Де ти працюєшЯ працюю на Київській ГЕС

The Village Україна в рубриці «Де ти працюєш» розповідають про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

Я працюю на Київській ГЕС уже 40 років, це була моя перша робота. Після Київського політеху проходив тут практику протягом року в монтажній організації, наступного року – на ремонтних роботах на ГАЕС. Я починав свій шлях на станції з робітничої посади, був черговим електромонтером головного щита керування. Не можу сказати, що мріяв про таку роботу, коли пішов учитися. Коли тобі 17 років, особливо в ті часи, ти не дуже думаєш про те, ким хочеш стати. Космонавтом точно не хотів бути.

На станції працювали мої батьки з 1964 року. Мій батько запускав тут перший агрегат, тоді він був черговим інженером Київської ГЕС. Мама була начальницею виробничо-технічного відділу. На цих посадах батьки раніше працювали в Узбекистані, а потім переїхали до Києва.

Зараз, як головний інженер, я відповідаю за технічний стан Київських ГЕС і ГАЕС, за їх експлуатацію, за всю технічну частину, керую нашими чотирма технологічними цехами. Електротехнічний відповідає за всі генератори, вимикачі, двигуни й трансформатори. Турбінний цех займається турбінами, олією, компресорами, кранами, шандорами. Гідротехнічний відповідає за виміри щодо витрат води, аналіз роботи автоматизованої системи контролю за безпекою гідротехнічних споруд і будівель. Четвертий цех – комп’ютерних технологій, релейного захисту, автоматики та зв’язку.

Про конструкцію Київської ГЕС

Будівництво Київської ГЕС почалося в 1960 році з дослідницьких робіт. Перший агрегат станції запустили в грудні 1964 року, а в 1968-му запустили останній (усього агрегатів 20).

Тоді на Дніпрі вже були гідроелектростанції такі, як: Дніпровська, Дніпродзержинська, Кременчуцька та Каховська ГЕС. Київська на той час будувалася на найвищій сходинці дніпровського каскаду. Згодом до каскаду приєдналися Київська ГАЕС, що цього року відзначає 50-річчя, а також Канівська ГЕС.

Одночасно зі спорудженням ГЕС почали будівництво житлового комплексу для гідроенергетиків, також там облаштували інфраструктуру: магазини, їдальні, дитячі садки та школи. Через це Вишгород отримав статус міста енергетиків – і старовинне місто відродилося до нового життя.

На той час під час будівництва київської станції застосували багато інновацій, тож вона була унікальною з кількох причин. Тут уперше серед країн колишнього Радянського Союзу використали горизонтальний капсульний гідроагрегат, та й у всьому світі це була новина, такі конструкції на той час працювали лише в Канаді й Норвегії. Якщо раніше гідроагрегати стояли й оберталися вертикально, то на Київській ГЕС вони змонтовані горизонтально, у вигляді підводного човна, який з усіх боків обтікає вода й обертає робоче колесо. На валу з ним знаходиться так званий ротор – електрична машина. Для того, щоб отримати електрику, потрібні три умови: по-перше, магніт, по-друге, він має обертатися, по-третє, він має робити це в якійсь котушці. Як це працює на станції? Ротор – це магніт. Завдяки тому, що вода подається на робоче колесо, воно обертається разом із валом, на якому знаходиться ротор, а ще в нас є так званий статор – це та котушка, або обмотка, що є третьою умовою для вироблення електрики. Це принцип роботи гідравлічних станцій.

Конструкція Київської ГЕС була побудована дуже швидко завдяки тому, що її робили зі збірного залізобетону. Неподалік збудували завод, де виготовляли залізобетонні конструкції, їх привозили на спеціальних машинах, і зварювали одразу на місці. Це як будувати будинок: можна класти по цеглині, а можна привозити панелі та зварювати їх, так він будується набагато швидше.

Оскільки Київська станція капсульного типу, її побудували так, що напір води не треба було підіймати більше ніж на 10–12 метрів. На той момент учені підрахували, що енергія води використовується повніше саме за таких умов.

Ще одна особливість Київської ГЕС у її конструкції. Якщо взяти для прикладу класичну станцію, як ДніпроГЕС, то там є окрема будівля ГЕС, де відбувається вироблення електроенергії, а поруч знаходиться водоскидна споруда, через яку можуть випускати воду без вироблення електроенергії (коли треба знизити рівень води у водосховищі). На Київській станції це зроблено компактно в одному місці. Можна сказати, що станція розкидається не в довжину, а в два поверхи: нижній рівень використовується для пропускання води задля вироблення електроенергії, а верхній – для скидання зайвої води безслідно. Тоді це було ноу-хау.

Через агрегати ми можемо скинути 6 000 кубів води на секунду з виробленням енергії, а без неї – 9 000 кубів на секунду.

Яке призначення ГЕС

Вона виконує одразу кілька функцій. Станція призначена для видобування електроенергії, але це ще не все. Вона також слугує для регулювання та збалансованості всієї енергетичної системи. Теплові й атомні станції виробляють електроенергію та несуть так зване базове навантаження. Такі станції мають бути завантажені рівним графіком видобутку електроенергії, оскільки їх доволі проблематично розвантажувати й навантажувати. А оскільки в системі навантаження не стабільне, адже ввечері споживання енергії різко зростає (вмикаються освітлювальні прилади, метро починає працювати частіше тощо), то ГЕС швидко допомагає з цим навантаженням впоратися: станція запускається буквально за 5 хвилин.

Якщо ж ми почнемо споживати більше електроенергії, ніж генерувати, тоді потрібно буде вимикати споживачів. Саме тому в 90-ті роки для того, щоб не зруйнувати електросистему, існували графіки так званих аварійних відключень.

Гідротехнічний вузол, у який входить сама Київська ГЕС, штучна 70-кілометрова дамба, і всі інші гідротехнічні споруди необхідні для того, щоб створити певний напір – різницю між верхнім водосховищем і Дніпром. Аби отримати електроенергію, потрібно дві складові: висота підйому води та її маса, що має пройти через агрегат. Маса води проходить через агрегат, коли ми відкриваємо наш направляючий апарат для того, щоб запустити генератор. Саме для цього потрібні всі гідротехнічні споруди.

Оскільки в нас права сторона Дніпра вища за ліву, то для того, щоб наповнити водосховище до певного рівня, потрібно було побудувати дамбу (42 км повністю штучної дамби та ще 30 км – це природні підвищення. Також вона потрібна для того, щоб захистити ту частину населення, яка залишилася жити в міжріччі Дніпра й Десни.

Про безпеку водосховища й ГЕС

Я вважаю, що Київ був урятований під час Чорнобильської аварії з погляду постачання в місто чистої води. Коли сталася трагедія, частина радіації потрапила у воду, а більшість шкідливих речовин осіла на дні. Тоді перед нашою станцією стояло завдання пропускати лише верхні шари води, які були більш-менш чистими, для того, щоб забезпечувати Київ безпечною водою.

Станція будувалася «на суху», а річка проходила збоку від неї. Коли вже готову станцію наповнювали водою, підірвавши перемичку, вода зайшла в сторону споруди ГЕС – і таким способом утворилася підводна дамба з так званим прораном (діркою під водою). Тому в 1986 році було ухвалене рішення закрити цей проран, щоб пропускати до Києва воду лише з верхніх шарів. Коли в той час брали проби мулу, за цією підводною перегородкою виявили дуже високий рівень радіації. На сьогодні, через 30 років після Чорнобиля, дослідження Інституту гідробіології показують, що над тим шаром зараз є близько 20 см чистого мулу, тобто радіація залишилася на дні Київського водосховища.

Тому, коли зараз починають пропонувати осушити водосховище, бо воно нібито становить загрозу для Києва через можливий прорив, треба пам’ятати про ризики. Якщо його осушити, цей радіоактивний мул треба буде кудись вивозити, а для цього потрібні десятки тисяч вагонів. Інакше підніметься вітер і рознесе це все. Тому я вважаю, що висушувати Київське водосховище взагалі недоцільно та небезпечно.

Дехто зараз говорить, що Київську ГЕС може прорвати. Але треба розуміти, що ми ретельно слідкуємо за безпекою. На стінках електростанції розташовані такі собі коробочки в місцях, де проходять шви. У цих коробочках знаходиться спеціальне обладнання, яке використовується для контролю за безпекою споруди. Це те, що бачимо зовні. Ми першими серед країн колишнього Радянського Союзу встановили автоматизовану систему контролю за безпекою гідротехнічних споруд. У кожному ящику знаходиться креномір, і, якщо одна із секцій якимось способом зміщується щодо іншої, датчики фіксують це, і сигнал надходить до пункту управління.

Ми також ретельно слідкуємо за станом 70-кілометрової штучної греблі. Дамба як наша шкіра: вона начебто гладенька, але, коли ви починаєте бігати, на шкірі виступає піт через пори. Такі самі фільтраційні пори має земляна дамба. Оскільки рівень водосховища вищий, ніж розташовані навколо села, потрібно контролювати протічки. Уся вода, яка просочується з Київського водосховища, збирається в спеціальну підземну трубу й централізовано відводиться в бік каналу, що збирає воду, починаючи з Чернігівської області, і повертає її в Дніпро.

Якщо рівень протічка більший за допустимі норми, ми одразу отримуємо сигнал, і наша оперативна бригада виїжджає на місце й дивиться, що там відбувається: чи датчик вийшов з ладу, чи дійсно виникла проблема. Ліквідацією всіх несправностей займається спеціальний гідротехнічний цех.

Окрім нашої станції, інформація з датчиків також передається в Харків в Укргідропроект. Наприклад, якщо в нас відбувається зміщення чи просадження, вони роблять аналіз і визначають, чи несе це небезпеку.

Нині на Київській ГЕС триває реконструкція гідроагрегатів, для неї компанія отримала гроші від Світового банку.

Про керування

Зараз усе керування станцією відбувається в електронному режимі онлайн. На моніторах для контролю відображається технічний стан усього обладнання в режимі реального часу.

Другий рівень дистанційний, він знаходиться на щиті керування, де сидить начальник зміни та запускає агрегат простим натисканням мишки й далі все контролює.

Найвищий третій рівень – зараз ми працюємо на ньому – відбувається взагалі без втручання працівників ГЕС на щиті керування Національного диспетчерського центру України. Навіть черговий диспетчер національної енергокомпанії в цей процес не втручається.

ГЕС не працює цілодобово, лише під час паводків. Оскільки зараз ми працюємо в умовах ринку електроенергії, ще одна наша задача – так званий ринок допоміжних послуг, тобто ми регулюємо піки й перепади в енергосистемі. Зараз багато зеленої енергетики – сонце й вітер – але на жаль, не все було продумано, адже в нас нема, куди накопичувати цю енергію. Якщо, наприклад, можемо закумулювати воду на ГАЕС, а потім виробити з неї електроенергію, то із зеленою енергетикою так не вийде. Тому поки що наше завдання полягає також у тому, щоб регулювати зелену енергетику.

Монтажна зала

У цьому приміщенні в нас відбувається ремонт обладнання. Дах тут відкривається краном (згодом ми зробимо його розсувним), сюди краном опускається гідроагрегат вагою близько 400 тонн, і тут відбувається ремонт.

Як правило, такі ремонти ми робимо під час реконструкції або коли виникають якісь несправності. Тоді гідроагрегат виймається, переноситься в це приміщення, тут розбирається.

Приміщення маслонапірних пристроїв

У цьому приміщенні обладнання, пофарбоване жовтим, відповідає за все, що стосується олії. Зелене – це вода для охолодження. Синє – повітря. Червоне – пожежні трубопроводи.

Щоб запустити гідроагрегат, потрібний пристрій, повітряно-масляний акумулятор тиску, що на ⅔ заповнений олією, зверху на нього діє тиск 40 атмосфер повітря. Це створює силу, що може відкрити так звані «шторочки», щоб пустити воду на гідроагрегат для того, щоб він обертався.

Зараз у нас відбувається капітальний ремонт агрегату, тому можна побачити його в розкритому вигляді.

Я працюю тут уже 20 років, зараз на посаді машиніста гідроагрегатів. Слідкую за обладнанням, його запуском, установленням, щоб не було ніяких дефектів під час роботи чи відхилень від норми. Усе має працювати в правильному режимі.

У моїй роботі дуже важливо дотримуватися техніки безпеки та паралельно слідкувати за порядком, щоб не було сторонніх людей. А коли відбувається екскурсія, важливо пильнувати за безпекою присутніх.

Окрім цього, у нашому цеху дуже великий об’єм роботи з допоміжного обладнання. Є багато насосів, зокрема масляних, за допомогою яких обертається агрегат. На п’яти блоках у нас 20 агрегатів, тож ми маємо за всіма наглядати.

Я працюю на Київській ГЕС з 1998 року, уже 22 роки. Спочатку прийшов сюди електромонтером, а потім пройшов навчання на чергового начальника зміни турбінного цеху, і перейшов на посаду начальника зміни станції.

Я працюю за пультом керування – серце нашої станції, куди надходить уся інформація щодо обладнання. Тут знаходжуся на телефонному зв’язку з підлеглим персоналом і диспетчерами. Раніше тут був пункт керування трьома станціями: Київська ГЕС, ГАЕС і Канівська ГЕС – а після реконструкції все керування обладнанням відбувається через комп’ютери так само, як контроль і сигналізація.

Щодня система встановлює нам добовий графік, і моє завдання полягає в тому, щоб виконувати його, команди диспетчера, оформлювати заявки на вивід у ремонт тощо. Це доволі кропітка робота, яка вимагає уважності й чіткого виконання. Ми не маємо права самі вимикати жодне обладнання, усе це повинне відбуватися виключно з дозволу диспетчера під час відкриття заявки. Якщо диспетчер дає дозвіл на вивід обладнання, ми не можемо просто так його вивести, для цього є спеціальні бланки перемикань з конкретним переліком дій, які треба виконувати послідовно. Це робиться для того, щоб виключити людську помилку.

У моїй роботі на ГЕС найважливіше бути уважним і не допускати помилок, адже на мені дуже велика відповідальність. Усі організаційні заходи на станції та будь-які роботи відбуваються через начальника зміни каскаду, тобто через мене, тому все це робиться з мого дозволу. Якщо допущу помилку й, наприклад, станеться так, що люди пішли на обладнання, яке не виведене та не заземлене, за це передбачені всі види відповідальності: й адміністративна, і кримінальна. У нас навіть записуються всі розмови з диспетчерами щодо обладнання, тож, якщо щось станеться, їх можна буде прослухати.

Пам’ятаю, що перші роки роботи були для мене досить стресовими, але зараз я вже звик.

Я працюю на змінах по 12 годин, маю дві денні зміни, два вихідних, а потім дві нічні зміни. За правилами, ми не можемо працювати більше 12 годин. Після того, як в Україні з’явився ринок електроенергії, нічні зміни стали доволі насиченими.

Мені подобається, що працюю в мальовничому місці, з великого вікна кабінету, де знаходиться пульт керування, відкривається чудовий краєвид на Київське море. Але за 20 років роботи до цього звикаєш. Зазвичай, якщо я спускаюся нижче певного поверху, не дуже комфортно себе почуваю, адже на пульті керування завдяки сучасним моніторам завжди бачу все, що відбувається на станції: у мережі, на лініях, на блоках – усі дзвінки від персоналу приходять сюди. Тут я можу контролювати весь процес й ухвалювати правильні рішення під час нештатних ситуацій.

Київська ГЕС дуже відрізняється від моїх попередніх місць роботи. У мене була практика й на теплових електростанціях, зокрема на ТЕЦ-5 на Видубичах, де було дуже багато шуму. Звісно, там лише один блок потужністю, як уся наша станція, зате гідроелектростанції відрізняються своєю швидкістю, маневреністю.

За останній рік, коли запрацював ринок електроенергії, у нас відбулося дуже багато змін у режимі роботи. Якщо раніше диспетчер давав команди й усе відбувалося в телефонному режимі, то зараз у нас є допоміжні системи, які майже виключають людей з процесу. Людський контроль залишається, але всі команди нам приходять в електронному вигляді. Це виглядає приблизно так: отримуємо команду, виконуємо її, диспетчери це бачать. Лише якщо потрібно щось скасувати чи змінити, вони можуть давати команди в телефонному режимі. Зараз ведемо виключно електронний журнал, а раніше потрібно було записувати все вручну.

Я закінчила Запорізький індустріальний технікум за спеціальністю «напівпровідникові прилади та перетворюючі пристрої», а потім, у 1985 році, – Київський інженерно-будівельний інститут, нині Київський національний університет будівництва та архітектури за фахом «механіка». Після інституту працювала в проєктній організації інженером. А з 1995 року працюю у виробничо-технічному відділі Київської ГЕС.

Так склалося, що моя мама – медик, а тато – економіст. Він дуже хотів опанувати технічну професію, але йому не вистачило балів для вступу в технічний ВНЗ. Тато розбирається в усьому, що пов’язано з технікою. Мабуть, це позначилося на мені та я обрала собі технічну професію.

Мені дуже цікава робота на станції, адже люблю робити розрахунки, подобається, що робота різнопланова, пов’язана з різними нормативними документами, технічною документацією. Вона відповідальна, але водночас цікава.

На нашій станції дуже хороший колектив, є багато людей, які працюють на ГЕС майже 20 років, але також приходить багато молоді. Оскільки робота на станції з високим рівнем відповідальності, люди отримують тут дуже хороший досвід і стають класними фахівцями в галузі енергетики.