Інтерв'юReadeat хоче змінити книжковий ринок України. Запитали засновника, як саме і навіщо

Readeat – це книжковий бізнес, який запускає засновник Concert UA Дмитро Феліксов. Перша книгарня-кав’ярня мережі почала роботу 1 вересня на вулиці Антоновича неподалік від НСК «Олімпійський», у планах – запуск мережі закладів, онлайн-платформи з магазином та українським аналогом сервісу Goodreads. Головний редактор The Village Україна Ярослав Друзюк зустрівся з Феліксовим у закладі до відкриття й розпитав його про плани на десять років, публічний скандал до запуску й амбіції. 

Співзасновник квиткового оператора Concert UA та івент-компанії Virus Music з кінця 1990-х працював у музичній сфері – від організації вечірок і фестивалів до лейблів і музичних медіа. Новий проєкт – не про музику, а про книжки. «Я відчув потребу робити щось ще – як мрійник, як бізнес-девелопер. Я витратив 11 років на Concert UA, уже дванадцятий рік іде. До цього я десятиліття присвятив організації фестивалів, до цього був Top DJ як осередок. Тобто я певні частини життя виділяв на розбудову чогось, досягав певного результату й рухався далі. Зараз я відчув, що мені конче необхідна нова точка докладання зусиль», – розповідає The Village Україна Феліксов.  

З Readeat Феліксов хоче побудувати книжкову екосистему: після відкриття першого закладу він запустить онлайн-магазин із фізичними примірниками книжок, а згодом планує вийти в мережевий формат зі щонайменше п’ятьма закладами в Києві та почати працювати з електронними й аудіоверсіями книжок. Запитуємо, чому обрали назву Readeat і чому зосереджуються на аудиторії людей, які ще не стали активними покупцями та читачами книжок. 

– Почну із запитання про назву. Чому Readeat?

– Для мене це про захопливе читання. Людям подобається читати запоєм, від корки до корки, подобаються книжки, які можна проковтнути. Назва Readeat саме про це – ти читаєш, ніби ковтаєш. Це гра слів, яка звучить як дієслово, пишеться як ковтання-читання. 

– Але ти, мабуть, готовий, що до вас будуть приходити й питати, де їжа?

– Ну, в нас будуть сендвічі. Але я не люблю цей акцент на їжу, я не знаюся на ресторанах. Я не знаю, чи буде в нас колись ресторан – можливо, колись у якійсь іншій концепції. Зараз цього немає. 

Для нас головне – захопливе читання. Котик у нас на логотипі, який стрибає з книжкою, – це якраз про це занурення в книжки. Це ідея, яку придумав мій син і яку ми реалізували з дизайнером Ромою Барановським. З командою, із якою ми вивчали ринок і штормили, реалізували це рішення, воно нам дуже подобається. 

– Ти єдиний засновник Readeat? Чи є інші інвестори?

– Так, я єдиний засновник та інвестор. Коли я придумав цю ідею, пішов із нею до партнерів за Concert UA. Їм вона не зайшла, з різних причин: «Не хочу», «Не варто», «Не на часі». Гаразд, я почав сам, але, зрозуміло, що це командна гра, знайшов команду. Якщо виходить perfect match, розвиваємо стосунки.

– Категорія книгарня-кав’ярня – це вже тренд на ринку? Чи для того, щоб говорити про тренд, треба більше закладів? 

– Думаю, тренд. Хтось перший спробував, у нього вийшло, він дав досвід. Інші побачили, зрозуміли, що так має бути. 

– Чому, на твій погляд, ця категорія почала настільки активно розвиватися саме зараз, під час повномасштабної війни?

– Усе просто: ми шукаємо відповіді. Вони потрібні нам зараз, багато незрозумілого. Людина допитлива, хоче розібратися сама, а відповіді неочевидні. Недостатньо Арестовича послухати, щоб усе зрозуміти. [сміється] Треба закопатися глибше: в історію України, наприклад. 

Мені Ремарк допоміг у певному сенсі, я прочитав його романи – слухай, ну це про людей, як ми, але 80 років тому. 

– Але той же «На західному фронті без змін» зараз читати важко, через пацифістські мотиви. Зараз це інакше сприймається.

– Ну так. Але я до чого – люди зараз читають, тому що ми шукаємо відповіді. Ну і загальні мотиви нікуди не поділися: треба себе прокачувати, тримати у формі, книги в цьому дуже допомагають. 

– Ти одразу виходиш на ринок із великим приміщенням у центрі, тоді запускаєш онлайн. Readeat – це для тебе велика ставка? 

– Це частина стратегії, це не випадковість. Коли ми проводили дослідження ринку, отримали кілька інсайтів, із них зробили певні висновки. Ще один інтернет-магазин [книжок] насправді не потрібен нікому – ані читачам, ані видавцям. Якщо це просто асортимент книг, якщо він не вирішує іншої проблеми споживачів, то він не потрібен. 

Власне, я спочатку заходив із думкою, що це буде тільки онлайн і тільки електронні книжки. Потім я зрозумів, що треба онлайн, але не електронна книжка, а ще через кілька днів вирішив відкривати кавʼярню та фізичну крамницю з онлайн-складником.

Книгарні люди теж хочуть, читачі люблять книгарні. Тому фокус у мене був на книгарню. А далі вже було розуміння того, що треба зробити, щоб досягнути мети. Бо видавці просто чекають на відкриття нового магазину, а читачі очікують певної магії. І коли я побачив це приміщення – я зрозумів, що ось воно.

Ставка зроблена, зокрема, на те, щоб це було помітно. Я не відмовляюся від інтернет-магазину, в мене є окрема потужна концепція, яку я хочу реалізувати за кілька років.

– На якому ви зараз етапі із сайтом?

– У нас уже готовий сайт та інтерфейс, ми його запустимо десь за тиждень після відкриття магазину. Він готовий для продажу книжок, але, звісно, там ще чекає велика частина роботи, тому що беклог в онлайн-проєктах – це завдання не на один день. Він ще має пройти навантаження людьми, ми маємо відпрацювати всі внутрішні процеси.

Але я не хотів відкривати день у день, я хотів відкрити магазин, упоратися з неприємностями, які могли тут трапитися, зрозуміти, що все пофіксили, і тоді відкривати інтернет-магазин. 

Мобільний додаток ми маємо випустити десь за наступний рік. Використовувати застосунок для продажу фізичних книжок я не хочу, але наступний крок для мене – це електронні книжки. Є бачення того, як це зробити. Тому запуск електронних книжок у магазині теж буде пізніше. 

– А на яке співвідношення онлайну й офлайну ти врешті хочеш вийти?

– Онлайн має давати понад 50%. Скільки на це знадобиться часу? Я не знаю. Конкуренція в онлайні дуже велика. Для того, щоб бути успішним, треба вирізнятися. Щоб вибудувати той же Concert UA, нам треба було десь три роки – і там конкуренція була значно менша. Зараз є весь досвід і ця концепція, яку я називаю «українським Goodreads». Якщо буде зацікавлення, зростати будемо швидше.   

– Ти кажеш, що Readeat покликаний здійснити вплив на весь ринок. Чи можливо здійснити цей вплив однією книгарнею?

– Однією книгарнею – навряд чи. Але я буду будувати мережу, це є в моїй бізнес-моделі. Для цієї економічної моделі треба мережа, тому що є операційні витрати, які досить важкі для однієї книгарні. 

– Коли плануєш вийти в мережевий формат?

– У межах року, за 12 місяців. За рік я хотів би відкрити п’ять магазинів. Я поки відчуваю, що треба десь стільки. Я відчуваю, що ця книгарня буде класна, але я хочу розвивати цю щоденну потребу зайти випити кави й подивитися книжку, сформувати цю звичку. Бути так часто серед книг, щоб їх купувати. А для цього треба заклади в різних частинах міста. 

Упродовж перших трьох місяців я хочу вийти на виторг в 3 мільйони гривень. Це тільки по книжках, не враховуючи каву, сувеніри та вініл. [У співвідношенні в загальному бізнесі] платівки я хочу мати на рівні 10%, кава – у діапазоні 20–30%.

– Це велика ставка й ризик, особливо під час повномасштабної війни. 

– Я просто відчуваю, що мій приклад підприємництва – саме в цей час, у досить непрості часи й у неочевидній темі, – викликає зацікавленість і надихає певні кола людей, яким, можливо, не вистачало останнього пінка. Я вважаю, що саме зараз час підприємцям починати щось робити. Не зволікати, нічого не очікувати – ані перемоги, ані якоїсь підтримки з боку держави. «Переможемо, а тоді почнемо щось робити», – я в це не вірю. Треба робити вже зараз. 

Ми вже перемогли, ментально ми вже перемогли. Так, нам треба ще час. Але коли це відбудеться, ми вже будемо готові. Ми повинні розбудовувати економіку, тому що наша оборона – це і про культуру. Ворог воює з нами не лише за наші землі та душі, він воює для знищення нашої культури. Вони не сприймають Україну як державу, вони прямо це артикулюють. І це не зміниться ні з цією владою, ні з наступною – треба просто це прийняти. Тому ми повинні захищати себе в цьому. 

Це і в прямому сенсі також: держави, які нарощують свій сектор оборони, витрачають на озброєння 2–4% ВВП. Для того, щоб мати можливість це робити, треба розвивати економіку, створювати нові робочі місця. Це те, що, зокрема, роблю і я. Мені хотілося б, щоби мій приклад надихнув рухатися хоча б когось. 

До того ж тут цікавий момент з українською книгою: своє протистояння з російською книгою вона вже пройшла, я зрозумів, що я теж хочу брати участь у цій боротьбі. Я відчув, що в мене є для цього сили, є потенціал. Я в цьому класний, я можу це зробити. І це велика тема, це великий всесвіт. 

– Ти зараз говориш про дуже амбітні завдання, а це насправді дуже повільний процес. Ти визначав для себе, скільки часу ти готовий із цим гратися?

– Десять років. Я готовий своє наступне десятиліття присвятити цьому. Не буде так, що я завтра запущу цей бізнес – і все. 

– І з операційки виходити не будеш?

– Ні, я якраз пірнаю в неї з головою. Я вже практично вийшов з операційки Concert UA, у мене є партнери та команда, які вже багато років повноцінно виконують свої обов’язки. 

Перший Readeat відкрили поблизу станції метро «Олімпійська», у колишній будівлі трамвайного депо на вулиці Антоновича. Це двоповерхова будівля 1884 року, до Readeat у ній працював ресторан Time Out і сервіс 24Print, дизайн для якого готувала команда архітекторів Віктора Зотова Zotov & Co. «А ще тут раніше було казино, тому я жартую, що з грошима тут усе завжди було добре», – каже Дмитро Феліксов. 

Засновник Readeat показує локацію The Village Україна на тижні до офіційного відкриття, екскурсію починає з вхідної групи та кав’ярні, яку розташували на першому поверсі. «Хтось колись зробив формат із кавою і хот-догами на АЗК. І спробуй зараз відкрити заправку без кави та хот-догів! Так само і з кав’ярнею-книгарнею», – каже Феліксов, додаючи, що частково на запуск бізнесу в цій сфері його надихнула книжка керівника мережі кав’ярень Starbucks Говарда Шульца.  

У Readeat можна буде скуштувати каву від локальної обсмажувальної компанії Taste Band, до напоїв пропонуватимуть десерти й сендвічі, розповідає операційна директорка Taste Band Катерина Румянцева, яка допомагає із запуском Readeat. Феліксов додає: «Я роблю все на високому рівні, це так звана «кав’ярня третьої хвилі». Коли я запитав про американо, мені в команді сказали: «Ти що, у таких кав’ярнях не буває американо, лише фільтр!»

На першому поверсі Readeat 25 посадкових місць, випити кави внизу можна прямо поряд зі стендами з книжками. За добірку та групування відповідає команда консультантів Readeat, яких Феліксов називає «котиками» – відповідно до логотипа й компанії з котом із книжкою. «З моєї точки зору, це люди, які є господарями цього простору. Вони вирішують розташування книжок, на яких поличках вони мають бути, вони транслюють нашу головну ідею – зрозуміти читача й підказати йому книжку», – каже Феліксов. 

Також на першому поверсі знайшли місце для магазину із сувенірами із символікою Readeat і поштомата «Нової пошти». «Якщо хочеш придбати книжку, але не хочеш її носити із собою, можна купити та відправити додому. Або можна одразу надіслати книжку на подарунок», – каже Феліксов. 

Основний простір і більшість книжкових полиць у Readeat розташовані на другому поверсі. Запитуємо, як будуть мотивувати гостей підійматися сходами на другий рівень, враховуючи те, що обрати книжку можна й унизу. «Основна каса на другому поверсі, – відповідає Феліксов. – Я про це не дуже хвилююся, хоча поставив датчики для підрахунку людей, тому буду розуміти, скільки людей заходять і скільки піднімаються на другий поверх. До того ж, коли я вивчав ринок, я зрозумів, що відвідування книгарні – це для людей не щось швидке, коли треба забігти та швидко зорієнтуватися. Візит у книгарню означає, що ти хочеш виділити для нього певний час. Тому другий поверх, думаю, не буде проблемою». 

Чи можна буде підніматися на другий поверх із кавою, яку придбав внизу? У команді кажуть, що, зокрема, для цього передбачили посадкові місця біля вікон. Чи не будуть косо дивитися на гостей, які довго затримуються в закладі? «У мене поки немає досвіду з цим, але, напевно, не будуть, – відповідає Феліксов. – Ми взагалі не передбачаємо якихось заборон. Якщо будуть якісь помилки чи пошкодження, якось будемо орієнтуватися». 

Окрім каси з 200-річним столом від нідерландської торгової компанії та стелажів, на другому поверсі передбачили ще кілька зон. У протилежному кінці приміщення від сходів облаштували простір із каміном, підлоговим годинником і диванами, який Феліксов називає «вітальнею Грифіндору»: «Якщо вітальня, то має бути камін, а якщо камін, то це вже вітальня Грифіндору. Ми з дітьми дуже любимо «Гаррі Поттера», щороку вмикаємо «Філософський камінь» і не зупиняємося, поки не додивимося всі фільми. Хотілося тут відтворити цю атмосферу». Цей простір можуть використовувати для проведення заходів, відділяючи його за допомогою штор, але в увесь інший час він доступний для всіх гостей, кажуть у Readeat.

Поряд розташували секції з журналами, англомовною літературою та корнер магазину вінілових платівок Vinyla. «У нас великий перетин аудиторії. Зрештою, люди могли б почитати щось і на телефоні чи електронній книжці, але вони обирають фізичну книжку. Так само і з платівками», – каже засновник Vinyla Юрій Каленюк. Ще один музичний елемент простору – рояль, який встановили в центральній частині зали на другому поверсі, його Readeat подарував друг Феліксова Георгій Зубко. У залі будуть проводити концерти, літературні вечори й інші події, кажуть у команді. 

Засновник Fedoriv Agency Андрій Федорів і виконавча директорка Apple Consulting Юлія Плієва на прохання Forbes записали інтерв’ю з Дмитром Феліксовим про запуск Readeat. Федорів опублікував пост за підсумками зустрічі, найбільше обговорення в Facebook спричинила ця цитата: «Українці читають мало. Книжки не купують. Тому майже немає класних книжкових. Або немає класних книжкових, тому купувати книжки не зручно, нецікаво й немодно? Майже як народна мудрість: «Чому дурні, бо бідні. Чому бідні, бо дурні». 

Пост Федоріва розкритикували в індустрії: зокрема, гендиректор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький, засновник книгарні-кав’ярні «Сенс» Олексій Ерінчак і видавець The Village Україна і письменник Марк Лівін. [Марк Лівін не брав участі в підготовці цього тексту.] У відповідь Федорів зробив ще низку публікацій, зокрема з таким коментарем: «В Україні є активний книжковий ринок, і він розвивається. Є кайфові видання й видавництва, магазини, події й люди, що купують десятки книг на рік. Йому важко, але він зростає. Це супер. Браво й дякую всім, хто рухає його вперед попри все. Але! Це прекрасна, але бульбашка. Ніша, а не мейнстрим. Саме люди, які активно читають, відмовляються вірити в статистику по ринку в цілому, говорячи – я ж читаю! Мої друзі читають! Значить, усі читають. Але, на жаль, це не так! Не варто видавати бажане за дійсне. [...] Бо хочеться, щоб активно читали мільйони українців». 

«Щодо узагальнення про те, що українці не читають, – відреагував Феліксов. – Звісно, читають. Інакше для кого тоді б все це було? Проте на тлі популярності читання в Європі, нам є куди зростати. Глобально книгарень не вистачає. З цим погоджуються й представники галузі, і державні очільники». Запитуємо його, які висновки він зробив із цієї дискусії, чи читають все-таки в Україні та чи може один книжковий проєкт це змінити. 

– Давай поговоримо про скандал після поста Андрія Федорова й реакцію галузі. Тому що збоку здається, що індустрія якраз критично сприйняла тебе як аутсайдера, який прийшов ззовні та вирішив показати, як треба. Які висновки ти зробив із цього?

– Перше – що умовні срачі є гарним паливом для будь-чого в цій галузі. У концертній галузі такого немає, там більше толерантності. Там є стандарти пієтету, тобто є певні межі, які сторони не переходять. А тут така культурна спільнота – набагато більш активна у вираженні невдоволення тим чи іншим.  

Я спостерігаю за цим, я не відчуваю, що це мені якось шкодить. Хоча сама історія була досить емоційна, я відчув, що певні люди чи спільноти повернулися до мене боком чи спиною. Я ж прийшов з іншої галузі, я нікого тут не знав, я спостерігав збоку.

– Але ти розповідав, що до запуску зустрічався з людьми з ринку.

– З видавцями – так. Ті, з ким я зустрічався, або мовчать, або нормально реагують. Я маю на увазі, що всі ці Telegram-спільноти… Мені хочеться з ними товаришувати, бо в нас із ними насправді одна задача – популяризація читання через особливий опис книги, через підкреслення суті, ядра. Що це за книга? Яку задачу вона виконує чи може виконати в житті того, хто її прочитає? І це завдання і блогерів, і моє як сервісу. Навіть попри скандали, я в книжкових блогерах вбачаю союзників, ми робимо одну справу.

– За публічним обговоренням здається, що на пост Федоріва гостро відреагували саме люди з індустрії та активні читачі. 

– Мій досвід допомагає побачити, як треба… Я просто по-іншому це бачу, у мене свій шлях. Я не йду в лобову ні з ким із конкурентів, у мене це розуміння співпраці з конкурентами завжди виглядало так – конкурентна співпраця. Тобто треба знайти спільні точки, де наші намагання можуть давати загальний результат. У цій галузі я планую будувати такі самі стосунки. 

Книгарні конкурують за фізичний простір, на рівні локацій. Якщо ця [категорія] буде надалі рости, ми будемо більше конкурувати за пошук класних місць. З іншого боку, коли закінчаться місця, книгарні будуть конкурувати концепціями. І простір для цього розвитку дуже великий. Якщо зараз є 35 тисяч найменувань книг [унікальних найменувань у каталогах українських видавництв], а ми вмістили близько 7 тисяч на запуск – це багато про що говорить. Те, що ми бачимо в нас зараз – це одна з можливих концепцій, якої в інших книгарнях немає. 

Я полюю не на читачів, які вже є, хоча вони для мене також важливі. Я полюю на людей, для яких книжка ще не стала щоденним ритуалом. 

– Чому? 

– Тому що їх більше. І поріг між «не купую і не читаю» та «купую і читаю» – це один крок. Треба пройти цей останній крок. Я хочу допомагати цим людям робити цей останній крок, фокусуватися на цих споживачах. І далі намагатися їх робити постійними читачами. А для тих, хто вже розуміється на книзі та знає, чого хоче, я хочу створити сервіс, де йому буде приємно купувати за гроші, за які ці книги випускають видавці. Я знімаю чинник ціни: я не дисконтую й не накручую, я пропоную чесну угоду. Якщо ти досвідчений читач, треба просто зайти в книгарню чи на сайт та взяти книгу. 

– За твоєю комунікацією на запуску здається, що ти заходиш у цю індустрію з наміром здійснити disruption, якщо позичити термін з технологічного бізнесу. У цьому бізнесі ти аутсайдер, але ти маєш досвід в інших галузях і хочеш його перенести сюди. Ідея десь така?

– Я хочу зробити по-своєму. Думаю, моя перевага в тому, що я не травмований галузевим досвідом. Коли ти у своїй сфері все знаєш, ти не можеш вигадати нічого нового, не знаєш, як працювати по-іншому. 

Мені здається, що в книжковій галузі моя перевага в тому, що я не травмований цими труднощами, які [люди в індустрії] переживали всі ці роки. Особливо з 2014 року, коли була реальна боротьба за українську книгу, за її видання, за розміщення на полицях. Це був досить довгий шлях, я про нього читав і дізнавався. І треба сказати всім людям і компаніям, які брали в цьому участь, красно дякую. 

Зараз ситуація інша: російської книги немає, принаймні офіційно, тому що є піратство чи якісь ліві завози. Але все одно ситуація 2023 року суттєво відрізняється від 2013-го чи 2014-го. Водночас зараз галузь очікує більшого.

– Просто ти багато говориш про свою перевагу, коли переносиш у книжковий бізнес свій інший досвід. Але мені здається, що ця ситуація показала й мінус. У найкращому випадку люди з індустрії думають – він просто не шарить. У найгіршому – «це прийшов комєрс, який буде нас вчити жити». 

– Я думаю, що я маю це бачити та розуміти. А що з цим робити – я не знаю. Є – ну і нехай. Я роблю свою справу. І мені здається, що курчат треба рахувати восени. 

– Ти розповідав, що консультантів берете без огляду на досвід – здебільшого це молоді люди, які не мали досвіду роботи в книгарнях. Це для тебе теж про disruption?

– «Котики» – ми так називаємо консультантів. Переважно це молоді дівчата й хлопці, по 19–20 років, буквально кілька людей із досвідом. Але є старший працівник – людина з великим досвідом, яка керує. А всі інші – це молодь, яка любить книжки, у яких чи немає, чи майже немає досвіду роботи продавцем. Я не бачу в цьому ніякої проблеми, цієї технології роботи з клієнтом ми швидко навчимо.

Мені чужий досвід потрібен широкими мазками. Мені потрібен досвід фінансового директора чи бухгалтера, який працював у роздрібній мережі. Мені потрібен досвід керівника, який вміє керувати великим торговим приміщенням: тут має стояти урна, сигналізація має працювати так, а за повітряної тривоги в нас такий алгоритм дій. А щодо, наприклад, консультанта – вони мають розумітися на книгах. І щоб між ними був певний поділ: хтось спеціалізується на дитячій літературі, хтось на коміксах, хтось на нон-фікшні. Для мене важливе їхнє внутрішнє сонце: що їм подобається в цьому просторі, що їм цікаво. Усе інше – [другорядне]. 

Є обізнані клієнти, які заходять й одразу розуміють, що їм треба знайти, наприклад, «За перекопом є земля» – вони зможуть знайти книжку й самі, якщо буде достатньо зрозуміла навігація. А коли людина не знає, що почитати, то їй треба співрозмовник, який підхопить її вайб і щось порекомендує. 

– І щоб закрити тему – читають в Україні люди чи ні?

– Читають чи не читають?.. Не знаю, як відповісти. Те, що Андрій зробив допис – це суто Андрія вираження думок, ми з ним ні про що не домовлялися. І загалом він не мав мені якось допомагати чи узгоджувати це зі мною, він просто був інтерв’юером, якого запросив Forbes. Те, що я є його клієнтом за Concert UA – ну окей. Я не є його партнером чи клієнтом за Readeat. Андрій висловив свою думку у спосіб, який вважав за потрібне, радикалізував [за подачею]. 

– Але читають в Україні чи ні? 

– Я не робив окреме дослідження, я тільки вивчав звіти, які робили інші поважні організації, зокрема Український інститут книги. У цих звітах Україна є найменш читаючою державою серед європейських країн, які нас оточують. Мало це чи багато? Знову ж таки – це досить відносне поняття. 

І ми розуміємо, що [негативно реагували на публікацію Федоріва] люди, які читають. Для них це, можливо, виглядало так, що їх не помітили, що їх применшують. Але я спілкуюся з видавництвами, і дуже мало з них мають великі наклади. От я спілкувався з Максом Кідруком, він розповідав, що на момент, коли ми спілкувалися, він продав 28 тисяч екземплярів [книжки «Колонія»]. [Павло] Вишебаба казав, що вони продали 18 тисяч збірок поезії, це вони самостійно видавали. І це суперпоказники, вважається. Стандартні наклади для видавців – 2–3 тисячі перший наклад. 

Я не вважаю, що це багато. Стандартний концерт у Києві збирає тисячу людей, якщо це Bel etage, у Stereo Plaza чи Палац спорту це може бути 5–10 тисяч людей. І я бачу потенціал до того, щоб ці люди купували книжки. Книжки ж насправді коштують недорого, якщо порівнювати з квитками на концерт чи обідом у пересічній київській кав’ярні. Тому треба щось зробити, щоб збільшити аудиторію, щоб це вплинуло на загальні продажі. Але я знаю, що ці цифри можуть бути іншими. Я буду виконувати це завдання. 

– Ти в комунікації часто згадуєш термін «спільнота». Про спільноти зараз говорять усі: медіа хочуть створювати навколо себе спільноти, бренди хочуть створювати спільноти. Чим для тебе є спільнота?

– Це спільнота людей, які, по-перше, фіксують свій досвід читача, по-друге, шукають інших людей, які також діляться цим досвідом. Ти зможеш оцінювати книжки, писати відгуки, створювати свої книжкові полиці, я це називаю Goodreads для українського ринку, це для мене бенчмарк. Я хочу зібрати найбільш адекватну за обсягом кількість відгуків, якого буде достатньо для того, щоб розуміти, чого варта та чи інша книжка.

– В Україні Goodreads користується не так багато людей. Навіщо людям, які вже користуються, переходити на «український Goodreads»?

– Бо це український ресурс, та й просто це зручно, це твоя книжкова аудиторія. Тут акумулятивно є книжки українською мовою. Так, там будуть й англомовні книжки, але ми будемо фокусуватися на українських книжках.

Думаю, тут не стоїть запитання, як переконувати людей переходити, це більше про формування звички. Я розраховую на людей, які пишуть дописи [про книжки] в Instagram, Telegram чи Facebook, чому б не писати це на окремій платформі? Може, ми навіть вплинемо на тренд, коли те, хто ти є, буде визначатися через те, що ти читаєш. 

Щоб повідомити щось цьому світу, ми маємо бути в контексті чогось, і книжка є класним підсилювачем того, хто ми є, що в нас болить, про що ми думаємо. Думаю, що скоро, коли будуть виходити класні книжки, за день-два їх будуть усі обговорювати, я хочу, щоб це було так.

– На сайті буде якийсь елемент блогу чи медіа?

– Буде, але я поки не роблю ставку на розвиток Readeat як медіа, хоча це завжди можна буде скоригувати в цей бік. Я радше фокусуюся на спільноті: я хочу докладати зусиль, щоби люди читали книжки, писали про них відгуки, і це спонукало ділитися відгуками інших людей. А тоді умовному тобі та умовному мені залишається просто стежити один за одним: що в тебе в улюблених, що в тебе на полицях, який у тебе останній відгук. І так я знаходжу своїх книжкових друзів, причому в UX, який саме для цього створений, а не в Instagram, де сьогодні ти написав про книжку, а завтра про щось інше. 

– Тебе цікавить видавничий бізнес? Чи це інше?

– Поки не цікавить, це інше. У тому форматі, як зараз працюють інші видавці, я не відчуваю в собі експертності. 

Власне, я починав із цього, у мене був музичний лейбл, я видавав музику. Але тут треба добре розумітися на тому, що ти видаєш. Або ти видавець блокбастерів, який полює за найкращими ліцензіями, але не завжди спрацьовуєш, або зосереджуєшся [на ніші]. 

Я хочу розбудувати бізнес-модель, яка зможе збільшити кількість продажів. І вплине на ринок із цього боку.