлених фактів злочинів.

Базу, яку збирають наші документатори, демонстрували представнику Міжнародного кримінального суду. Вона відкрита для консультування та використання представниками цього органу.

Ця база дає побачити зв’язок між різними типами злочинів, шукати злочинців, які вчиняли злочини в різних місцях, навіть в інших країнах, наприклад, у Сирії чи інших країнах. Ці дані, звісно, закриті, захищені. Є чимало персональної інформації, тому ми використовуємо спеціальну систему захисту.


Про найскладніші види воєнних злочинів


Найскладніші – це злочини, пов’язані із застосуванням насильства, у тому числі сексуального. У таких випадках досить важко притягнути до відповідальності виконавців, а з плином часу така можливість лише зменшується, втрачаються докази. Крім того, постраждалі перебувають у складному психологічному стані, не мають особливого бажання повідомляти про такі випадки поліції. Досить складно зібрати матеріал і докази про те, що відбувалося п’ять-шість місяців тому. Це – стигматизований злочин, і мало хто хоче визначати себе жертвою таких злочинів.

Інколи, коли ми отримуємо інформацію про можливі факти подібних злочинів, скеровуємо поліцію до ймовірних потерпілих, а вони не підтверджують факти можливого сексуального насильства. Це пов’язано як із незахищеністю жертви, так і з відсутністю в неї мотивації повідомляти про злочин, переживати повторно цей злочин.

Мала би працювати система ефективної фізичної та психологічної реабілітації таких жертв, тоді б це дало змогу знайти більше прихованих фактів подібних злочинів і побачити об’єктивну картину. Однак час минає, з його плином шанси встановити такі факти втрачаються.

Найбільше нам повідомляють про руйнування майна внаслідок обстрілів. Як правило, ми допомагаємо з реєстрацією кримінального провадження, що дає змогу отримати людині статус потерпілої, тож вона може розраховувати в майбутньому на відшкодування. Складніше, звісно, на непідконтрольній території, коли люди, чиє майно зруйноване, не можуть належним чином зафіксувати факт руйнування.


Про історичну правду


З 2014 року Росія позиціювала себе як миротворець, відбріхувалася, що не має стосунку до війни на Донбасі. Насправді Росія започаткувала цю війну та вела її. І відповідно, одним із наших завдань під час документування було довести участь Росії в збройних формуваннях у конкретних епізодах злочинів на Донбасі. Тепер Росія показала, що є відкритим агресором.

Ми формуємо базу не лише для того, щоб сприяти притягненню до відповідальності тих, хто вчинив злочини. Ми займаємося документуванням, фіксуємо історичну правду – що відбулося і в яких масштабах.

Ще три місяці тому ми не знали, що коїться в Ізюмі чи Балаклії. Після деокупації поступово дізнаємося. Знаємо частково, що відбувалося в Маріуполі в березні, квітні чи травні, оскільки чимало людей виїхали звідти. Можу сказати, що це будуть тисячі ізюмів і буч. Це – наразі найтрагічніша сторінка. Росіяни намагаються зачистити сліди злочинів. Та завдяки тому, що живемо в епоху, коли кожен може зафіксувати події довкола на камеру, нам вдається встановити повнішу картину того, що там сталося.


Про відповідальність


Щоби винні особи були притягнуті до відповідальності, потрібно запустити судові процеси щодо них. Для цього мають бути зібрані конкретні факти злочинів за стандартами Міжнародного кримінального суду або ж міжнародного права. Це не просто розказана чи опублікована кимось інформація.

Здавалося б, увесь світ бачив, хто збив МН17. Пройшло вісім років, а досі ні російське військове керівництво, ні Росія як держава-агресор не понесла відповідальності. Водночас працюють потужні європейські юрисдикції, чималі ресурси залучені. Навіть щодо таких очевидних злочинів Росію так складно примусити нести відповідальність.

Не буду говорити, що всі понесуть відповідальність. Ні. Усі не понесуть, будемо відверті. Тому має бути визначено, у якому порядку і хто має бути притягнений, щоби політична верхівка та конкретні російські військові були покарані.


Про Путіна


Те, що він [Путін] безпосередньо не вбивав людей чи не катував їх, нічого не означає. Слободан Мілошевич також особисто не страчував мусульман у Сребрениці в липні 1995 року, але він був звинувачений у міжнародних злочинах, у тому числі воєнних. І опинився на лаві підсудних у Гаазі, де й помер, поки відбувався процес.

Президент Росії Володимир Путін на засіданні Радбезу РФ 10 жовтня фактично відкрито визнав, що віддав наказ бити по цивільній інфраструктурі України. Ми розпитали про це юристів-міжнародників.

Проблема притягнення керівників держави до відповідальності полягає в тому, що як Путін, так і вище російське керівництво мають функціональний імунітет. Це означає, що українські суди не можуть просто засудити їх за ці злочини. Треба, щоб цей імунітет був подоланий. Тоді після відповідних судових рішень злочинців переслідуватимуть на міжнародному рівні. І за аналогією до засуджених у Нюрнберзькому та Токійському трибуналах, їх притягнуть до відповідальності та будуть переслідувати, виловлюючи в різних куточках світу, де би вони не переховувалися.

На створення сучасних міжнародних судів – таких, як суд щодо колишньої Югославії чи Руанди, той же Міжнародний кримінальний суд, – були мандати ООН. Побачимо, що буде в нашому випадку, який механізм притягнення до відповідальності буде обраний, але точно потрібна системна робота для досягнення результату.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю видання The Village Україна і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.