The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати.

Художня література 

   

Кетрін Раян Говард «Хронометраж»

«Видавництво Старого Лева»

Переклад з англ. В. Куча

Кетрін Раян – ірландська письменниця, авторка детективів. У її творчому доробку сім книжок, що незмінно здобувають популярність по обидва боки Атлантичного океану. Трилер «Хронометраж» став бестселером за версією The Irish Times і ввійшов до короткого списку найкращих кримінальних романів премії An Post Irish Book Awards. 

Це книжка з мінімумом персонажів, але максимумом емоційної напруги, яку авторка вигадливо запаковує в «історію в історії». Невелика знімальна група у глухій місцині та, звісно, у темному лісі, збирається знімати авторське кіно, що холодитиме кров майбутніх глядачів. На головну роль в останню мить запрошують колись популярну ірландську акторку Адель Раферті, яка після одного неприємного випадку покинула країну й вирушила на пошуки професійного щастя до Лос-Анджелеса. 

Прагнучи повернутися у велике кіно, Адель погоджується на дещо дивну пропозицію й опиняється на знімальному майданчику, перед тим отримавши анонімні повідомлення з попередженнями про небезпеку роботи над фільмом. Акторка читає сценарій, у якому молода письменниця зі своїм хлопцем зупиняються на кілька днів у будиночку в лісі, де нібито до них жив письменник і написав книжку. Дівчина гортає цю книжку й помічає, що її події відбуваються і з ними… Урешті те саме стається і з Адель. Нажахана, на межі нервового зриву, вона розплутає не лише таємницю стрічки, а й з'ясує, хто стоїть за її професійним крахом.   

Щепан Твардох «Покора»

«Фабула»

Переклад із польськ. О. Українця

«Я прокинувся в іншому світі», – констатує Алоїс Покора, 27-річний лейтенант шлезьких піонерів, який отримав поранення, беручи участь у Першій світовій війні. Через влучання осколка в шолом він «запав у темряву», щоб пригадати своє дитинство, схопитися за минуле, події якого сформували Алоїса як людину, що прагнула «ніколи більше не бути слабким, ніколи більше не відчувати ту всепереможну безпорадність і ніколи не відчувати пекучий смак упокорення». Чоловік веде внутрішній діалог з Аґнес – жінкою, яку кохає, жадає, неідеальною, але саме такою, яка необхідна Алоїсу, щоб не мати спокою. Отже, він у берлінському шпиталі – намагається зібрати себе докупи після поранення й дізнається, що війна закінчилася, що на дворі революція із закликами «вся влада – робітничим і солдатським радам». Алоїсу Покорі слід навчитися жити в новому світі, продовжуючи віднаходити себе. 

Попри усвідомлення того, що він «чужий у власній оселі, вирваний із родини, суспільного класу» центральний персонаж книжки, Алоїс Покора, боротиметься за власну гідність, щоби врешті остаточно заплутатися в тому, ким він є, на чиєму боці й куди має рухатися далі в умовах, коли слід ховатися. 

Роман «Покора» популярного польського письменника Щепана Твардоха – історія кохання, що межує із залежністю, багатошарова оповідь, у якій доля людини переплетена із суспільно-політичними змінами, сучасний погляд, подекуди іронічний, але незмінно пильний, на втрачене покоління. 

Раґнар Йонассон, Катрін Якобсдоттір «Рейк’явік. Нордичний детектив» 

«Лабораторія»

Переклад з англ. В. Кривоноса

Спільний літературний твір відомого ісландського автора кримінальних романів Раґнара Йонассона та політичної діячки, прем'єр-міністрки Ісландії Катрін Якобсдоттір. Дві зірки зійшлися, щоб створити непоганий детектив, що не претендує на геніальність і захмарний рівень письменницької майстерності, але дозволяє відпочити й поринути в атмосферу далекої країни. 

Між іншим, для Катрін Якобсдоттір робота над жанровою літературою не є експериментом чи піаром. Найпопулярніша політикиня Ісландії має ступінь магістра з ісландської мови, а свою дисертацію вона писала за творчістю Арнальдура Індрідасона – сучасного письменника, автора кримінальних романів. 

Отже, «Рейк’явік. Нордичний детектив». У книжці йдеться про загадкове зникнення юної Лаури, яка 1956 року мала повернутися з підробітку в заможної родини на острові Відей додому, але батьки її так і не дочекалися. Поліція не змогла зачепитися за жодну ниточку, тим більше під час розслідування лунали деякі гучні імена, розголошення яких було краще уникнути. Тому зникнення Лаури на багато років стало для Ісландії найрезонанснішою історією, яку час від часу оживлювали журналістські розслідування. Так сталось і 1986 року, коли молодий амбітний репортер Валь Робертссон згадав в газеті про Лауру, отримав анонімне повідомлення з інформацією про дівчину й почав докопуватися до істини, не підозрюючи, що на нього чекатиме смертельна небезпека. 

Лі Син-у «На чужині»

«Видавництво Анетти Антоненко»

Переклад із кор. Х. Кузьменко

Лі Син-у – популярний, ледь не культовий південнокорейський письменник. Вихід кожної його книжки на батьківщині є резонансною культурною подією. Переможець багатьох премій, Лі Син-у зауважує, що з часом його романи набувають риси реальності. Можливо, тому, що прозаїка цікавлять історії людей і певні життєві ситуації, через які він розкриває глибинні проблеми своїх персонажів, а не абстрактні концептуальні розмірковування. Так автор характеризує свій художній метод. Маємо змогу оцінити. 

Якби роман «На чужині» написав європейський автор, твір не уникнув би порівнянь із прозою Франца Кафки. Є в цьому тексті невловна атмосфера абсурду, приреченості. Але Лі Син-у не доводить їх до абсолюту, даючи центральному персонажу своєї книжки можливість зробити життєвий вибір. Якщо докладніше, то Хван Сонхо, співробітник однієї корейської компанії та близький соратник її шефа, який планує взяти участь у виборах мера мегаполіса, де вони мешкають. Але один корупційний скандал може завадити начальнику на шляху до влади. Тому Хван Сонхо бере на себе провину за той скандал і виїжджає до іншої країни й навіть континенту. Там він – чужинець, небажана персона, переслідувана представниками влади. Але станеться так, що Хван Сонхо дивовижним чином вийде на слід батька, якого ніколи не знав, а ще знайде коло справжніх друзів. 

Фенні Флеґґ «Вітаємо в цьому світі, Крихітко!»

«КЛУБ СІМЕЙНОГО ДОЗВІЛЛЯ»

Переклад з англ. В. Кучменко

Письменниця, яка оспівує життя маленьких містечок США, має велике коло прихильників і в Україні. Вигадані історії Фенні Флеґґ здатні видушити сентиментальну сльозу навіть із затятого реаліста, адже торкаються тонких душевних струн, не забуваючи критикувати недосконале американське суспільство. Роман «Вітаємо в цьому світі, Крихітко!» в оригіналі вийшов 1998 року, між найвідомішою книжкою авторки «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» та «Різдвом з червоним кардиналом», які теж перекладені українською. 

Оповідь про успішну в 1970-х роках тележурналістку Дену Нордстром, якій доведеться розплутувати таємницю зникнення своєї матері, жертвуючи блискучою кар'єрою, помітно поступається динамізмом і злагодженістю сюжету вже згаданим романам Флеґґ. Десь на 300-й сторінці балаканини тривожних домогосподарок та інтриг сфери телебачення захочеться, нарешті, подій, які б свідчили про розвиток сюжету. І от вони з'являться, прискоривши оповідь і перенаситивши її емоціями. Красуня Дена врешті примириться із собою, знайде справжнє кохання, покине Нью-Йорк і своє зіркове життя, щоб просто бути щасливою. А читач із полегшенням констатує, що, попри затягнутий початок, Флеґґ залишається вірною собі й каже у книжці більше, ніж можна було очікувати на початку роману.   

Нон-фікшн

   

Енні Лейбовіц «Дивокрай»

ArtHuss

Переклад з англ. А. Журавльової

Енні Лейбовіц – зірка. Портрети відомих людей її авторства стають класикою фотографії, їх наслідують у гонитві за здатністю створити рівнозначно яскравий і глибокий образ. У 1970-х Лейбовіц почала працювати з фешн-фотографією. Чимало її робіт було створено для американського Vogue під проводом іще однієї ікони моди Анни Вінтур. Частина з них увійшла до фотокнижки «Дивокрай», разом зі світлинами, які Лейбовіц «роками приберігала, адже не знала, до чого вони пасували б».

Концертні знімки Патті Сміт, Ніколь Кідман в інтер'єрі фермерського будинку, Джонні Депп у ліжку з Кейт Мосс, Ральф Лорен за кермом раритетного авто, супермоделі 1990-х, багатоликі портрети Кейт Бланшетт, Анджеліна Джолі ледь не в польоті на кукурудзнику, кампейни – усі ці дивовижні роботи фотографки зібрані під однією обкладинкою, ще й із коментарями авторки. Коли йдеться про візуальне мистецтво, буває замало слів, щоби його описати. 

«Фотографію можна застосувати в так багато способів», – пише Енні Лейбовіц у передмові до «Дивокраю». Щоб у цьому переконатися, достатньо погортати сторінки книжки, що включає і «портрет, і репортаж, і сімейну фотографію, і модну».

 

Анастасія Пристая «Треба трошки потерпіти. Медичні хроніки»

«Віхола»

Серед лікарів дуже багато хороших письменників. Цей феномен поки не пояснили «британські вчені», але на його підтвердження маємо книжку української колопроктологині Анастасії Пристої, під час читання якої ви будете сміятись, сумувати та співпереживати всіма відомими способами. 

«Треба трошки потерпіти. Медичні хроніки» – збірка реальних історій про життя-буття людей у білих халатах, зокрема авторки та її колег. «Я хочу, щоб люди зрозуміли лікарів. – пише Пристая. – Кожна пацієнтка й кожен пацієнт залишає свій слід у наших душах: хтось більший, а хтось менший». Авторка прагне нагадати, що, попри романтику серіалів про медиків, їхні реальні будні є важкими, а подекуди травматичними: «Часто особливо важкі випадки травмують медика на все життя, випалюють на його серці рану, що не гоїться роками». Розуміння того, що «постійне життя серед болю, горя й страждань» змінює тих, хто обрав для себе професію лікаря, може значно покращити комунікацію з пацієнтом, і не лише її. Щирі історії Пристої виконують ще одну важливу функцію – пояснюють, що проктологія не є табуйованою сферою в медицині: «Піклуватися про дупку й товсту кишуню варто замолоду, бо втрата їхніх функцій дуже болісно переноситься людьми».  

«Треба трошки потерпіти. Медичні хроніки» – книжка, яка, сподіваємось, наверне читача на шлях скринінгів і профілактики, регулярних оглядів і здорового способу життя, бо інакше можна потрапити на сторінки наступного видання авторки, і не факт, що в історію зі щасливим фіналом.  

Кевін Пітер Генд «Океани поза межами Землі» 

«Бородатий Тамарин»

Переклад з англ. О. Стукала

Кевін Пітер Генд – американський астробіолог і планетолог, а простіше – космоботан, як він сам про себе каже. Відомий у наукових і дослідницьких колах, Генд переконаний, що зовсім скоро людство нарешті знайде позаземне життя. Можливо, цьому сприятиме і його діяльність. Генд вважає, що рідководні океани на супутниках планет-гігантів (Юпітера та Нептуна) можуть свідчити про наявність сприятливих умов «для існування звичних для нас життєвих форм». 

Із захопливої книжки Генда, яка аж бринить від фанатичної відданості автора об'єкта його дослідження, дізнаєтесь, що Марс «міг бути цілком придатним для життя приблизно 3,5 мільярда років тому», що необхідних для формування звичного для нас життя хімічних елементів найбільше не на Землі, а на небесних тілах на околицях Сонячної системи, що, керуючись фізичними принципами, які лежать в основі роботи металошукачів у аеропортах, можна зробити сенсаційне відкриття про існування солоного океану під кригою Європи, супутника Юпітера. Та ще багато іншого, адже видання Генда – перфектний нон-фікшн для тих, хто цікавиться астрофізикою, хімією та іншими точними науками. 

Вікторія Середа, Христя Біляковська «Я тебе... Війна»

Vivat

Спершу був медіапроєкт, ідея якого виникла на сотий день повномасштабного вторгнення. У пошуках того, за що можна триматися в темні часи, комунікаційниці Вікторія Середа та Христя Біляковська вирішили писати про кохання, бо воно «лікує й допомагає вижити». Збираючи історії реальних людей – натхненні розповіді про відданість, віру в перемогу, прагнення жити тут і зараз, бо завтра може не настати – авторки прагнули не лише розрадити своїх читачів, а й з'ясувати, як працює кохання в ролі захисного психологічного механізму. 

На сторінках тепер уже книжки «Я тебе... Війна» зустрінете подружжя Анастасії та Романа, поліцейських із Гостомеля, які в перші дні повномасштабного вторгнення вирішили перенести дату весілля, познайомитесь із психологинею Вікторією та сапером Сергієм, які зустрілись у Пентагоні, прочитаєте про парамедикиню Анну та військового Олександра, для яких кохання – бути поруч навіть в окопі й дарувати карабін, зачудуєтесь від щирості почуттів баби Марії та діда Віті, що разом пережили російську окупацію… 

Загалом видання містить двадцять п'ять історій, різних емоційно й змістовно, але об'єднаних світлом почуттів, адже, як зауважив у книжці психолог-психотерапевт Володимир Станчишин, «коли ми читаємо історії стосунків у часі війни, то завжди бачимо за лінією емоцій ідею перемоги, ідею України – це також те, що об’єднує». 

Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль «Амазонки Моссаду: жінки в ізраїльській розвідці»

«Наш Формат» 

Переклад з англ. К. Диси

«З купи книжок про «Моссад» постає хибна картина – таємна армія хоробрих, сильних і розумних чоловіків, подібних на Джеймса Бонда чи інших першокласних шпигунів, яких повно в кіно, серіалах і дешевих романах. – пишуть у вступі до своєї книжки ізраїльські історик Міхаель Бар-Зохар і журналіст Ніссім Мішаль. – Настав час змінити цю уявну картину реальною, де, крім чоловіків, побачимо жінок «Моссаду». 

Творчий дует талановитих оповідачів створив захопливу розповідь про видатних, хоч і прихованих особистостей, сповнену щирої гордості за людей, які здатні йти на ризик, жертвувати життям заради батьківщини. 

«Амазонки Моссаду: жінки в ізраїльській розвідці» – портретна галерея жінок-розвідниць. Тут кожна історія – готовий сюжет для гостросюжетного фільму. Ось Ніна, Мерилін і Кіра, які дістали секретні дані про ядерні розробки сирійців. А це Йоланда – розвідниця, у підплічниках піджака якої опинилися таємниці Ліги арабських держав. Згадаймо і про чарівну світську левицю Вальтрауд, чиє гламурне життя як прикриття дозволило отримати цінну інформацію про єгипетську ракетну програму… 

Починаючи розповідь із 1917 року, автори доходять до наших днів, зауважуючи, що «з бурхливої історії Ізраїлю постала ціла галерея сміливих, винахідливих і впевнених у собі жінок», читати про яких – чисте задоволення.