Марш мільйонів, котяче їдло, кумедний переклад, перша вчителька та карпатський віночок. Редакція The Village Україна з’ясувала, чому люди вирішили спілкуватися українською мовою

Фотографії

Юля Вебер

Оля Фiль

Активістка проекту «Україна без сміття»

ЯКУТІЯ → ЗАПОРIЖЖЯ → КИЇВ

УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: ґудзик, крихітка, лагідність, щедрівка, родзинка

Якось я читала лекцію в школі екологічного спрямування в Голосіївському районі. Прийшла і чую, що вчителі між собою розмовляють українською і пріоритет у школі також — українська. Сиджу і думаю, ну, все, попала, що мені робити? Налаштувалася і провела урок українською.

Після цього до мене підходить вчителька і каже, у вас дуже цікава тема, але зараз буде другий урок і я прошу вас, будь ласка, переходьте на російську, бо я бачу, що вам важко. Мені тоді стало дуже соромно.

Я народилась в Україні, але потім з сім’єю до закінчення школи жила в Якутії, тому в мене навіть базової української не було. Навчалася в Запоріжжі. Потреби розмовляти українською у мене не було.

Я хочу повністю перейти на українську, говорити грамотно, хочу відповідати на російську українською і, можливо, це буде крок до того, щоб ця людина також перейшла на українську. Я роблю дуже багато помилок і є страх, що мені зроблять зауваження, тому для розмови українською мені потрібен україномовний співрозмовник. Нещодавно я пішла на безкоштовні курси української мови, це був мій перший крок в середовище.

5 років тому переїхала до Києва. Але змінилося все після Майдану, це сталося на марші мільйонів, то був для мене переломний момент.

У мене є друзі галичани, які говорять тільки українською, стараюся більше часу спілкуватися з ними, прошу виправляти, коли помиляюся. Попереду ще дуже багато роботи, а мені кортить вже. Дуже хочу написати вірш українською.

Мені хочеться, щоб Україна була українською на 100%. На мою думку, зараз все відбувається так, як треба: є курси, є кіно, є музика, і вона дуже якісна. Мені подобається Христина Соловій, Тартак, Океан Ельзи, Jamala з її україномовним альбомом. Мені здається, нам просто треба більше часу для розмови.

Андрій Кім

аналітик в аграрному секторі

Амвросіївка → Київ

УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: кохання, філіжанка, смаколик, чепурний, посіпака

Мій батько — кореєць, мати — українка. Я народився у місті Амвросіївка, яке зараз перебуває не під контролем України. Прожив там 16 років і з сім’єю переїхав до Києва. Українську чув постійно, у мене мама говорить рідною, прабабу з прадідом я теж пам’ятаю виключно українською. У школі ми також вчили українську, але для повноцінного спілкування не вистачало мовного середовища.

Всерйоз я зайнявся цим питанням, коли зустрівся зі своєю дружиною Мирославою на курсах англійської мови, 7 років тому. Вона спілкується тільки українською, у неї красива жива мова, без суржику та русизмів. Вона казала: говори, як тобі зручно, але я тоді для себе все твердо вирішив. Зараз вдома з дружиною та донькою ми говоримо тільки українською. Навіть мій батько, який не вчив українську і не вміє писати на ній, все одно намагається говорити українською.

Мені дуже подобається український кінодубляж. Це почалося з серіалу «Альф». Я тоді ще жив в Донецькій області. Там дуже «смачні» фрази, досі пам’ятаю вислів «котяче їдло». Комедії з українським перекладом для мене смішніші та легші, ефектніше сприймаються.

За останні три-чотири роки я частіше чую українську мову. Її стало більше на радіо, телебаченні, у ЗМІ. З’явилися люди, які спілкуються лише українською. Наприклад, коли до них звертаються російською, вони все одно відповідають рідною. Я знаю людей, які принципово віддають дітей в україномовні садочки, розмовляючи при цьому російською. Діти часто при цьому повертаються додому і звертаються до батьків українською і це працює, як приклад.

Люди чомусь вважають, що вивчати треба тільки іноземну, але рідна мова також потребує постійного вивчення та практики. Є мотивація «я хочу спілкуватися українською», але багато хто не готовий докладати до цього зусиль. Процес триває, головне не зупинятися.

Андрій Берзіньш

IT-спеціаліст

Первомайськ → Санкт-Петербург → Київ

УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: божевільний, розумний, кумедно, на кшталт, вщент

Я народився і закінчив школу у Первомайську Луганської області. Потім переїхав до Санкт-Петербурга. Там прожив 12 років. В Україну повернувся у вересні минулого року. Відразу до Києва. До цього ніколи тут не бував. Вирішив подивитися, що відбувається в країні, після подій 2014 мені здалося, що суспільство змінилося і що мені буде зручно жити в ньому.

Я приїхав в Україну і я хочу розмовляти українською. Я не бачу сенсу жити тут і розмовляти суржиком чи російською. З дитинства мені завжди подобалася українська мова. Я вивчав її майже як іноземну — усього декілька годин на тиждень.

У Санкт-Петебурзі фільми та книжки частіше завантажував українською. Дуже люблю український дубляж фільмів, для мене він звучить більш кумедно та колоритно, особливо комедії чи мультфільми. Також слухав на JAM FM передачу «Селекція». Звідтіля дізнавався про нову українську музику і відразу прослуховував її. З цього у Росії складався мій україномовний простір.

Майже увесь час я стараюся розмовляти українською. Російською спілкуюся тільки якщо не впевнений, що можу добре сказати українською. Я трохи заморочився та під’єднав до свого комп’ютера декілька словників української мови і тепер можу краще практикуватись з текстом. Ще я перевів усі свої ґаджети на українську, щоби швидше звикати до неї. У такий спосіб я дізнався про слово «налаштування». Усі слова, яких я не знаю, я перевіряю через сайт http://sum.in.ua/.

Коли я збирався в Україну, я думав, що тут всі вже почали розмовляти українською, виявилося навпаки, часто замість української чую суржик

Якби я вирішив вивчати англійську мову і поїхав для цього в США, мені було би простіше, бо середовище цьому сприяло б. В Україні все трохи не так. Я шукаю людей, які добре розмовляють українською. У мене з такими друзями існує правило: ми можемо перебивати одне одного та поправляти.

Мені кортить зробити мову більш колоритною, щоби я міг розмовляти як люди, які перекладають кумедні мультики, щоби я розмовляв і було відчутно, що це – рідна для мене мова.

Багато людей, які живуть в Україні і розуміють українську, не говорять нею. Їм здається, що це складно, на це треба витрачати час і зусилля. Я хочу своїм прикладом показати, що це можливо.

Олена Табахова

головний консультант Управління забезпечення

міжпарламентських зв'язків Апарату Верховної Ради України

Маріуполь → Київ

УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: чарівний, здоровило, «будьласочка», квіточка, киця

У мене була дивовижна вчителька української. Росіянка, закохалася в українця, переїхала, здобула другу освіту і почала викладати в школі. Вона нам завжди казала, що українська — дуже красива мова, яку неможливо не любити.

Я народилася в Маріуполі, але вже 10 років живу в Києві, останні два роки працюю на держслужбі. На українську перейшла у липні 2016 року. До того намагалася розмовляти і зрозуміла, що для якісного спілкування потрібно перевести все своє життя на українську. Усі мої ґаджети, Facebook, пошта тепер українською.

Перші місяці практики був жах. Ти формулюєш речення і починаєш перекладати його в голові, тому спосіб мислення також треба змінювати. Але я всім сказала: я вчу українську, «будьласочка», допомагайте мені. Якщо я кажу щось неправильно, не кепкуйте з мене. Майже всі мої друзі — російськомовні. Спочатку вони запитували: чому ти перейшла? Напевно, на роботі вимагають? Я їм кажу: та ні, я хочу розмовляти українською.

На перших зустрічах для них це було дивно, але зараз вони теж починають спілкуватися українською. Кажуть, не вистачає практики, немає з ким спілкуватися.

Інші друзі з Грузії та Ізраїля кажуть: Лєна, ми тебе не розуміємо, говори російською, а я їм: давайте я буду вам перекладати, вивчите зі мною ще одну мову. Після кількох зустрічей у них вже не виникає запитань. Ось такими невеликими кроками змінюєш простір навколо себе.

У мене був приклад — подруга Роксолана (зі Львова). Вона навіть коли всі навколо в компанії спілкувалися російською, не переходила на неї. У держустановах буває, що колеги зі своїми керівниками спілкуються українською, а за чаєм чи під час обіду переходять на російську. А Роксолана завжди продовжувала бесіду рідною мовою.

Багатьом людям важко почати з себе, вони кажуть: так ось же, нагорі нічого не змінюється, чому ми повинні змінюватися? Я завжди кажу, що зміни треба починати з себе. І давати гарний приклад нагору. Хочеш, щоб з тобою говорили українською, почни першим звертатися українською.

Анастасія Музика

фотограф / дизайнерка

Київ

УЛЮБЛЕНІ СЛОВА: кохання, родина, тендітна, квітка, жінка

У 2014 мені з Карпат привезли вінок, я його вдягнула і зрозуміла, що в такому вигляді не можу спілкуватися російською. Тоді ж у мій простір не випадково потрапила творчість Любка Дереша. Коли я почала читати його книжки, я зрозуміла, що мандрівки, про які він розповідає, дуже близькі для мене. Тоді я вже активно цікавилася темою східної культури. З його книжок почалася моя свідома прокачка української мови.

У той момент моєї спроможності розмовляти українською вистачило на тиждень. Бракувало середовища, яке мені би в цьому допомагало.

Коли до мене звертаються українською мовою, я завжди нею ж відповідаю. Вдома розмовляю тільки російською, але розумію, що мені це не дуже подобається. Коли всі навколо спілкуються російською мовою, фокус збивається. Це виклик, який треба здолати.

Восени минулого року я потрапила в компанію україномовних людей, вони розмовляли дуже красивою українською, і я вирішила спробувати ще раз.

Я дуже відрізняюся, коли говорю українською і російською. Коли я розмовляю рідною, я відчуваю себе спокійною, текучою, ніби ріка. Коли я спілкуюся російською, я почуваюся активною, рішучою. Виходить дві різні людини двома мовами.

Українською у мене не виходить швидко викладати зміст своїх думок. Коли потрібно вирішувати якісь справи, я розумію, що не можу цього зробити. Я працюватиму над собою, щоби з часом перейти повністю на українську.

Редакція дякує за допомогу у підготовці матеріалу курсам української мови Solovei