«ПРИЙОМ» – подкаст The Village Україна про почуття військових і їхні стосунки з цивільними.

Поїхати на фронт – не завжди означає померти, але стійка асоціація зі смертю в більшості людей залишається. У восьмому епізоді подкасту «Прийом» психотерапевт і доброволець Артем Осипян разом із редакторкою Іриною Виговською поговорили про ставлення військових і цивільних до смерті, неоднозначність її сприйняття на фронті, нав’язливі думки про загибель і смерть як найвищий прояв героїзму.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРИЙОМ» НА ЗРУЧНИХ ПЛАТФОРМАХ

Протягом усього життя кожна людина з певною періодичністю думає про свою смерть. Ці думки можуть виникати на тлі різних контекстів: хвороб, плинності часу, іноді просто так. Але на фронті такі думки стають дуже реальними та предметними, особливо під час перших контактів із небезпекою.

З чим військові повертаються з фронту

Загалом ставлення до смерті є дуже різним в окремих релігіях, культурах і в кожної окремої людини. Та незалежно від належності до культури чи віри, ставлення до смерті можна розділити на три формати: трагічне, фаталістичне та героїчне.

Трагічне – ставлення до смерті, як до чогось негативного, небажаного й такого, що призводить до страждань навколишніх. Смерть у даній концепції може сприйматися як покарання або прояв несправедливості життя.

Фаталістичне – ставлення, що описує смерть, як щось незворотне, що не належить нашому впливу. У цьому ключі смерть ніби має прийматися, адже є невіддільною частиною життя. Такий погляд на смерть притаманний, до прикладу, дхармічним релігіям, як-от буддизм та індуїзм.

Героїчне – відома багатьом концепція германо-скандинавської Вальгалли, раю для воїнів. Це ставлення до смерті під оптикою честі, гідності й іноді навіть священного обов’язку. Смерть на полі бою в таких випадках сприймається як найвища честь.

Звісно, з початком повномасштабного вторгнення ні в кого не було часу переоцінити свої стосунки з темою смерті, і тим паче підготувати себе до можливих втрат серед близьких і знайомих. Саме тому ця тема така болюча, але водночас важлива.

Гірше за свою смерть тільки смерть побратима

Окрім власної смерті, люди, подекуди навіть частіше, переживають за можливу смерть їхніх близьких. На фронті це побратими.

Смерть співслужбовців, побратимів чи посестер – людей, із якими формувався та налаштовувався бойовий дух, із якими доводилося проходити всі труднощі та небезпеки, сприймається особливо важко. Це специфічні стосунки, які неможливо відтворити в будь-яких інших умовах, якщо не на війні.

Втрата побратима сильно відрізняється від інших видів втрат. Бо смерть побратима пов’язана з почуттями єднання, яке породжує підсвідоме бажання помінятися місцями із загиблим товаришем – «я мав бути на його/її місці».

Також смерть побратима пов’язана з почуттями обов’язку та військової честі, які породжують бажання помсти. Та оскільки далеко не завжди вдається дізнатися, хто саме забрав життя побратима, відповідно, не завжди вдається знайти винного – це почуття стає ще більш абстрактним і неспрямованим. Тому закрити потребу в помсті повністю часто не виходить.

Війна – місце підвищеного ризику й, на жаль, неможливо нести 100% відповідальність за тих, хто поруч

Смерть побратима нерідко викликає відчуття «провини вцілілого», безпосередньо за його/її смерть: «Я міг його/її врятувати», «Я не зробив/зробила це, тому він загинув...». Боєць із таким відчуттям є носієм підсвідомої агресії щодо самого себе. Це складний і важкий процес усередині періоду горювання через втрату людини, до якої були прив’язані.

Війна – місце підвищеного ризику й, на жаль, неможливо нести 100% відповідальність за тих, хто поруч. Хоча високі моральні якості та бойовий дух українських бійців підштовхують до бажання захистити кожного, хто поруч. І, відповідно, помститися за кожного.

Героїчна смерть як очищення власної совісті

Непопулярна та певною мірою табуйована тема – приховане бажання завершити життя на полі бою. Це те, про що не можна говорити. Те, про що ніхто не говорить, бо смерть традиційно сприймається трагічно, та й у Збройних силах нема психотерапії та психоаналізу, щоби розбиратися в цьому. Але такі фантазії з’являються в деяких бійців. І це нормально.

«У міру наближення смерті багато хто починає оглядатися на своє життя та мучитися від сорому й обтяженої совісті – через те, що зробили або чого не зробили. Ми не тільки боїмося втратити все, до чого так прив’язалися в цьому житті, і всі свої точки опори, але також побоюємося осуду наших ганебних учинків. Обидві ці перспективи роблять наше уявлення про смерть ще більш жахливим», – Дзонгсар Рінпоче «Жити означає вмирати».

У міру наближення смерті багато хто починає оглядатися на своє життя та мучитися від сорому й обтяженої совісті

У своїх фантазіях своєю смертю ми нерідко можемо досягти того, чого не зможемо за життя. Честь, слава та ще ряд почуттів інших людей, які могла б викликати наша смерть. Ми можемо інколи відчувати, що смерть може поставити крапку в багатьох невирішених ситуаціях. Наша смерть на полі бою може остаточно зробити нас переможцями в багатьох суперечках, непорозуміннях із нашими близькими в житті. Адже вважається, що на тих, хто загинув у бою, уже не можна злитися, ображатися. Така смерть для багатьох означатиме безумовну любов близьких і прощення, навіть якщо цього не вдалося досягти за життя. Смерть на полі бою може підсвідомо відчуватися, як можливість очищення для самого себе, власної совісті. Якщо за життя хтось узяв на плечі відчуття провини, поле бою є свого роду чистилищем, де можна залишити свої гріхи, покарати себе за помилки. Принаймні так може здаватися. Ризик за своє життя може стимулювати близьких переживати, розкривати почуття, які до того приховувалися, були заморожені чи відсутні.

Чому ми думаємо про смерть

Фантазії й уявлення про свою смерть з’являються в кожного з нас. Так само уявлення та фантазії про смерть ще частіше з’являються в учасників бойових дій.

Основа функція думок і фантазій про смерть – налаштування процесу навігації життя.

Основа функція думок і фантазій про смерть – налаштування процесу навігації життя

Коли ми думаємо про власну смерть або ж відчуваємо безпосередню її близькість – смак життя загострюється, пріоритети кристалізуються, орієнтири знову з’являються. Це процес оновлення, примусової переоцінки цінностей тощо. Тож один із природних способів збалансувати динаміку життя – подумати про свою смерть. Це одна з популярних методик у психотерапії, через яку вимушено кожного дня проходять бійці Збройних сил.

Направду, тема смерті на фронті не викликає філософської меланхолії, натомість частіше викликає сум або просто роздратування. Бо перша асоціація цивільних людей щодо війни – смерть. Хоча, за версією деяких очевидців, на фронті життя більше, ніж у цивільному житті.