Zero waste-бренди – це виробники, які використовують для створення своєї продукції лише якісні, безпечні, сертифіковані матеріали й інгредієнти, що не містять мікропластику, силіконів, продуктів нафтоперероблення. Найчастіше упакова zero waste-продукції є скляною, зі вторинного паперу, міцелію або взагалі відсутня. Також виробники zero waste-продукції дбають про те, що можна зробити з пакованням після користування продуктом: використати повторно або нестандартно утилізувати – наприклад, посадити етикетку, з якої виростуть польові квіти. Zero waste-підхід у роботі бренда поширюється на весь процес створення продукту: від гідних умов праці та вибору інгредієнтів до утилізації продукту та комунікації.

Поговорили з п’ятьма українськими zero waste-компаніями про виклики, які поставила перед ними війна, і відновлення роботи в теперішніх умовах.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Анна Кахіані


маркетологиня, менеджерка українського бренда натуральної косметики та засобів для грязелікування Lac Sante

Бренд було засновано 2007 року в Криму, у місті Саки. 2014 року бізнес уже зазнавав значних втрат через окупацію Криму Росією. Там довелося залишити велике виробництво й усю техніку. Тоді асортимент на 100% складався з лікувальних мулово-сульфідних грязей і мав медичну та терапевтичну направленість.

З 2019 року нам удалося трансформувати та перезапустити бренд. Основними цінностями для мене та засновниці бренда Наталі Редько завжди була якість і позитивний споживацький досвід. Ми відійшли від часткового контрактного виробництва, повністю взяли контроль над продуктом у свої руки, сформували продуктові лінійки, розробили нові формули, тестували комплементарність засобів приблизно рік, підібрали екологічну тару, змінили повністю весь брендинг, канали реалізації, стали ближчими до споживача, налаштували логістику.

Перед початком війни завершили серію інтерв’ю з клієнтами та планували запуск програми амбасадорства на наступний рік. Працювали над створенням чатбота для допомоги у виборі косметики, планували замінити етикетки на більш екологічні та створювали нові продукти (санскріни, доглядовий гель для комбінованої та проблемної шкіри, ароматичні гелі для душу), зібрали чудову тест-команду для апробації продуктів на останніх етапах розроблення на споживацькі характеристики.

Коронавірус і карантини, зі свого боку, значно посунули наші плани на будівництво нового просторого цеху за стандартами GMP – і ми мали надію розпочати цей етап восени цього року. Але зараз ми не впевнені, що бізнес узагалі виживе, і планувати будь-що важко.

Усю команду війна застала в Києві. Майже всі раніше чи пізніше поїхали з міста. Колега, що відповідав за роботу з мулово-сульфідними грязями, пішов у ТРО, я допомагала з розселенням людей із постраждалих регіонів на заході України. Згодом виїхала за кордон. Наша технологиня не змогла повернутися до роботи з особистих причин, проте наша колишня працівниця Оля, яка вирішила спробувати себе в IT, зараз підтримала нас і виходить на роботу у вихідні дні за запитом.

Офіс і цех Lac Sante розташовані на Подолі в Києві. Охоронець два місяці жив там, бо його селище було окуповане.

Продажів у бренда не було десь до квітня, а потім ми відчули підтримку спільноти. Без будь-яких рухів із нашого боку люди почали говорити про українські бренди та згадувати нас у різноманітних добірках. Також наші постійні клієнти почали повертатися, писати нам зворушливі повідомлення, і це вселило надію.

До місць видобування грязей доступу більше немає. Це були Куяльник, Бердянськ і Слов’янськ. Ми дуже сподіваємося, що території будуть деокуповані. Проте природні ресурси зазнають значного забруднення, і багато з них залишаться замінованими на невизначений термін.

Доля цього напряму бізнесу не відома. У нас усе ще є певні запаси мулово-сульфідних грязей, проте попиту на них зараз немає. Ми постачали аплікації для компактного грязелікування в санаторії та реабілітаційні лікарні, більшість із яких зараз не працюють за профілем або просто закриті.

Наразі ми продаємо залишки косметичної продукції, виготовлені взимку. Термін придатності рік, усе зберігалося за потрібних умов на нашому складі в Києві та не постраждало. Також потроху поповнюємо запаси новими надходженнями по декілька свіжих одиниць, якщо на них є замовлення. Частина продукції просто заморожена в одного з реселерів, як і прибуток за продані товари ще до війни. З квітня 15% від вартості замовлень ми направляємо на підтримку організації UAnimals, що допомагає постраждалим тваринам під час війни.

Основні виклики для нас зараз – це організація команди, підтримка ментального здоров’я. 

Неможливо поки що переступити через увесь біль війни та почати говорити про крем для обличчя.

Коли бачу рекламу інших брендів у стрічці, мене сильно тригерить, і я не впевнена, що зараз на часі рекламувати «магічну дію гіалуронової кислоти».

Ми повернулися до роботи частково й обслуговуємо замовлення, які отримуємо органічно. Що стосується напряму «бізнес для бізнесу», робота призупинена. Зараз наш фокус – підтримувати локальну команду та намагатися не втратити клієнтів, які залишаються з нами. Ми дуже це цінуємо.

Надія Самаріна


співзасновниця першої української zero waste-компанії Ozero Space

Ще за місяць до початку повномасштабної війни в суспільстві почувалася напруга. У нас як компанії були великі плани в усіх напрямах роботи. Ми мали кілька контрактів зі сталого консалтингу з медіахолдингами, а також вели перемовини з новими брендами. Відкрили додаткові корнери з екотоварами в кафе «Альтруіст» і 128 Cafe. Планували активний 2022 рік.

Але з початком війни шоурум не міг функціонувати, ми не мали фізичної можливості ані зустрічати гостей, ані робити відправлення. Також заморозилися всі постачання європейських екологічних брендів. І на паузу стали всі контракти з консалтингу.

Лише в травні ми відновили роботу шоурума в Octo Tower та онлайн-продажі. Ми зрозуміли, що наша основна місія полягала в просуванні та підтримці відповідальних українських брендів. Ми п’ять років працювали над тим, щоби тема сталості й екологічності була актуальна в Україні. Дуже тішилися, що більшість брендів, представлених у нашому шоурумі, були українськими. 

Тому повністю зупинити свою роботу означало би гальмування розвитку сталого сегмента українського бізнесу.

Ми весь час тримаємо зв’язок з українськими zero waste-брендами. У багатьох із них змінилися умови роботи: ускладнилося виробництво, поїхала команда, немає доступу до інгредієнтів, які замовляли за кордоном або вирощувалися в різних регіонах України. У нас залишився запас товарів цих брендів, тому для декого ми стали єдиними представниками. Але є й ті, хто, навпаки, зібрався та почав робити ще більше, ніж до війни. Наприклад, бренд функціональних дерев’яних речей Flampic робить зараз навіть більше, ніж до 24 лютого. Кажуть, що тепер потрібно не тільки активніше розвивати економіку, а й донатити.

У Європі сегмент zero waste розвинений потужніше, ніж в Україні, але лише в контексті масовості. Тобто людина може придбати екологічні засоби гігієни або косметику навіть у звичайних супермаркетах. Але склад і якість в українських виробників набагато кращі. Усі бренди, представлені в Ozero Space, були 100% безпечною екологічною альтернативою. До того ж вироби українських брендів набагато дешевші. Наприклад, ідеальне за складом та ароматом мило в Україні коштує 70–90 гривень. У Європі знайти такий самий склад майже неможливо, але навіть якщо знайдеш, ціна стартуватиме від 10 євро. Це дуже надихає вивести українські бренди на європейський екоринок.

Наші продажі під час війни впали на 80%, тому зараз наше основне завдання – втриматися як бізнесу та продовжити говорити про важливість zero waste і сталого вибору.

Олександра Авраменко


засновниця бренда чаю та спецій Moteave

Наш камерний бренд працює з 2018 року. Увесь цей час ми займалися популяризацією трав’яного чаю в Україні. Хотілося (та й хочеться), щоб такий багатогранний світ натуральних смаків та ароматів сприймався людьми як щось дійсно цінне, а не як «бабусині чаї від кашлю» (хоча в них нічого поганого немає) або «чай зі смаком соломи у прозорому пакеті» (до цього вже є питання). Тож до повномасштабного вторгнення ми формували ком’юніті, вирощували, створювали та продавали різноманітні чайні суміші, а також солі до страв, суміші прянощів, чаї для ванни, трав’яні збори для вмивання, букетики для окурювання простору, освітні продукти та навіть провели кілька зустрічей, які були присвячені вивченню трав і прянощів.

У роботі нашого бренда залучена вся моя родина: бабусі, дідусь, чоловік, іноді його мама, моя сестра та ще кілька близьких людей.

Узагалі, бренд почав розростатися, коли бабуся та дідусь звільнилися з роботи та зайнялися травництвом.

Я вчуся довіряти своїм відчуттям, тому за 10 годин до початку повномасштабного вторгнення якимось дивом виїхала з дитиною за кордон. Усі інші члени команди лишилися під Києвом. На наше щастя, наше «під Києвом» – це Обухівський район. Там було відносно тихо, але перший час однаково був дуже важкий. Уся родина щогодинно моніторила новини, тиждень спали по кілька годин на день. Потім я вмовила їх евакуюватися. До травня ми жили всі разом у Німеччині, але в травні вся моя команда-родина відправилася додому.

Поки бабуся була в евакуації, спека знищила понад 30 кущів чебрецю, який ми впродовж чотирьох років ростили з насіння.

Довелося на їхнє місце посадити молодняк, якому ще треба дорости. Тож із погляду врожаю зараз ситуація непроста. Важко з рослинами, які краще ростуть на півдні. Важко з прянощами, які імпортуємо з-за кордону. Те саме і з тарою. Деякі речі імпортуємо, деякі виробляють в Україні, але ціни на все дуже стрімко ростуть. Нам довелося вперше за довгий час підняти вартість товару. До того ми тримали ціни незмінними два роки на деякі продукти. Нам дуже не хочеться ставати недоступними для нашого ком’юніті, тому тримаємо ріст цін настільки, наскільки можемо. Зараз думаємо над оновленою програмою лояльності для постійних клієнтів.

Тепер у нас трохи slow-виробництво, але наше найголовніше завдання – триматися для нашої команди та людей, яким наша продукція дарує відчуття дому. Я часто провалююся у відчуття «невчасності» Stories, наприклад, але працюю над цим. Зараз наші друзі з різних регіонів України збирають для нас трави, які бабуся сушить.

Спочатку я думала, що чай і спеції – не те, що потрібно людям під час війни. Велику частину коштів, що були в обігу, я задонатила, попросила бабусю роздати залишки чаю та спецій у ТРО, щоб їм було смачніше. Я була готова до того, що все саме собою закриється.

Дивовижно було вже за два тижні після початку війни отримати перші повідомлення з проханням відновити продажі. Евакуйовані в різні куточки України та світу люди писали про те, що наші продукти створювали відчуття дому та були цінними для них. Я плакала над кожним із цих повідомлень. Частина нашої продукції була на аутсорс-складі, тому щойно люди там вийшли на роботу, у нас зʼявилася можливість знову надсилати замовлення.

Коли ж команда повернулася на виробництво, ми потихеньку продовжили роботу. Продажів, звичайно, менше, але для мене зараз найважливішим є мати змогу платити зарплатні, податки та донатити. На це вистачає.

Лана Барабанова


засновниця бренда білизни та купальників U-R-SO

До повномасштабного вторгнення ми робили білизну та купальники, працювали з невеликою командою у власній майстерні в Києві. Потроху розвивалися й отримували задоволення від своєї справи.

Я провела перший тиждень війни в Києві, потім вирушила в Карпати, а в середині березня приїхала в Німеччину, де жила півтора місяця та продовжувала роботу над розвитком U-R-SO. 

У київській майстерні ми не були з 24 лютого та до початку травня. Уся команда роз’їхалася.

Ми вирішили не евакуювати ані обладнання, ані склад продукції: я відчувала, що ми повернемося. Але, коли наприкінці березня почалися активні запити на придбання білизни, ми не могли нічого продавати, бо всі були далеко. У перші дні травня я перша з команди повернулася в Київ, потім до мене приєдналася частина дівчат, і зараз ми продовжуємо роботу тут.

Я вирішила для себе, що моя справа – найліпше, що я вмію робити, тому намагаюся бути корисною на своєму місці. Ми працюємо, створюємо речі, які приносять людям трохи радості, допомагаємо фінансово тим, хто цього потребує. Для мене на першому місці – допомога армії, дівчата з команди теж допомагають так, як вважають за потрібне.

Я бачу, що війна для багатьох прискорила деякі процеси в житті та на роботі. Так сталося і з нашою справою. Ми давно планували розвиватися на німецькому ринку.

І ось, коли ми вимушено опинилися в Німеччині навесні, одразу офіційно облаштували там бізнес і починаємо розвивати бренд. Продаємо продукцію, яку створили до 24 лютого в Україні, налагоджуємо аутсорс-виробництво, але наш офіс і майстерню в Києві кидати не плануємо: це наш «центр керування польотами», наше серце тут. Але, на жаль, зараз у Києві працює дуже маленька частина команди.

Нам дуже пощастило, що ніхто з нашої команди серйозно не постраждав, і ми повернулися у вцілілу майстерню. Наша головна проблема в розвитку в Україні зараз – стрімкий ріст цін на матеріали та зростання вартості праці, спричинене подорожчанням усього навкруги. Ми змушені підіймати ціни на продукцію та вдячні нашим клієнткам, які ставляться до цього з розумінням.

Усі робочі плани на майбутнє зараз на другому плані. Єдине наше бажання, щоб якнайшвидше закінчилася війна. Після нашої перемоги продовжити працювати на повну силу нам буде легко.

Анастасія Ляхова


засновниця бренда свічок Thirteen Candle Studio

Мій бренд свічок для мене – це затишок, турбота й атмосфера. Я мала власну майстерню в Києві, де виготовляла свої колекції, корпоративні замовлення та проводила воркшопи зі створення свічок. У грудні 2021 року я провела виїзний майстер-клас для 150 людей. Моє виробництво також виступало контрактним виробництвом – виробництвом для інших брендів.

За декілька днів до війни ми підписали угоду з одним брендом, я отримала велике постачання на 6000 склянок і понад 300 кілограмів воску; зі США підпливала велика партія парфумованої олії.

Плани на 2022-й були дуже амбітні.

Коли почалася війна, ми із сином спочатку виїхали до Хмельницького. А в середині березня я ухвалила найтяжче в житті рішення та виїхала з України, щоби дати дитині можливість зростати під мирним небом. Зараз я перебуваю в Берліні.

Перші тижні я взагалі не думала про роботу. Але зрозуміла, що маю робити те, що вмію та люблю. Тому почала все з нуля. Усе роблю вдома, як три з половиною роки тому, коли починала експериментувати на кухні. 

На пральній машині в мене – мелтер для воску, на стелажі з продуктами – готова продукція.

Я замовила все необхідне для старту та почала шукати, хто зможе привезти мені в Берлін частину найнеобхіднішого з майстерні в Києві. У багажнику машини через кордон мені доставляли склянки і ящики воску, обладнання й упакову. Я переживала, що скажуть на митниці, але все вдалося вивезти. Я досі замовляю всю поліграфію: наліпки, коробки та листівки в Україні. Бо в нас найкраща якість, терміни та ціна. До того ж хочеться підтримувати українські компанії й українську економіку. Тому зараз у мене квест – перевезти через кордон 500 коробок.

Я не можу сказати, що робота йшла легко. Здавалося, що треба робити якісь інші, вагоміші речі. Але я відганяла ці думки та продовжувала.

Продажі з’явилися, коли почала робити патріотичну колекцію свічок. Перша партія розійшлася людьми, які допомагали мені в Берліні з пошуком квартири, меблями, документами. Невелике постачання цієї колекції я зробила в Україну. Удома з відправленнями допомагає моя мама. Також ми розмістили наші свічки у двох G.Bar у Варшаві. Відправили до Цюриха наші семпли й обговорюємо індивідуальну колекцію для місцевого замовника.

З 5 червня беру активну участь у маркетах у Берліні: це й дизайнерські невеликі маркети, і величезні flea-маркети (вони тут дуже популярні). На липень уже заброньовано п’ять заходів, один із них – попап українських товарів у дуже крутій локації. Моє завдання на цих маркетах – не лише розвивати свій бренд, але й говорити про Україну. Нас не повинні забувати.

У Берліні я щоразу чую захоплення від нашої айдентики й ароматів.

В Україні роблять дуже круту продукцію, і я хочу, щоб про це знав увесь світ. Зараз це моя місія для майбутнього моєї країни та мого сина.