«Вулиця Степана Бандери» – новий подкаст The Village Україна, у якому ми простими словами розповідаємо про складні теми історії України. У сьомому епізоді – все, що треба знати про Степана Бандеру.

Слухайте подкаст «Вулиця Степана Бандери» на зручній платформі

У квітні 2022-го соціологічна група «Рейтинг» провела загальнонаціональне дослідження ідеологічних маркерів війни. За його результатами, позитивне сприйняття постаті Степана Бандери зросло з 22% до 74% протягом 2012–2022 років. Понад те, позитивніше до нього почало ставитися населення південних і східних регіонів нашої держави. Хоча ще у 2021-му 54% і 48% людей цих регіонів ставилися до Бандери негативно. Соціолог Олексій Антипович коментує,

«Мешканець півдня, сходу чи центру дізнався щось нове про Степана Бандеру. Він просто зрозумів, що Росія – ворог. Відповідно, кожен, хто захищав свою незалежність від неї – він наш».

«Степан Бандера – ім’я-символ»

У 1959 році головний ідеолог українського інтегрального націоналізму, керівник Союзу визволення України Дмитро Донцов написав статтю про Бандеру. У ній ішлося, що ім’я Бандери «від часів війни стало (навіть в очах ворога) символом боротьби, на життя і смерть, із захланним завойовником. Тому що це ім’я (Бандера – стяг) могло у вирішальну для тиранії годину стати прапором, під яким єдналися б усі відважні, усі чесні на Україні, усі, що не піддавалися підшептам ворожої пропаґанди; що не схиляли чола перед москвофільськими міжнародними мафіями».

До 24 лютого 2022-го в Україні символ «бандерівець» російська пропаганда активно використовувала для того, щоб протиставити західні та східні регіони держави. Російськомовне населення сходу та півдня залякували жорстокою та жахливою силою бандерівців на заході країни. Хтось вірив у міф, що бандерівці «їдять немовлят» чи що у Львові бандерівці можуть побити за російську мову. А побувавши у Львові чи інших містах заходу країни, дивувалися, коли це виявилося неправдою.

Неоднозначною була й офіційна політика щодо Бандери протягом незалежності України. У 2010 році Віктор Ющенко посмертно надав Бандері звання Героя України. Та за кілька місяців, уже за президентства Віктора Януковича, Донецький окружний адміністративний суд скасував указ. Нібито звання Героя присвоюють лише громадянам України, а Бандера таким не був. Потім Петро Порошенко дав завдання оцінити постать Бандери комісії з історичних питань. А 2019-го Володимир Зеленський як кандидат у президенти сказав, що: «Бандера – один із тих людей, які захищали свободу України, і відповідь про його роль має дати час».

Відповідь дало російське вторгнення, і Бандера став «прапором, під яким об’єдналися українці», про що й писав Донцов. Називати себе «бандерівцем» стало модно, бо тепер це не «людожери», а ті, хто борються за свою свободу. Українці масово випускають меми про Бандеру: як-от зображення сім’ї з обличчям Бандери та підписом «звичайна українська родина» чи домальовують рожеву панаму Kalush на портрет Бандери та набивають на футболках

«Бандера – зрадник»

Улітку 1941 року селом Наконечне «гуляли» летючки із зображенням Степана Бандери в козацькій шапці, який б’є більшовиків прикладом і виганяє із села. Водночас у німецькому тилу літаки Червоної армії розкидали інші агітки. Там Бандеру зобразили німецьким агентом, який хотів розсварити українців і не дозволити їм підтримувати більшовиків. Летючки закликали людей не слідувати за Бандерою, а долучитися до радянських партизанів. Згодом радянська влада ширила чутки, що Бандера співпрацює з німцями та хоче перетворити українців на рабів німецьких поміщиків. І аж ніяк не бореться за незалежну Україну.

Від початку Другої світової війни та до сьогодні радянська, а потім російська пропаганди витворили ключову думку щодо українського націоналізму «як найбільшого ворога українського народу». Самого Бандеру вони називали «маріонеткою Заходу», «українським буржуазним націоналістом», «агентом німецько-фашистської розвідки», «зрадником», «колабораціоністом» тощо.

Негативний образ Бандери намагаються вкорінити у свідомість людей різними способами. 2014-го в РФ випустили фільм «Бандеровцы. Палачи не бывают героями» – це 50 хвилин про злочини упівців, убивства мирних українців, любов Бандери до алкоголю та жінок.

Російських істориків турбує те, що в російській та українській «Вікіпедії» зникла інформація про псевдонім Бандери «Баба», який він отримав нібито за пристрасть до жінок. Натомість львівський історик Андрій Сова подає іншу версію: «Кажуть, що він отримав його, бо був малого росту. А насправді під час мандрівок співав пісню про те, що курінь створений для них і «не треба нам бабів». Усі були змучені та просили не співати, а він далі співав. Тому йому дали таке псевдо, яке він використовував десь два роки».

Поруч із цим міфом росіяни пропонують й інший: «Бандера – бандит і вбивця». А якщо це так, то злочинним є і весь український національно-визвольний рух, який боровся під його іменем. Цю думку Росія роками проштовхувала не тільки у власній державі, а й у світ. Мабуть, звідси пішла ідея знищити всіх бандерівців, а Кадиров шукав особисто Бандеру, щоб позбавити світ зла.

Провідник Української повстанської армії

Російська енциклопедія для школярів «Великая Отечественная война: 1941–1945», яка вийшла в 2001 році, містить такий фрагмент: «У лавах Вермахту за роки війни служили приблизно мільйон колишніх радянських громадян. Осібно стоїть 180-тисячна українська повстанська армія С.А. Бандери (УПА), яка воювала не тільки з радянськими та польськими партизанами, але часто і з гітлерівцями». Росіяни та чимало українців вважають, що Степан Бандера був керівником усіх структур національно-визвольного руху. У тому числі й УПА. Утім, це не так.

Українська повстанська армія почала формуватися 1942-го. На той час Степан Бандера вже був заарештований німцями за відмову зректися Акта відновлення Української Держави, який проголосили 30 червня 1940-го. Коли формувалися перші загони УПА, Бандеру перевели з берлінської поліційної тюрми до барака «Целленбау» в концтаборі Заксенгавзен, який був місцем утримання найважливіших в’язнів Райху. На волю Бандера вийшов 27 вересня 1944-го. Тому не міг керувати ні Організацією українських націоналістів, ні Українською повстанською армією.

Реальними командирами УПА за весь період його існування були четверо соратників Бандери – військовий референт Василь Івахів («Сом», «Сонар»), після його загибелі посаду зайняв крайовий провідник ОУН на Волині Дмитро Клячківський «Клим Савур». З грудня 1943 і до загибелі 1950-го УПА очолював військовик Роман Шухевич («Тарас Чупринка»). Останнім командиром до арешту чекістами в 1954-му був Василь Кук («Леміш»). Самого ж Бандеру члени ОУН та УПА вважали своїм ідейним провідником, за що їх і називали «бандерівцями».

Заступник командира воєнної округи УПА ВО-2 «Буг» Степан Мудрик на псевдо «Мечник» згадував, що Бандера пройшов усі щаблі підпільної ієрархії та став Провідником ОУН (б), а згодом ідейним взірцем для упівців через особисті якості:

«Бандера був талановитим теоретиком і практиком революційної боротьби. Відзначався організаційними здібностями, умів плянувати працю і захоплювати нею інших. Бандера мав дар пізнавати людей і їхню вартість. Мав розвинену інтуїцію, був передбачливим. Був віруючим християнином, добрим батьком. Його життя – це була праця і боротьба за краще майбутнє нашого народу у своїй Соборній і Самостійній Державі». Тому кожен, хто його знав, рівнявся на нього».

«З москалями нема спільної мови»

«Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки імперіялістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна постава: відпір і боротьба. Боротьба з Москвою, з большевизмом і з кожною іншою формою її загарбницького імперіялізму, аж до повного визволення, поки московська нація не виречеться своїх намагань поневолювати Україну й інші народи та не погодиться жити з ними в мирних взаєминах, на засаді пошанування самостійности і всіх прав кожного народу. А до того часу, поки в московському таборі не виступлять неімперіялістичні сили з такою програмою і не почнуть діяти по лінії позитивного ставлення до головних цілей визвольної боротьби України й інших поневолених народів – доти не може бути спільної мови з жодними московськими чинниками», – такою була ключова позиція Бандери щодо Росії.

Під час Другої світової війни родина Бандери постраждала від радянської влади. Коли в рідне село Старий Угринів увійшли радянські війська, Бандера хотів вивезти звідти свого батька. Той не поїхав, кур’єром передав записку: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду». 8 липня 1941-го Андрію Бандері винесли смертний вирок бійці. За те, що він батько Бандери. 10 липня його розстріляли в Києві.

Трьох сестер Бандери – Марту, Володимиру й Оксану – радянська влада возила до Москви. Ознайомила з успіхами радянської влади, показувала музеї театри. Просила зректися брата. Відмовилися. Їх відправили на покарання в табори ГУЛАГу. Після ув’язнення їм заборонили повертатися до України. Оксана та Марта все життя прожили на самоті. Коли заарештували Володимиру, вона мала шістьох дітей. Їх віддали в сиротинці, коли та перебувала в засланні.

Сам Бандера ще з ранніх років готувався до знущань. У 15 років він дізнався про смерть української націоналістки Ольги Басараб. Вирішив підготуватися до катувань. Одного дня сестра Володимира застала його, коли Степан заганяв собі під нігті голки. А друзі зі Львівської політехніки бачили, як Бандера бив себе ременем, припікав і затискав між дверима пальці. Та його смерть виявилася іншою.

Операцію з ліквідації Бандери радянське керівництво готувало ще з кінця 1940-х. Співробітники Комітету державної безпеки СРСР були проти операції. Однак наказ видав сам Микита Хрущов, який боровся з українським націоналізмом на заході України. Для виконання завдання агентом КДБ завербували Богдана Сташинського. Його сім’я брала активну участь в українському підпіллі. Одна сестра була зв’язковою, інша була нареченою командира УПА. Сташинського змусили вибрати: або він співпрацює з КДБ, або його та сім’ю заарештують. Вирішив співпрацювати. 15 жовтня 1959-го в Мюнхені в під’їзді на вулиці Крайтмайр він вистрілив в обличчя Бандери зі спеціального пістолета струменем ціаніду калію. 2005-го колишній голова КДБ Володимир Крючов визнав, що «вбивство

Степана Бандери було одним з останніх усунень КДБ насильницькими методами небажаних елементів». Бандеру попереджали про замах, просили покинути Мюнхен:

«Повідомили мене зі служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене, як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб – усе під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність».

Він не боявся. Він вважав, що за будь-яких обставин потрібно продовжувати боротися, а не відступати.

слухайте сьомий епізод подкасту «Вулиця Степана Бандери»