«Вулиця Історії України» – другий сезон історичного подкасту The Village Україна, у якому ми говоримо про території й мапи. Про те, яке значення мали окремі міста та регіони для соборності нашої країни. 3-й епізод присвячений історії столиці України – Києву. 

 

 

 

 

У жовтні 2018 року Міністерство закордонних справ України розпочало онлайн-кампанію #CorrectUA, у межах якої звернулося до іноземних ЗМІ й аеропортів із метою коригування правопису міста Київ латинкою (#KyivNotKiev). Традиція вживати Kiev [Кієв] в англомовних засобах інформації пішла від часу перебування України в складі СРСР, коли закріпилася транслітерація української столиці у спосіб, який відповідав російській вимові. 

Онлайн-кампанія з дерусифікації #KyivNotKiev триває досі. Дедалі більше іноземців, та й самі українці, вживають українську транслітерацію Kyiv, щоби ні в кого не було сумнівів, що Київ – це українська столиця.

 

 

«Дві столиці»

24 червня 1934 на схилах Дніпра проводили народні гуляння. З гучномовців лунали слова російською: «Перевод столицы Украины в Киев – есть выражение нашей растущей мощи».

До того дня столицею Радянської України був Харків. Так сталося через боротьбу між різними політичними силами в період революцій і Громадянської війни. У 1917 році більшовиків найбільше підтримували в Харкові, а в Києві на той час розвивався націоналістичний рух. У тому ж році створили Центральну Раду, яка проголосила створення Української Народної Республіки з центром у Києві. За рік Київ став столицею Української держави Павла Скоропадського. 

У грудні 1919 Червона армія захопила Харків, і влада одразу ж вирушила туди, надавши Харкову столичного статусу. До січня 1934-го питання про перенесення столиці до Києва радянська влада не розглядала, оскільки Ленін вважав це «нісенітницею».

Його наступник Йосиф Сталін думав інакше. Партійний пропагандист та один з організаторів Голодомору та репресій проти українців Павло Постишев 18 січня 1934-го на пленумі ЦК КП(б)У виголосив бачення Сталіна, що «Правобережжя – це серцевина України» й перенесення туди столиці «сприятиме подальшому розвитку національно-культурного будівництва і більшовицькій українізації». Рішення про перенесення прийняли одностайно й почали підготовку для перевезення 66 урядових установ і 7000 службовців. 

Які були у Сталіна мотиви для перенесення столиці до Києва – невідомо. Але після Голодомору й справи Спілки визволення України, коли представників української інтелігенції звинуватили в бажанні повалити радянську владу й відновити УНР, Сталін більше не боявся втратити владу в Україні. І, можливо, пересунувши столицю західніше, майже під кордон, готувався до 1939-го. 

Так чи так, у січні 1935-го Київ офіційно отримав статус столиці Української Соціалістичної Радянської Республіки. Через це місто втратило Трьохсвятительську церкву 1183-го року – сьогодні там розташоване Міністерство закордонних справ. Для побудови Урядового центру знесли Михайлівський золотоверхий монастир. І навіть мали знести Софійський собор. У киян вилучили 2500 кімнат, ще 500 кімнат знайшли в дачно-санаторній зоні під Києвом. 

 

«Мать городов руських», а не «русскіх»

У 2014 президент РФ Володимир Путін заявив: «Ми бажаємо, щоб на землю України прийшли мир і згода. Проте лише громадяни України можуть встановити порядок у своєму домі. Сама Україна повинна бути зацікавлена в тому, щоб права росіян, які проживають там, були захищені. Ми не просто близькі сусіди, ми один народ. Київ – мати міст російських. Ми однаково не можемо існувати одне без одного».

Вислів «Киев – мать городов русских» не новий для обґрунтування загарбання України Росією. У серпні 1919-го, під час переговорів з українським генералом Антіном Кравсом, російський генерал-лейтенант Ніколай Брєдов заявив: «Киев – мать русских городов, никогда не был украинским и не будет». Цю ідею підтримував російський письменник Михайло Булгаков. Один із його героїв звертався до російських офіцерів-дружинників, які мали захищати столицю від військ Симона Петлюри такими словами: «Виправдайте довір’я матері російських міст, що гине», а генерал Картузов у «Білій гвардії» Булгакова формував у Києві дружини для оборони «матері російських міст». 

У «Повісті временних літ» є сюжет, як князь Олег, захопивши у 882-му Київ, сказав: «Хай буде се мати городам руським». Утім, вислів «мати городам» не мав ідеологічного навантаження. Особливого політичного значення Києву надали пізніше, коли перекрутили переклад «мати градомь» із грецького слова, яке насправді означає «столиця провінції, єпархії». Надаючи іншого значення, росіяни чомусь забули про працю свого мовознавця Федота Філіна, який у «Словари русского языка» тлумачить «мати градомь» як «головне місто, столиця». З «мати градомъ» робили доказ, що Київ – найдавніше місто Русі, а всі інші міста виникли, мовляв, після Києва або були від нього залежними. 

До російських спекуляцій вислів «мати градомъ русьскимъ» означав сучасною українською мовою «руська столиця». Жодних ідеологічних акцентів не було. Як і нема їх у літописному оригіналі.

 

Золотоверхий Київ

Український письменник і літературознавець Ростислав Семків писав: «Віддавна люди мислили Київ як християнський центр. Тут є довга історія подвижництва. Цікаво, що релігія в Києві не перебуває в конфлікті з іншими речами – освітою чи світським життям. Так, найбільша бібліотека та друкарня були в Лаврі. Сьогодні ми бачимо, що інші релігійні спільноти Києва дуже логічно вписуються в Київ – греко-католики, єврейська громада, яка віддавна присутня в Києві».

Хрещення Русі почалося з Києва 988-го року. Тоді Великий князь Київський Володимир Святославович прийняв християнство та ввів нову релігію. Мешканців столиці масово охрестили в місці впадання річки Почайни у Дніпро. Після Києва православ’я прийняли жителі інших міст Русі. 

За кілька століть, у грудні 1648-го, до Києва наблизився Богдан Хмельницький разом із двома сотнями старшин і козаків. Біля Золотих воріт його зустріли мешканці міста, а також патріарх Паїсій і митрополит Косів. Патріарх провів обряд посвяти Хмельницького на гетьманство й надав йому право титулуватися «князем Русі». У 1652-му Хмельницький видав Універсал про захист Києва від військових переходів і постоїв, чим затвердив статус Києва як столиці Русі-України. А за два роки в листі до московського царя Олексія Михайловича гетьман назвав Київ «богохранимим містом».

Поштовхом для найменування Києва «богохранимим градом» стало грандіозне будівництво міста Ярославом Мудрим у 30-х роках 11 століття. У «Повісті временних літ» у 1037 році згадували про це так: «Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці. Сей же премудрий великийкнязь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини».

З того часу Софійська площа стала центром духовного, політичного і громадського життя України. Саме на ній у козацьку добу відбувалися всі зустрічі та переговори, проводили панахиду за гетьманом Іваном Мазепою, проголошували Четвертий Універсал, а через рік «Акт Злуки», також тут посвячували в гетьмани Павла Скоропадського. І саме на Софійській площі влітку 2023 року відкрили вуличну виставку «Воїни Світла». На честь тих, хто загинув за Україну, захищаючи її право на незалежність. 

 

 

«Святий Київ наш великий»

16 липня 1852-го Тарас Шевченко в листі до друга Андрія Лизогуба писав: «Одне, що б я просив від Бога як найбільшого блага, це хоча б перед смертю подивитися разочок на вас, моїх добрих друзів, на Дніпро, на Київ, на Україну».

Видатний український поет прожив усього 47 років. Майже два з них йому пощастило прожити в Києві. Цього було достатньо, щоб полюбити місто та зрозуміти його значення. Персонажі його творів ідуть чи їдуть на прощу до київських святинь: сліпа мати з поеми «Слепая» чи Ганна з «Наймички». А в поемі «Чернець» Шевченко змалював свою мрію про вільний Київ без васалів:

У Києві на Подолі

Братерськая наша воля

Без холопа і без пана,

Сама собі у жупані

Розвернулася весела,

Аксамитом шляхи стеле,

А єдвабном застилає

І нікому не звертає.

Востаннє Шевченко приїхав до Києва в 1859 році. Оселився на Пріорці. Любив гуляти на схилах Дніпра та відвідувати Володимирську гірку. Хотів одружитися та придбати землю над Дніпром. Але не судилося. Його втретє заарештували та зобов'язали повернутися до Петербурга. 

Після смерті тіло Шевченка привезли до Києва для прощання. Панахида відбулася в церкві біля Поштової площі. Поховали поета в Каневі, як заповідав. Але образ Києва як Божого града назавжди залишився в його поемі «Варнак»:

Святий Київ наш великий.

Святим дивом сяють

Храми Божі, ніби з самим

Богом розмовляють.

Дивлюся я, а сам млію.

Тихо задзвонили

У Києві, мов на небі…

О Боже мій милий!

 

«Любити й захищати»

Пісня «Як тебе не любити, Києве мій», яку знають кияни, уперше пролунала на урядовому концерті 27 травня 1962-го, коли Києву вручали Орден Леніна. Текст до пісні написав Заслужений діяч мистецтва України та Почесний громадянин міста Києва Дмитро Луценко. Його дружина Тамара згадувала, що чоловік ніяк не міг підібрати рядок після слів «Де колишуться віти закоханих мрій». Та під час прогулянки з композитором пісні почули фразу від хлопця, який залицявся до дівчини: «Ну як тебе не любити?». Так пісня отримала завершення, а кияни перетворили її на неофіційний гімн столиці. 

У 2014-му пісня стала офіційним гімном, а в травні 2015-го близько 3 тисяч киян разом виконали цю пісню на Софійській площі. 

Любов до столиці кияни продемонстрували не тільки в єдності виконання гімну. Київські студенти ще в жовтні 1990-го під час Революції на граніті визначили подальшу долю України в центрі столиці. Потім, у 2000–2001 роках, на Майдані кияни вийшли на акцію «Україна без Кучми». У 2004-му на майдані Незалежності кияни разом з українцями з інших міст виступали за демократичні вибори. А через десять років після Помаранчевої революції на тому ж місці захищали свій цивілізаційний вибір. Євромайдан став наймасштабнішою акцією протесту за новітню історію України.

З того часу столичний Майдан став реальним і символічним місцем змін в Україні, символом патріотичності та жертовності. З центру країни розпочався процес політичних, соціальних, національних і культурних перетворень у державі. Майдан Незалежності став не лише місцем спротиву, але унікальним способом українців відстоювати свої особисті та громадянські права у відповідь на свавілля влади. 

«Киев за три дня» не стався й не станеться, бо на вулицях столиці живе пам’ять про слова, які лунали на Софійській площі 22 січня 1919-го: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили й за які умирали кращі сини України».

 

 

 

 

 

 

   

 

Історичний подкаст «Вулиця Історії України» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».