Близько 585 ракет, серед яких 75 аеробалістичних «Кинджалів», накопичила Росія станом на кінець літа, за даними розвідки. РФ також проводить розвідку енергетичної інфраструктури, готуючись знову наносити по ній удари її з початком холодного сезону, розповідають у ГУР. Про підготовку до ймовірного тривалого блекауту періодом в один-два місяці заговорив міський голова Львова Андрій Садовий. 

 «Чи буде такий тривалий блекаут, невідомо, але я подумав, раз у сусідньому регіоні так оцінюють ризик, мені теж варто орієнтуватися на ці цифри», – каже айтівець Андрій Поданенко. Для своєї родини засновник компанії IT Care і багатодітний батько звів автономний будинок на Івано-Франківщині.

З Поданенком ми вперше поспілкувалися про автономність, коли він лише почав будувати дім, незалежний від відключень. У серпні родина переїхала в нове житло, у якому проведе зиму. Реалізувати проєкт майже цілком вдалося менш як за рік, і це був «ще той челендж», розповідає айтівець.

Ми знову зустрілися з Андрієм, щоби дізнатися, що із задуманого вдалося втілити в життя, і як зробити так, щоби мати електрику, тепло, воду, їжу та зв’язок навіть під час блекауту. Неочевидним висновком цієї розмови стало те, що автономність будинку може не лише допомогти пережити зиму з обстрілами, а й поєднати найкращі практики сталого розвитку, що знадобляться в мирний час і для прогресу.

Андрій Поданенко

засновник компанії IT Care

   

Як «скоротити» опалювальний сезон 

Насправді потрібно готуватися не до двох місяців [відсутності електроенергії], а до опалювального сезону загалом. Я, можна сказати, його для нас дещо скоротив, тому що побудував «будинок-термос», дуже утеплений. Його потрібно буде опалювати не п’ять-шість місяців на рік, а тільки впродовж зими. 

Фундамент ми добре утеплили великою кількістю пінополістиролу. Цей матеріал схожий на пінопласт, але дещо відрізняється за структурою. Стіни зведені із СІП-панелей – це дві дерев’яні ОСБ-плити, між якими розміщені 160 міліметрів пінопласту. Фактично це стіна, зроблена з утеплювача, а зовні – ще 100 міліметрів утеплення з пінопласту. Холоду й тепла такі стіни не пропускають взагалі. А ще це дуже швидко – «коробку» звели за 12 днів.

Найбільші тепловтрати зазвичай відбуваються через дах. Він у нас теж утеплений пінополіуретаном. Це піна, якою задувають вікна, коли інсталюють. Якщо її товщина 120 міліметрів, як у нашому випадку, вона працює як чудовий звуко- і теплоізолятор. Такою піною ми задули перекриття та всі шви та стики на даху, бонусом отримали хорошу звукоізоляцію. 

Планування будинку також обрали таке, щоб втрачати якнайменше тепла. Будівля двоповерхова, тож має меншу площу даху й, відповідно, менше тепловтрат.

Крім того, встановили товсті 80-міліметрові вікна. Результат такий, що на весь будинок нам зараз вистачає одного кондиціонера, щоб зробити його прохолодним за 35-градусної спеки. Так само це працюватиме і взимку, тільки тепловий насос буде налаштований на нагрівання.

Утеплення будинку – це перше, про що я подбав, і це може зробити кожен незалежно від того, з чого зведений дім. Спочатку здається, що це все обходиться дорого, однак якщо добре утеплитися, зрештою значно менше витрат потрібно буде на саму автономність. Так вона стане більш досяжною. Звісно, дешевше взяти кілька кубів дров і просто ними опалювати дім, але тоді взимку тобі доведеться перепрофілюватися на кочегара.

Навіщо потрібен теплообмінник

Щоби забезпечити енергоефективність будинку, ми також встановили рекуператор, тобто теплообмінник. Він потрібен для того, щоб насичувати повітря киснем і водночас не відчиняти вікон.

Поки ми охолоджуємо або нагріваємо будинок кондиціонером, може виникнути дискомфорт, якщо рівень вуглекислого газу в приміщенні підніметься вище певних показників. Але якщо просто відчиняти вікна, зростатимуть витрати на електроенергію, бо в такому разі ви витрачатимете її на охолодження або нагрівання вулиці. 

Для того, щоб уникнути цих витрат, придумали рекуператор. Через нього повітря, «відпрацьоване» в будинку, викидають на вулицю. Водночас, щоб не втрачати електроенергію, повітря пропускають через теплообмінник, через який інший вентилятор забирає свіже повітря з вулиці до будинку. Виходить, що нагріте (або охолоджене) повітря з будинку, перш ніж потрапити на вулицю, нагріває (або охолоджує) свіже повітря, яке ви забираєте зовні.

З рекуператором витрати на опалення помітно скорочуються. У нас рекуператор запускає повітря до вітальні, де ми проводимо найбільше часу. Навіть коли температура зовні була 35 градусів, я сидів біля приточного струменю повітря з вулиці, і він був прохолодним. Тобто повітря встигало охолодитися до тих 24 градусів, які ми вказали на кондиціонері.

Узимку це має працювати так само ефективно. Є нюанси щодо експлуатації, бо коли на вулиці «мінус», повітря проходить через точку роси, виникає конденсат. Тому встановлювати рекуператор мають фахівці, які розуміють, як усе влаштувати так, щоби конденсат узимку не крапав вам на голову із вентиляції, а збирався та виводився назовні, так само як із кондиціонерів. Також, якщо зовні буде значний мороз, градусів 20–25, теплообмінник може замерзнути.

З нашого досвіду, встановлення рекуператора також покращило сон дітей. З постійним припливом свіжого повітря краще вдається працювати. Вентиляція – це дуже важливо, але я помітив, що мало хто із сусідів про це подбав, більшість просто відчиняють вікна. Якщо влітку така втрата енергії – це пів біди, бо її вдосталь, то взимку виникатимуть питання: а чому так багато пішло дров, а чому стільки доводиться платити за газ?

Чому обрали електрику замість газу в період відключень

Якщо говорити про зиму, головні компоненти автономності – це опалення й електроенергія. Я не проводив у дім газ, хоча така можливість є, і навіть не розглядав цей варіант як резерв, тому що це небезпечна штука. Знаю, що можна купити газову плиту й кілька балонів газу на найгірший сценарій, але я ліпше за ці кошти докуплю сонячних панелей. По-перше, це безпечніше. По-друге, електрична енергія – найбільш гнучка з усіх можливих енергоресурсів. Її можна конвертувати у що завгодно, і це простий процес.

 Для опалення в нашому будинку є електричний котел, камін-піч, дизельний опалювач і теплові насоси, тобто кондиціонери. Якщо спрацює сценарій із двомісячним вимкненням енергії, звичайне електричне опалення доведеться відкинути, бо електричний котел найменш енергоефективний. 

Енергія від дизель-генератора коштує приблизно 18 гривень за кіловат, тоді як в обленерго ми її купуємо за 2,50 гривень. Тому опалювати дім за допомогою генератора, у якого коефіцієнт корисної дії 40%, неефективно. Краще поставити резервний дизельний котел, який виробляє тепло, безпосередньо спалюючи дизель. Ефективність такого приладу – близько 97%. Так, якщо дизель-генератор дасть мені за два літри 3 кіловат на годину, то дизельна пічка – 10 кіловат-годин?, якщо говорити лише про теплову енергію.

Дизель набагато простіше зберігати, ніж газ, і легше провести по будинку. Для цього потрібна лише тоненька трубочка, через яку він подаватиметься в опалювач, а не капітальні газові труби, прокладені ще на етапі будівництва. Сам опалювач розміром із трилітрову банку. Вихлопні гази від нього виходять у звичайний димохід.

Такі прилади зазвичай використовують у кемперах (будинках на колесах), автомобілях, автобусах. Для будинку це нестандартний варіант, бо люди не звикли соляркою опалювати дім. Це навіть звучить якось коряво. [сміється] Але мене це мало хвилює, тому що я, взявши запас у 100–200 літрів дизеля, зможу опалювати ним дім не один тиждень у разі блекауту. За цей час можна буде роздобути ще палива.

З електричного опалення, повторюся, встановили електричний котел і кондиціонери. Ми здебільшого користуватимемося останніми, тому що це дешевше та менше навантажує енергосистему держави та свої ж акумулятори.

Другий резервний варіант опалення після дизельного котла – камін-піч, який спалює дрова або брикети. Нещодавно відкрив для себе соняшникові брикети. Вони зроблені з макухи, яка лишається після виробництва олії. Виглядають такі брикети як трубки діаметром 4–5 сантиметрів. Вони прекрасно горять, і запах після них у будинку чудовий, так, ніби хтось готує на кухні. Водночас такі брикети дають удвічі більше енергії, ніж така сама кількість звичайних дров, і не димлять.

Про важливість акумуляторів

Система автономного електропостачання в нас складається з генератора, сонячних панелей, акумуляторів та інверторів. Частину необхідних панелей на 4,6 кіловата привіз із Луцька, де ми мешкали раніше, але ще докуплятиму. Було б чудово добитися, щоб електроенергії було завжди достатньо, щоб узагалі не довелося вмикати дизельний котел. 

 

 

 

З кінця листопада до кінця січня світловий день дуже короткий, тому в цей період сподіватися на значну кількість сонячної генерації не варто. Але для низки потреб і цього буде достатньо без вмикання генератора, принаймні в разі короткочасних відключень або ламань.

Загалом я не планую сидіти на генераторах, тому що за наявності акумуляторів і світла від сонця буває достатньо увімкнути генератор на годину вранці, щоб зарядити акумулятори, і ввечері, коли ми споживаємо найбільше енергії. Так ми пережили минулу зиму в періоди, коли світло вмикали на кілька годин за день. Десь із 10:00 до 16:00 у нас працював генератор, який заряджав акумулятори, а потім на цій енергії ми «доживали» до ранку наступного дня.

Детальніше про те, як працює система із сонячними панелями, акумуляторами й інвертором, Андрій розповідав у попередньому матеріалі.

Акумулятори в цій системі важливі, тому що генератор не дає спокою. Коли він торохтить на вулиці, він завжди залишає тривогу. Він може заглухнути або ви можете забутися й увімкнути одночасно два енергомісткі прилади, що призведе до вимкнення генератора. Крім того, потрібно постійно міняти масло, доливати паливо. Тобто спокійно з ним не поживеш.

У мене немає системи автоматичного введення резерву, яка вмикає генератор у разі, якщо акумулятор розряджається до певного рівня. Я роблю це вручну, бо додатково не хочу інвестувати в генератор. Потужності самого генератора на 5,5 кіловата не вистачає на весь будинок. Коли працює лише він, доводиться, наприклад, вимикати бойлер, почергово користуватися енергомісткими приладами. 

Для сонячних панелей підготували західну, південну та північну стіни будинку, проклали спеціальний металічний профіль по СІП-панелях під утеплювачем. Щойно закінчимо робити колодязь, розмістимо панелі й підключимо до інвертора. Почнемо, звісно, з південної стіни, а потім поступово перейдемо до інших. Дах «освоюватимемо» наступного року. Там я планую розмістити ще сонячні колектори. Це така система, коли сонце нагріває воду напряму. Вона складається з трубок, наповнених рідиною, що витримує нагрівання до 300 градусів від сонячних променів. Так можна на дев’ять місяців на рік закривати потребу в гарячій воді, не витрачаючи на це електроенергію.

Яка потужність потрібна для роботи електроприладів у будинку

У цьому будинку ми споживаємо менше електроенергії, ніж у домі під Києвом, у якому мешкали до повномасштабної війни. Сюди ми придбали більш енергоефективну техніку: і посудомийка, і пральна машина, і холодильник у нас вищих класів енергоефективності. Індукційна плита теж більш сучасна й менше створює пікові навантаження.

Підкреслю, що завжди потрібно звертати увагу на якість приладів, запитувати себе, до прикладу, чому ця мікрохвильовка коштує дорожче за інші? Можливо, тому, що вона, коли працює, рівномірно споживає 400 ватів, тоді як дешевші «беруть» 800 ватів на секунду, тоді секунду не працюють, а тоді знову 800. Ви навіть цього не знаєте, а вона так працює, бо це простіше й дешевше. Або холодильник під час вмикання споживає кіловат енергії. Так, потім він «бере» лише 50–100 ватів, але саме в момент запуску цей кіловат, плюс твій чайник, який працює паралельно з цим найдешевшим холодильником, «вибиває» тобі захист на інверторі або генератор. 

Про те, що врахувати, якщо купуєш нову побутову техніку в часи «віялових» відключень, і як економно користуватися електроприладами, можна почитати в нашому гіді.

Ми звикли, що потужності мережі, яку нам забезпечує держава, вистачає, щоб користуватися всіма приладами одночасно. Однак у випадку із системами автономності кожен додатковий кіловат потужності – це дуже дорого. Стандартний інвертор на ринку має потужність 5 кіловат-годин, цього вистачить на одночасну роботу чайника та двох конфорок електроплити. Якщо ви ще ввімкнете мікрохвильовку, потужності не вистачить. Інвертор на 15 кіловат⋅год коштує в чотири рази більше. Тож, якщо забезпечувати автономність просто «силовим» способом, це буде дуже дорого. Краще використовувати інтелектуальний і більш гнучкий підхід.

Наприклад, щоб закрити всі потреби нашого будинку в електроенергії та не вмикати генератор, мені потрібно 30 кіловат-годинакумуляторів і до них 50–60 кіловатів сонячних панелей (улітку вистачатиме й десяти). Це значні кошти, десь 20 тисяч доларів лише за панелі. Тому й почав думати, як можна оптимізувати ці витрати. Так з’явилися ідеї з дизельною піччю, каміном, утепленням.

У попередньому будинку, коли були найінтенсивніші обстріли, акумуляторів нам вистачало, але там було ще газове опалення. У новому будинку я все ж планую закрити цю потребу додатковим запасом акумуляторів. Зараз у нас є акумулятори на 13 кіловат-годин, до зими планую докупити ще на 20. Це насправді доволі дорого, але це краще, ніж усю зиму працювати кочегаром, який або возить у каністрах паливо, або шукати, де купити дрова.

Свердловини, колодязь і збір дощової води

До централізованого водопостачання ми не підключені, натомість збудували дві свердловини. Хоч тут складна геологія, об’єму води зі свердловин мало би вистачати на наші потреби. Однак є проблема з піковими потужностями. Ситуація така сама, як з електроенергією. Свердловина може дати 100–140 літрів води на годину, але ми не споживаємо їх так рівномірно. Зранку всі прокидаються, приймають душ, ходять до вбиральні, готують їжу – у цей піковий період нам потрібно десь 300 літрів на годину. Такої потужності немає, і тоді свердловини зупиняються. Потрібно чекати ще годину, щоб вони відновили роботу. У посушливу пору проблема загострюється, бо підземних вод стає менше. А в мороз вода може зменшуватися теж, бо мороз – це така собі зимова засуха.

Щоб вирішити цю проблему, плануємо у вересні ще викопати справжній український колодязь зі зрубу, може, навіть із журавлем. [посміхається] Якщо відкинути гумор, колодязь – це підземне сховище води, об’єм якого може становити дві-три тисячі літрів. У пікові періоди споживання ми зможемо забирати цю воду, а за ніч її об’єм відновлюватиметься.

Питної води нам вистачає: у будинку поставили фільтр зворотного осмосу з окремим резервуаром для накопичення. Крім того, закупив єврокуби, у які збиратимемо дощову воду. Це такі контейнери з поліетилену, обтягнуті металічним каркасом. Воду з них використовуватимемо як технічну. На жаль, я не передбачив у будинку, щоб можна було запустити в систему кілька видів води. Технічну воду можна було би окремо підвести до унітазів, мийки та у систему опалення. Такі речі потрібно закладати ще на етапі проєктування будинку, бо потім це зробити значно дорожче.

Проте я хочу організувати збір води, тому що планую створювати резерви для їжі (про це трохи пізніше). Ринви, за якими вода стікатиме з даху в резервуар, виведені на північну сторону будинку, де менше сонця. Загалом це дасть змогу менше «тягнути» зі свердловини, тому що деякі потреби можна буде закрити дощовою водою. Перший час використовуватимемо її для наповнення аквапоніки й на випадки, коли не вистачатиме води в будинку.

У передмісті, де ми мешкаємо, наразі немає централізованого водопостачання й каналізації, однак щойно вони з’являться, ми підключимося до централізованих систем, бо це додаткове резервування. Наразі використовуємо септик.

Власна риба та овочі з аквапоніки

Для зберігання запасів їжі в нас є холодильник та окрема морозильна скриня, зокрема на випадок, якщо холодильник вийде з ладу через неякісну напругу в електромережі. Якщо заповнити ці дві місткості напівфабрикатами, думаю, що місяць можна протягнути. Холодильник узяли зі вбудованим інвертором, такі прилади менш вразливі до перепадів напруги в мережі. Морозильна скриня не така стійка, однак навіть відключена вона здатна тримати мороз упродовж доби.

Про їжу я почав перейматися на початку весни минулого року. Ми лише переїхали до Луцька, і я міг спостерігати, як у «Сільпо» впродовж кількох тижнів меншає кількість продуктів та асортимент. Тоді вперше з’явилася ця тривога: як ми харчуватимемося, якщо будуть зруйновані традиційні ланцюги постачання. Зараз уже є розуміння, що українці здатні доволі швидко вийти з подібної кризи. Але холодильники як резерв вирішив усе ж залишити. Вони не так багато енергії потребують, тож хай краще стоять про всяк випадок.

Зі способів резервування їжі в роботі зараз аквапоніка на шість кубів. [Аквапоніка – це система, у якій можна одночасно вирощувати рибу та рослини. Складається з акваріума, де росте риба, яку можна їсти, і «грядок» над ним. Вода з акваріума використовується як фертилайзер для рослин і фільтрується корінням. Детальніше про систему аквапоніки Андрій розповідав у попередньому матеріалі] Поки що є невеличка система на 32 літри – це швидше для гри з дітьми. Туди запустили мальків, яких наловили в річці. Друга аквапоніка, куди я запущу рибу за два-три тижні, буде розміщена в єврокубі. Вона дасть змогу поселити 20 рибин вагою 500–1000 грамів. Коли врешті буде збудована велика аквапоніка, я вже матиму підготовану воду, керамзит і рибу, яку просто потрібно буде переселити.

За моїм задумом, велика аквапоніка стане відповіддю на декілька питань, і перший – це запас питної води. Якщо система побудована правильно, риба в аквапоніці плаває у питній воді. Не в той момент, коли ви її погодували, звісно, а через годину, коли вода пройшла цикл фільтрації через коріння рослин і мінералізатор.

Хочу зробити акваріум-термос, щоби риби там могли переживати зиму, а я не витрачав велику кількість енергії на нагрівання води. Якщо вода впродовж року триматиме температуру 14–25 градусів, риба там почуватиметься прекрасно. У разі критичної ситуації з цієї води можна буде тепловим насосом забрати тепло на обігрів будинку, скажімо, на 20 градусів. Риба у воді температурою 4 градуси просто засне. Вона не їстиме, але жити буде. У крайньому разі можна її заморозити й потім з’їсти. 

У шестикубовій місткості може жити тисяча рибин, але нам не потрібна аж така кількість. На відміну від класичного українського городу, де люди можуть працювати цілими днями, система з високими грядками та акваріумом для зволоження рослин цілком автоматизується. У будинку, з якого ми виїхали через війну, аквапоніка працює вже півтора року. Там потрібно лише раз на два тижні годувати рибу та підливати воду, всі інші процеси автоматизовані. Жодних бур’янів чи чогось подібного. Якщо зайнятися таким вирощуванням серйозно, з цього можна навіть зробити бізнес. В Австралії, США і Британії є люди, які живуть лише з домашньої аквапоніки та мають дохід у 10 тисяч доларів на місяць. Наприклад, вирощують мікрозелень у власному підвалі.

В Україні ця система погано розвинена, тому що люди звикли до надлишку енерго- і природних ресурсів. Я вважаю, що аквакультура та аквапоніка як її підвид можуть навіть стати відповіддю на руйнування Каховського водосховища. Бо якщо взяти класичне сільське господарство, до якого всі звикли, це дуже неефективне витрачання водних ресурсів. Люди інтенсивно поливають землі, де завжди дуже спекотно, і понад 90% води при цьому випаровуються, не живлячи рослини. У той час як з аквапоніки випаровуються лише 3% води.

Найбільше розвинена сфера аквакультури в Австралії. У центрі Мельбурна є приватний будинок, на 100% автономний, де на перших двох поверхах зробили систему аквапоніки. Водночас це стильна будівля з сучасним дизайном. Там дуже багато зелені, риби плавають прямо в стінах будинку. Власники популяризують такий стиль життя як спосіб не домінувати над природою, а співіснувати з нею.

Можна було б сказати, що Росія кидає нас у якийсь кам’яний вік, але це не зовсім правда. Мій будинок дуже високотехнологічний, тут 142 розетки, вся техніка розумна. У наших силах зробити так, щоб автономність була також сучасною, естетичною, дозволяла економити або навіть приносила прибуток. Так, для цього потрібно подолати певну інертність мислення. Але навіть у цей період потрібно орієнтуватися на досвід більш розвинених країн. 

Нинішня війна вже показала, що найефективніша зброя – це високотехнологічна зброя. FPV дрон за 500 доларів може знищити танк. Бомбами й ракетами вони [росіяни] стимулють нас (хоч і не планували цього) розвиватися – інакше не виживеш.

Андрій Поданенко також має влог про автономність на Buy Me A Coffee. Там він відповідає на запитання, дає технічні інструкції, розповідає про побудову сонячної системи, аквапоніки, налаштування інверторів та інших приладів, створює гайди для практичного застосування.

Starlink перестав бути надійним варіантом: чим його резервувати

Я працюю з дому, тож мені потрібен якісний зв’язок, причому бажано, щоби він резервувався. Зараз у мене є термінал Starlink, але я хочу диверсифікувати ризики, тому що це монополіст, який ще й підіграє русні. У будь-який момент цей зв’язок може зникнути або стати ненадійним.

Уже була ситуація, коли на запит ЗСУ включити для них Starlink поблизу Криму компанія Маска відповіла відмовою. Це цілком реалістичний варіант, якщо в разі успішності наших операцій і водночас результативності російських ІПСО Starlink в Україні відключать, бо ми використовуємо його у військових цілях. У такому разі і я залишуся без одного з варіантів інтернету.

Детальніше про Starlink в Україні та вплив, який Ілон Маск має на війну, ми говорили з журналістом Ронаном Ферроу.

Тому зараз обираю альтернативну систему. Знаю, що непогані варіанти є у європейських країн. До повномасштабного вторгнення я користувався супутниковим інтернетом від українського оператора «Датагруп», але провайдер перестав працювати 24 лютого та відновив роботу лише за пів року. Є версія, що для передачі сигналу використовували російський супутник. 

Відповідно, коли супутниковий інтернет був найбільше потрібен (бо мобільний зв’язок «лягав», а міст, по якому були прокладені оптичні кабелі, підірвали), він не спрацював. Тут завжди є ризик, бо зв’язок – це політична штука. Його потрібно добре резервувати.

Водночас за час повномасштабної війни я переконався, що українська система інтернету насправді добре диверсифікована і децентралізована. А найбільш надійним і легким для відновлення виявився зв’язок локальних інтернет-провайдерів. Наприклад, по дорозі з Луцька до Івано-Франківська є села, де в мене зникає мобільний зв’язок, однак на стовпах усюди протягнута оптика. І коли в нас на Вишгородщині підірвали міст, по якому були прокладені кабелі, оптику знову натягнули за два дні, тоді як мобільний зв’язок глючив до того моменту, поки не вигнали рашистів.

Тож в автономності важливо не шукати найбільш надійний варіант, а забезпечити собі альтернативні. Так це працює зі зв’язком і з будь-якими іншими сферами.