У 1950-х Микита Хрущов відвідав Францію і був вражений концепцією нового економічного житла, ним забудовували цілі квартали, зруйновані війною. У СРСР були схожі проблеми: у зв’язку з масовим переїздом сільського населення до великих міст гостро постало питання розміщення цих людей. Хрущов перейняв досвід західних колег, і нові райони соціального житла почали з’являтися по всій території СРСР. Один такий будинок зводили за 2-3 тижні, а термін його експлуатації становив 25-30 років. У народі їх назвали «хрущовками».

Фото: Анна Бобирєва

Хрущовки позбавлені будь-яких архітектурних надмірностей, їхня мета – забезпечити сім’ям мінімальний комфорт у найкоротший термін. За роки правління Микити Хрущова нові квартири отримали понад 50 мільйонів громадян СРСР. Хрущовки є абсолютно енергонеефективними і не тримають тепла, вони збудовані з дешевих матеріалів, і це часто призводить до протікання дахів, а також надмірної чутності, квартири мають маленьку площу. З іншого боку, навколо великі двори й багато зелені. Згідно з радянськими нормами, поряд будували школи і дитячі садочки, детально продумували інфраструктуру.

Хрущовки з самого початку задумувались як тимчасове житло, і ніхто не планував, що вони будуть експлуатуватися понад 50 років. У європейських країнах активно пройшла реновація таких будинків – провели утеплення, замінили вікна і комунікації, що значно збільшило їхню енергоефективність. Натомість в Україні є небагато будинків, у яких провели капітальний ремонт. Ми дізналися, як живе сучасна молодь у тимчасовому житлі для молоді 60-70-х років, чому досі обирає хрущовки та на які компроміси треба йти, мешкаючи у таких квартирах.

Стиль: функціоналізм

Тип будівлі: цегляна із залізобетонними перекриттями

Рік: 1966

Адреса: Лук’янівська, 81

Кількість поверхів: 5-7

Історія

Андрій Скубій

27 років, менеджер з корпоративного навчання

Я народився у м. Конотопі, де й минуло моє дитинство, у Києві з 2007-го, а конкретно у цій хрущовці живу вже 5 років. З усіх друзів у рідному місті залишився лише один чувак. Не те, щоб там якось страшно чи депресивно: красива природа, є багато класних місць, але робити там нема чого – до смерті нудно. У Києві я змінив багато професій, був і барменом, і офісним працівником.

Я – постійний мешканець цієї квартири, а в другій кімнаті сусіди постійно міняються, часом залишаюсь і сам на кілька місяців. Максимум проживало 5 людей одночасно. Друзі просилися на кілька днів, а лишалися на місяць. Це був треш – студентське життя, грошей немає, але нам було весело. Поділ, літо – ми кайфували, що все близько, ходили всюди пішки. Після життя на Харківському районі не можеш не оцінити таку зручність.

Будинок

Як і годиться, переді мною в цій квартирі мешкала стара бабця. Вона померла, і її син здав нам помешкання. Місця, щоб пройти не було взагалі, все завалено різними речами – матрацами, коробками, стояли величезні меблі. Перше, що ми зробили, поміняли вікна і викинули все. Стіни пофарбував самотужки, на кухні так само. Кухня, хоч і маленька, але багато речей висить на стіні. Ванна і туалет? Туди я вас не пущу. Дуже мало місця (сміється).

Наш будинок і сусідній збудований для працівників заводу КЕМЗ і перші його мешканці – робочі звідти. Обидва будинки належать підприємству і сьогодні. Комунікації тут дуже погані, а гарячої води немає рівно рік. Її просто відключили назавжди.

Якось я прийшов додому близько 12-ї ночі, щоб перевдягнутись і йти гуляти далі. Зайшов у ванну, і труба всередині просто розірвалася на моїх очах. Вода фонтанує, за кілька хвилин залило все, вона потекла і на сходовий майданчик. Доступ до перекриття води має лише один хлопець, і добре, що в мене був його номер – залишився після того, як він ставив нам бойлер. Ну, я телефоную йому серед ночі, ніхто не бере. Надзвонюю далі, він відповідає, швидко їде з Дорогожичів, щоб перекрити воду в домі.

Якось були проблеми зі світлом і пральна машинка посеред ночі почала набирати воду і зливати в каналізацію, а та була забита – і все знову полилося на підлогу.

Сусіди

Оскільки будинок стоїть на горі, з різних боків він має різну кількість поверхів. Одна кімната в мене на першому, а друга – на другому поверсі, а якщо дивитися збоку – це взагалі третій. Тож піді мною ще є сусіди, у яких вікна і вхід з іншого боку. І саме їх я затоплював кілька разів.

У сусідів нагорі дитина, і щовечора там починається марафон. Але з іншого боку, в мене собака і я чудово розумію, що, коли йду на роботу і вона починає скавуліти, сусіди теж це чують. Але до цього звикаєш: після півроку життя я вже не звертав уваги на цей шум, а ось люди, які лишаються тут ночувати, трохи шоковані, бо чують розмови сусідів і відвідувачів лавки в дворі до найінтимніших подробиць. Мене ж більше хвилює те, що сипляться стіни і що восени білизна сохне три дні, бо квартира наповнюється вологою.

Із сусідами я познайомився вже після того, як завів Хлою. До цього два роки не знав узагалі нікого. Перший поверх, швиденько собі виходиш-заходиш, з кимось вітаєшся при вході, але без запам’ятовування облич. Після того як з’являється собака, ти починаєш так чи інакше комунікувати з мешканцями – хтось боїться тварин і ти маєш заспокоїти людину, розповісти, що цей пес добрий і нікого не скривдить.

Дозвілля

Коли ти вигулюєш собаку, ходиш по своєму райончику, зустрічаєш інших собак з їхніми господарями, ви починаєте говорити. Так, власне, я і познайомився з сусідами і сьогодні знаю всіх людей у під’їзді та багатьох із сусідніх будинків.

Якщо чесно, я був здивований кількістю людей, які мають собак – їх справді дуже багато. Найпопулярніша порода – лабрадори, а на другому місці джек-рассел-тер’єри. Тільки в моєму будинку їх 4! Є люди, які не були ознайомлені з породою і, м’яко кажучи, офігіли від її активності – наскільки вона вимоглива у плані часу та уваги. Такий гіперактивний собака не буде просто сидіти вдома і чекати господаря, йому постійно треба щось робити.

Мені завжди було цікаво читати про собак, про різні породи. Ось так, щось гортаючи, я натрапив на статтю про веймаранерів. Мене затягнуло ще більше, почав вишукувати нову й нову інформацію про них. Потім я подумав, що було б прикольно побачити їх у реальному житті, тож домовився про зустріч із чоловіком, який мав веймаранера, а приїхав додому вже з собакою.

Хлоя теж вибаглива у плані уваги, але завжди спокійна в потягу, машині, людних місцях. Вона дуже доброзичлива і мирна, при цьому може виконувати й охоронну функцію. Щоправда, мене колись пограбували в цій квартирі… Але їй було лише кілька місяців. Прийшов я додому і здивувався, чого собака мене не зустрічає. Заходжу на кухню, а вона лежить під столом, не хоче вилазити. Проходжу далі в кімнату і бачу витиснуте вікно, всі речі розкидані. Чувак заліз сюди о 19-й, максимум 20-й вечора. Перерив абсолютно все, вкрав 15 гривень, двоє парфумів і бецку.

Після того випадку довелося поставити решітку. Щоб розвіяти ілюзії з приводу пластикових вікон: не так давно сусідка звернулася по допомогу, вона вийшла з квартири, захлопнула двері, а ключ лишився всередині. Я заліз на дах під’їзду й витиснув її вікно. Цей процес зайняв у мене 5 секунд, і я не жартую. Треба просто знати, де натискати. Дерев’яні вікна набагато міцніші, але там скло, яке легко розбирається.

Майбутнє

Наскільки комфортно жити у такому помешканні? Я поки лишаюся тут. Купівля квартири сьогодні не дуже доцільна, особливо коли не знаєш, що станеться з ринком нерухомості. У найближчих планах доробити ремонт. Я молодий, і мені тут абсолютно нормально, хоча, з іншого боку, я не уявляю, як можна залишитись у такій квартирі на 50 років, як деякі мої сусіди.

Узагалі я хочу переїхати в будинок за містом або в тихому районі. Щоб можна було з друзями посидіти у дворі, але щоб і прогулятися було де. Біля мого будинку є «пагорби», але й вони перевантажені, а іноді хочеться, щоб навколо було порожньо. Ось тому я в квартирі себе не бачу взагалі, а який будинок – то не має великого значення.