ПодкастиВід «цукрової столиці» до міста-передвісника Помаранчевої революції. Що треба знати про Суми

23 жовтня в Артпросторі «Погріб» у Сумах відбулося публічне обговорення історії міста від The Village Україна в межах проєкту «Вулиця історії України».

Ведучими офлайн-події стали письменник і блогер Роман Чихарівський («Пан Роман») і кандидатка історичних наук й експертка Українського центру безпеки та співпраці Аліна Понипаляк. Вони обговорили знакову для міста постать – Івана Харитоненка, який перетворив Суми в «цукрову столицю», що згодом стане передвісником Помаранчевої революції.

 

 

Суми та Харитоненко 

Ромко Чихарівський: Почнемо ми з постаті Івана Харитоненка.

Аліна Понипаляк: Так, без Харитоненка, мені здається, не було б тих Сум, які є сьогодні. Уранці ми з Ромком йшли на локацію, і перше, що ми побачили, це пам'ятник Івану Харитоненка. Колосальна постать. Де б ти не вийшов би, з якої сторони ти не читав би про Суми, які б джерела не досліджував, однаково виходиш саме на постать Івана Харитоненка.

Ромко: Розкажи нам про нього.

Аліна: Іван Харитоненко – людина, яка зробила сама себе, як би зараз сказали про нього. Походив із давнього козацького роду, його пращури були козаками, вони боронили нашу землю від набігів татар і москалів. Як ми пам'ятаємо, наші козаки на чолі із Сагайдачним дійшли до Москви. 

Перший капітал здобув саме батько Івана. Він народився в селі Мала Сироватка, це неподалік від Сум. Власне, там і було вперше зроблене мале підприємство з виготовлення цукру, і це підприємство належало його батькові. Тобто капітал був від його батька, але цей капітал примножив сам Іван.

Справжньою вдачею для його майбутньої фірми стало те, що в 1861 році цар Микола ІІ скасував кріпацтво. Це стало такою точкою біфуркації, яка змінила хід історії міста Сум. Тому що хоч Суми – це давнє козацьке поселення, яке датується 1655 роком, є купа легенд про те, як це місто було побудоване. Але, як на мене, саме 1861 рік став тією точкою неповернення для міста Сум, адже Іван Харитоненко зацікавився в тому, щоб Суми стали головним містом в Україні з виготовлення цукру.

Чим були Суми в 1861 році? Це було маленьке містечко, що почало поступово розбудовуватися. Але якщо ми беремо загальноєвропейську історію, то це не щось нове для України. Адже пік розвитку великих міст, як Лондон, Париж, Берлін тощо, відбувається саме всередині 19 століття. 

Отже, селяни стають вільними, а на тій величезній кількості землі, яка належала панству, немає вільних рук, які б обробляли цю землю. Тому що селяни починають розуміти, що за нашу працю треба що робити? Платити гроші. Ми не будемо вже відбувати панщину через те, що це наш обов'язок. Кріпацтво скасували. І ці пани, розуміючи, що в них немає вільних рук, починають продавати свою землю, свій капітал. А наш Іван Харитоненко потер свої руки та почав скуповувати ці землі.

Так, Харитоненко, скуповуючи ці землі, починає їх масово засіювати цукровим буряком. І тут починають будувати заводи. Узагалі в нього таких підприємств було понад 30. І розміщувалися вони на території Сумщини, Полтавщини, Харківщини й навіть на Росії, у Курській губернії.

 

 

До речі, про красу й витонченість. Відомо, що Спасо-Преображенський собор у стилі козацького бароко, біля якого ми також тут перебуваємо, також був під опікою Івана Харитоненка.

Себто Харитоненко мав підтримку не тільки серед духовенства, що було дуже важливо в 19 столітті, але й серед самих сум'ян, адже з 1867 року до 1873 року Іван Харитоненко був головою Сум. І зробив чимало для самих сум'ян, для освітнього та культурного розвитку міста. 

На кошти його родини заснували кадетський корпус, дитячу лікарню, також придбали притулок і побудували перші будівлі суду. І, як я вже зазначила, був побудований Свято-Троїцький собор і споруджено залізобетонний міст через Суми. І найважливіше – завдяки Івану Харитоненку Суми отримали власну залізницю. Усі дороги почали вести до Сум. Я думаю, що саме залізниця показувала те, що це є містом.

Ромко: Тобто він якби був, по суті, найбільшим таким підрядником. З ким співпрацював Харитоненко? 

Аліна: Він співпрацював із місцевими, малими підприємствами. Він був магнатом. 92% по експорту й видобутку цукру – усе це було в руках по всій Російській імперії.

Цукор від Берліна до Владивостока постачався саме звідси. Саме Центральна та Західна Європа масово скуповували цукор з України від Івана Харитоненка, бо він був якісний. Ця якість відігравала велику роль. Адже він закуповував зерно для цукрових буряків у Франції й Німеччині та саджав їх тут, на нашій славній українській землі. І потім люди з тих країн знали, що ось є посаджене гарне зерно. Отже, гарний цукор. 

 

 

Суми абсолютно завжди були українським містом

Аліна Понипаляк: Суми абсолютно завжди були українським містом. Коли Іван Харитоненко пішов із життя в 1891 році, вдячні сум'яни дуже хотіли встановити йому пам'ятник. Але Санкт-Петербург був проти: мовляв, пам'ятника Харитоненку в Сумах ніколи не буде. Тому що, хоча ця людина зробила багато чого, але це все належить імперії.

Отже, Російська імперія спеціально хотіла привласнити всі діяння Івана Харитоненка собі. Усе те, що зробив цей великий українець для України, вони хотіли викрасити й віддати саме собі. Але знову-таки громада була об'єднана, фактично відбувалися мітинги, щоб встановити цей пам'ятник. І врешті-решт це відбувається на початку 20 століття.

Ромко Чихарівський: До речі, про пам'ятник. Я знаю, що [Харитоненко] доклався до пам'ятника Богдану Хмельницькому в Києві.

Аліна: Абсолютно. Коли з’явився план створення пам'ятника, Іван Харитоненко сказав, що хоче дати кошти на побудову пам'ятника. 

Тож пам'ятник споруджений, зокрема, коштом Івана Герасимовича Харитоненка. 

 

 

Суми в горнилі революцій

Аліна Понипаляк: Ми зараз із тобою фактично зупинились на Софіївському майдані. На майданах завжди відбуваються якісь заворушення, революції.

До речі, якщо ми згадаємо фотографії, світлини й навіть відеохроніку проголошення універсалів Української Центральної Ради, то ми також там бачимо пам'ятник Богдану Хмельницькому, в об'єктиві Симон Петлюра й інші герої, хто затверджували українську державність. 

І Суми також завжди були, так би мовити, у горнилі революції. Так, вони були передвісниками помаранчевої революції. Задовго до «Помаранчевого майдану», у травні 2004 року, у Сумах відбуваються масові пікети студентів… 

Ромко Чихарівський: Як так сталося, що саме із Сум починається «Помаранчева революція»?

Аліна: Почнемо здалеку. 20 квітня Леонід Кучма, тодішній президент України, видав указ про створення в Сумах національного університету на базі трьох «вишів» – Сумського державного, Сумського державного педагогічного та Сумського національного аграрного університету. Їх мусили об'єднати в один і призначити нового ректора. Ним мав стати почесний ректор СНАУ.

Ромко: Почесна лояльна людина якась, так?

Аліна: Своя почесна лояльна людина, якого звали Олександр Царенко, він на той час очолював обласний осередок СДПУО [Соціал-демократична партія України (об'єднана), – ред.]. Чутки про об'єднання почалися ширитися по всьому, не тільки університету, а по всьому місту. Люди почали про все то обговорювати активно й доволі емоційно.

Утім, указ таки вийшов. І щоб привернути увагу до проблеми, люди починають збиратися в центрі міста. Здебільшого це була студентська молодь. На цей протест спочатку вийшло 200 людей, це було доволі небагато. До речі, це був якраз початок залікової сесії. 

Але попри сесійні моменти, однаково студенти починають виходити, так би мовити, «на Майдан». Цей указ президента Кучми призвів до того, що студентство починає повставати. На початку, це 200 людей, але часом це доходило вже під час самої революції до 8 тисяч. 

Отже, як згадує тогочасний учасник цих подій Георгій Сахно, за один день було все. Від спокусливих пропозицій до позачергового отримання диплома будь-якого факультету до прямих погроз. 

Але мітинг відбувся. І під час виступів було вирішено, що варто все-таки виходити за межі міста Суми, що варто йти на Київ.

Ініціативна група зі студентів була в столиці вже наступного дня. Загалом противники цих об'єднань намагалися півтора місяця примирити самих студентів. Вони намагалися говорити з громадою, ті ж самі освітяни, викладачі намагалися тиснути на цих студентів. Але цей «Майдан» тривав, люди не розходилися. Це фактично чотири місяці. Далі молодь вирішує йти на Київ. Пішки.

 

 

РОМКО: СКІЛЬКИ ЗВІДСИ ДО КИЄВА КІЛОМЕТРІВ ПРИБЛИЗНО?

АЛІНА: 370 кілометрів пішки. Який вигляд це мало практично? Це було дуже епічно. Є навіть світлини того, навіть маленька відеохроніка. Перед самим походом молодих активістів намагалися міліція. До них приходили додому, їх забирали в автозаки, перед самим походом на Київ і під час самої революції. І лунали такі гасла: «Геть Царенка», «Геть Кучма». Гасло «Ми не бидло» було першим виголошено на цій революції.

Урешті молодь вирішила розділитися. Була одна частина, яка рухалася прямо трасою Київ-Суми. А друга йшла лісами і ярами на Київ непомітно. От тих хлопців і дівчат, які були помічені, усе-таки змогла схопити міліція.

РОМКО: ТОБТО ЦЕ, ПО СУТІ Ж, ПРИЇЖДЖАЛИ «БОБІКИ», АВТОЗАКИ? 

АЛІНА: Так, цілі автобуси, забирали всіх молодих людей. Але все-таки вони добилися того, чого хотіли. 10 серпня на офіційному сайті президента України опублікували указ про скасування указу про створення СНУ. Видали наказ про те, що не буде об'єднання в один університет. Вони зупинилися, не дійшли до Києва, зупинилися на межі між Полтавською й Київською областями. І там, до речі, встановили пам'ятний знак, там є камінь. І на цій межі, у селі Харківці, зараз є пам'ятник, на якому написані символічні слова: «Тут ми повстали з колін і бачили волю». І це символічно, адже вони тим самим стали таким передвісником «Помаранчевої революції».

 

 

РОМКО: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ДАЛІ? ПО СУТІ, ВОНИ НА ШЛЯХУ ДО КИЄВА ДОСЯГАЮТЬ СВОГО?

АЛІНА: Досягають свого. Усе це сприймалося як колосальна перемога. 

У сквері Шевченка в Сумах, де було таборове містечко, також є пам'ятник: три дівчини, які дивляться в різні сторони світу. Вони сидять зі зв'язаними руками на колінах. І це символізує саме оцей протест молодих людей проти системи, проти свавілля влади. Суми прекрасно вписали себе в новітню історію України своєю сміливістю.

 

 

 

 

Історичний подкаст «Вулиця Історії України» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».