Гостем фінального епізоду спеціального сезону подкасту «Простими словами» став лікар-психотерапевт Олег Романчук. Подкаст «Простими словами» після невеликої перерви повернеться з новим сезоном у другій половині січня 2024 року.

Олег Романчук – лікар-психотерапевт, дитячий психіатр і засновник центру «Коло сімʼї», автор книжок, директор Інституту психічного здоров’я УКУ й Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії. Читайте головні тези з минулого інтервʼю з Романчуком про секрети психологічної стійкості та як бути готовим до всього.

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» – ініціативи Першої леді України за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті міністрів України та громадською організацією «Безбар’єрність».

 

 

Ніхто не має бути наодинці

Коли люди стикаються з випробуваннями, ми часто повторюємо таку мантру: «Ніхто не має проходити наодинці через жалобу». Ніхто не має бути наодинці, коли стикається з важкою хворобою, наприклад. У цьому суть нашої стійкості, – що ми сильні разом і потребуємо одне одного. «Це наш вибір – жити, скільки би небес не впало», – казав англійський романіст Девід Герберт Лоуренс.Стійкість – це про вибір жити, якими би не були обставини.

Як стійкість народжується через випробування

Я дитячий психіатр, і коли вивчав психіатрію та медицину, я, на жаль, навіть слова [стійкість – ред.] такого не чув. Це було в 1990-х роках, тому й не дивно. У медуніверситеті ми багато говорили про імунну систему, про те, що тіло має механізми захисту й одужання, а про психологічну стійкість не говорили зовсім. 

Коли я навчався на магістратурі, робив дослідження про те, як сімʼя реагує на народження дитини з інвалідністю. Треба було зробити огляд літератури, і там усі реакції батьків були патологічні: якщо народжується дитина з інвалідністю, то [у батьків] депресія чи заперечення реальності, але немає такого, що батьки дають собі з цим раду. Я приходив у гості до цих батьків, брав інтервʼю. На моє здивування, більшість із них залишалася сімʼєю, у якій панує любов і світло, вони казали, що так, є випробування, але вони будуть любити дитину, змінювати суспільство. Я бачив стійкість. 

Потім я прийшов працювати в реабілітаційний центр. На початку своєї праці, пам’ятаю, мав вести психотерапевтичну групу для дітей з інвалідністю, думав, що вони, напевно, нещасливі – зроблю їм на групі тему «щастя». Питання на колі було, чи вони щасливі – а вони відповідали, що щасливі. На другому колі запитав, чому щасливі? Вони відповідали, що мають друзів, сімʼю чи роблять те, що люблять. І тоді один хлопчик на [кріслі колісному] сказав: «Я знаю, що для щастя необовʼязково ходити, але для щастя обовʼязково любити». Тоді я зрозумів, що сам ще маю вчитися в них стійкості. З часом я все більше усвідомлював стійкість як оту силу, що допомагає берегти й відновлювати психічне здоровʼя, коли ми, зокрема, проходимо крізь різні життєві випробування.

Надія – запорука здорового оптимізму

Концепцію песимізму й оптимізму я для себе переглянув. Псевдооптимізм, коли ти переконаний, що все точно буде добре й так, як ти мрієш, не сприяє стійкості. Бо потім буде розчарування. Дослідження свідчать, що людям, які мають стійкість, притаманна реалістична надія – коли вони свідомі, що не все зцілиться, що хвороба може завершитися смертю, що на війні бувають болісні втрати. Водночас є надія на те, що попри все ми зможемо жити згідно з цінностями, жити у правді й творити наше життя світлим, якою би не була темрява.

Нам усім треба навчитися бути людьми надії. Надія – це вміння та вибір. Цікава етимологія слова «надія», бо це те, що кличе нас на дію. Тобто це не про очікування того, що станеться, а про розуміння, що ти маєш вибір щось робити. Віктор Франкл [австрійський психіатр і письменник, який перебував у німецькому концтаборі – ред.] писав, що як лікар продовжуватиме піклуватися про недужих у концтаборі, і навіть якщо йому доведеться померти, то він помре з гідністю.

 

 

 

Пʼять компонентів стійкості

Ми деколи кажемо: «Будьмо стійкими! Тримаймося!» Але як триматися? Часом є таке уявлення, що є якась одна «техніка», яка зробить нас стійкими: хтось думає, що є точка на пальці, яку можна масажувати, і стати стійким, або робити техніку «метелик», і що би не було, – це обов’язково допоможе. Звісно, це не так просто… Але як насправді бути стійким? Дослідження підтверджують, що стійкість має формулу – вона складається з певних компонентів, ми народжуємося з нею, як і з імунною системою. Вона гартується з випробуваннями, але тільки коли ми мудро й уміло їх проходимо.

Перший компонент стійкості – цінності. Це те, на що відгукується наше серце, те, чому ми хочемо присвятити наше життя. Віктор Франкл («Людина в пошуках справжнього сенсу») казав, що в концтаборі не зламалися ті, хто мав відчуття сенсу. Щось, заради чого вони можуть пройти з гідністю через випробування. Іван Франко ж казав, що пісня та праця – великі дві сили. Пісня потрібна, щоби співати, чути сенси й надихатися, а це дає змогу працювати.

Другий компонент – це ефективна дія. Просто сидіти, нарікати й переживати – це не те, що сприяє стійкості. Робити потрібно не будь-що, а корисну активність. Кожен із нас має своє місце у строю та свою роль. Частиною цього, зокрема, є вміння не робити зайвого, щоби не виснажити себе. Треба вміти відпочивати. Кожному на своєму місці потрібна ротація, відпочинок і регуляція енергії. 

Багато хто каже, що не може дозволити собі відпочивати. Ми в тій фазі війни, коли це війна ресурсів, війна на виснаження. Ми не маємо права жити так, щоби виснажитися – у такому стані ти вибуваєш зі строю, а ми маємо його тримати. Це ознака мудрості, а не егоїзму. Нам потрібно бути готовими, що ці випробування будуть довгими, виснажливими й болючими. Як в ультрамарафоні: скільки треба, стільки й будемо йти невтомно. І не тільки до перемоги, іти далі потрібно буде після перемоги.

Третій складник – мудре мислення. Наша здатність думати іноді може діяти проти нашої стійкості. Можна впасти в депресивне мислення або ж тривожно-катастрофічне: нарікати, накручувати себе песимістичними сценаріями. Важливо скеровувати мислення в бік надії, планувати, продумувати наші дії. 

Не менш важливо вміти стишувати мислення, мати час для споглядання в тиші. Під час війни людям не до розлогих роздумів, їм треба короткі формули. Потрібен певний набір «слів сили» на складні часи, які втілюють ціннісні послання: страх – це нормально, але наш вибір – мужність. Це одразу калібрує й орієнтує. Ще один із важливих аспектів стійкості – приймати свою вразливість. Приймати свої можливі труднощі та кризи, не докоряти собі за них, а прийнявши їх, – дослухатись до себе та знайти мудру дієву відповідь.

Четвертий інгредієнт – уміння керувати емоціями й енергією. Позитивні емоції, зокрема, важливі для відновлення сил. Подивіться на роль гумору, який ми, українці, використовуємо для подолання випробувань. Культура святкування життя – це не втеча від болю. Ми сумуємо, коли сумно, але коли є причина святкувати – важливо співати на повні груди, відчути радість миті. У мультфільмі «Аватар: Останній захисник» головний герой мав опанувати всі стихії, щоби перемогти зло. Я думаю, що це гарна метафора: ти маєш пізнати різні енергії, опанувати різні емоції.

Стійкість – це теж про вміння жити з болем, як огорнути його в співчуття, розділити його з кимось, як не втратити звʼязок зі світлом. Є міф, що стійкість – це не мати жодних емоцій, бути камʼяним і непохитним. Сила стійкості не у відсутності емоцій, а в енергії тих емоцій, які ти опанував. Стійкість у любові.

Пʼятий елемент стійкості – у стосунках, адже наша сила в єдності. Потрібно плекати єдність, учитися бути чутливим одне до одного, уміти ділитися. Коли ми обʼєднані цінностями, коли ми в правді та любові, то 1+1 уже дорівнює не два – зʼявляється зовсім інша математика. Якщо буде розбрат – ми програємо, але якщо навчимося бути разом, то будемо непереможні.

 

 

 

Країна стійкості

Ми часто думаємо, що Україна – це земля, на якій історично було стільки страждання. Вважаємо, що ми країна травм, Голодомору, репресій, плацдарм для стількох воєн. Але важливо бути свідомими, що ми також країна стійкості. 

Наша історія сповнена постатями, які змогли бути людьми в нелюдяних обставинах. Ми маємо спадщину, на яку можемо спертися, тому не дивно, що багато хто з початку повномасштабного вторгнення почав вивчати історію України – нам потрібно було зрозуміти, як вдавалося пройти ці неймовірні випробування. 

Мені здається, у наших цінностях центральними є людяність, любов, свобода та правда. Як казала Ліна Костенко: «Доля не усміхається рабам, доля усміхається людям». Для українських військових важливою також є концепція «воїнів світла». Ми боремося з любові до своєї землі, дітей, народу та його майбутнього. Це дає нам силу, якої немає у ворога.

Як подолати розбрат і важливість «доброзичливої конфронтації»

Коли люди стикаються з випробуваннями, вони свідомі того, що потребують одне одного. Це не так, як у тоталітарній країні, де всі мовчать, коряться [владі], де всі однакові. Справжня єдність – це мозаїка, де кожен неповторний і думає інакше, але водночас усі обʼєднані відчуттям, що мають бути частиною цілісної картини.

Якщо ми хочемо йти до гармонійної єдності, нам треба бути відкритими, слухати та прагнути зрозуміти одне одного. Важливе вміння говорити й про свої потреби, бути добрими одне до одного. Усі помиляються. Якщо я це роблю, то хочу, щоби мені про це казали – але є різниця, коли критика є доброзичливою й конструктивною, а коли це обливання брудом. Потрібно конфронтувати одне одного доброзичливо.

Щоби розуміти інших, а це не так просто, потрібно розуміти себе. Важливе внутрішнє зцілення й добре ставлення до себе. Темрява – це не тільки те, що є назовні як фізичне явище, або в нашого північного сусіда [Росії – ред.], це й те, що може зростати всередині нас. Важливо цю темряву побороти всередині себе.

Прості речі на шляху до відновлення

Я би починав із дуже простих речей. Якщо я маю можливість, то майже кожен день ходжу на прогулянку. Під час прогулянок я стараюся бути в тиші – не йду, щоби подзвонити комусь телефоном, вирішити якісь питання. Тиша відновлює та є дуже цілющою. І особливо, якщо це на природі.

Друга важлива для мене річ, – це хороший сон. Я розумію, що під час війни й повітряних тривог є ризик, що ти не виспишся, але за цей час я навчився лягати спати раніше. Лягаю спати із запасом, тож якщо буде тривога, встигну відпочити, а якщо не буде і я висплюсь – то встану раніше, це не проблема.

Третя важлива річ – це час, проведений із добрими людьми. Просто побути з рідними, з друзями. Я щасливий, що маю багато добрих людей навколо. Це велике джерело сили – добро, яке є в інших людях. Я також зрозумів, наскільки тіло є важливим для відновлення – це, зокрема, фізичні вправи, спорт. 

І звісно зв’язок із цінностями, з місцями нашої сили. Для мене це про те, що мене надихає, дає сили: духовність, наші національні цінності, з якими тримаєш звʼязок через прості дії, такі як молитва, пісня, книжка, відео чи відвідування місць пам’яті. 

Про роль песиків, котиків та інших тварин

Ви бачите, скільки таких фотографій, де військові з тваринами, скільки Telegram-каналів цьому присвячені. Це теж про стосунки з тваринами, а також землею, деревами, горами. Любов – це бажання добра, бажання турбуватися про когось. Це взаємний процес, бо тварини, про яких ми турбуємось, є також і для нас джерелом підтримки.

ФОТО: Софія Соляр для The Ukrainians

 

Книжки, інтервʼю та подкасти: приклади стійкості зі світу попкультури

   

Стійкість добре передається через історії, я би радив, зокрема, біографії чи навіть художні твори. Не менш важливо дивитися й на українські історії стійкості, на безпосередній досвід. Я був нещодавно на вечорі пам’яті мого колеги Олеся Щерби, військового, який пішов на війну добровольцем і загинув. Слухав історії його друзів, матері, нареченої, усіх, хто хотів щось сказати. Це така книга стійкості. Важливо «читати» ці історії сучасників, а також памʼятати, хто був до нас.

 

 

 

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YOUTUBE

 

 

   

 

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» – ініціативи Першої леді України за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України й громадською організацією «Безбар’єрність».