Цей текст – один із серії матеріалів про українські музеї, їхнє становище під час війни та перспективи. Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні.

Посеред музею Джозефа Конрада стоїть його наглядачка – сестра Камілла. Вона розповідає, як у перші дні війни сплутала звук автоматної черги зі стуком у двері. Звуковий супровід експозиції – крик чайок – доповнює цю мить. Важко уявити дивовижнішу композицію.

«З музейної колекції ми нічого не ховали. Проте ховали в музеї гуманітарну допомогу», – розповідає сестра Камілла. Увесь простір музею в перші 2,5 місяця війни перетворився на волонтерський штаб. До монастиря Кармелітів Босих, який опікується музеєм Джозефа Конрада, від початку війни приходили люди. Сестри монастиря за звичкою звуть їх паломниками. Люди шукали прихистку, безпеки, а часом і гуманітарної допомоги.

У монастирі перебували близько 300 людей. Хтось їхав зі сходу на захід країни чи за кордон і залишався на ніч. Хтось певний час жив. Хтось ховався від тривог, використовуючи нижній храм монастиря як бомбосховище.

Усе це нагадувало чи то Ноїв ковчег, чи то полотно «Останній день Помпеї»,

де кожен тягне з собою щось дороге йому

Усе це нагадувало чи то Ноїв ковчег, чи то полотно «Останній день Помпеї», де кожен тягне з собою щось дороге йому

Так у нас жили коти, собаки, ручні щури, птахи, діти й літні люди, які майже не могли рухатися. Але було зрозуміло, що матеріальні блага більше не мали для людей жодного значення. Усі переживали лише за близьких».

Один із монахів чоловічого монастиря зустрів початок війни в Польщі, звідки переправляв автівки з продуктами та ліками для гуманітарної допомоги. Усе це, поки не роздали, зберігали в музеї.

Простір музею Джозефа Конрада не дуже великий, фактично це дві кімнати. Тут на інтерактивних табло можна дізнатися більше про письменника й познайомитися з експонатами різних періодів його життя.

Музей знайомить відвідувача з дитинством відомого англійського письменника, яке, за більшістю джерел, проходило тут таки, у Бердичеві, морською кар’єрою автора, коли він 20 років служив на флоті, і письменницькими роками. «У нас незвичайний для України музей. Тут дуже багато інтерактивних форматів, уся інформація зібрана в боксах та адаптована трьома мовами: українською, англійською й польською. Ми маємо фактично єдиний справжній експонат з часів Конрада — шматок корабля Otago, на якому він служив капітаном», – розповідає сестра Камілла.

З початку повномасштабного вторгнення музей не зачиняли. І як тільки він припинив виконувати функцію гуманітарного складу, почав приймати гостей і туристичні групи. З 24 лютого тут встигли побувати туристи з Вінниці та Житомира.

«Але, звісно, потік людей, зацікавлених музеєм, дуже зменшився. Раніше приїжджали з усієї України та з-за кордону. Найбільше відвідувачів було з Києва. Бувало, що просто проїжджають повз, бачать гарну фортецю, зупиняються і йдуть дізнаватися, що тут є. Зазвичай наявність музею Джозефа Конрада в Бердичеві українців дуже дивувала. Також приїздили англомовні гості, що добре знають і поважають творчість письменника. Багато конрадознавців було й з Польщі».

Протоколу роботи монастиря й музею як його частини під час війни немає. Сестра Камілла розповідає, що все відбувалося дуже хаотично. Поміж монахинь вони вирішили нікуди не виїжджати, бо в місті залишаються люди і їм потрібна буде підтримка.

Війна всіх вибиває з ритму. Ми не виняток

Війна всіх вибиває з ритму. Ми не виняток

Усе було, як у тумані. Вскочили, молимося, зателефонували, забрали гуманітарку, поселили трьох людей, ще п’ятьох, а потім – ще двадцять. Ми навіть сварилися з Богом: «Що тобі ще помолитися?!» Якогось дня, поки ми бігали поміж переселенців, священник каже: «У нас така проблема: ми не встигаємо молитися».

Монахи із сусіднього чоловічого монастиря вивозили жінок і дітей на місцевих автобусах до західних кордонів. На території фортеці, де розташовані музей і монастир, захисники з територіальної оборони робили окопи. Ночували вони в кімнатці біля музею, де зазвичай відбуваються уроки релігії для дітей з недільної школи.

Рішення зберігати гуманітарну допомогу в музеї було спонтанним: довелося з користю задіювати усю площу. Тож нижня історична частина храму одночасно слугувала й бомбосховищем, і за потреби костелом. Єпископ вирішив, що, якщо сирена застала монахинь під час літургії, вони можуть продовжити молитву в нижньому храмі. «Тоді ми заходили до бомбосховища, казали, що тепер це костел, просили людей встати, бо буде правитися літургія. Усі з розумінням до цього ставилися».

До війни графік у монастирі передбачав чотири часові проміжки для молитви. Під час війни все змістилося. Незмінними лишилися лише ранкова служба о 8 ранку та вечеря о 8 вечора. Вечеряли, якщо не було сирен, разом із переселенцями в каплиці. «Сідали всі разом і молилися. Хто вмів, хто не вмів».

Зараз молитви направлені на підтримку ЗСУ. «З війною стало чітко видно, де добро, а де зло. Світ наче став чорно-білим», – каже сестра Камілла. Усіх партнерів, які раніше допомагали монастирю та музею, монахині тепер просять підтримувати воїнів Збройних сил. 

Ми віддаємо туди все, що можемо

Ми віддаємо туди все, що можемо

Найскладніше тут переносять загибель парафіян через воєнні дії. «Як написано у Біблії: коли хтось сміється, то ти з ним смійся, а коли плаче, плач. Тільки це й робимо. Бо слів не вистачає описати все, що відбувається».

Наприкінці розмови сестра Камілла демонструє, як гарно вони поприбирали в музеї після того, як він слугував гуманітарним штабом, і вимикає крик чайок – звуковий супровід експозиції. За кілька днів тут чекають ще на групу туристів.

Про музей

Про музей

Музей Джозефа Конрада в Бердичеві розташований у старій фортеці 17 століття. Одне з крил цієї будівлі відведено під монастир, а в іншому розташований музей. Про відкриття музею саме на цьому місці турбувався вчений-конрадознавець Здислав Найдер. За його версією, Джозеф Конрад народився в Бердичеві й був хрещений у цьому храмі. Він довгий час працював над тим, щоб започаткувати музей, і врешті отримав схвалення як української влади, так і Міністерства культури Польщі.

Місто віддало частину фортеці під опіку монастиря. Там 2015 року й відкрили музей. До його офіційного створення з 2008 року на території нижнього храму монастиря Кармелітів Босих діяв музей-виставка Джозефа Конрада.

Експонати та документи надали Музей літератури ім. А. Міцкевича (Варшава), Ягелонська бібліотека (Краків), бібліотека Бейнеке Єльського університету, Центральний морський музей (Гданськ), Національний морський музей у Гринвічі (Англія) та сам професор Здислав Найдер (Польща) з власного архіву.

Матеріал створено за підтримки Представництва Європейського Союзу в Україні