РепортажХто і навіщо організував діджей-сети в найбільшій оранжереї ботсаду Гришка

фото: Настя Теплікова

Коштів на опалення ботсаду не вистачає вже п’ять років, відколи зменшили фінансування Національної академії наук (ботсад є організацією НАН). З початком воєнного стану ця проблема лише загострилася. Завдяки програмі «Тепло для оранжерей» від фонду Peli Can Live та благодійникам ботсад зміг зібрати три мільйони гривень і пережити холодний сезон 2022–2023 років. Кошти пішли на закупівлю пелетів і проведення енергоаудиту.

Але в ботсаду залишилося ще багато незакритих потреб, розповідає Закалюжна. На черзі – теплоаудит, подальша модернізація опалення й вентиляції. Лише на ремонт вентиляційної системи в експозиційному комплексі потрібно зібрати 500 тисяч гривень.

Благодійні діджей-стрими – це насамперед спосіб допомогти ботсаду, наголошує Закалюжна. Ідея виникла у грудні, пригадує діджейка: «Раніше я працювала комунікаційницею в природоохоронному фонді WWF, тож мені тема збереження природи дуже близька, як і естетика самих оранжерей. Колись я жила в районі «Університету», а мій балкон виходив на ботсад Фоміна. Зараз я живу у Львові та часто згадую обидва ботсади, які свого часу стали для мене місцем сили та перезавантаження».

Проєкт передбачав чотиристоронню співпрацю: ботсад, Закалюжна як ініціаторка проєкту, фонд Peli Can Live – як співорганізатор і музична спільнота Kyiv BPM, яка відповідала за підготовку майданчика й артистів.

«Що більше я просувалася з реалізацією проєкту, то більше усвідомлювала, що ідея насправді дуже сильна. Це коли ти кажеш: «Привіт, я Марічка, хочу організувати діджей-стрими в оранжереї в ботсаду Гришка», – а тобі всі відповідають, що хочуть допомогти. Значить, з'явилася ідея, яка відгукується кожному», – розповідає Закалюжна. Зараз вона допомагає фонду Peli Can Live з іншими активностями на підтримку оранжерей.

Головна ідея полягала в тому, щоб поєднати диджитальне та природне середовища. У результаті вийшов цікавий симбіоз: електронна музика, лазери – і тропічні рослини. «На такій локації насправді можна було розкрити майже будь-який сет, але в нас не було нічого «прохідного», і вся команда це відчула», – каже Женя Берчій.

«Загалом було нелегко, бо оранжерея велика, і треба було якісно підсвітити всю цю площу, – продовжує продюсер. – Після кожного сету ми щось коригували, на другий день зйомок глобально змінили освітлення, щоби краще розкрився бекграунд».

Під час виступу Bessarion тло кардинально трансформується. Зовні стає все темніше, усередині рослини вже майже не видно, поки їх не вихоплює з темряви світло лазера. Диджитальне починає домінувати над природним. Музика теж змінюється, тепер це техно.

На стримах буде великий спектр жанрів. «Буде і класичне техно, і більш сучасне, буде дуже багато швидкої ламаної музики. Буде дабовий сет із драм-енд-бейсом, техно-транс. Тобто загалом це мультиформатна історія, ми не прив'язуємося до одного стилю. Ми завжди даємо змогу артисту повністю розкритися, проявити себе саме так, як йому хотілося в конкретній локації», – пояснює Берчій.

Марічка Закалюжна спостерігає за грою Размадзе та спочатку ледь засмучується, що під час свого сету мала інше тло. Але дивлячись запис, змінює свою думку: оранжерея виглядає ефектно в будь-який час доби.

«Насправді ботсад уже чудовий, оранжереї вже чудові. Цей наш проєкт – про певне переосмислення. Про те, що це місце може бути й трохи іншим, не таким, як ми звикли його бачити. Так ми хотіли «перевідкрити» цей простір, привернути до нього додаткову увагу», – пояснює Закалюжна.

Водночас стрими – це «не туса й не просто класна картинка», а захід із ціллю зібрати кошти на потреби оранжереї, наголошує Марічка Закалюжна. Це забезпечило проєкту підтримку співробітників ботсаду, зокрема провідного наукового співробітника відділу тропічних і субтропічних рослин Романа Іваннікова.

«Передусім ми це робимо, щоб привернути увагу до ботсаду, до наших проблем. Бо увага – це еквівалент грошей, на які ми зможемо зробити реконструкцію. Це з одного боку, – каже Іванніков, – з іншого боку, річ у тому, що за ті роки, поки ми існуємо, у суспільства, можливо, таке сформувалося уявлення, що ботсад – це досить така закрита структура, наукова, з вузьким спрямуванням. Але наші колекції мають статус національного надбання, тобто надбання кожного з нас. І зараз ми розуміємо, що їхнє використання насправді може бути набагато ширшим, ніж ми до цього часу собі думали, уявляли та планували».

Одним із головних напрямів роботи ботанічних садів, окрім наукової та практичної складової, є просвітницька діяльність. І насправді цінність наукових досліджень існує тільки в тому разі, якщо її можуть зрозумілою мовою донести до суспільства, пояснює Іванніков: «Якщо ми навіть зробимо супервидатні відкриття, але люди не розумітимуть цього, це все просто пропаде безслідно».

Кожна нестандартна, неформальна акція залучає до ботсаду специфічну аудиторію, яка раніше могла й зовсім не цікавитися цим місцем, пояснює науковець. Так сталося, зокрема, із діджеями. А напередодні в оранжереї відбувся фестиваль «Неречизм». На благодійній барахолці, що відбулася в оранжереї наприкінці березня, також збирали кошти на переобладнання оранжерейного комплексу. Організатори влаштували ярмарок, тату та своп-зони, а ще чайні церемонії, майстер-класи й екскурсії.

Коли планують подібні заходи, у пріоритеті завжди безпека рослин. «Ми дуже ґрунтовно обговорюємо всі деталі проведення акції, і тільки в тому разі, якщо наші спеціалісти вважають, що це не зашкодить рослинам, ми на це йдемо», каже Іванніков, який був на фестивалі «від початку й до останньої хвилини».

«Насправді я був вражений рівнем культури, рівнем освіти тих молодих людей, які прийшли, – пригадує науковець. – З іншого боку, багато хто з них уперше був у ботсаду. Це здебільшого були молоді люди 17–20 років. Вони прожили свідоме життя в Києві, і багато з них жодного разу в нас не були. А тепер зрозуміли, що ми робимо, хто ми такі, наскільки це важливо й для них у майбутньому, і для їхніх дітей, і онуків. І вони ще хочуть щось подібне влаштовувати в нас. Це, я вважаю, прекрасно».

Ідея розкрити проблематику ботсаду через музичні стрими також має привернути увагу креативної молоді, вважає Женя Берчій. «Мені б хотілося, щоб оранжерея не тільки вижила наступної зими, а могла сама себе забезпечувати, – каже продюсер. – Треба не так багато – збільшити трафік. Але водночас в оранжереї є обмеження за кількістю відвідувачів, тому друге важливе питання – це збільшення чека. Зараз ти приходиш в оранжерею й платиш за це 50 гривень, менш як півтора долара. Цього точно недостатньо».

«Можливо, наш проєкт стане імпульсом для подібних речей. Але дуже важливо, щоб навіть якщо такі заходи відбуватимуться, це все було під гаслом «не зашкодити». Тут люди все життя працюють, у них стільки історій звідси. Я до цього дуже трепетно ставлюся. І я за те, щоби була певна культура відвідування цього місця», – додає Марічка Закалюжна.

Щодо історій Марічка не помиляється: «Розумієте, ботанічний сад – це не тільки тяпки, грядки та лопати, – посміхається Іванніков. – Це ще дуже багато цікавого. У нас дуже закохані у свою справу й креативні колеги, які можуть дуже багато цікавого ще зробити, розказати та показати. Для мене, наприклад, це місце, де виросли мої діти. Ми з дружиною після університету разом прийшли працювати в ботанічний сад, і тут насправді дуже багато таких сімей. Для багатьох киян це місце пам’ятних подій, місце сімейних спогадів, де підтримуються традиції – піти подивитися на бузок, на магнолії або в оранжереї на азалії, на орхідеї. Це важливе місце для сотень тисяч людей, і ми маємо його не просто зберегти, а розвивати та щоденно покращувати».