У новому сезоні подкасту «Простими словами», який називається «Між нами», журналіст і письменник Марк Лівін говорить із психологинею напряму емоційно-фокусованої терапії пар Софією Терлез. Основною темою сезону стали стосунки, особливий фокус наводимо на ситуації, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи – люди, які вимушено покинули домівки. У другому випуску обговорюють довіру: що це таке, чому українцям в історичному контексті так складно довіряти та з чого почати відновлення довіри до світу та себе.

Слухайте подкаст «Простими словами» на зручній платформі

Довіра звучить як термін, про який легко розводити філософські розмови. Вона і про подивитися в телефон партнера, поки він у душі, і про сліпу віру старому діду, який розповідає про «неонацистів» із телевізора, і про довіру світові, коли той повернувся до тебе спиною та залишив, наприклад, без дому.

Що таке

Довіра та недовіра – це дві здорові сторони одного цілого. Коли ти маєш тотальну довіру, це бере під каблук твоє життя – перетворює тебе на когось безмовного, безініціативного. Круто мати довіру, де ми маємо право сумніватися й аналізувати.

Щоб мати та підтримувати довіру, потрібно знати, що все чесно

За глибинними інтервʼю з людьми, які проводила Брене Браун, соціальна працівниця з Техасу, довіра людей базується на маленьких речах і знаках, якими людина щодня маркує власну довіру. Напевно, тому іноді нас так дратує, коли партнер забув помити посуд чи купити масло.

Рівність у стосунках, коли ви однаково віддаєте щось одне одному – це про повагу, але разом із тим і про довіру.

Коли я знаю, що мене поважають і дбають про мене, у мене з’являється більше шансів довіряти, бо тоді в мене є розуміння, що у випадку великої біди я зможу звернутися та попросити про допомогу.

Бо ти вже щодня робиш речі, які нагадують, що я важлива для тебе людина.

Але від сліпої довіри краще відмовитися. Коли ми на все заплющуємо очі та перекладаємо відповідальність на партнера, бо довіряємо йому, це може стати зручним способом до маніпуляції та газлайтингу – тобі говорять, що все добре й чудово, а паралельно використовують.

Здоров’я – це про гнучкість. Коли ти кажеш, що не знаєш, як складеться твоє життя, але хочеш довіряти. Та разом із тим ти можеш відчути й небезпеку. І тоді треба прийти до людини та сказати, наприклад: «Мені лячно, твоя поведінка змінюється». Тоді є сенс проговорити, якщо потрібно, показати телефон і переписки з іншими, щоб заспокоїти свою людину.

Це не є обов’язковим чи «правильним», але коли людина реагує на подібні прохання з недовірою, агресивно, це означає, що вона захищається. І це навпаки, ще сильніше погіршує стан людини, яка втрачає довіру.

Узагалі, злість часто захищає незрілі частини особистості, які людина приховує. Також це може бути й дитячий спротив, боротьба з контролем. Як ситуація, коли батьки читають твій щоденник (не шкільний).

Довіра – це рух, процес, поштовх. Рух «до» – до когось, до чогось. Цей процес базується на тому, як я вчуся будувати цю довіру з різними людьми. Якщо з учителями було непросто – з іншими фігурами авторитету також може бути складно. Якщо з батьками вийшло побудувати довіру, то може все бути й легко. Довіра повинна мати місце для сумніву. Вона не має бути сліпа. Довіра також працює на рівні фізіології.

Українці – нація ВПО та базальної тривоги

Історія з вимушеними переміщеннями розпочалася давно: операція «Вісла», Чорнобиль, 2013–2014 роки та повномасштабна війна, що відбувається зараз. Так чи інакше, ми всі відчували на своїй шкірі, що таке – бути вимушеними покинути дім. Як після цього навчитися знову довіряти світові, адже тут, здається, він не залишив нам вибору?

Довіряти світові складно, це забирає час і ресурс. Хочеться заснути й прокинутися, коли вже все минуло. Але це так не працює. Мінімум, який ми можемо для себе зробити, щоб знову будувати довірливі стосунки зі світом – створити собі хоч якийсь умовний комфорт у місці, де ми є. Купити вазон, ведмедя, щоб посадити на ліжко, познайомитися із сусідами. Це буде непросто, але треба починати з маленьких кроків – спочатку ти відкриваєшся та починаєш довіряти новому сусіду, а потім відновиться довіра й до чогось більшого.

Коли людина наважується зробити крок у невідомість і натрапляє на невідоме й нове, то це дає простір для наступного кроку.

Також для українців характерною є базальна тривога. Цей термін запровадила психологиня Карен Горні, яка зростала в авторитарній сімʼї та невпевненості. Базальна тривога – це механізм на рівні тіла, який унеможливлює побудову мʼякого спокійного контакту. Це ніби постійно жити з білим шумом.

Горні казала, що для здорових стосунків є три компоненти: здатність до привʼязаності, боротьби та самотності. Коли ці ланцюжки порушуються, то здатність до привʼязаності стає сліпою згодою, боротьба стає агресивністю, а природна самотність – утечею від людей.

Ми, українці, як нація розуміємо базальну тривогу та постійно очікуємо, коли вона вигулькне. Переживши Голодомор, війну, репресії, убивства, ми опиняємося у війні. Здавалося б, 21 століття. Але тепер базальна тривога уособлюється в людині, яка вирішила пограти у війну.

Базова довіра до світу базується на нашій довірі до того, що наші близькі говорять нам про світ. Наші батьки лізуть зі шкіри, щоб запхати нас у хороші виші, перевіряють, із ким ми зустрічаємося, годують свіжою та корисною їжею.

Але зараз ми розуміємо, що світ не діє за правилами. Наша довіра до світу підірвана, бо світ нас обманув. Ми ходили до школи, робили уроки, мили вуха, знімаємо тіктоки, робимо подкасти – і тут отримуємо такого ляпаса. За що? Зараз відбувається наш моральний філософський пубертат. Тепер нам треба переписати контракт зі всесвітом.

Коли світ непередбачуваний – важко розслабитися та досліджувати. Психологиня Брене Браун досліджувала складові довіри – усі вони зараз підірвані або вщент зруйновані.

Складові

  • Межі, які не мають порушуватися;
  • надійність;
  • відповідальність.

Як довіряти майбутньому

Зараз треба дати собі право не довіряти майбутньому та згадати про недовіру світові. Перед тим, як іти вперед, зрозуміти місце, де ти є зараз. Надати сенс тому, що відбувається. Проговорити це з найближчими людьми. Іноді треба проговорити все, що ще не розумієш, щоби воно стало звичайним і припинило тебе їсти зсередини. Тобто будувати майбутнє тут і тепер.

Ще є запитання, як повернути довіру до себе. Адже часом ми самі заганяємо себе в некомфортні обставини, зраджуємо себе. Тут треба обирати стовпи довіри та працювати з кожним із них. Потрібно сказати «ні» собі, а потім – іншим. Багато хто з нас звик тримати себе в лещатах, насильницьких межах. Треба бути до себе добрішими. Ми не просто так переходимо свої межі, іноді в нас просто немає вибору. Якщо зараз є бажання інакше ставитися до себе, треба починати виставляти кордони, охороняти їх і цілитися з двостволки в лоб тим, хто хоче повернути твої старі кордони.

Підсумовуючи, довіра – це сукупність маленьких речей і в особистих стосунках, і в домі, і за його межами. І коли ми втрачаємо довіру, ідеться про втрати суми речей. Тому потрібно зробити багато маленьких кроків, щоби цю довіру повернути.

слухайте Епізод про довіру подкасту «простими словами»

Матеріал створено в партнерстві з IREX у межах програми СИЛА (Єднання через спільні дії молоді), що працює над інтеграцією внутрішньо переміщеної молоді в Україні та забезпеченням найбільш комфортних умов для них