Громадський простірНа «Батьківщині-матері» демонтують радянський герб. Чи достатньо цього для переосмислення монумента?

Під час повномасштабної війни українці перестали сприймати «Батьківщину-мати» як радянську пам’ятку і зробили героїнею антиросійських мемів, яка показує, куди слід йти російському кораблю, кажуть у Музеї історії України в Другій світовій війні. Там уже проводили виставку, присвячену переосмисленню монумента. Його пропонують перейменувати на «Україну-мати», а сам музей назвати Музеєм війни за незалежність. Демонтувати сам пам’ятник не варто, бо в контексті повномасштабної війни він набув нових сенсів, розповідав в інтерв’ю The Village Україна історик та очільник Експертної топонімічної комісії Києва Олександр Алфьоров.

«Батьківщина-мати» розташована в Києві, на території Національного музею історії України у Другій світовій війні, і є частиною території музею. Монумент відкрили в 1981 році.

Ще у 2018-му директор Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович запропонував зрізати з монумента герб СРСР. Тоді порахували, що декомунізація пам’ятника, тобто зняття герба, може коштувати близько пів мільйона гривень. Водночас якби його замінили «чимось надійним й естетичним», сума зросла б до 8 мільйонів.

Що може бути на «Батьківщині-матері» замість герба СРСР, в Інституті нацпам’яті припускали ще у 2021 році. Тоді одним із варіантів був чистий щит із лазерною проєкцією.

У липні 2022-му в «Дії» стартувало опитування про те, чим замінити радянський герб на «Батьківщині-матері». 85% опитаних проголосували за те, щоб замість радянського герба на щиті «Батьківщини-матері» з’явився тризуб. В опитуванні у застосунку «Дія» взяли участь понад 778 тисяч людей.

Водночас мистецтвознавиця й співробітниця музею історії Києва Катерина Липа заявила, що герб неможливо демонтувати. За її словами, відповідні розрахунки провели інженери, щойно Україна стала незалежною державою. Натомість в Інституті сталевих конструкцій імені Шимановського кажуть, що шестиметровий радянський герб можна вирізати. Однак тоді в монументі буде діра, яку потрібно буде закрити сталевим аркушем такого ж кольору й рельєфу.

Крім того, родичі скульптора Василя Бородая не погоджувалися змінювати витвір, посилаючись на авторське право. Тепер у Мінкульті кажуть, що онук скульптора підтримує заміну радянської символіки.

Мене в цій історії цікавить виключно те, на які саме неформальні від держави в особі Мінкульту розраховує цей благодійник в обмін на свої мільйони гривень і чому він натомість не задонейтив ці гроші волонтерським організаціям або силам оборони. [Більше] мені нічого додати.

«Батьківщина-мати» була відкрита в самий апогей брєжнєвського застою та була покликана слугувати пропагандистським символом «перемоги совєтського народу у «Великій Вітчизняній Війні». У такій ролі вона в наш час існувати не може. Це один із найбільших імперських маркерів в Україні, а підґрунтя його появи абсолютно антиісторичне – ніколи не існувало єдиного «совєтського народу», так само як і «Велика Вітчизняна Війна» – пропагандистський конструкт далеких часів сталінського тоталітаризму, що не мав нічого спільного з історичною наукою. 

Але навіть сучасні українські інтелектуали розділилися на два табори – одні за знесення монумента, інші – за збереження, але за умови демонтажу cовєтської символіки. Як історик маю сказати, що «Батьківщина-Мати» має значення і як зразок мистецтва своєї епохи, і як інженерний витвір. Теоретично її можна було би переосмислити як образ озброєної та рішучої України, яка дає відсіч російським загарбникам і ніколи за жодних обставин не дозволить їм заволодіти Києвом – серцем України. 

Утім, є сумніви з приводу того, чи зможе колишній совєтський пропагандистський символ адекватно відповідати цьому завданню. І якщо вже проводити його декомунізацію, то вона має бути повною – тобто замінити не лише герб, але й, скажімо, демонтувати зірки з меча «Батьківщини-матері».

«Батьківщина-мати» – перше місце, куди я прийшов у Києві у 2013 році, коли його ще не почали переосмислювати. Мені сподобався монумент, він справді величний. Кияни люблять фотографувати його, особливо в похмуру погоду, й викладати в Instagram.

Мені здається, що публіка не сприймає «Батьківщину-мати» як ідеологічний елемент. Умовно, якщо провести опитування серед тисячі людей, які виклали фото з монументом в Instagram, то не всі скажуть, про що цей символ.

Який шар української культури губиться, якщо цей пам’ятник перестане існувати? Дуже мінімальний. Так, це символ радянщини. Росіяни в Маріуполі повернули Леніна на те саме місце, де його знесли у 2014 році, і я однозначно підтримую демонтаж радянських пам’яток.

Демонтований герб я запропонував би перенести в музей радянського чи тоталітарного режиму й заробляти на цьому, приваблюючи іноземців. Це має бути не місце для ностальгії за радянським минулим, а місце, де можна буде поставити запитання – звідки цей герб, коли й чому його зняли.

Але ми пішли легким шляхом і почали демонтаж частини пам’ятника, навіть не знаючи, заради чого він будувався. Коли ми реставруємо вивіски, мене часто запитують: «А як ви наважилися на збереження радянщини?» А ми говоримо про те, що 99% вивісок у Києві були українською мовою, їх створював майстер на київському заводі, який також розмовляв українською. Я вважаю, нам треба зберегти залишки минулого, щоб ми бачили, що українська культура почалася не в 1991 році. Якщо зберігати питомо українське, то так можна й до абсурду дійти й сказати: «А давайте тоді хрущовки поламаємо».

Я не впевнений, що зараз час для переосмислення. Мені здається, ми поки не є зрілим суспільством. Ми не говоримо не тому, що війна й боляче, а тому, що не маємо цього скіла. Для переосмислення потрібна кампанія, акції, пояснення, різні точки зору. 

Завтра про демонтований герб ніхто не згадає. Це проєкт одного дня, на який витратили великі гроші. Як волонтер я вважаю, що наш фронт мобілізований, а тил – ні. Я маю на увазі бізнес і управлінців, які живуть своїм життям, поки на фронті багато чого не вистачає. На ці 30 мільйонів можна було врятувати тисячі людських життів, купивши дрони, машини й прилади нічного бачення, яких не вистачає.

Скульптура є яскравим прикладом того, як монументальне мистецтво використовувалося для пропаганди радянських наративів. «Родіна-мать» – частина міфу про Велику вітчизняну війну. Є такий відомий плакат «Родина-мать зовет», із якого почалося використання цього образу. Скульптури «Родина-мать» в 1970–80 роках по всій Росії, в Україні, у країнах так званого соціалістичного табору та дружніх до СРСР, а також у підконтрольній союзу Східній Німеччині. Те, що скульптура є частиною радянської пропаганди – незаперечний факт.

Очищення публічного простору від об'єктів імперської пропаганди – це вимога суспільства. Через подібний процес проходили, наприклад, країни Балтії. Відповідне рішення про перенесення пропагандистських скульптур у музейний простір прийняла й Київрада. Переміщення в музейний простір необхідне для того, щоби глядач міг правильно розуміти контекст, чому ці об'єкти взагалі з'явились. Бо коли, наприклад, Пушкін стоїть у великому парку столиці, то це тому, що він «великий поет». Але він є частиною експозиції про пропаганду, то він там є як «трубадур імперії». 

Нам треба завершити процес перенесення пропагандистських монументів з публічного в музейний простір. Про якісь із них, як мозаїки, доведеться відповідно комунікувати, а не переносити. 

Фігура «Батьківщини-матері» вже серйозно переозначилася за період повномасштабного вторгнення. Войовнича фігура, яка височіє над містом з мечем і щитом, набуває нових сенсів. Гнівне обличчя саме під час нападу зчитується як зрозуміле – навіть істота з холодного металу наповнена саме такою люттю, що й людина, яка на неї дивиться. Збіги емоцій багато важать в сприйнятті символів в публічному просторі. Можливо, під впливом цього з’явилася нова нота в сприйнятті фігури – не радянська «родіна-мать», а захисниця свого міста тут та зараз.

Те, що знайома фігура з мечем та щитом зараз фігурує в численних мемах доби великої війни, вже свідчить про серйозне переозначення. На карикатурах вона обома руками показує в небо «факи» («Ось вам, а не Київ»), тримає замість щита голову Путіна, збиває дрони або навіть піднімає над головою плакат з рядочком з пісні про Стефанію. Шеврон із зображенням магістра Йоди на формі Валерія Залужного спровокував новий жарт – картинку із зображенням Йоди на місці фігури Батьківщини з підписом «Йодина мать». Показово, що на багатьох картинках фігура Батьківщини-матері вже з тризубом. Тобто в масовій свідомості це переозначення вже відбулося.

Водночас ми не хочемо створювати ідилічну картину злагоди та суспільного порозуміння. В експертних дискусіях рівень пристрастей подекуди сягає червоного рівня. Достатньо велика кількість наших співгромадян впевнені, що не тільки радянський герб, але й всю фігуру «Батьківщини-матері» треба демонтувати, бо вона втілює радянське насильство над простором української столиці. Багато експертів також наголошують на тому, що щит можна було б залишити порожнім, а не намагатися замінити символ однієї держави символом іншої.

Переозначення символів, місць, пам’ятників можливе. Ми менше за все готові бачити в матеріальному об’єкті в просторі щось містичне та здатне посилати назовні чіткі ідеологічні меседжі, закладені в нього авторами. Саме нові шари сенсів, які накладають на об’єкт історичні обставини, можуть повністю змінити меседж. І так – ніхто не гарантований від подальших змін, реваншів тощо. Від нас залежить, чи ми це допустимо. Наразі українське суспільство продемонструвало готовність апропріювати радянський символ та переінтерпретувати його як оберіг сучасного Києва, який протистоїть російській навалі. І те, що ми спостерігаємо запеклі дискусії на тему перспектив такої апропріації, говорить, що ми не є суспільством, яке покірно споживає будь-яку ініціативу держави чи більшості. 

Для мене ще два роки тому була очевидною недоречність герба Радянського Союзу на найбільшому монументі Києва, і я про це говорила. Важко уявити більшу наругу над національною пам’яттю, ніж герб країни, яка всю свою історію намагалась знищити українську націю. До того ж цей герб був і кричущим порушенням закону про декомунізацію. Тоді, на жаль, мене не почули. 

Щодо демонтованого герба, то, наскільки я розумію, у процесі демонтажу з ним вже зробили те, що треба – розібрали на дрібні частини, які ніколи знову не стануть гербом. 

Я б повністю знесла монумент та оголосила конкурс серед скульпторів та архітекторів на новий проєкт. Та, думаю, в осяжному майбутньому це неможливо із суто фінансових і технічних причин. Тому встановлення тризуба – розумний компроміс між символізмом і реальністю.

Я вважаю, що для переосмислення монумента потрібна перемога у війні й історична освіта. Переосмислення потребує не монумент, а наше минуле, у якому він виник – важке, колоніальне, насильницьким чином спотворене в мізках кількох поколінь.

Хтось сприймає «Батьківщину-мати» ледь не як символ Києва, хтось сприймає як символ радянської окупації. Я вважаю, що її треба прибирати повністю.

Зараз, враховуючи вартість робіт, варто було демонтувати лише герб і лишити її так до перемоги. Або залучити іноземне фінансування задля повного демонтажу.

Сподіваюся, що з часом Мінкульт таки зробить єдиний музей радянської окупації, а поки ж пропоную віддати монумент музею в місті Путивлі на Сумщині, який вже більший за відомий литовський.

Спочатку про символізм і геній українського монументального мистецтва – тяглість традиції та ідентичність. Ось який вигляд мають символ української духовності, символ Києва й символ Незалежності:

Що я запропонував би робити з демонтованим гербом? Затулити діру недобудованого музею Голодомору! А для переосмислення монумента треба просто думати.

Я думаю, що потрібно раціонально та розумно підходити до будь-якого питання, без емоційного надлишку. Є речі, які потрібно консервувати. Усі змінилися, але будуть речі, які слугуватимуть нагадуванням. Важлива освіченість людей, які мають розділяти різні контексти, розуміти їх.

Як на мене, серп варто зняти, і нічого не вішати натомість. Монумент треба переосмислювати і просвітлювати людей. На жаль, з цим проблема, з буквальним сприйняттям історії та контексті.

Для мене це нагадування: слава Богу, я не в Радянському Союзі.

Складно уявити вид на правий берег із лівого без «Батьківщини-матері». Я жив на лівому березі тривалий час, і мої вікна виходили на правий зі схилами Дніпра й Києво-Печерською Лаврою. «Батьківщина-мати» – це досить велична споруда, яка стала одним із символів міста. 

Неприпустимо, що там зображений герб Радянського Союзу. Це зовсім не відповідає ані часу, ані настроям киян та українців. Однак мені здається досить доречним символ із мечем і щитом – але якщо там буде не радянський герб, а тризуб. Я ще не бачив жодного захисника України, у якого в тому чи іншому вигляді не було б цього символу: нашивка, шеврон, кулон, татуювання. Тризуб – дуже сильний символ і саме він має бути на щиті.

Що робити з радянським гербом – байдуже. Можна здати на металолом чи виставити в музеї тоталітарного режиму. Думаю, для переосмислення цього буде достатньо. І поставити табличку про те, що «Батьківщина-мати» захищається й дає відсіч ворогу.