«Привіт, я Слава, і я переходжу на українську мову. Враховуючи те, що останні 38 років я спілкувався лише російською, перехід буде послідовним [...]», – написав в Instagram український архітектор, засновник бюро Balbek Bureau Слава Балбек.

Після цього в соцмережах почали ширитися пости українців, які на тлі військового вторгнення Росії вирішили перейти на українську мову. Вони пишуть, що не хочуть мати нічого спільного (а конкретно – російську мову) з агресором, а також бажають підтримати Україну в час можливої війни.

Слава Балбек

український архітектор і засновник Balbek Bureau


Що стало поворотною точкою? Це не крапка, це кома. Після коми – продовження тієї ж самої історії, такого ж бачення й переконання, але державною мовою. Мені це буде дуже потрібно. До речі, у моєму дописі не було заклику для всіх, але, мабуть, між рядками багато людей перейнялися цим, і підтримали мене.

Для мене завжди було дивно жити в одній країні, а говорити мовою іншої. А зараз мені все більше й більше хочеться віддалитися від «тієї іншої» всіма доступними способами.

Почну вести всі соціальні мережі українською. Після того перейду на чати, та й плавно перейду на розмовну [українську]. Я ж спортсмен, і знаю, що для досягнення мети потрібно дотримуватися плану, робити поступово.

Чому не робив цього раніше? Коло мого оточення на 85% складається (як і зараз) із російськомовних. Мені так, звичайно, було зручніше та простіше. Я виріс у сім'ї людей, що розмовляють російською мовою. Добре, що все змінюється в інший бік.

Марі Родителєва

піарниця


Мені для початку якоїсь справи потрібен імпульс. Не те щоб я жила за гороскопами, але події 21 лютого наче стали для мене таким знаком, що тепер точно час розмовляти лише українською. Я почала з налаштувань телефону та робочих чатів (де, до речі, більшість колег україномовні). Це стало свого роду трампліном. А от із родиною, навпаки, найскладніше.

Я відчуваю єдність з іншими українцями: ми всі ніби реально брати та сестри, одне одного підтримуємо.

У звичайному житті нам [українцям] цього не вистачає, але маючи спільного одного ворога – усі єдині. Це свого роду перевірка на «свій/чужий». Від ментального до реального (а що, як їхні [російські] посланці будуть серед нас? Навряд чи вони розмовлятимуть українською). Недарма про них кажуть – спортсмени без прапора та гімну, солдати без розпізнавальних знаків, могили без імен.

Ярослава Кравченко

хазяйка «Дикого театру», співведуча відвертого шоу «Ебаут»


Я спілкуюся українською з мамою, спілкуюся нею у всіх своїх проєктах, етерах, інтерв’ю, з таксистами й у магазинах. Але інколи використовую російську в спілкуванні з друзями. А тепер не буду. Чому? Спочатку розкажу свою історію русифікації.

Російську мені довелося вивчити у 2000 році. Щоб вижити. Мені було 13 років, я приїхала в Київ з невеличкого міста, щира й україномовна. У той час українська вважалася «сільською та забитою» мовою. Говорити можна було, але для цього потрібні були сили. Київ у 2000 році був суворим. Тому я як дитина пристосовувалася до оточення. Брала уроки у викладачки, практикувалася з подругою Дашею з Донецька. Я її вчила української, а вона мене – російської. Так я майже на 15 років стала російськомовною. Усвідомлення важливості рідної мови як невіддільної частини особистості повернулися до мене під час Революції [Гідності].

Зранку архітектор Слава Балбек запустив хвилю, що масово «покотилася» в Instagram. Він написав, що переходить на українську. Сотні перепостів і постів зі словами: «Я теж». Приєднуйтеся й ви до позиції свідомих. Вам може бути страшно мати кумедний вигляд, але всі роблять помилки, коли вчаться. Багато гостей, що приходили до нас у проєкт «Ебаут», хвилювалися, що не знають української, а коли починали говорити – виявлялося, що все навпаки.

Українська в нас у крові, треба тільки нагадати. І зараз найкращий час.

Вікторія Лінчевська

Продакт менеджер


Внутрішня готовність і відчуття згуртованості [допомогли перейти на українську]. Навіть ті, хто ще не перейшов досі, після абсолютно абсурдної промови Путіна відчули, що далі так не можна.

Я давно хотіла перейти на українську, а зараз з’явився додатковий стимул. У багатьох зникла ілюзія, що це перевага – знати та вільно говорити цією мовою. Я не була згодна з цим наративом із дитинства, але не знала, що з тим роботи. У школі нарікали, типу: «Ти шо, із села?».

Мені хочеться зберегти нашу ідентичність, а мова – один із її ключових чинників, як на мене.

Мені подобається, що в нас з’явилося так багато якісного контенту українською [письменники, YouTube, подкасти тощо]. Я радію, що ми починаємо приділяти багато уваги до видання книжок українською та створення мистецтва. А у світі визнають і відзначають таких українських авторів, як Катерина Бабкіна [українська письменниця]. Я цим усім пишаюся, хочу бути частиною цього контексту, а також розвивати та масштабувати його.

Найкращий спосіб почати – це чийсь приклад. Мій наречений перейшов на українську два роки тому, перемикатися назад йому вже важко. Але це вимагає руху step by step.

Я почала ще з моменту прийняття мовного закону: усюди в сервісній сфері відповідала українською, продовжила видаленням російської клавіатури всюди, перемкнула Google-акаунт на українську. Тепер я стараюся щоденно практикувати українську. Як мінімум, на 100% перейшла на українську в письмовій формі, потім звикну й до розмовної. Чекаю, коли вже почну думати українською.

Я давно намагалася перейти на українську. Але живучи в Одесі, це було, скажімо, чимось дивним і не дуже прийнятним. Переїхавши в Київ, я почала спробувала знову. Однак дуже швидко зрозуміла, що це не так просто. Російська прошивка так глибоко в’їлася в мозок, що для переходу на українську просто не вистачало ресурсу «оперативки».

Світлана


[На перехід] мене наштовхнула шалена хвиля підтримки, неймовірна енергетика людей навколо. Красиво, коли сучасна молодь спілкується нею, вживає нові українські слова, яких у Радянській Україні не існувало (я навчалася в російськомовній школі, де української не вчили). Також зараз дуже багато сучасного контенту українською мовою, і це надихає теж розмовляти «ненькою».

Наша головна зброя – єднання. А мова – те просте та дієве, що нас об’єднує.

Для мене це важливо, бо я хочу передати в спадок дітям не навіяну радянщиною нерідну мову, а нашу, рідну.

Раніше перейти на українську заважало спілкування за межами сім’ї. Насамперед, бо чоловік розмовляє російською – він виріс у російськомовній сім’ї, його батько – росіянин, тому й було складно. Зі своїми рідними я завжди розмовляла українською. Не робила цього раніше, бо деякий час жила та навчалася за кордоном у Прибалтиці, де українську, на жаль, не розуміють. Змушена була перейти на російську.

Чому саме зараз? Бо накипіло. Бо коли, як не зараз?

Марія Давидова

дизайнерка


Тому що треба було вже давно. Це дуже важливо як для особистого самовідчуття, так і для єдності, якоїсь загальної міці. Також [важливо] показувати приклад, перевиховувати себе та навіть такими дрібними кроками відстоювати свої права, позицію, місце в цьому світі, а не тільки на карті.

Це нелегко, оскільки я 28 років розмовляла російською мовою. Загалом суть справи та патріотизм не тільки в мові, а ще й у діях, мисленні, ідеології.

Чому не робила цього раніше? Якось із дитинства звикла та не замислювалася про це, потім виробилася звичка. Тепер, чи це я стаю старша, чи добре розвиваю своє мислення, з’являються нові погляди на життя. Хочеться хоч якось його змінювати. Як кажуть – і це правда, – усе починається із себе. Де крапля, там й океан.

Дана

Product-менеджерка


Точкою для переходу на українську стало повне розуміння того, що це не моя рідна мова. Є якесь дивне відчуття від того, що я розмовляю мовою країни, де вважають, що Україна – це не окрема держава, де зневажають усе, що ми маємо. 

Мені хочеться мати менше спільного з Росією, а мова, якою я розмовляю – це те, на що я можу вплинути.

Думки про відмову від російської були й раніше. Тож це не дуже спонтанна історія. Зараз на українську почало переходити більше людей із мого оточення. І якщо можуть вони, то чому цього досі не зробила я?

Як би це не було банально, але мені не хочеться розмовляти мовою окупантів. Ми маємо свою культуру, мову й історію. У нас більше відмінностей, ніж це здається Росії. Я починаю з комунікації українською в соцмережах. У спілкуванні з друзями та рідними буде трохи важче, але це лише питання часу.

Філ Пухарєв

музичний оглядач в «УП.Життя», копірайтер у Gres Todorchuk


Точкою неповернення став 50-хвилинний «курс з історії» від самі розумієте кого. Прокинувшись наступного ранку, я чітко зрозумів, що не хочу жодним чином ідентифікувати себе з країною-агресором і її культурою.

До цього багато років вважав себе білінгвом: ріс у російськомовній родині, відповідно, говорив нею з дитинства. Українською почав більше розмовляти в інституті. Але коли запитували щось російською, на автоматі нею ж і відповідав. До 22 лютого 2022 року мовне питання не було для мене принциповим. Під час Революції Гідності я познайомився з багатьма російськомовними людьми з проукраїнськими поглядами. Та й тоді доцільною була думка, що мовне питання не на часі – важливіше те, на чиєму ти боці. Вважаю, що це слушна позиція й зараз. Кожен має робити той вибір, який підказує серце. Я не вважаю себе націоналістом, тому завжди ставився – і досі ставлюся – нормально до російськомовних людей із проукраїнськими поглядами.

Але моє серце підказало мені зробити саме так – просто відсікти зайве та залишити головне. І за своєю стрічкою новин я бачу, що багато людей зі мною солідарні.

Андрій Титаренко

експерт із маркетингу


Що стало точкою? Виступ Путла [Путіна] та фактично відкрите вторгнення в Україну. Коли розпочався Майдан і перша хвиля війни з Росією, мені здавалося, що важливішим буде зберегти комунікацію російською. Щоб показати іншій стороні, що людина з Росії, яка розмовляє російською мовою, ніким не утискається, а навпаки, бере активну участь у революції.

Після виступу Путіна та відкритого висування російської армії на територію України я усвідомив, що єдине, чого я зараз хочу – це максимально відгородитися від усього, що асоціюється з цим «Мордором».

Це є важливим для всіх нас. Нині як ніколи важливо показати єдність нашої країни. А мова – це загальний комунікаційний код, у якому вкладено як значення слів, так і світосприйняття тих, хто нею говорить. Починатиму з найпростіших речей: домашнє кіно тільки українською, соціальні мережі – українською, удома – теж українською.