Що таке травма? Де вона зберігається, у тілі чи в мозку? Чому ми не завжди пам’ятаємо подію, що травмувала? І чи обов’язково це якась одна подія?

Останні кілька років ніби ставлять нас перед фактом – кожен українець травмований. Ми пережили безвихідь локдауну, прокидалися від вибухів, прожили зиму в темряві й холоді. А якщо брати досвід військових – із мишами в окопах, у холоді, без ротацій і зі смертями побратимів, – питань не лишається, травма дійсно навряд оминула когось із нас. 

Зрозуміти, як це впливає на нас і де зберігається – означає знайти вихід і спробувати позбутися травматичного багажу, з яким ми продовжуємо йти далі.

Наступний сезон подкасту «Простими словами» буде присвячений науці стійкості. І першим його героєм стане Бессел ван дер Колк, психіатр, який присвятив життя вивченню травми. Це буде перше інтерв’ю науковця українському медіа, і ми сподіваємося, що його багаторічний досвід допоможе усвідомити, де ж кожен із нас носить свою травму та як відділити її від свого тіла.

Наступний сезон подкасту «Простими словами» виходитиме в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» – ініціативи Першої леді України за підтримки ВООЗ у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті міністрів України та громадською організацією «Безбар’єрність».

Фото: bigthink.com

 

Хто такий Бессел ван дер Колк

 

Бессел ван дер Колк є одним із найвідоміших сучасних психіатрів, майже 50 років він досліджує проблему посттравматичного стресового розладу, є керівником Trauma Research Foundation у Массачусетсі. 

Ван дер Колк також є одним із найпопулярніших письменників сучасності – його книга «Тіло веде лік» (The Body Keeps the Score) провела 248 тижнів у списку бестселерів The New York Times, її переклали 43 мовами, загальний наклад склав понад три мільйони примірників, також книжка має високу оцінку від читачів: 4,4 бала на GoodReads і 4,8 на Amazon.

Популярність ван дер Колка обумовлена перекладом нейронауки на мову, доступну для людей, які шукають ліки проти свого болю. Однак серед психіатрів у США ван дер Колк є контроверсійною персоною – його суперечливі підходи в дослідженнях і бажання популяризувати складну тему травми простими словами призвели до того, що 30 років тому Гарвардська медична школа повідомила йому, що всі його майбутні публікації будуть перевірені на контроль якості.

 

 Це був період, коли мало які новітні методи досліджень підтримували, а психіатрія залишалася доволі консервативною. Другою людиною, чиї роботи ретельно перевірялися Гарвардською медичною школою, був психіатр Джон Мак, який роками вивчав людей, які стверджували, що їх захопили іншопланетяни.

Ван дер Колк ділився думками з цього приводу з журналом New York: «Було відчуття, що ми з Маком проводили дослідження, які були однаково безглуздими. Ми обоє вивчали людей, які стверджували, що мали досвід, який учені не могли остаточно перевірити. Але в той час, як суб'єкти Мака детально описували свої зустрічі з іншопланетянами, у моїх пацієнтів були спогади про жахи, які були більше схожі на деталі та фрагменти, ніж на послідовні наративи. Ці деталі могли раптово вирватися з темряви минулого». Аромат у кімнаті, де було скоєне насильство, колір одягу кривдника, звук чи поведінка, що передували вибуху – усе це може бути частинками особливого типу пам’яті, характерного для людей, які пережили травму.

Травма – особливий тип пам’яті

Ван дер Колк стверджує, що травма – це особливий тип пам'яті, відмінний від тієї пам’яті, що відповідальна за запам’ятовування побутових речей: списку продуктів, нових слів, імен друзів і номерів телефону коханих. Звичайні спогади – це уявлення про минуле, які можуть змінюватися та згасати протягом життя. Тоді як травма – це буквальне вторгнення минулого в сьогодення, яке може викликати фізіологічні наслідки незалежно від того, чи травмована людина свідомо пам'ятає подію, що її травмувала. 

Це означає, що тіло може зареєструвати травматичний досвід так, що людину це «наздожене» лише через роки. Тобто, згідно з теорією ван дер Колка, навіть після того, як травматична подія закінчилася, тіло залишається напоготові й щоразу переживає загрозу небезпеки, якої насправді нема. Як жінки, які, заходячи в темний під’їзд, тримають напоготові ключі. Як військові, які щоразу перепроживають уві сні жахи, що з ними сталися в реальному житті.

Так, ветеран Олександр Баталов у третьому епізоді подкасту «Прийом» розповідав, що, потрапивши до шпиталю з важкою травмою й ампутацією кінцівки, він протягом місяця не міг заснути, бо як тільки стуляв очі, повертався на поле бою. 

За ван дер Колком, травма змінює не лише думки, а й саму здатність думати. Тому люди, які зазнали травматичного досвіду, можуть не до кінця усвідомлювати, що з ними сталося і в якій ролі вони зараз: у ролі жертви чи в ролі спільника. Тобто людині, яка пережила досвід насильства, може здаватися, що вона також винна, адже допустила або терпіла це. Також вона може відчувати сором за дії, які допомогли їй урятуватися.

 

 

Як ПТСР став психіатричним діагнозом

Коли ван дер Колк починав свою дослідницьку кар'єру, працюючи з пацієнтами в амбулаторії Бостона, у світовій психіатрії відбувалася дискусія щодо того, чи може дослідження травми вважатися біомедичною сферою. Травма не вважалася повноцінним неврологічним захворюванням, точилися суперечки, чи стане посттравматичний стресовий розлад психіатричним діагнозом.

Перед публікацією третього видання «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» [DSM-III – єдиного довідника психічних розладів для всіх: від лікарів до страхових служб – ред.] у 1980 році групи ветеранів війни у В'єтнамі об'єдналися з психіатрами, які виступали за те, щоби ПТСР потрапив до DSM-III, і держава покрила лікування психологічних травм ветеранів: кошмарів, раптових нападів лютів, зловживання психоактивними речовинами. Це об’єднання ветеранів із психіатрами розглядало травму як щось вбудоване в соціальні та політичні проблеми поза тілом пацієнта. Проти них виступала фракція психіатрів, які наполягали, що психіатричні діагнози є розладами мозку.

Ван дер Колк об’єднав у погляді на ПТСР дві точки зору: ідею про те, що травма – це стан тіла, і те, що травма викликана соціальним і політичним насильством (як зазначали ветерани). Тому для лікування ПТСР, на його думку, потрібні не лише ліки.

Зафіксовані у ветеранів симптоми довели, що ПТСР має бути офіційним діагнозом у DSM-III. 

   

Травма більше схожа на шрам у нервовій системі,
ніж на історію чи спогад

   

У 1980-х роках ван дер Колк був лідером коаліції дослідників ПТСР. У 1984 році він опублікував першу статтю про травму, яка стала підґрунтям для всіх його наступних робіт. У цій статті ван дер Колк стверджував, що кошмари ветеранів не схожі на звичайні кошмари: вони наставали раніше в циклі сну й були точними копіями фактичних бойових подій. На відміну від звичайних снів, у яких змішуються спогади, бажання та тривоги, кошмари людей із ПТСР є буквальним відтворенням самої травматичної події. Ван дер Колк зазначав, що на біологічному рівні травма більше схожа на шрам у нервовій системі, ніж на історію чи спогад. Це була претензійна думка, що могла означати, що травма може виступати як своєрідний об'єктивний доказ події, що травмувала. Людина може брехати, але тіло не може.

1985 року ван дер Колк запропонував першу нейробіологічну модель ПТСР, яка могла б пояснити, чому жертви травм так часто повертаються до ситуацій, у яких травматичний досвід, імовірно, повториться. Наприклад, діти із сімей, де зловживали алкоголем, виростаючи, обирають насильницьких партнерів. Це пов’язано зі звиканням до стресового чинника. Організм тих людей чи тварин, які постійно отримували дозу травматичного досвіду, як реакцію на стрес виділяв ендогенні опіоїди – нейромедіатори, як-от ендорфіни, енкефаліни та динорфіни. Вони виконували функцію «знеболення» переживань. Коли стресор закінчується, стається ефект виведення опіоїдів, і людина чи тварина може прагнути виправити це, шукаючи повторних впливів стресорів. За припущеннями ван дер Колка, тривала травматизація веде людей до залежностей – щоби заміщувати ендогенні опіоїди напівсинтетичними чи синтетичними.

 

 

Соматична терапія

Ван дер Колк лікував ПТСР різними методами: від ігрової терапії до медитацій. Ключовим було зцілення пацієнта через те, щоб витягнути його з дисоціативної системи пам'яті, де закарбувалася травма, і повернути у власне тіло, у сьогоденні. Протягом декількох років центр, де працював ван дер Колк, проводив сеанси групової терапії для людей, які втратили когось через самогубство, для дівчат віком від 8 до 10 років, які зазнали насильства, і для батьків, які зрозуміли, що їхній партнер приставав до їхніх дітей.

Якщо для України досвід травми є особливо актуальним зараз, для США травма з «нішевої» хвороби перетворилося на загальнонаціональну після терактів 11 вересня 2001 року. Відразу після атаки ван дер Колк почав лікували перших рятувальників і цивільних осіб, використовуючи десенсибілізацію та перероблення руху очима (EMDR), коли пацієнт думає про травматичний досвід, а лікар направляє очі пацієнта туди-сюди. Так ван дер Колк став вести дослідження EMDR, що фінансувалося Національним інститутом охорони здоров'я, і порівнював терапію методом EMDR з антидепресантами для лікування ПТСР. Також ван дер Колк працював із моніторингом пульсу та зчитуванням реакцій у мозку, пропонуючи пацієнтам навчитися саморегуляції. Усі види терапій, із якими працював Бессел ван дер Колк, об'єднувало те, що вони спрямовані на роботу з тілом.

Великі та малі травми

У роботі з дітьми в Національній мережі дитячого травматичного стресу ван дер Колк почав формувати визначення нового для психіатрії діагнозу – розладу травми розвитку.

Ван дер Колк пропонував розширити спектр травми й поділити їх на травми від «гострих стресорів» (таких, як вибух або сексуальне насильство) та «травми розвитку», коли дорослі, які виховують дитину, не закривають її потребу в безпеці, і це впливає на розвиток дитини. Тобто науковець поділив травми на великі (гострі) й маленькі (хронічні).

Згідно зі статтями ван дер Колка, травма зберігається в тілі як зміни в біологічній реакції організму на стрес, а гормони стресу, що виділяються при травматичному досвіді, можуть викликати хронічне перезбудження. Тобто травма для людини є постійною. 

У книзі «Тіло веде лік» ван дер Колк пояснює своє бачення природи травми та проводить читача через дослідження соматичної терапії, йоги, EMDR і навіть театральних вправ. Соматична терапія вчить краще розуміти свої емоції через контакт із тілом. І хоча соматична терапія вважається ефективним методом лікування ПТСР, є чимало противників цього методу, які вважають, що Бессел ван дер Колк марно відходить у своїх теоріях від класичної психіатрії.

 

 

Епізод подкасту з Бесселом ван дер Колком буде доступний у лютому на платформах Apple Podcasts, Spotify, Soundcloud і Youtube.