Якщо побачите на вулицях Києва таблички з портретами, текстом та QR-кодом, не проходьте повз, а скануйте. Такі таблички називаються стріткоди. Завдяки ним можна дізнатись більше про українських історичних постатей, на честь яких були перейменовані вулиці в межах декомунізації та дерусифікації.

Разом зі співзасновницею проєкту «Стріткод» Інною Крупник журналістка Ольга Коротенко прогулялася вулицями Києва, де вже розмістили стріткоди. Інна розповіла, чи розмовляв Іван Мазепа молодіжним сленгом, як насправді звали генерала Алмазова та з яким барбершопом пов’язаний Грушевський.

 Матеріал створений за підтримки «Місто змін» – акселератора з краудфандингу для громадських організацій та активістів від команди платформи «Моє Місто». Акселератор «Місто змін» реалізовується за сприяння Європейського фонду за демократію (EED) і за підтримки групи IT-компаній Netpeak Group.

Вулиця Т̶у̶р̶г̶е̶н̶є̶в̶с̶ь̶к̶а̶ Кониського

   

З Інною Крупник ми домовилися зустрітися біля бібліотеки імені Лесі Українки на вулиці Олександра Кониського в Києві. Перед зустріччю представниця ініціативи попереджала, що в Google Maps її досі може видавати як Тургенєвську. Вулицю перейменували трохи більш як пів року тому. А хто такий Кониський я, чесно кажучи, досі не знала. 

Біля входу в бібліотеку бачу біло-синю табличку – перший стріткод на нашому маршруті. Маю ще трохи часу до зустрічі, тож вирішую заповнити історичний пробіл у знаннях і сканую QR-код, що відправляє мене на сайт проєкту. 

Виявляється, Олександр Кониський – перекладач, письменник, педагог, адвокат, громадський діяч, а ще журналіст, який у 19 столітті відстоював окремішність української та російської культур. Як мінімум один стріткод сьогодні вже виконав свою місію.

Поки думаю, як це я раніше не була знайома з постаттю такого видатного колеги, приходить Інна й ми розпочинаємо нашу прогулянку вулицями, де є стріткоди.

Посилюючи історичну пам’ять

   

«Авторка ідеї проєкту «Стріткод» – Наталя Демідова. Навесні 2022-го, коли тривали бої за Київ, у пошуках відповідей Наталя передивлялася історичні відео. Натрапивши на біографію Дмитра Донцова, згадала про вулицю в рідному Дніпрі. Раніше вона не замислювалася, що це за постать. А цього разу подумала, як було би зручно, якби люди могли легко дізнаватися про це, просто крокуючи вулицями міст», – починає розмову Інна Крупник.

Наталю з Інною познайомила спільна знайома. Інна раніше була залучена в громадську діяльність в іншому проєкті й із радістю прийняла пропозицію Наталі розвивати історично-просвітницький проєкт. У вересні 2022 року жінки об’єдналися та створили громадську організацію «Історична Платформа», у межах якої започаткували проєкт «Стріткод». Діяльність проєкту зосереджена навколо постатей, на честь яких названі вулиці в Україні. З інформацією про них роблять іменні таблички з QR-кодами, які вбудовують у міський простір на фасадах будівель на однойменні вулиці. Коди на табличках ведуть на сайт із розлогою та цікавою інформацією про постаті. 

Основна мета «Стріткоду» – дати людям знання про минуле та посилювати історичну пам’ять.«Нам важливо не просто розповісти, ким були ці постаті, а й розвінчати міфи навколо них. Щоб у свідомості людей закріпилося, що Мазепа не був зрадником, а Бандера – колаборантом. У нас є багато імен, які гідні «витурити» пушкінів і решту привітів колоніального минулого з міських топонімів», – розповідає Крупник.

Інна переконана, що зараз ми як ніколи готові до того, щоб заповнювати історичні пробіли:«Українці проапгрейдили власне розуміння себе та своєї історії за останні роки, вони відкриті до вивчення історії та спростування історичних міфів, хочуть бачити цю історію близькою до себе, пережитою та бути дотичною до неї».

Грушевський – перший стріткод проєкту

   

Тим часом підходимо з Інною Крупиник до другої таблички за нашим маршрутом. І найпершої, яку вивісили в межах проєкту близько місяця тому. Це стріткод із Михайлом Грушевським, розміщений прямо біля барбершопу. 

«Цей стріткод – приклад нашої колаборації з бізнесом, – тішиться Крупник. – Ми запартнерились із власником барбершопу. Вони оплатили виготовлення таблички та погодились розмістити її біля свого закладу».

Партнерство підкріплено, крім іншого, й ідейно: у Грушевського була борода, тож він би точно був першим у черзі до барбера чи, як говорили за його часів, – цирульника. Тут Інна показує на невеличкий текст біля постаті – спічбабл, тобто репліка персонажа. Це такі собі гіпотетичні жартівливі вислови з вуст історичної постаті. Професор Грушевський зі стріткода запитує: «Гайз, де найближчий барбершоп?». 

«За допомогою спічбаблів, які є нашою версію мемної творчості, ми хочемо наблизити історичні постаті до нашого життя. Щодо цього думки розділяються: хтось у захваті від невеликих реплік, а хтось бажає бачити постаті з минулого в більш класичній інтерпретації», – зазначає Крупник.

Були й кумедні випадки зі спічбаблами. Одному історику, наприклад, не сподобалося сленгове слово «бро» для Івана Мазепи, відомого мецената й доброчинця, у такій подачі: «Донатиш на добро, бро?».

«Ми думали відставити специфічне «бро» та взяти натомість нейтральне «брате», адже Мазепа точно такого не казав. Але зрештою в цих імовірних жартах від імені постаті ми залишаємо простір для креативу. Тому спробуємо представити Мазепу з «бро». Спічбаблів може бути кілька, ще знайдеться місце і для «брате», – каже представниця проєкту.

Написати, намалювати, верифікувати

   

Поки крокуємо до стріткоду на вулиці Євгена Коновальця, телефонує Наталія Демідова. Інна передає слухавку, Наталія розповідає про етапи роботи: «Таблички – це лише частина проєкту. Спосіб, завдяки якому люди дізнаватимуться про історичних постатей через міський простір. Важливим складником є сайт, створення й наповнення якого зайняло майже рік. Зрештою ми хочемо, щоби про сайт знали й окремо від табличок і використовували його як платформу верифікованої історичної інформації». 

Одна з найголовніших і найскладніших частин роботи, за словами Інни, – це контент: зібрати інформацію, написати тексти, зробити ілюстрації, верифікувати. Для всіх постатей є короткий виклад і для частини вже готові довгі формати у вигляді сторітелінгу. 

«Ми не просто беремо інформацію з «Вікіпедії» або монографії, а робимо рерайт у нашому стилі з багатьох перевірених джерел, щоби інформація сприймалась легко, без перевантаження. Усе-таки ми просвітницький проєкт, а не науковий».

Інформацію щодо кожної постаті обов’язково верифікує історик, адже команді важливо, щоб не було місця для міфів.«Історики можуть відстежувати не тільки міфи, а й у тонкощах бачать певні нестикування. Наприклад, був нюанс зі словами «незалежність» і «суверенність». У часи Мазепи йшлося радше про суверенну державу, на чолі з Гетьманом, ніж про незалежну в сучасному правовому розумінні цього слова. Історик це відмітив і виправив у нашому тексті».

З приводу деяких постатей бувають моменти, коли навіть історики вступають у дискусію. Так сталося щодо генерала Алмазова, на честь якого названа вулиця біля станції метро «Печерська».

«Історик, який працював над верифікацією нашого тексту про Алмазова, вніс деякі уточнення, бо були різночитання з приводу: Олекса чи Олексій, Алмазів чи Алмазов. Він показав нам метрику про народження, де військовий – саме Олексій Алмазов, як це писалося в Російській імперії того часу, а не Олекса Алмазів – так він став називатися на честь діда Олекси вже в родині. І народжений генерал був у селі Володимирівка Херсонської губернії, а не в самому Херсоні, як часто подають. З приводу імені ми залишили обидва варіанти – офіційного Олексія й такого рідного Олексу», – розповідає Інна. 

Верифікація стосується не тільки текстів, а й ілюстрацій, зазначає Інна.«Усіх постатей малює ілюстратор за наявними фото. Є постаті, фотографії яких не збереглися чи їх й не було, тому тут важливо узгодити навіть візуальні елементи. Десь може бути шапка не так намальована або брошка – історики на це обов'язково вказують».

Понад рік уся команда працює на волонтерських засадах. У команді «Стріткоду» близько десяти постійних учасників: співзасновниці, копірайтери, дизайнери, ілюстратори. Історики долучаються на проєктну роботу за кожною окремою постаттю. У всіх спільна мета – популяризувати знання про вагомих історичних постатей України.

Інна зазначає, що «Стріткод» завжди радий бачити нові сили в команді – на разову допомогу чи на постійну співпрацю. Крім цього, раді й новим партнерствам, зокрема з бізнесом. Старт із барбершопом був вдалим, і зупинятися стріткодівці не збираються.

Постаті сучасності

   

Стріткоди розповідають про історичних постатей не тільки минулих століть, а і про героїв сучасності, на честь яких названо вулиці. Серед перших, про кого розповіли: Роман Ратушний, Олександр Махов, Юлія Здановська, Павло Лі. 

Крокуємо з Інною вулицею Ратушного в Солом’янському районі, яка ще нещодавно була Волгоградською. 24-річний Роман Ратушний загинув у російсько-українській війні 9 червня 2022 року. Після загибелі на його честь перейменували вулицю поблизу Протасового Яру, проти незаконної забудови якого боровся Роман. «Бунтар чи громадянин доброї волі?», – запитує стріткод.

«Історики для постатей сучасності – їхні родичі. Вони верифікують інформацію. Романа Ратушного верифікувала його мама, Світлана Поваляєва. Команда платформи пам’яті «Меморіал», яка розповідає про всіх загиблих у війні, готувала кілька текстів про сучасних Героїв, безпосередньо спілкуючись із рідними загиблих. Ми щиро вдячні платформі «Меморіал» за партнерство в текстах про наших сучасників», – зазначає Інна. 

Стріткоди в міському просторі

   

До кінця року на вулицях Києва з'являться 77 стріткодів і 27 постатей. На довгих вулицях про одну постать може бути розміщено 2–3 таблички. Деякі з них розташовані в центрі, але є й у спальних районах. Наприклад, вулиця Олександра Махова розташована на Борщагівці, а вулиця Івана Миколайчука – на лівому березі, у районі Березняки.

Проходимо вулицею Петра Болбочана – тут один зі стріткодів розміщено під адресним покажчиком, табличкою з назвою вулиці.«В ідеалі ми б хотіли всі таблички розміщувати біля адресних покажчиків. Але з цим часто проблема: вони або старі, або на етапі заміни. Дуже довго чекати, поки їх усі замінять на нові, тому ми розміщуємо таблички в різних місцях на вулиці, поки сильно не прив’язуючись до покажчиків, пояснює співзасновниця «Стріткоду» Інна Крупник.

Усі стріткоди розміщені за погодженням з профільними департаментами КМДА. Але щодо кожного будинку треба додатково узгоджувати розміщення з балансоутримувачем – керівною компанією або співвласником. Якщо будинок має охоронний статус і належить до культурної спадщини, розміщення таблички треба додатково узгодити з Департаментом культурної спадщини. 

«Зараз ми чекаємо дозволу на розміщення стріткодів на вулицях Хмельницького та Чикаленка (раніше – Пушкінська), адже там майже кожен будинок має охоронний статус», – зазначає Інна. 

Плани на майбутнє

   

Наступний стріткод – із Марією Примаченко. Поки ознайомлююсь із ним, запитую в Інни Крупник, як планують розвивати проєкт надалі. 

«Ми хочемо, щоб наші стріткоди стали елементом стритарту, як мурали, графіті або мініскульптури. Щоб таблички не сприймали як меморіальні, адже наразі в Україні є така тенденція. Мріємо, що люди почнуть масово сканувати QR-коди та вивчати історію», – ділиться прагненнями Інна Крупник. 

Серед конкретних планів – зробити для стріткодів доповнену реальність, покращити функціонал сайту, зробити англомовну версію, записати аудіоверсію та відео для кожної постаті. Ну і, звісно ж, розміщувати стріткоди на інших вулицях – застріткодити не тільки Київ, а й інші українські міста й містечка. 

«Ми вже маємо напрацювання з Луцьком і Вінницею. За наступний рік хочемо доєднати до проєкту щонайменше чотири міста. І співпрацювати з невеликими населеними пунктами».

Долучайтесь до створення історій про Незламних

   

«Команда «Стріткоду» шукає різні можливості залучити фінансову підтримку. Уже понад півтора року ми працюємо винятково на волонтерських засадах. Фахівці, консультанти залучаються pro bono [безплатно]. Це суттєво сповільнює проєкт», – зазначає співзасновниця ГО «Історична Платформа» Наталя Демідова. 

Щоби стати ближчими до втілення мрій, проєкт «Стріткод» узяв участь у навчанні від краудфандингової платформи «Моє місто» й саме зараз збирає 65 200 гривень.

«Цю суму ми збираємо на створення контенту про десятьох історичних постатей. Серед них: Микола Міхновський, Георгій Гонгадзе, Дмитро Коцюбайло, Людмила Старицька-Черняхівська й Олена Теліга. Контент піде в основу для роботи над стріткодами, додатково ми створимо презентацію про цих постатей для уроків незламності, яку надаватимемо школам безплатно», – зазначає Наталія. А згодом планують надрукувати та змонтувати стріткоди про ці постаті на відповідних вулицях.

 Долучитись до збору можна за посиланням

«На мій погляд, краудфандинг – це чудовий спосіб об'єднати людей навколо ідеї та зібрати кошти на точкові потреби», – ділиться Наталя Демідова.

Підходимо до завершального стріткоду нашої прогулянки – з Тарасом Шевченком. Його якраз сканує якась дівчина.

Шевченко своїм серйозним поглядом дивиться на нас із таблички. Спічбабл промовляє: «У своїй хаті – своя правда. Ну, ви в курсі». Після цієї прогулянки – точно в курсі. 

   

Авторка: Оля Коротенко