«Після того, як ми перестали спілкуватися, мені надійшло повідомлення з його номера: «Ти думаєш, що я не бачу, а я все бачу. Я стежу за кожним твоїм кроком. І де б ти не була, я буду всюди поруч», – розповідає Ірина Ніколайчук про те, як стикнулася зі сталкінгом. Її почав переслідувати колишній хлопець. У її випадку переслідувач погрожував убивством.

Сталкінг – це переслідування й домагання, у тому числі психологічний тиск. Типова поведінка сталкерів передбачає постійні телефонні дзвінки та образи телефоном, дарування небажаних подарунків, вистежування і шпигунство, постійні повідомлення у соцмережах, погрози та залякування.

Організація Stalking Resource Center з США, яка з 2002 року вивчає проблеми переслідування, пише, що тільки в США 2010 року жертвами сталкінгу стали 7,5 мільйона людей, 61% із них – це жінки.

У багатьох країнах сталкінг-поведінка вважається злочином. Проте в Україні жертви сталкерів не можуть звернутися по допомогу до правоохоронних органів, оскільки статті про переслідування немає в Кримінальному кодексі.

Три дівчини, які стали жертвами сталкерів, розповідають про свій досвід.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Ірина Ніколайчук

редакторка


Історія, що трапилася зі мною, на мою думку, дуже поширена. Мені було 15 років, я жила з батьками у селі, навчалась у школі, і з’явився хлопець, який, як здавалося, страшенно мене любив, задаровував подарунками, засипав смс-ками, зізнаннями у коханні.

Це був мій другий хлопець, а стосунки з ним – одні з найтриваліших. Ми зустрічалися два з половиною роки. Нині я заміжня, з чоловіком ми разом п’ять років.

Коли ми починали стосунки, він ще навчався в 11-му класі, а потім вступив до вишу в Києві й почав там працювати. Він привозив мені величезні букети троянд, робив якісь сюрпризи на кшталт «визирни у вікно». Наприклад, виглядаю я з вікна ввечері, а там салют. На моє 16-річчя він засипав поріг квітами. Мені було дуже незручно від цих проявів уваги.

Батьків схожі вчинки підкупали, вони казали, що це любов і що я не маю його втратити, бо він носитиме мене на руках. Тоді він мені ще не подобався, але в голові звучало: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили» і «Не перебирай харчами». Створювалося враження, що людина мене кохає, а отже, я маю відповідати їй взаємністю.

 Це була типова ситуація, адже з дитинства мені розповідали, що жіноче призначення – це сидіти вдома, варити їсти та народжувати дітей

Я була маленькою дівчинкою, мені така увага була приємна, але інколи здавалося, що це занадто. Уже пізніше я зрозуміла, що його знаки уваги потрапляли не тільки в моє поле зору, а й інших людей. На День закоханих, коли я була в 10-му класі, він подарував мені золотий браслет у всіх на очах. Мої подруги з класу ходили й повторювали, що мене чекає неймовірний подарунок, вся школа про це знала, крім мене. Це був показовий виступ.

Спочатку я чула від нього такі фрази: «Буду тебе на руках носити, ти в мене нічого робити не будеш, я не допущу, щоб моя дружина працювала, я сам зароблятиму, а ти сидітимеш удома». Звісно, це була типова ситуація, адже з дитинства мені розповідали, що жіноче призначення – це сидіти вдома, варити їсти та народжувати дітей. Мені така візія ніколи не подобалася.

 Тоді він мені ще не подобався, але в голові звучало: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили» і «Не перебирай харчами»

Одного разу хлопець не зміг на вихідні приїхати з Києва і я пішла на шкільну дискотеку сама. Під час телефонної розмови я розповіла йому про це. У той момент з ним сталося щось страшне, він став кричати, вити та ридати: «Не смій більше без мене нікуди виходити. Ти не розумієш, з тобою щось може трапитися». Я була шокована. Сказала: «Так, добре, не буду нікуди ходити». На той момент ми були разом пів року, цукерково-букетний період скінчився, і почалася жорстока реальність.

Тепер, пригадуючи ці стосунки, я розумію: хлопець побачив, як можна маніпулювати моїм почуттям провини й сукати з мене мотузки. Думаю, він отримував садистське задоволення від цього. Наприклад, казав: «Мій найкращий друг сказав, ти на нього так подивилася, що йому здалося, ніби ти змогла б з ним зробити все, що завгодно. Розказують, ти там була, ти з тим говорила. Це правда?». Ледь не щодня він влаштовував мені допит. Потім почалися вигадані історії про мої «походеньки», про те, як я фліртую з хлопцями. Мені доводилося щоразу виправдовуватися. Я мала переконувати його в тому, що нічого не робила, а він продовжував повторювати, що не вірить мені. Кожна така розмова тривала кілька годин увечері й закінчувалася тим, що мене «пробачали». Це було дуже виснажливо.


Тепер, пригадуючи ці стосунки, я розумію: хлопець побачив, як можна маніпулювати моїм почуттям провини 

У певний момент я навіть хотіла піти від нього, бо мене це сильно втомило. Тоді він знову з’явився з квітами та подарунками при всіх. Моя мама працює у школі, він ходив і задобрював її. Мама мене запевняла, що людина свої помилки усвідомила, що він так більше не буде. Потім стало ще «веселіше». Коли він зрозумів, що мене важко пробити на емоції, почав погрожувати самогубством. Казав: «Ти не з першого разу взяла слухавку, коли я дзвонив. Значить, ти мене не любиш. Значить, я піду повішуся. Ти будеш знати, що це сталося з твоєї вини, і з цим житимеш». Мені було страшно від цих слів, я вірила в те, що він може це зробити. Я розповідала мамі, а вона підсміювалася і не бачила в тому жодної проблеми.

Якось навесні ми з друзями були на пікніку біля озера. Він прийшов, зав’язав собі на шиї петлю і намагався зачепитися на дереві, щоб я бігала за ним і просила цього не робити. Апогей драматичних сцен стався на випускному в школі, коли він прийшов як мій хлопець. Я досі згадую цей день, як один із найгірших у житті. Лише раз я потанцювала з однокласниками, після цього хлопець відвів мене убік, показав ніж і сказав, що, якщо я зараз піду, він переріже собі вени. Я помітила, що у нього розширені зіниці, тремтять руки, й мені стало страшно. Я збагнула, що він це може зробити не тільки з собою, а й зі мною. Увесь випускний я стояла біля нього, як на прив’язі, до самого ранку, а потім вислуховувала від мами тираду, що увесь вечір ні з ким не спілкувалася.

Я розповіла мамі цю історію, вона відповіла: «Ти що, не знаєш, що він у тебе дурненький? Ти могла від нього піти, і він би нічого не зробив». Підтримки та розуміння з боку батьків не було зовсім. Потім усі пішли зустрічати світанок, а я, страшенно втомлена, «відпросилась» у хлопця додому поспати кілька годин. Не встигла я вийти з ванної, як він уже прийшов до мене й подарував мобільний телефон. Батьки сказали наводити марафет і накривати на стіл. Мені стало соромно. Того дня хлопець попросив у батьків моєї руки. Мені хотілось провалитися крізь землю. Батьки, все ж таки, не були з цього раді, пояснили, що я молода й мені ще вчитись. На це він сказав, що не хотів би, щоб я далі навчалась, він зможе заробляти та забезпечувати нас. У той момент я зрозуміла, що треба вибиратися, вступати до вишу за будь-яку ціну. Я пішла в Могилянку. Хлопець зобразив радість, мовляв, будемо частіше бачитись, адже він працює у Києві.


«Я все зрозумів, ти вступила до університету, щоб там знайти кращого хлопця, ніж я»

Далі знову почався жах. Наприклад, він закидав мені таке: «Я побачив тебе в метро, а ти на мене не звернула уваги, я нещасний». Я спитала його, у чому була одягнена. Він почав щось бурмотіти, видно було, що людина з нічого висмоктала цю історію, тому такого більше не повторювалося. Стало ще гірше.

Я проходила студентський медогляд, хлопець провів мене до поліклініки, де я привіталася з однокурсником. Відтак, коли ми були в метро, він почав удавати, ніби зараз кинеться на рейки. «Я все зрозумів, ти вступила до університету, щоб там знайти кращого хлопця, ніж я». Згодом мені почали надходити повідомлення з невідомих номерів, у яких було нібито моє листування з кимось. Хлопець мені пред’являв, що знає: я комусь пишу. Він нібито зламав мій телефон і знайшов там це. Він доводив мене до сказу, я плакала майже щодня, боялася, що вилечу з університету.

У день університету виступав «Океан Ельзи», я дуже хотіла піти на їхній концерт. Хлопець мене не випустив із під’їзду. Я мешкала в бабусі, він підійшов і сказав, що я нікуди не піду. Я повернулася додому і ридала до самої ночі. Він сидів ледь не до півночі й не давав мені вийти.

 Ти думаєш, що я не бачу, а я все бачу. Я стежу за кожним твоїм кроком. І де б ти не була, я буду всюди поруч

Я знову хотіла його покинути. Мені було неймовірно соромно, що все це могли побачити люди, яких я поважала і з якими хотіла товаришувати. Крім того, я почала розуміти, що це переходить усі межі дозволеного і недозволеного. Я пояснила хлопцю, що якщо він продовжуватиме так робити, то нам доведеться попрощатися. Після того з різних номерів мені почали приходити смс-ки з точним зазначенням часу, де я була і в що була вдягнена. Це вже були не вигадки. Я нічого не з’ясовувала, але підозрювала, що без хлопця не обійшлося. Після того, як ми перестали спілкуватися, мені надійшло повідомлення з його номера: «Ти думаєш, що я не бачу, а я все бачу. Я стежу за кожним твоїм кроком. І де б ти не була, я буду всюди поруч». Якось я йшла з кіно, мені написали: «Я б на твоєму місці так пізно сам не ходив». Ще було: «Ти не знаєш, які люди можуть тебе зустріти, якщо я їм скажу, і що вони з тобою можуть зробити».

Далі я його стала помічати на платформі станції метро «Чернігівська», а він знав, що я там виходжу. Він не підходив, лише дивився, він знав, що я його бачу. Так я почала їздити до «Дарниці».

Одного разу я приїхала додому в село на маршрутці, він чекав мене на зупинці. Від центру села до мого дому три кілометри. Зима, сніг… Я побачила його і зірвалася на біг, він погнався за мною. Я не знала, що можу так швидко бігати, ці три кілометри я подолала на одному диханні. Хлопець наздогнав мене біля самого дому, почав зривати з мене одяг, валити на сніг, здавалося, що він намагається мене зґвалтувати. У мені прокинулася якась сила, я змогла скинути його з себе і побігла додому. Забігаючи у хату, я сказала мамі, що хлопець женеться за мною і щоб вона зачинила двері. Спрацював закон миттєвої карми: він посковзнувся на слизькому порозі й вивихнув ногу. Мій тато замість того, щоб заступитися за мене, допоміг хлопцю дійти додому. Допоміг людині, яка за мною гналася, яка мені погрожувала, яка мене ледь не зґвалтувала.

Після того випадку він час від часу мені писав і надзвонював. Я старалася це ігнорувати. Настала весна, я трохи заспокоїлася, склала першу сесію, насолоджувалася навчанням і спілкуванням з одногрупниками. Якщо телефонували з незнайомих номерів, я не брала слухавку. Якось, коли мені дзвонили з такого номеру, слухавку взяла бабуся і всучила мені мобільний у руки. Те, що я там почула, не давало можливості натиснути кнопку, щоб завершити виклик. Це був мій колишній. Він сказав, що довго терпів, але терпіти більше не буде, що я догралась. Що у всьому Брусилівському районі є багато людей, яким я перейшла дорогу, і вони хочуть моєї смерті. У нашій школі колись пересилали по мобільному моторошне відео, де хлопці забивають до смерті дівчину нібито за те, що вона заразила їх СНІДом. Я ніколи цього ролика до кінця не могла додивитися. Мені розповідали, що наприкінці тій дівчині розбивають голову великою каменюкою. Хлопець під час телефонної розмови запевнив, що таке станеться зі мною. Він чудово знав, як я сприймаю це відео. І навіть назвав імена знайомих мені людей, з якими він перестріне мене, коли я наступного разу приїду в село. Коли я взяла слухавку, була одинадцята вечора, а поклала її о четвертій ранку. Мене ніби паралізувало. Мабуть, у цей час я засинала і прокидалася.

О четвертій ранку я набрала маму і сказала, що більше додому ніколи не приїду, тому що зі мною можуть зробити все, що завгодно. Розповіла про погрози від колишнього хлопця, яким вона так захоплювалася. Тоді ж у мене почалися серйозні порушення сну, страх замкнутих просторів, а ще панічні атаки. Наступні кілька тижнів після тієї розмови, хоч він більше не дзвонив, я жила в пеклі. Мені здавалося, що триває одна страшна доба, яка ніяк не закінчиться.

З’ясувалося, що історія про вбивство та погрози – не зовсім неправда. Хлопець справді збирався щось схоже організувати, але всі ймовірні співучасники покрутили пальцем біля скроні й сказали, що він придурок. Мої батьки втрутилися. Тато мав урок в 11-му класі, де вчилося кілька людей, яких назвав хлопець під час телефонної розмови. Він читав урок, а далі сказав, що якщо раптом із кимось із нашої сім’ї щось станеться, то він за себе не відповідає. Тільки-но тато вийшов з уроку, йому зателефонував мій колишній і почав розповідати, що він не дасть впасти жодному волоску з моєї голови. Схоже, що люди, які сиділи на уроці, написали йому.

Я приїхала в село, мама переконала, що мене зустрінуть. Я вже давно не була вдома. Мене чекали не лише родичі, а й уся ватага людей, якими погрожував мені колишній. Вони просили в мене вибачення та казали, що це лише підліткові приколи.


О четвертій ранку я набрала маму і сказала, що більше додому ніколи не приїду, тому що зі мною можуть зробити все, що завгодно

Я навіть не знаю, як я почала отямлюватися після цього. Навчання допомогло перемкнутися, психіка трохи внормувалася. Після того, як я приїхала додому, я вперше нормально заснула і проспала близько 16 годин.

Колишній хлопець намагався ще з’являтися на горизонті, у спільних компаніях, але я одразу розверталася і йшла. Як потім виявилось, останні кілька років, коли він тероризував мене і розповідав про свою божевільну любов, він спав з однією з моїх тодішніх подруг. Коли він мені зателефонував, я йому це пред’явила. Він зізнався і попрощався. Так ця історія закінчилась.

Тепер я розумію, що ці токсичні стосунки були, зокрема, через брак знань про те, що може бути альтернатива. Понад те, люди, які були авторитетними для мене, казали, що все окей. Насамперед батьки.

Я дозволила іншим нав’язати собі думку, ніби маю виправдовуватися за те, чого не робила. В адекватній картині світу достатньо було б сказати: ні, цього не було. Важливо вибудовувати власні кордони, пояснювати, що твій простір і твоє рішення – на першому місці за будь-яких обставин. Треба обов’язково комусь розповісти, що відбувається нездоровий тиск із чийогось боку. Найкраще, звісно, якщо можна поговорити з батьками, з авторитетними дорослими, з вчителями, яким ви довіряєте, зі старшими родичами, які не скажуть, що ти сама винна або що нічого страшного не відбувається. Треба довіряти собі, вчитися казати «ні», розпізнавати маніпуляції.

Коли починаються маніпуляції або шантаж такими речами, як особисті фото, листування, батьки мають брати на себе ініціативу, звертатися до поліції.

Зараз я живу з панічними атаками, з порушенням сну, з цим огляданням, страхом, що за мною хтось іде. Я ходжу на психотерапію, пережила клінічну депресію. Цей класичний дитячий сон про те, що за тобою хтось женеться, для мене перетворився на кошмар, з якого я не могла вибратися. Вилікувати цю травму остаточно неможливо, але можливо навчитися жити з цим. Я вірю, що зможу.

 Коли починаються маніпуляції або шантаж такими речами, як особисті фото, листування, батьки мають брати на себе ініціативу, звертатися до поліції

Це дуже вплинуло на мої стосунки з хлопцями. Я відчувала тотальний брак довіри й уникала будь-яких стосунків. П’ять років після тієї історії я ні з ким не зустрічалася і не хотіла жодного зближення. Коли в моєму житті з’явився майбутній чоловік, я влаштувала йому жорстку перевірку щодо того, які його наміри, що йому від мене потрібно. Я прямим текстом казала, що травмована. Що якщо він шукає розваг, то хай іде далі. Його наміри були серйозні, він справді закохався. Мене переслідував страх, що мене не люблять, а використовують. Банальна ситуація, коли він міг щось наплутати й сказати, що це було, а цього насправді не було, ставала жорстким тригером. А за звичайними запитаннями «Коли ти будеш вдома?», «А з ким ти зараз?» – я бачила контроль. Минув час, поки я зрозуміла, що він не забороняє мені спілкуватися з друзями, не критикує, якщо я проводжу час без нього. Я кричала, що не дозволю себе контролювати. І дуже вдячна своєму чоловікові, що він мені допоміг через це все пройти, знову повернув довіру до людей і до того, що наміри можуть бути щирими. Це базове усвідомлення, що тебе люблять, цінують, що ніхто не зазіхає на твою свободу, що ніхто не буде тебе тероризувати.

Оксана Семенік

журналістка


Якщо більшість людей стикається зі сталкінгом від малознайомих або незнайомих людей, то за мною почав стежити колишній хлопець. Ми з ним зустрічалися два роки й розійшлись. Він не міг цього прийняти, думав, що я перевтомилася.

Перші «дзвіночки» почалися ще в стосунках. По роботі у мене було багато відряджень, інтерв’ю. Хлопець питав, навіщо мені стільки проєктів або чому я кудись їду, натякав, що у мене є якісь стосунки на стороні. Тобто казав те, що не трималося купи. З’явився контроль, я зрозуміла, що з ним каші не звариш, і ми розійшлися. Після цього він почав сталкерити. Це все неслося,  наче лавина з гори. Я думала, що він адекватна людина.

Колишній почав відвідувати ті події, на яких я мала бути по роботі. Наприклад, міг прийти на відкриття виставки, знайти мене там і стояти поряд мовчки або спостерігати здалеку, чим я займаюся, з ким розмовляю. Ніби нічого поганого, але я весь час відчувала, що за мною хтось дивиться, що порушують мої межі комфорту.

 З’явився контроль, я зрозуміла, що з ним каші не звариш, і ми розійшлися

Також хлопець телефонував серед ночі й казав, що стоїть у мене під будинком. З одного боку, це можна ігнорувати, а з іншого, важко ігнорувати таке о другій ночі, схожі дзвінки дезорієнтують. Під час зустрічі він брав мій телефон, щоб подивитися, кому я пишу. Це вже було після того, як ми розійшлися.

За пів року після розставання він прийшов на новорічну вечірку, де була і я, знайшов мене там і почав щось запитувати. Я викликала таксі й поїхала додому. Я розуміла, що людина прийшла туди тільки через мене.


Я повторювала, що не хочу, щоб він робив це. Він не розумів «ні» і все одно проводжав мене

Я намагалася з ним розмовляти про це, але він казав так: «Насправді я не до тебе прийшов, це ж культурна подія». Хоча водночас сідав у кутку і чекав, поки я закінчу всі розмови, щоб провести мене додому. Я повторювала, що не хочу, щоб він робив це. Він не розумів «ні» і все одно проводжав мене.

Було кілька дзвінків серед ночі: «Привіт, я в тебе під будинком, приніс квіти». Мені здається, що така романтика з вторгненням в особистий простір нав’язана якимись фільмами. Мені було ніяково відмовити, тому я приймала ці подарунки.

Після цього сталася ще гірша штука. Мене запросили на вечірку в нашу спільну з колишнім компанію. Його не мало там бути, але він приїхав. Сталася дуже погана ситуація, про яку я не готова говорити публічно, але яка призвела потім до депресії та тривожного синдрому.

Мені здавалося, що я сама винна в тому, що трапилось, запитувала себе, навіщо поїхала на ту вечірку. Привселюдно про це говорити було надто соромно. Тепер я розумію, що варто розповідати про таке хоча б для того, щоб люди, які будуть за кимось сталкерити, знали, що це може стати публічним.


Для когось сталкінг може бути неприємним спогадом, а в когось розвинеться тривожність

Після тієї ситуації в будинку друзів у мене почалася депресія, настільки жорстка, що я два тижні не могла встати з ліжка, нічого не їла, лежала, як овоч. Почалися панічні атаки та тривожний синдром, я стала приймати транквілізатори, пішла до психотерапевта. Усім раджу, якщо щось таке стається, звернутися до психотерапевта, адже ми не знаємо, як наша психіка відреагує. Для когось сталкінг може бути неприємним спогадом, а в когось розвинеться тривожність. Інколи мені страшно було йти додому, бо я боялася, що колишній чекатиме мене під під’їздом.

Я б порадила тим, хто зіткнувся зі сталкінгом, не мовчати й розповідати про це своїм друзям, близьким. Якщо це вже доходить до абсурду, варто звертатися в поліцію. Наприклад, мені допоміг друг, коли треба було віддати колишньому речі. Я не хотіла йти сама на ту зустріч. Друг сказав хлопцю, щоб той більше не підходив до мене й не писав.

 Сталкінг – це не нормально, він не має лишатися у тіні

Мені здається, що однією з проблем, чому існує сталкінг і гендерно зумовлене насильство, є те, що деякі люди думають, що дівчина чи жінка не може дати відповідь або що винний не буде покараний. Сталкінг – це не нормально, він не має лишатися у тіні.

Настя Хаджинова

ілюстраторка


Мене почав переслідувати хлопець, з яким я навіть не знайомилася. Тоді я навчалася на другому курсі в університеті й поверталася додому від батьків із Запоріжжя у Київ. Зазвичай я їздила потягом у плацкарті на боковій полиці й мені траплялися божевільні сусіди, які весь час хотіли спілкуватися. Але того разу сусідом був тихий, звичайний хлопець років 26. Ні слова мені не сказав, просто заліз на свою полицю.

Наступного дня, коли я прийшла додому після пар, у соцмережах до мене просився у друзі якийсь хлопець, написав, що ми з ним їхали в одному потягу. Це мене збентежило із самого початку, я такого не люблю. Я відразу запитала, як він мене знайшов. Спочатку відмовлявся говорити, але в результаті написав, що взяв у провідниці мій квиток. Мої сусідки в гуртожитку зауважили, що це романтично. Я сказала, що це дивно, у мене є хлопець, мене не цікавлять знайомства. Він часто писав, у результаті я його заблокувала.                                                                                                                                                                                          

Потім той хлопець мені подзвонив. Я не кинула слухавку, бо мені було цікаво, як він знайшов мій номер. Виявляється, нагуглив його на якомусь сайті з фрілансу, дізнався, де я вчуся і як я склала ЗНО. Знав усю інформацію про мене, яка була у вільному доступі, зокрема, де розташований мій гуртожиток. Сказав, що в моєму університеті у нього друг вчився, він знає, де це, може до мене приїхати.

 Знав усю інформацію про мене, яка була у вільному доступі, зокрема, де розташований мій гуртожиток

Я попросила мене не чіпати й заблокувала його, він став мені телефонувати з іншого номеру. Якось зустрів мене після пар, приніс сирники, які спекла його мама, і якісь книжки. Розповів, як він програв квартиру в онлайн-казино, щось про своє життя. Узагалі людина, яку я не знаю, почала нав’язливо виливати мені душу, при цьому шукати про мене якусь інформацію.

Напевно, якби це сталося тепер, я б одразу пригрозила йому поліцією, тоді це мені здавалося трохи кумедним, не таким серйозним. Мені було 20 років, я не уявляла, що це може закінчитися погано.


Напевно, якби це сталося тепер, я б одразу пригрозила йому поліцією, тоді це мені здавалося трохи кумедним, не таким серйозним

Якимось чином я це все закінчила, сказала, що нічого мені не треба, більше він не приїжджав, але регулярно дзвонив із різних номерів упродовж кількох років. Крім того, писав повідомлення про своє життя, що я схожа на його маму, що він хоче зі мною одружитися, питав, де я живу.

Стабільно раз на кілька місяців мені хтось телефонував із невідомих номерів, я брала слухавку, і виявлялось, що це він. «Їду зараз на Донбас, надрукував твоє фото, воно зі мною», – розповідав під час одного з останніх дзвінків.

Я пам’ятаю, що передостанній раз, коли він зі мною зв’язувався, ми з друзями пили каву. Він на пів року зник, і мені стало страшно, що він досі пам’ятає мій номер. Я не уявляю, що у нього відбувалося в голові. Я блокувала кожний його новий номер. Він або знущався так, або справді був божевільний.

Востаннє він дзвонив близько двох років тому, питав, як мої справи. Я сказала, що якщо він ще раз мені подзвонить, то я напишу заяву в поліцію. З того часу перестав телефонувати.

Напевно, треба бути уважною до всіх людей, які входять у твоє життя. Одразу відстежувати тривожні знаки. Зайвий раз не йти на незрозумілі зустрічі. Якщо зі мною хтось знайомиться на вулиці, то я кажу: «Відстаньте». Така у мене захисна реакція. Якщо мені дзвонять із невідомих номерів і це не по роботі, я не слухаю, вибиваю, не ведуся на провокації незнайомців. І жодних інтернет-знайомств.

 Треба бути уважною до всіх людей, які входять у твоє життя

Дзвенислава Щерба

активістка Amnesty International


Попри те, що в Україні немає законодавства, яке б протидіяло сталкінгу, існують певні механізми, які можуть допомогти себе захистити:


  • змінити звичний маршрут на роботу, додому, університет тощо, якщо аб’юзер приблизно знає ваш розклад дня і може чекати на місці;
  • заблокувати сталкера у соціальних мережах та додати телефонні номери до «чорного списку» в налаштуваннях телефона. Таким чином можна хоч якось позбутися переслідувань через телефон і в інтернеті;
  • не додавати незнайомих людей у друзі в соціальних мережах, адже навіть у разі блокування основної сторінки аб’юзер може створювати фейкові та стежити за вами у соціальних мережах;
  • аналогічно варто переглянути налаштування приватності в соціальних мережах, адже відмітка «відвідаю» в івенті, спільному фото, геолокація в пості можуть допомогти аб’юзеру дізнатися про вас інформацію;
  • дотримуватися правил цифрової безпеки, якщо йдеться про кіберсталкінг. Наприклад, налаштувати двофакторну аутентифікацію для соціальних мереж та електронної пошти, змінити паролі, встановити антивірусну програму, налаштувати приватність;
  • не мовчати, у разі погроз може допомогти розголос: варто зробити скріншоти повідомлень, здійснювати фото- або відеофіксацію і постити їх у соціальних мережах, збирати для того, щоб потім мати більше доказів для звернення в правоохоронні органи. Наприклад, погрози вбивством вже підпадають під статтю 129 Кримінального кодексу України;
  • знайти «безпечне середовище» підтримки від близьких людей – друзів, подруг, родичів, колег, – з якими можна ділитися своїми переживаннями. Крім того, варто звернутися по психологічну допомогу, оскільки сталкінг може завдати серйозної шкоди психологічному стану.

В Україні не ратифікована Стамбульська конвенція, яка передбачає відповідальність за сталкінг, а також немає національного законодавства з протидії сталкінгу, тому винних доволі важко або майже неможливо притягнути до відповідальності. Під час звернення до поліції варто мати при собі докази переслідування: скріншоти повідомлень, фото- та відеодокази. Загалом можна посилатися на статтю 182 «Про недоторканність приватного життя» Кримінального кодексу. Криміналізовані й погрози вбивством, тож якщо аб’юзер здійснював такі погрози, то варто це фіксувати й звертатися в поліцію. Якщо сталкером є хтось із членів сім’ї, можна використати процедуру термінового заборонного припису за законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Використання особистих даних, фото чи відео – а це часто трапляється у ситуації так званої порнопомсти, коли аб’юзер публікує або погрожує опублікувати інтимні фото або відео, – підпадають під статтю 307 Цивільного кодексу України. Дія законодавства так само поширюється на опублікування паспортних даних, телефонних номерів, номерів банківських карт без згоди.

Сталкінг, як і фізичне насильство, завдає серйозної шкоди постраждалим. Наслідками його можуть бути підвищена тривожність, депресія, страх виходити з дому та спілкуватися з людьми, а іноді й спроби самогубства. Тож у випадках сталкінгу варто мати поруч людей, які могли б підтримувати, і звернутися по психологічну допомогу, щоб відновитися після пережитого.

Текст: Юлія Тунік

Редактор: Марк Лівін

Літературна редакторка: Вікторія Осіпова

Продюсерка: Наті Авдєєва

Фото: Анна Бобирєва

Верстка: Анна Шакун