Редакція The Village Україна поспілкувалася з батьками, які розмовляють з дітьми про ситуацію в країні.

Ірина Лутак

психологиня

Ірина Лутак

психологиня

Діти живуть в одному інформаційному просторі з нами. Не говорити з ними про щось – не означає позбавити їх впливу від ситуації. Навпаки – це створення простору для фантазій і реакцій на них, які можуть зображатися на якості життя та здоров’ї, як психічному, так і фізичному.

Завжди з дітьми говоримо мовою їхнього віку. Тобто зрозумілими їм словами. У три роки дитина може знати, що таке «валізка», а от чому вона «тривожна» – не зрозуміє. Але це не означає, що дитині не слід пояснювати власні вчинки. Говоримо про все, але важливо робити це спокійно.

Усі діти відреагують, якщо вдома будуть обговорювати новини чи складатися плани. Ті, хто не говорять, зроблять це через емоції. Ті, хто говорять, запитаннями. Старші можуть висловлювати власні думки та брати активну участь в обговоренні. Говорити з дітьми потрібно, щоб підготувати їх до можливих змін.

Краще говорити після того, як у самих складеться чітке розуміння, що я контролюю в цій ситуації, а які речі не зовсім піддаються моєму контролю. В останньому випадку визначитися з тим, як я можу подбати про те, що не залежить від мене. Це нормально – ділитися з дітьми своїми почуттями, говорити про те, що вам страшно або тривожно.

Водночас важливо запитати про їхні почуття, пояснити, як будете діяти в тій чи тій ситуації. Які маєте плани, що робити дитині в тій чи тій ситуації. Але не для того, щоб діти заспокоїли вас, а щоби бути чесними, і щоб вони не відчули, що насправді ви не контролюєте власні почуття та що вашим словам не можна вірити.

Поради батькам:

  • підтримувати одне одного, поважати почуття всіх членів родини, говорити чесно та доступною мовою.
  • якщо батьки не можуть упоратися з власними почуттями, звернутися за консультацією до спеціаліста. Оскільки на дітей впливає не так інформаційний простір, як настрої та реакції дорослих
  • написати список речей, які піддаються вашому контролю, мислити критично, щоб зберігати спокій
  • спостерігати за поведінкою та настроєм дитини, якщо він різко змінюється чи стає незвичним, можливо, для неї недостатньо розмов і пояснень, простору для обговорення емоцій і почуттів

Ніна Дмитрієва

мати двох дітей, 4 роки й 11 років

Старша донька вже перебуває в тривожному інфопросторі в школі (усі діти там щодня обговорюють цю тему), тому здоровіше буде, якщо я буду давати їй адекватну «ненакручену» інформацію, і вона знатиме, що наша родина мінімально готова до песимістичних сценаріїв. А молодшому сину доводиться слухати за компанію.

Я вважаю, що це важливо для дітей. Тому що вони відчувають, що щось відбувається, і краще їм усе пояснити. А ще, якщо вони будуть відчувати, що ми робимо все, що від нас залежить, для їхньої безпеки.

Я розповіла про все спокійно, без драматизму: що ця війна триває давно, з 2014 року. І що вона не зупинялася, але зараз ситуація загострилася. І від нас, на жаль, не залежить мир у нашій країні. Але є дещо, що залежить тільки від нас, – готовність до критичного стану подій, завчасне продування декількох планів. Ми можемо тримати документи та гроші підготовленими. А ще – ліхтарик і воду.

Я раджу всім батькам говорити з дітьми – їм так спокійніше. У кожного є завдання – у критичний момент узяти до свого рюкзака пляшку води й улюблену річ. У кожного – своя мінівідповідальність.

Реакція доньки була очікуваною – збентеження, невпевненість у майбутньому, страх, сум, гнів – усе, як у дорослих.

Реакція сина – жити чудовим спокійним сьогоднішнім днем, як і раніше. І мати рюкзачок супергероя з іграшками та фруктовими снеками про всяк випадок.

Ілона Жовта

мама Аполонії, 4 роки

У нас виникла ситуація, коли донька захотіла подивитися мультфільм російського виробництва, і я сказала, що не можна. І пояснила, що ми не будемо дивитися російський контент, через те, що воюємо з Росією, бо вона напала нас.

У нас перед цією ситуацією були випадки, коли ми говорили про війну. Аполонія любить історії про лицарів, і ми читаємо книжку про них, вона знає про обладунки, про зброю, що часто воювали за територію.

Щодо війни на сході, ми більше з нею говорили, що там є поганий дядько-президент, який бажає зла. Аполонія попросила показати солдатів, і я це зробила. Ми не обговорювали смерть військових чи інші жахливі наслідки війни для українців. На мою думку, їй ще рано.

Дуже важливо, щоб Аполонія чула від нас адекватне пояснення про війну, а не інтерпретувала інформацію ззовні. Моя розповідь доньці була у форматі казки, протиставлення добра та зла.

Діти можуть почути про війну будь-де, особливо зараз, тому краще нехай батьки розкажуть.

Женя Мотрич

мама Богдана, 7 років

Моєму сину 7 років, про це не можна не говорити з ним. Про це всюди говорять, і наше завдання – донести правильну інформацію, щоб дитина не злякалася, не панікувала, не стресувала й мала правильну та зважену інформацію.

Мій син спокійно відреагував, бо це вже не перший рік. А в родині, де мама чи тато працюють з інформацією, це особливо швидко перестає бути чимось незрозумілим.

Спочатку дивувався, але не лякався. Багато ставив запитань, чому так. Тато йому розказав про політику, про диктаторів і нездорові амбіції деяких із них. Зараз у нас є класні книжки на ці теми, зрозумілою мовою, у них ідеться і про політику, і про конфлікти та війни.

Це не одна розмова, це багато розмов, які складають у голові дитини пазли для загальної картинки. Звісно, з огляду на вік, тут проситься аналогія з темою про секс.

Ольга Виноградова

мати Олександри, 5 років

Ми говорили з донькою про те, що Росія захопила частину сходу України та Крим, про те, що Росія почала війну проти нас вона знає вже давно. Десь з трьох-чотирьох років. Вона чує, що ми в сімейному та дружньому колі обговорюємо ці події, тому немає сенсу це приховувати від неї. У нас є родичі, друзі, знайомі, які змушені були покинути свої домівки через окупацію Росією українських земель. Так і розповідали їй, що прийшли чужі люди, вигнали з дому тих, хто там жив, відібрали все і тепер там встановлюють свої правила та порядки. Там люди живуть у постійній напрузі, їм забороняють розмовляти українською, вдягати українське вбрання, слухати українську музику та носити українські прапори. У неї сформувалося дуже чітке уявлення про те, що там, де прапори, там наші. Тому саме з такими прикладами їй і пояснювали. Пояснювали, що є військові, які нас захищають. Деякі з них добровольці.

Зараз ми їй розповідаємо, що ці чужі люди можуть піти далі та захопити більше українських земель. Звісно, ми сподіваємося, що цього не станеться, але було би непогано бути готовим. Ми обговорювали, що треба триматися разом, маємо знати, де всі наші документи та найнеобхідніші речі. Пояснювали, що варто насамперед зберігати спокій і що ми зробимо все необхідне, щоб усі лишились живі та здорові. Ми завжди про все відкрито говоримо з дитиною і намагаємося пояснювати як є, відповідати на її запитання правдиво. Тому розмови про ситуацію з Росією виходять достатньо дорослими та виваженими.

Я вважаю, що іншим батькам варто було би теж говорити про ситуацію, що склалася, і про війну, яка точиться вже восьмий рік. Принаймні замовчувати таке точно не треба. У дитячому садочку про це нічого не говорять. Знаю лише, що якось директорка садочку закликала доєднатися до акції та допомогти переселенцям речами та продуктами. Але дітям вони нічого такого не розказують. І ні до яких акцій на підтримку військових чи переселенців не долучають. Хоча вже могли би.

Донька реагує по-різному. Переживає за бабусю та дідуся (бабуся живе в Києві, але не з нами, а дідусь в іншому місті). Каже, що ми маємо зібратися разом і бути разом і захищати одне одного. Часом каже, що треба постріляти у відповідь на їхню стрілянину. І співчуває тим людям, яких вигнали з їхніх домівок, і тим, хто там лишився, і тепер вони не можуть слухати там українську музику та спілкуватися українською. Коли бачить людей у військовій формі, то каже, що це вони нас захищають.