«ПРИЙОМ» – подкаст The Village Україна про почуття військових і їхні стосунки з цивільними.

У новому епізоді подкасту «Прийом» доброволець Збройних сил і психотерапевт Артем Осипян із редакторкою Іриною Виговською обговорюють, як будувати стосунки з партнером на фронті, чому навколо так багато розлучень і хто ближче – побратими з окопу чи друзі з цивільного життя.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРИЙОМ» НА ЗРУЧНИХ ПЛАТФОРМАХ

Стосунки з близькими – один із найбільш важливих ресурсів, джерел натхнення та підтримки, попри те, що ми не завжди це усвідомлюємо. І саме стосунки – це те, що дуже потерпає від війни. Війна – про розлуку та невизначеність. Люди змінюються під час війни, бо проживають екзистенційний, ні на що не схожий досвід. А часом просто не бачать одне одного місяцями та втрачають зв’язок.

Як зберегти стосунки на відстані в період невизначеності, тривог і стресу – актуальне питання як для військовослужбовців, так і для близьких, які на них чекають.

Стосунки на відстані, якщо відстань дорівнює війні

Однією з основних проблем в умовах розлуки є ускладнений процес обміну позитивними теплими емоціями. Кожен і кожна з нас у певний спосіб навчився (або ж іще вчиться) виражати любов своїм близьким. Для багатьох це було непросто й до повномасштабного вторгнення, а тепер – тим паче. Для когось мовою любові були обійми, які тепер недоступні, для когось – час, проведений разом, якого тепер так мало, а для когось маленькі подарунки. Повідомлення в месенджерах і час від часу телефонні дзвінки залишилися ледь не єдиними способами комунікації між людьми, які служать, і тими, хто на них чекає.

Розлука – період невизначеності. Ми не знаємо, коли побачимо свого партнера, тобто ми не розуміємо, як продовжувати динаміку стосунків. Нерідко доводиться ніби трохи «заморожувати» свої почуття, потреби й бажання, ставити їх на паузу.

Розлука – період невизначеності. Ми не знаємо, коли побачимо свого партнера, тобто ми не розуміємо, як продовжувати динаміку стосунків

Деякі свої індивідуальні потреби людина здатна задовольнити сама. Вона може піти на прогулянку, зустрітися з друзями, знайти для себе розваги, відволіктися на побут і роботу, але разом із тим залишається великий кластер потреб і бажань, пов’язаних саме з романтичними стосунками. Реалізувати їх без партнера – нереально. Тому ця частина життя фактично ставиться на паузу. Бо дуже непросто замінити розмову та зустріч із близькою людиною переглядом цікавого кіно чи навіть зустріччю з друзями. Через розлуку й очікування ми можемо відчувати, як віддаляємося від свого оточення та інших людей, які не перебувають у такій самій ситуації, як ми.

Та ми маємо адаптуватися до нових викликів, одним із яких є розлука та очікування. Війна стає зрозумілим для нас явищем, ми не заперечуємо те, що вона є, що вона певний час буде. І більшість із нас усвідомлює, що до викликів, які війна ставить перед нами, треба адаптуватися, знаходити нові рішення. Тож вчитися підтримувати стосунки на відстані – одна з базових для нас функцій.

На що для варто звернути увагу:

      Чи не відчуваю я провину перед близькою людиною?

      Деякі люди можуть відчувати провину за те, що вони в безпеці, а їхня близька людина – ні. Це відчуття ще називають «провиною цивільного». Та суть полягає в тому, що близька нам людина якраз воює для того, щоб ми могли продовжувати нормальне життя. До того ж навряд чи комусь на фронті буде легше від того, що його близькі люди будуть страждати й забороняти собі радіти життю. Навпаки, ми можемо підтримати близьку людину, яка служить, тільки якщо ми маємо сили та емоційний ресурс. Тож турбота про себе – це також турбота про своїх близьких.

      Чи не ношу я образу чи злість на людину через те, що вона «пішла на війну»?

      Дехто може почуватися покинутим і самотнім, коли близька людина йде на фронт. Та тут важливо зрозуміти, що це не завжди є вибором людини, а коли навіть і є, цей вибір є також проявом турботи та бажанням захистити. Загалом, якщо ми маємо злість чи образу, це може бути одним зі способів повідомити людині, що нам її не вистачає

      .

      Чи не приймаю я тимчасові зміни за зміни стосунків?

      Через вимушений тривалий час на відстані як одна, так і інша сторона можуть відчувати, ніби їхні почуття згасли чи що вони не так сильно сумують. У тих умовах, які є зараз – це нормально. Це не означає, що ми втратили інтерес чи певні почуття до людини, швидше наша психіка ставить ці стосунки в «режим енергоощадження». Звісно, у певних ситуаціях війна та відстань можуть суттєво змінити стосунки, але в більшості випадків повернення людини ставить усе на свої місця.

      З іншого боку, ми також мусимо розуміти, що людина може повернутися з війни трохи іншою, тож до цього також треба бути готовими. Стосунки змінюються, підлаштовуються під обставини, адже за стосунками стоять глибокі почуття та спільні цінності, які навряд чи здатна змінити війна.