Марш мільйонів, котяче їдло, кумедний переклад, перша вчителька та карпатський віночок. Редакція The Village Україна з’ясувала, чому люди вирішили спілкуватися українською мовою.
Фотографії
Оля Фiль
Активістка проекту «Україна без сміття»
ЯКУТІЯ → ЗАПОРIЖЖЯ → КИЇВ
УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: ґудзик, крихітка, лагідність, щедрівка, родзинка
Якось я читала лекцію в школі екологічного спрямування в Голосіївському районі. Прийшла і чую, що вчителі між собою розмовляють українською, пріоритет у школі також – українська. Сиджу і думаю: «Ну все, попала, що мені робити?». Налаштувалася і провела урок українською.
Після цього до мене підходить вчителька і каже: «У вас дуже цікава тема, але зараз буде другий урок і я прошу вас, будь ласка, переходьте на російську, бо я бачу, що вам важко». Мені тоді стало дуже соромно.
Я народилася в Україні, але потім із сім’єю до закінчення школи жила в Якутії, тому в мене навіть базової української не було. Навчалася в Запоріжжі. Потреби розмовляти українською тоді не було.
Я хочу повністю перейти на українську, говорити грамотно, хочу відповідати на російську українською. Можливо, це буде крок до того, щоб ця людина теж перейшла на неї. Я роблю дуже багато помилок, і є страх, що мені зроблять зауваження, тому для розмови мені потрібна українськомовна людина. Нещодавно я пішла на безкоштовні курси української мови, це був мій перший крок у середовище.
П’ять років тому переїхала до Києва. Але змінилося все після Майдану, це сталося на Марші мільйонів. Це був для мене переломний момент.
У мене є друзі-галичани, які розмовляють тільки українською, стараюся більше часу спілкуватися з ними, прошу виправляти, коли помиляюся. Попереду ще багато роботи, а мені кортить уже. Дуже хочу написати вірш українською.
Мені хочеться, щоб Україна була українською на 100%. На мою думку, зараз все відбувається так, як треба: є курси, кіно, якісна музика. Мені подобається Христина Соловій, «Тартак», «Океан Ельзи», Jamala з її українськомовним альбомом. Вважаю, нам просто треба більше часу для розмови.
Андрій Кім
аналітик в аграрному секторі
Амвросіївка → Київ
УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: кохання, філіжанка, смаколик, чепурний, посіпака
Мій батько – кореєць, мати – українка. Я народився в місті Амвросіївка, яке нині перебуває не під контролем України. Прожив там 16 років і з сім’єю переїхав до Києва. Українську чув постійно, у мене мама говорить нею, як і колись прабаба з прадідом. У школі ми також вчили українську, але для повноцінного спілкування бракувало мовного середовища.
Серйозно я зайнявся цим питанням, коли сім років тому зустрівся зі своєю дружиною Мирославою на курсах англійської мови. Вона спілкується тільки українською, у неї красива жива мова, без суржику та русизмів. Вона казала: говори так, як тобі зручно. Але тоді я все для себе твердо вирішив. Удома з дружиною та донькою ми розмовляємо тільки українською. Навіть мій батько, який не вчив її і не вміє писати нею, все одно намагається говорити українською.
Мені дуже подобається український кінодубляж. Це почалося із серіалу «Альф». Я тоді ще жив у Донецькій області. Там дуже «смачні» фрази, досі пам’ятаю вислів «котяче їдло». Комедії з українським перекладом для мене смішніші та легші, ефектніше сприймаються.
За останні три-чотири роки я частіше чую українську мову. Її стало більше на радіо, телебаченні, у ЗМІ. З’явилися люди, які спілкуються лише українською. Наприклад, коли до них звертаються російською, вони все одно відповідають рідною. Я знаю людей, які принципово віддають дітей в україномовні садочки, розмовляючи при цьому російською. Діти часто тоді повертаються додому і звертаються до батьків українською, і це працює як приклад.
Люди чомусь вважають, що вивчати треба тільки іноземну, але рідна мова також потребує постійного вивчення та практики. Є мотивація «я хочу спілкуватися українською», але багато хто не готовий докладати до цього зусиль. Процес триває, головне не зупинятися.
Андрій Берзіньш
IT-спеціаліст
Первомайськ → Санкт-Петербург → Київ
УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: божевільний, розумний, кумедно, на кшталт, вщент
Я народився і закінчив школу в Первомайську Луганської області. Потім переїхав до Санкт-Петербурга. Там прожив 12 років. В Україну повернувся у вересні минулого року. Відразу до Києва. До цього ніколи тут не бував. Вирішив подивитися, що відбувається в країні, після подій 2014-го мені здалося, що суспільство змінилося і що мені буде зручно жити в ньому.
Я приїхав в Україну і хочу розмовляти українською. Я не бачу сенсу жити тут і говорити суржиком чи російською. З дитинства мені завжди подобалася українська мова. Я вивчав її майже як іноземну – усього кілька годин на тиждень.
У Санкт-Петербурзі фільми та книжки частіше завантажував українською. Дуже люблю український дубляж фільмів, для мене він звучить більш кумедно та колоритно, особливо комедії чи мультфільми. Також слухав на JAM FM передачу «Селекція». Звідтіля дізнавався про нову українську музику і відразу прослуховував її. З цього у Росії складався мій україномовний простір.
Майже увесь час я стараюся розмовляти українською. Російською спілкуюся, тільки якщо не впевнений, що можу добре сказати державною. Я трохи заморочився та під’єднав до свого комп’ютера кілька словників української мови і тепер можу краще практикуватись із текстом. Ще я перевів усі свої гаджети на українську, аби швидше звикати до неї. У такий спосіб я дізнався про слово «налаштування». Усі слова, яких я не знаю, перевіряю через сайт http://sum.in.ua/.
Коли я збирався в Україну, думав, що тут усі вже почали розмовляти українською, виявилося навпаки – часто натомість чую суржик.
Якби я вирішив вивчати англійську мову і поїхав для цього в США, мені було б простіше, бо середовище цьому сприяло б. В Україні все трохи не так. Я шукаю людей, які добре розмовляють українською. У мене з такими друзями є правило: ми можемо перебивати одне одного та виправляти.
Мені кортить зробити мову більш колоритною, аби я міг розмовляти як люди, що перекладають кумедні мультики, аби я говорив і було відчутно: це рідна для мене мова.
Багато людей, які живуть в Україні і розуміють українську, не говорить нею. Їм здається, що це складно, на це треба витрачати час і зусилля. Я хочу своїм прикладом показати, що це можливо.
Олена Табахова
головна консультантка Управління забезпечення
міжпарламентських зв’язків Апарату Верховної Ради України
Маріуполь → Київ
УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: чарівний, здоровило, «будьласочка», квіточка, киця
У мене була дивовижна вчителька української. Росіянка, закохалася в українця, переїхала, здобула другу освіту і почала викладати в школі. Вона нам завжди казала, що українська – дуже красива мова, яку неможливо не любити.
Я народилася в Маріуполі, але вже 10 років живу в Києві, останні два роки працюю на держслужбі. На українську перейшла у липні 2016 року. До того намагалася розмовляти нею і зрозуміла, що для якісного спілкування потрібно більше. Тепер усі мої гаджети, Facebook, пошта теж українською.
Перші місяці практики був жах. Ти формулюєш речення і починаєш перекладати його в голові, тому спосіб мислення також треба змінювати. Але я всім сказала: я вчу українську, «будьласочка», допомагайте мені. Якщо я кажу щось неправильно, не кепкуйте з мене. Майже всі мої друзі – російськомовні. Спочатку вони запитували: «Чому ти перейшла? Напевно, на роботі вимагають?» Я відповідаю: «Та ні, я хочу розмовляти українською».
На перших зустрічах для них це було дивно, але зараз вони теж починають спілкуватися українською. Та зауважують, що бракує практики, нема з ким говорити.
Інші друзі з Грузії та Ізраїлю кажуть: «Лєна, ми тебе не розуміємо, говори російською», а я їм: «Я буду вам перекладати, і вивчите зі мною ще одну мову». Після кількох зустрічей у них вже не виникає запитань. Ось такими невеликими кроками змінюєш простір навколо себе.
У мене був приклад – подруга Роксолана (зі Львова). Навіть коли всі навколо в компанії спілкувалися російською, вона не переходила на неї. У держустановах буває, що колеги зі своїми керівниками спілкуються українською, а за чаєм чи під час обіду переходять на російську. Роксолана ж завжди продовжувала бесіду рідною мовою.
Багатьом людям важко почати з себе, вони кажуть: так ось же, нагорі нічого не змінюється, чому ми повинні змінюватися? Я завжди відповідаю, що зміни треба починати з себе. І давати гарний приклад іншим. Хочеш, щоб з тобою розмовляли українською, почни першим звертатися нею.
Анастасія Музика
фотографка / дизайнерка
Київ
УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: кохання, родина, тендітна, квітка, жінка
У 2014 році мені з Карпат привезли вінок, я його наділа і зрозуміла, що в такому вигляді не можу спілкуватися російською. Тоді ж у мій простір невипадково потрапила творчість Любка Дереша. Коли я почала читати його книжки, зрозуміла, що мандрівки, про які він розповідає, дуже близькі для мене. Тоді я вже активно цікавилася темою східної культури. З його книжок почалася моя свідома прокачка української мови.
У той момент моєї спроможності розмовляти українською вистачило на тиждень. Бракувало середовища, яке мені б у цьому допомагало.
Коли до мене звертаються українською мовою, я завжди нею ж відповідаю. Вдома розмовляю тільки російською, але розумію, що мені це не дуже подобається. Коли всі навколо спілкуються російською мовою, фокус збивається. Це виклик, який треба здолати.
Восени минулого року я потрапила в компанію українськомовних людей, вони розмовляли дуже красивою українською, і я вирішила спробувати ще раз.
Я дуже відрізняюся, коли говорю українською та російською. Коли розмовляю рідною, я почуваюся спокійною, текучою, ніби ріка. Коли спілкуюся російською, я почуваюся активною, рішучою. Виходить дві різні людини двома мовами.
Українською у мене не виходить швидко викладати зміст своїх думок. Коли потрібно вирішувати якісь справи, розумію, що не можу цього зробити. Я працюватиму над собою, аби з часом перейти повністю на українську.
Редакція дякує за допомогу у підготовці матеріалу курсам української мови Solovei.
Коментарі
Підписатись