Щороку від сурогатних, або замінних матерів, в Україні народжується понад 1,5 тисячі дітей (принаймні до повномасштабного вторгнення), але точної статистики немає, каже голова комітету Верховної Ради України з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький.

Як і точної статистики, немає законодавчої бази, але є люди, для яких сурогатне материнство – не забаганка, а допоміжна репродуктивна технологія і єдиний спосіб мати дитину.

Поки спроби врегулювати сурогатне материнство в Україні тривають, редакція The Village Україна поспілкувалася з Олесею Соломіною, яка двічі вдавалася до сурогатного материнства – про типові страхи сурогатних матерів і біологічних батьків, агентства, клініки та вартість їхніх послуг.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Як регулюють сурогатне материнство в Україні


В Україні дозволене лише гестаційне сурогатне материнство. Це значить, що сурогатна мати не може виношувати генетично споріднений ембріон. Також є традиційне сурогатне материнство, під час якого сурогатна мати є водночас біологічною матір’ю дитини, й альтруїстичне – коли виносити дитину допомагають друзі чи близькі родини.

Як визнавав народний депутат Михайло Радуцький, через брак законодавчої основи важко визначити, де межа між легальним використанням допоміжних репродуктивних технологій, а де – злочинна схема з торгівлі дітьми. Наприклад, ще до початку повномасштабного вторгнення заарештували посередників, які відправляли українок до Чехії, де вони нелегально народжували дітей для іноземців. Дитина коштувала від 50 до 70 тисяч євро.

Не дивно, що за сурогатними матерями іноземці їдуть до України. Наша країна – одна з небагатьох, де дозволене комерційне сурогатне материнство (у більшості воно або заборонене, або дозволене на безоплатній основі). Комерційне материнство легалізували ще початку 2000-х, щоби воно не перейшло «в тінь», стверджує голова комітету з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

У лютому 2022 року Радуцький анонсував, що сферу сурогатного материнства реформують. Наприклад, хочуть заборонити агенції-посередників, урегулювати права сурогатної матері, а іноземці, яким потрібне замінне материнство, повинні будуть стати на облік в Україні.

За порушення процедури допоміжних репродуктивних технологій медикам і службовим особам можуть встановити кримінальну відповідальність – до двох років ув’язнення з позбавленням права займатися певною діяльністю. Пропонують карати й за розголошення даних про сурогатних матерів чи людей, які вдавалися до замінного материнства – штрафами чи виправними роботами.

Після повномасштабного вторгнення РФ до України у квітні 2023 року комітет запропонував заборонити іноземцям користуватися послугами сурогатного материнства на період дії воєнного стану та протягом трьох років після його завершення. Такі розмови були й раніше, проте зараз цю заборону аргументують погіршенням демографічної ситуації через війну: населення України до 2030 року може скоротитися на 10 мільйонів. Але поки що цей законопроєкт у Верховній Раді відправили на доопрацювання.

Олеся Соломіна

має двох дітей від сурогатних матерів,

створила сайт із відповідями на питання про замінне материнство

Це лише звучить просто – сім спроб вагітності. Але за кожною з цих спроб стоїть історія жахливої втрати

У 13 років мені поставили діагноз – неспецифічний виразковий коліт. Це аутоімунне захворювання. Ще тоді мені сказали, що краще не народжувати: коли загострення хвороби, починається сильна кровотеча, це впливає на велику кількість клітин. Але я завжди вважала себе винятком зі статистики.

Сім разів я намагалася завагітніти. Деякі вагітності завершувалися раніше, деякі – пізніше. Остання з цих спроб – це викидень на дуже пізньому терміні. Я про це так розповідаю легко, а по суті це жахлива ситуація. Ти роками намагаєшся народити дитину, але не можеш. Це лише звучить просто – сім спроб вагітності. Але за кожною з цих спроб стоїть історія жахливої втрати, й кожного разу це здається кінцем життя. Щоразу думаєш, що ти не жінка, і що, можливо, тобі взагалі не потрібні діти. Ти трохи втрачаєш відчуття реальності, увесь свій концентрується лише на спробах завагітніти.

Я була готова все планувати й лягти з першого дня на збереження, прийшла до гінеколога з великою пачкою аналізів, але лікар сказав, що єдиний вихід для мене – це сурогатне материнство донорською яйцеклітиною. Мою не можна було брати, бо під час гормональної стимуляції могло статися загострення.

 Про гормональну стимуляцію та кріоконсервацію репродуктивних клітин ми розповідали тут.

Я довго не могла наважитися – думала про норми, які нав’язувала родина. Жінку дуже сильно оцінювали за тим, чи може вона народжувати. Статистика, що моя хвороба може передатися дитині, була невелика – не більше, ніж від здорових батьків – тому я вирішила таки робити гормональну стимуляцію, щоб не використовувати донорську яйцеклітину. Тоді мені було 30 років.

Клініку мені порекомендувала моя лікарка, казала, що там суперстатистика з приживлення ембріонів. Ця клініка співпрацювала з агенцією, яка підшуковувала сурогатних матерів.

Не можу сказати, що в мене ретельно перевіряли медичні документи. Щодо шлюбу – так, він мав тривати понад два роки. У клініці були не дуже приємні лікарі з точки зору комунікації, жахливий сервіс. Коли платиш 40 тисяч доларів, то думаєш, що з тобою будуть нормально поводитися. Але там не панькалися: ти сама собою, ніхто не намагається полегшити тобі життя. Жінка в такому місці налякана, вона хоче якогось розуміння, але лікарі просто діють за протоколом. Водночас результатом я двічі залишилася задоволена – попри те, що вони неприємні люди.

Найбільше я боялася, що не полюблю свою дитину

Під час гормональної стимуляції я «спіймала» всі побічні ефекти – випадіння волосся, нудота, ускладнення під час самої маніпуляції (набряк очеревини). До того ж я набрала 12 кілограмів (до стимуляції я важила 42 кілограми, тож набрала чверть своєї ваги). І після всіх цих страждань вдалося дістати лише одну яйцеклітину за норми від 15.

Після забору клітин мені подзвонили з репродуктивної клініки й повідомили таким голосом, наче хтось помер: «Мені дуже шкода вам це казати, але у вас лише один ембріон. Статистично він не пройде діагностику на генетику, вам потрібно готуватися до наступної гормональної стимуляції». Тоді я просто ридала. Але потім мені повідомили, що цей ембріон пройшов генетичний тест у Німеччині, ба більше – він був класу А1+, а це найвищий показник в оцінюванні ембріонів.

Із сурогатною мамою я не була знайома, з нею контактувала моя асистентка. Я боялася, що у своїх істериках можу травмувати сурогатну матір. Я неприємна людина, коли нервую, тому вирішила абстрагуватися від спілкування. Попри те, що я постійно нервувала, я сильно старалася зробити життя сурогатної матері дуже щасливим – але це було на відстані й офіційно. Проте моя асистентка досі спілкується із сурогатною матір’ю, вони в гарних стосунках.

Агенція не зовсім чесно поводилася із сурогатною матір’ю. Наприклад, їй сказали, що в неї відшарування плаценти й поклали на збереження за півтора місяця до пологів, а потім виявилося, що вони вирішили перестрахуватися, бо лікар поїхав у відпустку. Я влаштувала скандал, ми почали подобово знімати сурогатній матері квартиру біля пологового.

Були й інші дрібниці. Наприклад, вона на четвертому чи п’ятому місяці вагітності приїхала з іншого міста о сьомій ранку, голодна – бо треба здавати аналізи – а її тримають до 10:00, як у будь-якій жіночій консультації. Коли приходили ми, до нас так не ставилися, приймали за п’ять чи десять хвилин – мабуть, тому, що платимо ми. Але ж ми платимо й за ставлення до сурогатної матері. Наша була спокійна, можливо, трохи зашугана – не з тих, хто буде сваритися в черзі.

Ми домовилися про елітний пологовий і партнерські пологи. Було приглушене світло, аромасвічки й інша фігня – так, як у підручниках викладають, із перерізанням пуповини.

Найбільше я боялася, що не полюблю свою дитину. Міша народилася дуже активна, вона постійно плакала. І так тривало чотири місяці. Мені здавалося, що це через те, що не я її носила. Але потім я виявила, що Міші просто потрібен час, щоби до мене звикнути, у неї просто рухома нервова система – зараз ми з нею подружилися й обожнюємо одна одну.

За два тижні, як Міша народилася (листопад 2018 року), я написала у Facebook перший пост про сурогатне материнство. До цього ще ніхто не писав про це, це була чорна тема. Були якісь щоденники сурогатних мам чи досвід біоматерів, які не кажуть, хто вони, в Instagram. Було багато історій про те, що «сурогатна мама вкрала дитину» або вийшла у вікно через те, що не хотіла її віддавати. Але мене ніхто відкрито не засуджував – знають, як я ставлюся до критики. Хоча я певна, що обговорювали за спиною.

Уявіть собі ситуацію – я залишаюся без чоловіка, ковід, ще й сурогатна мама передчасно народжує вночі

У мене класні спогади про дитинство із сестрою й мені хотілося, щоб у моєї дитини був найкращий друг із народження. Після першої сурогатної вагітності я думала, що я експертка в сурогатному материнстві, давала всім поради. Але коли наважилася на другу (це було через півтора року), то зрозуміла, що ні, бо досвід був полярно різним.

Гормональна стимуляція цього разу пройшла так, що я її не помітила. Хіба що відчувала себе супержіночною – хотілося взувати підбори, крутити волосся, купувати собі мереживну білизну. Я розплакалася, коли в салоні краси мене не змогли записати на укладку.

Цього разу вдалося сформувати три ембріони. Першого разу я так заїбала клініку, що вони дозволили напряму контактувати з людиною, яка підбирає сурогатних мам. Цікавий чоловік у літах, який сказав мені: «О, Олесю, я вас пам’ятаю». Він запропонував мені п’ять кандидаток, я зустрілася з ними й обрала трьох, бо дві взагалі не сподобалися.

Цим трьом кандидаткам я вирішила організувати дзвінки зі своїм психологом, щоби він подивився, наскільки вони можуть витримати сурогатне материнство. І найбільше мені подобалася не та, з якою я врешті робила дитину. Психолог сказав мені, що для неї сурогатне материнство – це тупо як робота «на полуниці» в Польщі. Вона буде носити її, як пухлину в животі; жити й ігнорувати її. А для іншої, яка мені сподобалася не так – це місія життя: зробити батьками тих, хто не може ними стати. На той момент їй було 26 років, вона мала четверо власних дітей. Ми зустрілися з нею в кафе, вона розповіла своїй доньці, що буде носити мою дитину.

Друга сурогатна мама вже не була така інтелігентна, як перша – могла гаркнути, щоби її пропустили в черзі, бойова така. Ми з нею були трошки «корєши», це були дуже людські стосунки. Наприклад, вона могла мені зателефонували о 23:00 і сказати, що дитина вперше поворухнулася. Або сказати: «Альо, ти не прочитала казку – твій син забуває, як ти звучиш». Вона ставилася до цієї вагітності так, як до власної, могла сказати: «Срака мала, сьогодні прокинувся о шостій ранку. Я йому кажу – спи, а він не спить, гімнюк». Або візьметься за живіт і каже: «Бачиш, що творить, буде спортсмен». Аня була постійно в комунікації з дитиною та занурювала мене в цю атмосферу. Я цю вагітність змогла пережити завдяки їй. Зараз буду плакати, треба їй написати.

Другі пологи припали на розпал пандемії коронавірусу, ще й за три місяці до них ми розлучилися з чоловіком (офіційно ми розлучилися вже пізніше, після народження дитини). Уявіть собі ситуацію – я залишаюся без чоловіка, ковід, ще й сурогатна мама передчасно народжує вночі, за два тижні раніше терміну. Я домовлялася про пологовий заздалегідь, але директорка пішла у відпустку й іще не встигла нікого попередити.

Перша ночі, ми із сурогатною мамою приїжджаємо в пологовий на «Червоному хуторі». Там чергує бригада з бабусь, які нічого не знають про сурогатне материнство. Ковід, ніхто не може зайти. У мене запитують: «А ви мама?». Урешті мені дали якогось халата й пустили. Ми ще й забули поспіхом договір, паспорти – довелося чоловікові сурогатної матері їх привозити вночі.

Стоїть стіл, де народжує сурогатна мама, їбашить світло. Потім дитина не дихає, синя, лежить, як ганчірочка в руці. Сурогатна мама в ахуї, я вию. Реаніматолог намагається врятувати ситуацію. Аж ось Мирон почав плакати, я поклала йому руку на живіт і сказала: «Мама тут». Після цього він більше жодного разу не плакав, коли я його тримала.

Як сурогатна мама може вплинути на ембріон


Так, є речі, які формуються лише під час вагітності. Наприклад, я вивчала дослідження харчової поведінки, які проводили з мамами й дітьми з різних країн: вони довели, що дітям більше подобається їжа, яку матір вживає під час вагітності, бо такий смак мають і навколоплідні води.

Тому й під час першої, і під час другої сурогатної вагітності ми закуповували для мам їжу, але, звісно, без примусу. Перша матір жила не в Києві, тому ми їй надсилали посилки, клали фісташки, чорну ікру. Цікаво, що під кінець першої вагітності раціон сурмами повністю повторював раціон мого чоловіка, потім було легко вводити прикорм.

Нервова система також закладається в дитини під час вагітності, тому нам із чоловіком не хотілося, щоби сурогатна мати була тривожна – тож не додавали їй стресу.

Також я читала дослідження щодо сплячих генів, які дитина нібито може отримати від сурогатної матері, мовляв, сурмамам треба здавати генетичні паспорти. Ці дослідження мені підтвердила одна генетик, але я так і не взяла це до уваги. Якщо у вас є час упоротися – будь ласка. У моєму випадку все, що я планувала раніше, потім здалося мені неважливим.

Скільки коштує мати дитину від сурогатної матері


За договором, що б не трапилося, медичний заклад та агенція, яка обирає сурогатну маму, ні до чого. І там було ще багато речей, які мене збентежили. Мені ці договори не подобалися.

У цьому договорі прописувалося все: яку компенсацію має отримати родина в разі смерті сурогатної мами; скільки отримає сама сурмама, якщо в неї буде кровотеча й доведеться вирізати матку; що буде, якщо народиться мертва дитина (біологічним батькам потрібно буде оплатити все, крім гонорару сурогатній мамі).

У наших сурмам були стандартні обмеження (наприклад, не можна певний час займатися сексом під час вагітності). Нам пропонували додати й власні обмеження (заборонити їсти певні продукти; фарбувати нігті, наприклад), але ми цього не робили.

Пам’ятаю, під час першої сурогатної вагітності була якась ситуація, коли в мене виникла претензія до сурмами – у клініці запропонували її оштрафувати. Я відмовилася. До того ж штраф ніхто б не повернув мені, гроші взяла би клініка.

Загалом перша сурогатна вагітність нам із чоловіком обійшлася в майже 60 тисяч доларів разом із медикаментами, їжею, квартирою для сурогатної мами. Другого разу ми витратили майже вдвічі менше, приблизно 35 тисяч доларів. Тоді не було агенції; і народжували у звичайному пологовому, де залишили майже 4–6 тисяч гривень, а не дві тисячі доларів, як у першому випадку. Також пізніше ми виявили, що друга сурогатна мама отримала більше грошей, ніж перша (ми не знали її гонорар, бо шукала агенція).

Що зараз


Раніше лікар казав мені: «Ми просто змішуємо все в пробірці й засовуємо в людину, а все інше робить Бог». Я тоді подумала щось на кшталт: «Ти ж науковець, що ти таке кажеш, треба нести відповідальність за свою роботу». Я зараз я розумію, що все справді робить Бог.

Мої діти ростуть в однакових обставинах, але вони кардинально різні. Міша – моя копія, самозакохана. Мирон – копія мого колишнього чоловіка, такий добрий. Я розумію, що якщо вагітність пройшла б інакше, вони були б такі самі. Зараз сурогатні мами лайкають фотки дітей в Instagram, вітають їх із днем народження.

До повномасштабної війни мені регулярно писали жінки, які думають про сурогатне материнство. Потім вони мені телефонували й розповідали про своє життя, а потім я ще раз пригадувала свою історію, і ми разом ревіли. Бо кожна історія – це моя історія. Коли роками не можеш завагітніти, а твоя подруга робить аборт: ти маєш бути хорошою, підтримати її, а ти її ненавидиш у цей момент. І себе ненавидиш – за те, що ненавидиш її.

Із сотнями жінок ми разом плакали через телефон. Бо всі жінки, по суті, проходять через одне й те саме, хоч і розповідають різні історії. І в усіх одні й ті самі стереотипи – мій чоловік вирішить, що я якась не така; моя дитина буде схожа на іншу жінку; сурогатна мати забере дитину, а чоловік потім піде до цієї жінки. Вони бояться всього.

Але сурогатним матерям не потрібні чужі діти. Для них сума за сурматеринство – це можливість купити квартиру в їхньому місті або віддати дитину на навчання за кордон. І вони теж бояться – що їм не віддадуть гроші, що дізнаються сусіди. Вони незахищені.

Я вважаю, що в Україні мають змінити протоколи щодо сурогатного материнства, надати обов’язковий психологічний супровід до, під час і після вагітності, бо статистика післяпологових депресій – жахлива. Також законодавчо варто нормувати договори, які укладають із сурогатними мамами, прописати обов’язковий мінімум, який має бути в договорі. Крім того, потрібно надати доступ до сурогатного материнства жінкам без чоловіків.