Мова – гнучкий елемент комунікації, вона постійно змінюється. Особливо це помітно, коли змінюється контекст навколо. Десять років війни Росії проти України та два роки повномасштабного вторгнення доволі помітно змінили нас як суспільство. Ми все частіше потрапляємо в ситуації, яких раніше з нами не ставалося. 

Середовище для багатьох українців стає більш бар’єрним, і ці бар’єри – не завжди зовнішні, як-от брак пандусів чи ліфтів. З’являється багато внутрішніх бар’єрів, що їх може породжувати незнання. Наприклад, як звернутися до ветерана, чого не варто питати в учасника бойових дій і як реагувати на інвалідність.

Не претендуючи на вичерпність, ми відкриваємо дискусію про етику воєнного часу. Починаємо зі словника, який нам допомогли зібрати команди Veteran Hub, Gender Zed і ГО «Група активної реабілітації».

 

Спілкування з ветеранами

Veteran Hub у гайді для компаній, що хочуть бути дружніми до ветеранів Praktyka, пише про міф, що учасники бойових дій і ветерани спілкуються винятково про війну та мілітарною мовою. Однак це не так. За винятком досвіду служби, ветеран – звичайна людина. Служба – лише відрізок її життя. Як до участі в бойових діях ветерани мали ідентичність, історію й інтереси, так і поступово повертаючись до цивільного життя, вони розширюють своє коло спілкування, рідше носять військовий одяг, перестають представлятись за позивним. Тож у спілкуванні з ними доречно дотримуватися загальних етичних рекомендацій, що допомагають створити атмосферу рівності та довіри.

  • Під час розмови з ветеранами слід говорити просто й прямо. Обирати чіткі визначення, позбавлені емоційного забарвлення. До прикладу, замість «вічний подвиг» скажіть нейтральне: воєнний чи бойовий досвід.
  • Коли ви шукаєте якесь означення, пам’ятайте: передусім людина, потім – її досвід. Для цього використовується конструкція «людина з певною ознакою». Наприклад, людина з ампутованою кінцівкою чи людина, яку звільнили з полону.
  • Воєнний досвід є лише частиною ідентичності людини, тому замість «атовець» варто сказати ветеран або ветеранка АТО / ООС.
  • Людина, яка брала участь у бойових діях і завершила службу – це ветеран або ветеранка. Людина, яка проходить службу зараз – учасник бойових дій, що є також юридичним статусом. Учасником бойових дій ми називаємо людину, яка має воєнний досвід у будь-якій ролі. Неправильно буде називати всіх військовими, бійцями чи добровольцями, адже це окремі статуси людини.
  • Ми не даємо оцінки досвіду, який отримали ветерани. Тому всі події й обставини, що трапилися з людиною під час служби та участі в бойових діях – це бойовий досвід. Включно із щоденними обов’язками, ініціативами, рішеннями, участю в бойових зіткненнях. Не варто казати «пройшов крізь жахи війни» чи «воював».
  • Війна, а не «події на сході / півдні». Усе це – бойові дії проти окупантів, спрямовані на відновлення конституційного строю та територіальної цілісності України.
  • Воєнний досвід залишиться з ветеранами назавжди. Тобто життя з ідентичністю ветерана є нормою, його не потрібно «змінювати», «повертати до нормального життя» чи «реабілітувати». Про повернення до цивільного життя етично сказати – адаптація до цивільного життя.
  • Якщо ви хочете запитати ветеранів про їхній бойовий досвід, це можна питати прямо: «Скажіть, будь ласка, чи ви учасник бойових дій? Чи комфортно вам говорити про це зі мною?»
  • Якщо під час спілкування ви відчуваєте невпевненість, сором’язливість, хвилювання – це цілком нормальна реакція. І буде доречно поділитися вашими емоціями. Єдине – слід говорити саме про себе, свої емоції, а не перекладати відповідальність на співбесідника. Наприклад, ви можете сказати щось на кшталт: «Ви знаєте, я ще не проводив(-ла) співбесід із ветеранами, тож трохи хвилююсь. Але мені щиро хочеться, щоб наше спілкування було комфортним для нас обох, тож якщо я буду перепитувати або уточнювати щось, прошу поставитися до цього з розумінням. Якщо вам буде некомфортно про щось говорити, просто скажіть мені про це». У такому випадку ви зізнаєтеся у своїх емоціях, але зробите це етично, не порушуючи особистих меж співрозмовника чи співрозмовниці.

Чого не слід питати у ветерана

У спілкуванні з ветеранами важливо передусім дотримуватися базових етичних норм. Тож не запитуйте у ветеранів того, що не спитали б у будь-якої іншої людини, і не давайте оцінки військовому досвіду ветерана чи ветеранки.

  • Ти когось убивав? Скількох ти вбив?
  • Ти бачив загиблих або як хтось помирає?
  • Що було найгіршим на службі?
  • Радієш тому, що повернувся?
  • Коли все це закінчиться?
  • Коли обміняють наших полонених?
  • А ти привіз якусь зброю?
  • Як це – убивати?
  • Там страшно було?
  • Чи вистоїмо ми у війні?
  • Як місцеві ставились до вас?
  • По тобі стріляли?
  • Ти стріляв у когось?
  • Ти бачив відірвані частини тіла?

Недоречні фрази та висловлювання у спілкуванні з ветеранами

Уникайте оцінок воєнної ситуації в Україні чи досвіду ветерана або ветеранки; не перекладайте на них досвід інших ветеранів або ветеранок, яких ви знаєте; не намагайтеся вчити інших людей історії України. Тому не варто використовувати такі й подібні вислови:

  • Я теж збирався(-лась) піти служити, але…
  • Війна – це жахливо
  • Ви пройшли жахи війни
  • Скоріше б те все вже закінчилось
  • Я знаю одного ветерана, він після служби став диким
  • А я чув(-ла), що на фронті твориться…
  • Ми вас туди не посилали
  • Росіяни – наші брати

 

Спілкування з людьми з інвалідністю

Коли ми говоримо про людей з інвалідністю, звертаємося до основного правила безбар’єрної комунікації – «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина із синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід» чи «ампутант», ми знеособлюємо людину та зводимо її особистість до однієї ознаки.

Лідерка ГО «Група активної реабілітації» Уляна Пчолкіна каже, що поширеною помилкою залишається формулювання «людина з інклюзією» або «людина з ампутацією». Інклюзія – це процес включення незахищених верств населення в загальне життя суспільства. Ампутація – це процес відтинання кінцівки. Людина не може бути з процесом. Це як сказати «людина з операцією». Тому правильно буде сказати – людина з ампутованою кінцівкою. Але якщо людина народилася без кінцівки, і її ніхто не ампутував, тоді це людина без кінцівки. Терміна «людина з інклюзивністю» немає.

Часто про людей з інвалідністю говорять «люди з особливими потребами» або «люди з обмеженими можливостями». Але правда в тому, що кожен із нас є людиною з особливими потребами й обмеженими можливостями. У кожного вони свої, і це не є синонімом інвалідності.

Такі формулювання, що ніби маскують першочерговий зміст сказаного, називаються евфемізмами. Згідно з «Довідником безбарʼєрності», евфемізми вживають, коли не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень і метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» – це евфемізми, тоді як «люди з розладом аутистичного спектра» чи «діти із синдромом Дауна» – це коректна термінологія.

Інвалідність часто є станом, а не хворобою. Тому зайве емоційне забарвлення, як-от «людина, яка страждає від інвалідності», не буде правильним. Краще вжити «має певний діагноз» чи «живе з певним діагнозом». Замість «жертва» варто вживати «постраждалий» і «постраждала». «Прикутий до візка» замінити на «пересувається в кріслі колісному». Людина за будь-яких порушень не страждає, не бореться, а живе.

Часто люди плутають терміни «вади» й «порушення», але «вади» – негативно забарвлене слово, яке означає, що з людиною щось не так. А порушення – це не недолік, а факт, повністю нейтральне слово. Тому правильно буде сказати «людина з порушенням слуху» чи «ветеран із порушенням опорно-рухового апарату». 

Немає такого слова, як «візочник». «Людина, яка користуються кріслом колісним» або «людина, яка пересувається за допомогою крісла колісного» – етичне формулювання. Також у «Довіднику безбар’єрності» вказано, що людина на кріслі колісному «іде», а не «їде». Очільниця ГО «Група активної реабілітації» Уляна Пчолкіна пропонує користуватися більш нейтральним словом «пересувається». Тобто, коли ми запрошуємо людину пройти з нами, ми можемо сказати «Давай перемістимося туди» або «Давай прогуляємося».

«Крісло колісне», а не «візок» чи «інвалідна коляска». Оскільки візок – це щось, що везуть, як у випадку з дитячим візком, а людина може пересуватися самостійно. До того ж крісло колісне використовують не лише люди з інвалідністю. На ньому може пересуватися й людина з тимчасовими порушеннями здоров’я. 

Якщо ми не знаємо, людина повністю незряча чи має порушення зору, і контекст не вимагає від нас деталізації, краще вживати узагальнений термін «людина з порушенням зору». Якщо ми, наприклад, розповідаємо про тактильну навігацію, ми можемо сказати, що це навігація для «незрячих людей і людей із порушеннями зору» або для «людей із повною або частковою втратою зору». І за аналогією з людиною, яка може «йти» в кріслі колісному, незряча людина «дивиться» контрастне маркування, книжку написану шрифтом Брайля або кіно за допомогою допоміжних пристроїв. 

Термін «неповносправність», що використовують у судових рішеннях, також є некоректним, адже він є калькою з польської мови й не визнаний юридично в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатися, народжувати та виховувати дітей. 

 

Спілкування з ЛГБТІК+ спільнотою 

Команда української ЛГБТІК+ організації Gender Zed опублікувала відео, у якому пояснила, чому обзивати росіян словами, що можуть ображати певні групи людей – погана ідея.

«Ми розуміємо, що дуже часто хочеться обізвати росіян, але давайте це робити правильно, не ображаючи певні групи людей, тобто без слюрів», – коментують The Village Україна в організації. «Пі**ар» – найрозповсюдженіший синонім до росіян у сучасному українському лексиконі. Але який сенс не вкладали б у це слово зараз, першочергова асоціація буде не з росіянином, адже гомофоби досі так називають геїв. 

«Зараз усіх в**бу, хай ця ля**ва смо*че!» – це також слюр, оскільки в нашій свідомості ввійти в когось нібито може лише чоловік. А зайнятися оральним сексом – нібито тільки жінки або геї. Виходить, що сексуальні практики досі сприймаються як приниження. Також є приклад від одного ЛГБТ+ військового, якому побратими дали кличку «Вібратор», тим самим принижуючи бійця», – коментують Gender Zed. 

Також в організації додають, що наявність великої кількості відкритих ЛГБТ+ людей на фронті дає великий простір для фейків із боку Росії, і радять не підігравати в цьому ворогу.

Щоб уникнути слюрів у своєму мовленні, слід бути уважнішими та звертати увагу на те, що ви говорите. Деякі слова існують тисячі років, але це не виправдовує їхнього вживання. Слюр – це не про те, щоб обмежити свободу слова. А про повагу до людей, які нас оточують.