«Від початку повномасштабної війни ми показували, що відбувається в Україні: публікували новини з посиланням на світові й українські джерела, робили ексклюзивні інтерв'ю. Але зрозуміли, що є проблема – Африку мало хвилює війна, у них висока лояльність до Росії, а ще в Африці люди в мирний час часто живуть гірше, ніж ми під час вторгнення. Тому наші спроби пробудити емпатію викликали в них, навпаки, роздратування. Наприклад, у Південній Африці ми писали про жінок, які народжують у метро й бункерах, а нам відповідали: «Подумаєш, у чому тут геройство? У них принаймні там був лікар поруч», – ділиться своїм досвідом співпраці з країнами Африки креативна стратегиня чотирьох африканських медіа Вікторія Власенко. Ці медіа працюють у Гані, Нігерії, Кенії та Південній Африці та мають загалом понад 100 мільйонів переглядів на місяць. Керує ними компанія Legit, що входить до однієї із найбільших українських ІТ-компаній Genesis.

Розпитали Власенко про те, що російська пропаганда зробила з Африкою і як ми можемо протистояти їхнім наративам.

Африканський контекст

Щоб говорити про роботу з фейками в Африці, треба розуміти контекст. Африка – це багато різних країн, із різними традиціями, законами та цінностями. Ці країни обʼєднує те, що свого часу всі вони потерпали від колонізації та змушені були виборювати своє право на незалежність. А в Південній Африці конфронтація між чорним і білим населенням тривала аж до середини 90-х і час від часу спалахує й досі. Тож до країн умовного «Заходу», колишніх колонізаторів, багато хто з африканців досі ставиться з недовірою.

Разом із тим Росію багато хто сприймає як союзника, який зараз проти цього Заходу повстав. Найсильніше у це вірять у Південній Африці. Згадують, що свого часу Росія допомогла постачати зброю та політично підтримувала їхню боротьбу з апартеїдом. Але навіть у цьому твердженні вже присутня маніпуляція. Бо тоді це робила не Росія, а СРСР. І туди входило багато країн, включно з Україною.

Що ще варто знати про африканців

Південна Африка – це, певно, країна, з якою в нас найбільше складнощів із взаєморозумінням. Насамперед це зумовлено позицією їхнього президента [Сиріла Рамафоси], який від самого початку товаришував із Путіним, проводив переговори. Зараз країна дотримується «нейтралітету», а наші читачі реагують на історії з України як на спробу чинити на них тиск. Що різкіші меседжі, то більше негативних реакцій ми отримуємо.

Вони так роблять не тому, що вони якісь погані, а тому, що вони дуже давно живуть у такому контексті. Україна для Африки завжди була чимось надзвичайно далеким, чимось, про що вони взагалі не знали. Для них величезним здивуванням стало те, що в України й Африки насправді багато спільного.

Африканці здебільшого дуже релігійні та трохи консервативні. Наприклад, у Кенії «зірками» вважаються не лише музиканти, діджеї та блогери, але й пастори та співаки госпелу.

У Нігерії значна частина населення – мусульмани. Вони мешкають переважно в північних штатах, там законодавчо дозволено багатоженство. Жінки не обмежені в правах настільки, як в арабських країнах, але упереджене ставлення все ж відчувається: вони рідше займають керівні посади або ж, наприклад, не мають права тиснути руку чоловікам. У південних штатах із цим вільніше. Загалом у країні багато прогресивних людей, досить розвинена стартап-індустрія.

В Африці є видання, які від початку існування займають прозахідну позицію. Ці видання пишуть об`єктивні матеріали про Україну, і ми дуже вдячні їм за це. Утім, значна частина населення споживає російську пропаганду або взагалі не розуміє, кому вірити. І саме до цих людей ми хочемо донести правду.

Що можуть робити українці

З перших днів повномасштабної війни ми думали, як ми можемо допомогти, маючи доступ до чотирьох медіаресурсів в Африці. Це великі новинні портали з аудиторією понад 100 мільйонів переглядів на місяць: Tuko.co.ke (Кенія), Legit.ng (Нігерія), Briefly News (Південна Африка), Yen.com.gh (Гана). Це сайти ентертеймент-спрямованості, але кожен із них у своїй країні є вагомим джерелом новин. Редакційні команди цих ресурсів перебувають в Африці, а менеджмент – у Києві. Ми не можемо напряму впливати на повістку, бо це суперечить будь-яким журналістським принципам, до того ж це сприйматимуть місцеві як західну пропаганду.

Але ми можемо навчити журналістів робити фактчек і так не пропускати російські фейки. А вони, до речі, сиплються навіть зі сторінок міжнародних інформаційних агенцій.

Теми, що не зачіпають

На початку вторгнення ми якраз запускали в Південній Африці розділ, присвячений сильним жінкам і їхнім досягненням. Тому вирішили почати з того, щоб вибудувати лояльність до героїчних українських жінок – написали про тих, хто був вагітними та народжував у бункерах і метро. Записали кілька інтерв’ю, опублікували, але отримали зовсім не ту реакцію, на яку розраховували. Люди в коментарях писали: «Що такого геройського в тому, щоб народити дитину? Ти ж не докладаєш жодних зусиль, і взагалі там поруч був лікар». У багатьох країнах Африки в цілому заведено народжувати багато дітей, це взагалі не вважається особливим досягненням. До того ж часто це відбувається без лікарів, у бараках, тому це не викликає багато співчуття.

Інша справа – блекаути. Наші південноафриканські колеги, коли в Україні почалися відключення електроенергії, виражали максимальну кількість емпатії. Блекаути – це те, що дуже знайоме та близьке їм. У них це відбувається постійно через недостатню генерацію електроенергії. Тому відключення світла в Україні вражають жителів Африки більше, ніж обстріли.

Ми дуже здивували південноафриканських колег, коли через тиждень від початку блекаутів уже мали купу способів, як працювати, коли в тебе немає світла й інтернету. Вони зазвичай просто переносять завдання на інший день, якщо немає світла, а українці вже кудись біжать, у якесь кафе з генератором.

Чого точно не варто робити в комунікації з африканцями – лякати їх темами голоду та бідності. Це дійсно дві дуже сенситивні теми, тому будь-які маніпуляції з ними недоречні.

Люди для людей

Африка далека від України географічно. Але ми дуже схожі як люди. Вони також сильно переживають, вони також дуже емоційні, емпатичні, співчутливі. Тобто їх найбільше зачіпають історії людей. Українці африканського походження – це той наш медіум, через який вони найкраще сприймають інформацію. Ми робили інтерв'ю з Джеффрі Кенні з гурту Tvorchi, танцівницею Аделіною Делі, Жаном Беленюком, першим депутатом-афроукраїнцем, тіктокерами африканського походження, які живуть в Україні. Ці тексти мали великий резонанс, люди в коментарях співчували та набагато об’єктивніше сприймали картинку всього, що відбувається зараз в Україні крізь призму власного досвіду героїв.

Але ми помітили, що якщо винести в заголовок бодай щось про війну, це набагато гірше читатимуть. Тому ми почали робити нейтральніші заголовки, як гачки, а вже всередині текстів озвучувати все, через що нашим героям довелось пройти через війну.

Інтерв’ю з українцями пишуть локальні, африканські журналісти. Тобто вони ставлять ті запитання, які цікавлять саме їх, виходячи з їхнього контексту. Звʼязатися з героями нам допомагали українські колеги-піарники.

Наше завдання – дати африканським журналістам самим поставити запитання українцям і почути чесну відповідь із перших вуст. Ми хочемо, щоб вони зрозуміли, що українці й африканці не так далеко одне від одного, як здається.

Історії африканців в Україні працюють краще, ніж історії українців в Африці. Бо мережею ширилося відео, де чоловік у Гвінеї співає «Ой у лузі червона калина», в Україні воно завірусилося, а в Африці взагалі на це ніхто не звернув уваги.

Оскільки багато меседжів, які доходять до Африки – викривлені, ще й лягають на російські наративи, які багато років там поширювалися, наше основне завдання – просто показати правду. Росія дійсно бомбить українські міста, дійсно бомбить цивільну інфраструктуру, людям від цього погано, і це не західна пропаганда. В Африці багато хто дійсно вірить у те, що це Захід воює на території України, а українці не проти були б жити під владою Росії. Нам важливо знову й знову повторювати, що люди це не підтримують. І найкраще це виходить доносити саме з персональних історій.

Як працювати з Африкою

Зрозуміло, чому зараз інформаційні кампанії більше зосереджені на комунікацію з країнами-партнерами, бо неможливо покрити все. Такі країни, як африканські, звісно, намагаються покривати також, але це важко зробити швидко.

Ми опосередковано працюємо з МЗС і допомагали поширювати інформацію про ініціативу Grain from Ukraine: постачання зерна з України до країн Африки.

В Африці треба працювати в кількох напрямах: деякі наративи треба створювати з нуля, деякі наявні перебивати.

Нам важливо зараз розповідати про те, чим ми можемо бути корисними одне одному, як можемо співпрацювати, як підтримувати. В ідеалі потрібні конкретні дії, які потім можна буде підтримувати інформаційно. Як з ініціативою Grain from Ukraine – це дуже круто та дуже зрозуміло для африканців. Вони знають, що таке голод, тому реагують на ці меседжі. Однак і тут є зворотний бік.

Коли ми розповідали про цю кампанію, то побачили контраргументи, що починалися з атак ботів, але потім їх підхопили живі люди – навіщо Африці зерно з України? Типу не потрібне нам ваше зерно, нам потрібно розвивати власні потужності.

Раніше ми розповідали про те, як це – бути ботом.

Що між нами спільного

Коли шукаєш точки перетину між Україною й Африкою, на думку спадають лише студенти та зерно. Тобто так, вони приїжджають до нас на навчання, так, ми імпортуємо їм зерно. Але це все. Зараз нам потрібно створювати нову історію, шукати точки співпраці, щоб Африка побачила вигоди, які їй принесе підтримка України

Ми маємо розуміти, що країни Африки так само шукають шляхи виходу з перманентної кризи, у якій перебувають. У них падає валюта, бідні стають біднішими, багаті – ще багатшими. Тому ми могли б, наприклад, ділитися з ними експертизою. Ми в Україні вміємо будувати ІТ або, наприклад, маємо класний кейс із ФОПами, коли в людей є можливість працювати та сплачувати мінімальний податок, але все ж сплачувати.

Бо, наприклад, у Нігерії величезна частка економіки в тіні. Тобто в нас є спільні проблеми, ми могли б ділитися шляхами розв'язання цих проблем: комунікувати, зустрічатися з лідерами країн, із людьми, які відповідають за різні напрями.

Як медіа, ми інформаційно підтримуємо українсько-африканські ініціативи. І будемо дуже раді, якщо таких ініціатив буде більше.

Перші пресконференції для Африки

Ближче до початку повномасштабного вторгнення, десь навесні 2022 року, до нас звернулися з Офісу президента, запитували, як нам покращити ситуацію з розумінням контексту країнами Африки. І ми запропонували зробити пресконференцію з Андрієм Єрмаком. Ми зібрали онлайн африканських журналістів, які ставили йому запитання. Здебільшого запитували щось загальне на кшталт «Чому африканці мають думати про ситуацію в Україні?»

Статті, що вийшли за матеріалами цієї пресконференції, загалом отримали 26 мільйонів показів. Це була перша розмова українських представників влади з журналістами Африки. Єрмак цікаво відповідав на запитання, багато ділився власним досвідом і розповів навіть, що в студентські роки мав одногрупників і з країн Африки, і з Росії, але африканці завжди були йому набагато ближчими за духом.

Оскільки всі були задоволені результатом конференції з Єрмаком, вирішили зробити пресконференцію ще й із президентом. Оскільки президент має дуже щільний графік, ми до останнього не знали, коли зможемо провести зустріч. Зрештою нам вдалося зібрати всі топові медіа й організувати все за три дні.

Африканські журналісти були дуже щасливі, що поговорили з президентом України. Для них це була така честь. Це було вперше, коли президент України спілкувався з журналістами з Африки. І це також була величезна честь для нас як організаторів, ми дуже вдячні Офісу Президента за підтримку цієї ініціативи.

У нас не було мети покликати журналістів, які ставитимуть компліментарні запитання. Ми хотіли навпаки – налагодити реальну комунікацію між журналістами та президентом. Показати, що ось він, живий, справжній, готовий до відкритої розмови та будь-яких запитань. Так ми провели пресконференцію в Zoom, до якої долучилися журналісти з різних країн Африки. Матеріали, які вийшли після пресконференції, отримали 111 мільйонів охоплення в соцмережах.

Також наші медіа підтримали кампанію Just Peace for Ukraine, у межах якої публікували в соцмережах інфографіку про війну в Україні та її наслідки. Такі пости також зібрали 11 мільйонів показів.

Чому африканцям має бути не однаково на Україну

По-перше, демократичні свободи та людські цінності – це те, що близьке і нам, і їм. Якщо ви розділяєте наші цінності, то підтримайте нашу боротьбу. А другий меседж – нас варто підтримати, бо ми можемо бути одне одному корисними. У нас є спільна історія. Ми також завжди в постійній боротьбі. Навіть економічно ми схожі. Нещодавно колега з Кенії запитувала, яка в Україні мінімальна заробітна плата, і була шокована, що це $180, у той час, як мінімальна зарплата в Кенії – $220. Жителі країн Африки думали, що українці живуть набагато краще.

Уже зараз ми бачимо результат. Більшою мірою наша мета – збільшувати знання про розв’язану Росією війну в Україні серед африканців.

За півтора року нашої роботи ми нарешті почали бачити коментарі від живих людей, які свідомо стають на бік українців. Нещодавно дуже сподобався один із коментарів, який людина залишила на меседжі проросійських ботів. Боти дуже наполегливо просували наратив про те, що України 30 років тому ще не було, а якийсь африканець на це відповів: «А, по-твоєму, українці звалилися з неба?» Вони знають, що українці жили на цій землі завжди: і 30, і 100 років тому. Ми вважаємо, що це маленька перемога.