26 жовтня в Миколаївському академічному художньому драматичному театрі відбулося публічне обговорення історії міста від The Village Україна в межах проєкту «Вулиця Історії України».

Ведучі офлайн-події письменник і блогер Роман Чихарівський («Пан Роман») і кандидатка історичних наук й експертка Українського центру безпеки та співпраці Аліна Понипаляк обговорили революційну атмосферу в Миколаєві в 1917–1918-х років і як місто стало передвісником українського державотворчого процесу.

 

 

 

Це скорочена текстова версія годинної лекції.
Повну розмову слухайте на YouTube-каналі The Village Україна

 

 

Миколаївська ідентичність

   

Ромко Чихарівський: Почнемо з того, як радянська пропаганда понищила історію. Зі школи я взагалі нічого про Миколаїв не пам'ятаю, але радянська пропаганда пропонує нам таку версію, що і Миколаїв, і Херсон, і Одесу одним махом взяла та заснувала імператриця [Катерина ІІ]. 

Аліна Понипаляк: Миколаїв відігравав важливу роль для торгівлі ще з часів Київської Русі. Із самим містом дуже тісно пов'язана історія козацтва, тому що тут була розташована одна з найпотужніших січей – Чорноморська. Для мене це типово козацькі краї. 

Фортеця Очаків стала своєрідною точкою біфуркації, яка змінила весь-весь хід історії. 19 грудня 1789 року в турків відбивають цю фортецю, вона переходить під вплив Російської імперії, але якщо ми візьмемо ті «руки», які її відбивали, і переглянемо прізвища тих людей, які брали участь у штурмі, то це суто українські, козацькі прізвища. Ніякого, так би мовити, завезеного десанту з Російської імперії не було, це було безпосередньо місцеве населення, яке брало участь у цій боротьбі. Тому ми визнаємо літочислення міста Миколаєва саме з моменту визволення Очакова. 

Ромко: Мені цікаво поговорити про ідентичність Миколаєва як портового міста.

Аліна: Як на мене, у радянський час штучно намагалися прищепити те, що в Миколаєві живе дуже велика кількість людей, що це таке місто-порт, у якому різні національності – греки, болгари, караїмці, українці, що це ось така збірна солянка. 

Але якщо ми звернемося до джерел, зокрема перепису населення, яке відбувається наприкінці 19 століття в Російській імперії, то більшість населення Миколаївщини ідентифікували себе саме як українці. Уже потім роздмухування цього штучного «вінегрету» робилося для того, щоб українська ідентичність була стерта, видозмінена і якось замаркована. 

Початок 20 століття – це час, коли Україна й українці починають формувати власну державність. У 19 столітті ми формуємося як нація, такі процеси відбуваються по всій території Європи. Так, німці починають усвідомлювати, що вони є німцями, французи – французами, а ми, українці, починаємо усвідомлювати, що є українцями. Беззаперечно, на це дуже вплинула творчість Тараса Шевченка, Івана Котляревського, назагал формується національна ідентичність. Але проблема була наша в тому, що ми перебуваємо між двома імперіями. 

Україна була розташована між Австро-Угорською й Російською імперіями. Якраз Миколаїв перебував у складі Російської імперії, але попри це проєкти та процеси націєтворення тут відбуваються. Саме в місті Миколаєві вперше публікується та твориться фундаментальна праця Миколи Аркаса – «Історія України-Русі». 

 

 

Микола Аркас, Миколаїв і «Просвіта»

   

Ромко Чихарівський: Перед поїздкою я дізнався дуже цікавий і промовистий факт про Миколу Аркаса. Виявляється, на його похорон в Миколаєві прийшло 10 тисяч людей. Це якийсь шалений масштаб.

Аліна Понипаляк: Це колосальна просто постать для Миколаєва і всієї України. Микола Аркас був одним із тих, хто опікувався українським питанням, у 1907 році під його опікою створюють товариство «Просвіта».

«Просвіта» – це такий куточок українства в Україні. Перші українські бібліотеки, збори української мови, український театр, розповсюдження передової української літератури. «Просвіта», зокрема, займалася перекладами світових філософів українською мовою. 

Микола Аркас, який був, до речі, етнічним греком, також визначав себе українцем. Теж дуже важливий момент. Тому що це те, що дуже вирізняє саме формування модерної української нації. Того поняття націоналізму для українців. Французи люблять казати, що в будь-яких справах завжди шукайте жінку. Так, в історії Аркаса не обійшлося без впливу його дружини – Софії Богданович, яка також була однією з фундаторок «Просвіти» в Миколаєві. Ба більше, у тому приміщенні, у якому ми зараз із вами перебуваємо, драмтеатрі на вулиці Адміральській, Богданович створила й заснувала український театр, де вперше тут виступали й корифеї українського театру, і всім відомий Кропивницький. 

 

 

Ромко: Розкажи трохи про неї.

Аліна: Богданович походила з давнього козацького старшинського роду, це була класична українська шляхта, що дуже важливо, з території українського Півдня, себто вони були тутешні. 

І коли Микола Аркас одружився із Софією Богданович, він прекрасно усвідомлював, ким є ця жінка, з якого роду вона походить. Але Аркас теж не був простим хлопцем. Тут він очолював адміралтейство – це влада фактично всього півдня України. Під його крилом також була й територія Херсонщини, адже він був мировим суддею в Херсоні. Це людина, яка опікувалася фактично всім – українським театром, українською громадою. Він написав першу працю, яка була присвячена історії України. Також він був композитором.

19 століття – це тотальна заборона всього українського в Російській імперії – Валуєвський циркуляр, Емський указ, фактично, коли тобі на твоїй землі перекривають повітря. Ти не маєш права друкувати українську літературу, видавати українські книжки, робити українські театри. Але ці люди, Софія Богданович і Микола Аркас, наперекір владі роблять цю справу. А через те, що за всім угледіти неможливо було, їм це вдається. І зрозуміло, що туди, в Санкт-Петербург, вони видавали зовсім інші звіти про ситуацію на території півдня України. 

Ромко: По суті ця вся діяльність дуже контроверсійна, при тому є таке відчуття, наче вони почували себе дуже впевненими. Чому? 

Аліна: Тому що вони були фактично господарями цієї території. За ними була дуже велика підтримка місцевого населення, адже вони робили дуже багато добрих справ для Миколаєва, Миколаївщини. Люди це дуже цінували. Коли ти маєш підтримку місцевого населення, ти завжди себе відчуваєш впевнено. 

 

Ромко: То, виходить, вони ніби таким були амортизаторами цього російського впливу тут. 

Аліна: Вони були тими, хто викорінював цей російський вплив. «Просвіта» в подіях 1917-1918 років відіграла найважливішу роль у тому, що Миколаїв фактично став форпостом українства, який зміг урятувати всю Україну та Крим. 

Я люблю згадувати фразу Павла Скоропадського про те, що Україна не може жити, не володіючи Кримом, адже це буде якийсь тулуб без ніг. І от, власне, Миколаїв став тим тулубом, основою для того, що потім Болбочан [Петро Болбочан – український військовий діяч, полковник Армії УНР, – ред.] у 1918-му році вдало зробив похід на Крим і фактично визволив півострів від білих і більшовиків. І без Миколаївського тилу це було б неможливо. 

«Просвіта» в 1917-го році була першою з організацій у Миколаєві, яка визнала Центральну Раду в Києві як вищий орган державної влади в Україні. Це була постанова, надрукована у всіх Миколаївських тогочасних газетах: «Своїм тимчасовим урядом в Україні вважаємо тільки Українську Центральну Раду, її виконавчому органу, генеральному секретаріату. Цілком доручаємо керування нашим краєм, не зважаючи ні на які наслідки переговорів із Центральним правительством». Тут ці хлопці й дівчата, здавалось би, у цілком імперському за стереотипами місті, виступають проти тимчасового уряду в Петрограді й тільки своїм розпорядженням говорять про те, що вони підпорядковуються тільки українській Центральній Раді на чолі з Михайлом Грушевським. 

 

Миколаїв на осколках імперій

   

Аліна Пониполяк: Імперії руйнуються. У Києві проголошують Українську Народну Республіку. Видають перші універсали – три було підписано в 1917 році й четвертий – у 1918 році. Якраз четвертий універсал безпосередньо проголошував незалежність, а перші три говорили про автономію в складі Російської імперії. Вони ще вірили в те, що можна буде якось повернутися й бути автономією в складі цього величезного монстра. 

Ромко Чихарівський: Як це все по часу відбувалося? Наскільки я розумію, це все дуже швидко летить?

Аліна: Так, дуже швидко. Але мусимо визнати те, що не тільки «Просвіта» визнає Центральну Раду в місті Миколаєві, також із 6 до 8 квітня миколаївці зібрали віче. З кожного містечка області були обрані делегати в саме місто, де вони підтримали українську державність. З Києва фактично була передана директива про те, що утворили Українську Народну Республіку. Такі процеси були характерні не тільки для Миколаєва, вони відбувалися по всій території України. 

Ромко: У цьому небезпечному часі подібні події ніби сіють хаос одразу.

Аліна: Якраз задля того, щоб не посіяти той хаос, і створюють місцеву владу з урядом, який був підтриманий українським населенням.

На віче, яке відбулося в будинку Шефера, що на вулиці Маломорській, були делегати, які протягом трьох днів збиралися й видали ту саму директиву про основи автономії України. Це колосальна справа, адже подібного раніше взагалі не було. Навіть у Києві менш радикально намагалися висловлюватися щодо цього, адже перші три універсали говорили про автономію України в складі Російської імперії. На Миколаївському віче ж усі делегати місцевих громад запровадили ці основи автономії України. Потім із цих делегатів збирали Миколаївську Раду. 

Прийшло розуміння, що ось уже імперія зруйнована, треба швидше щось робити. Бо ось є цей проміжок часу, яким варто скористатися. Це прекрасно розуміли миколаївці та прогресивне українство, яке жило в місті. 

Так, далі з цього віче формується Миколаївська Рада, вони видають ці пункти до Української Центральної Ради. Цих пунктів було близько десяти, але мене дуже вразив другий пункт, у якому лунав заклик до українських солдатів, матросів, офіцерств, робітників, а також усієї демократії Миколаєва підтримати Верховний краєвий орган Української Демократичної Республіки – Центральну Раду. 

Це звернення (яке датується 7 листопада) підтримують усі депутати в Миколаївській Раді, і ми бачимо, що в цей момент Миколаїв фактично став таким українським містом-фортецею для української державності.

 

 

 

ЦЕ СКОРОЧЕНА ТЕКСТОВА ВЕРСІЯ ГОДИННОЇ ЛЕКЦІЇ. 
ПОВНУ РОЗМОВУ СЛУХАЙТЕ НА YOUTUBE-КАНАЛІ THE VILLAGE УКРАЇНА

 

 

 

   

 

Історичний подкаст «Вулиця Історії України» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».