У новому форматі подкасту «Простими словами» маркетинг-директор «Планети кіно» Толік Козловський розповів про вирішення труднощів у житті за допомогою церемонії аяваска.

АяВаска –

трав’яний відвар, який має галюциногенну дію. Його виготовляють шамани індіанських племен задля отримання практичних знань про світ навколо та використовують як один з інструментів пізнання себе.

Повну розмову з толіком слухайте в подкасті «Простими словами» на будь-якій із платформ

Навіщо це потрібно

Бекграунд для того, щоб потрапити на церемонію аяваска в більшості людей схожий – це бажання покращити своє життя. Я почав думати, що хочу змінити життя на краще п’ять років тому, у 27 років. Мені хотілося перервати коло однакових рішень, які призводять до однакового незадовільного результату. У мене було четверо довгих стосунків із жінками, кожні з яких закінчувалися одним і тим самим.

Було постійне відчуття, що я не знаю себе, що мені щось заважає жити, попри те, що наше життя неймовірно класне. І саме тоді я почав вивчати психологію, за рік після цього прийшов у терапію (на той момент я не знав, навіщо туди йшов). Коли терапевтка спитала, чому я тут, я сказав, що не знаю – відчуваю, що треба, але виділити якісь окремі проблеми не можу.

Лише після року терапії я почав розуміти, що саме мені заважає, і що я хочу поправити. До того все було поверхнево, бо я не вмів відкриватися, не вмів дивитися всередину себе. Мій мозок дуже круто вмів лімітувати місця болю: «Ось твоя коробка, чуваче, ти можеш пройти на п’ять сантиметрів туди, і на п’ять сантиметрів у інший бік, усе, що за межами цієї коробки – це дуже боляче, туди навіть не дивись».

Як це сталося вперше

У Миколаєві [рідне місто Толіка – ред.] я мав друга, набагато дорослішого за мене. Ми не спілкувалися близько, однак я протягом останніх десяти років стежив за його трансформацією. Він був у поганій формі, вживав алкоголь, кокаїн, вів дуже дивний, як на мене, спосіб життя. Аж потім дивлюся, а він підкорив дуже високу гору, зайнявся альпінізмом. Потім іще, і ще. Він поступово перетворився на взірець, на людину, за якою слідкуєш і думаєш: «Хочу твоє життя».

Мені було дуже цікаво, що це за трансформація, і як так відбулося. Я поїхав із Миколаєва, забув про цю людину, аж ось 2021 року наші спільні з тим хлопцем друзі додали мене в чат «Перу, вересень». Я спитав, що там відбуватиметься, а вони розповіли, що планують летіти на церемонію аяваска.

До церемоній я навмисно нічого глибинно не вивчав, тому що я не хотів отримувати чужий досвід, перш ніж отримаю свій. А мої друзі навпаки: вивчали все, дивилися кожне відео, кожну книжку, кожне дослідження. Нас мало їхати шестеро. Але в людей, які організовували цей івент, моїх друзів, сталися в житті такі події, що вони не змогли поїхати. А я зміг. Із шести людей, які готувалися пів року, поїхав я і мій знайомий.

Я дуже пишаюся однією зі своїх рис характеру, бо коли до мене прилітає якась можливість, я обов’язково нею скористаюся. Так я вперше потрапив на церемонію. Це було в Перу, у самому серці цих церемоній, у племені Шипібо.

Це був найчесніший, найсправжніший і найстрашніший досвід, який зі мною колись траплявся.

Як це працює

Варто пам'ятати, що це психотропний і наркотичний засіб, який стоїть в одному ряду з псилоцибіном.

Для мене аяваска – це просто один зі способів розібратися зі своїм гівном.

Їх є дуже багато: терапія, медитації. Наприклад, моя мама ніколи не вживала нічого наркотичного, однак вона за останні два роки досягла такої майстерності медитацій, що в кожній сесії підіймає якісь свої дитячі страхи, плаче, проживає якісь моменти й тим самим покращує своє життя. Тобто це один з інструментів, просто дуже швидкий і дуже болючий. І, звісно, він – не для всіх. Кожен має свій шлях і свої способи розібратися з життям.

Якщо дуже спрощувати, то на церемонії ти бачиш загальну картину. Ти стаєш свідком дуже реалістичних подій. Уся робота над собою починається після того, як ти виходиш із церемонії – коли ти починаєш далі жити життя. На церемоніях ти просто спостерігаєш, щось проживаєш. Але якщо ти повертаєшся з церемоній у своє звичайне життя та продовжуєш жити, як раніше, нічого не змінюючи, то нічого й не зміниться. Ти маєш зробити висновки та не робити того, що тебе не задовольняє.

Це не якась магічна пігулка, не чарівна церемонія, яка зробить із тебе нещасного, тривожного та депресивного, крутого тебе. Ти не вийдеш звідти просвітленою людиною, захищеною від усього негативного.

Якщо описувати загальне відчуття, ти стикаєшся з найстрашнішими речами, про які ти навіть не знаєш.

Зі страхами всередині себе, на кшталт того, як тебе лякав батько, чи як ти нечесно поводився з близькими. Тебе ніби на декілька моментів закидують у їхню свідомість, і ти відчуваєш цей біль, який приносив людям.

Якщо вигадати якусь метафору, яка показала б, що з тобою відбувається, то це ніби тебе беруть за голову та починають нещадно терти по дуже жорсткому гравію. І ти не можеш із цього стану ніяк вийти. Десь на трьох із десяти церемоній, які я проходив, мені здавалося, що якби переді мною поклали заряджений пістолет з однією кулею, я б залюбки виніс собі мозок, щоби просто це зупинити.

Я думав, що я людина з дуже сильною волею та що я переживав різні досвіди, але тут тебе закидують у страх, про який ти навіть не знаєш, який твій мозок витісняє.

Це речі, до яких ти зможеш прийти на терапії за кілька років, якщо прагнутимеш розвиватися. Але там, через те, що ти під дією цієї речовини, і перебуваєш на справжній церемонії зі справжніми шаманами, це не може на тебе не впливати. Ти в джунглях, перед тобою 90-річний шаман, який 75 років займається аяваскою, спів курандеро. Не знаю, що відбувається у франшизних церемоніях аяваски у Кракові або під Києвом.

Підготовка до церемонії

Ти не можеш просто так приїхати та пройти церемонію. Стандартна підготовка триває три місяці. Тобі заборонено вживати алкоголь, наркотичні речовини, деяку їжу, включно з м’ясом, і бажано не займатися сексом, не дивитися порно й усе, що тебе може відірвати від церемонії. Коли ти приїжджаєш на місце, якщо можна це так назвати – у ретрит-центр, у тебе починається більш жорстка дієта: ти їси дуже просту їжу, рис без солі, рибу без спецій. Через день відбуваються церемонії.

Я знаю, що в різних аяваска-центрах це робиться по-різному – усе залежить від шамана. У деяких центрах у тебе одна церемонія, потім ти декілька тижнів п'єш якісь трави, настоянки, розчини й відбувається друга церемонія. Наш шаман проводив по п’ять церемоній, через день кожна. Церемонії відбуваються наближено до джунглів, тому що це дуже давня традиція, яка багато тисяч років використовується племенами північної та південної Америки.

Нас везли десь 40 хвилин у джунглі на машинах. І це було дуже магічно, коли ти їдеш джунглями, де немає дороги, гілки б'ють по машині, і це дуже налаштовує тебе на те, що зараз буде відбуватися. Тому я дуже погано собі уявляю, як можна щось подібне відчувати десь у домі під Києвом.

Як відбувається церемонія

Ти заходиш у кімнату. На підлозі лежать матраци, до десяти штук. Біля кожного матраца стоїть відро, куди ти маєш блювати (але бувають випадки, коли людина не блює). У мене цей аскетичний інтер’єр спочатку викликав думку: «Це все? Заради цього я сюди їхав? Це ж виглядає, як тюрма». Церемонія проходить у темряві, тому що під дією аяваски виникає дуже сильна чутливість до світла.

На місці вас зустрічає шаман і помічниця шамана. У моєму випадку ще була людина, яка створює так звані експедиції аяваски. Коли починаються церемонії, шаман відкриває аяваску – це скляна банка з таким собі «коричневим борщем» найгидкішого трав’яного запаху і такого ж смаку. Вам її розливають, усім різну кількість.

Хто з досвідом, п'є більше, хто без досвіду, п’є навмання, щоб у наступній церемонії зрозуміти йому треба більше чи менше.

На смак це дуже гидко, і ніякої толерантності: ні до смаку, ні психологічної з часом до цього не з’являється. Це як полин із багном і перцем, збиті в блендері.

За 40 хвилин після того, як ти це випив, починає співати шаман. Кожні 20–30 хвилин шаман підходить до тебе, працює з тобою, співає прямо біля тебе, робить якісь жести, комунікує з тобою. Це дуже стабілізує стан, бо решту часу ти просто лежиш, бо більше нічого робити не можеш, і інколи блюєш. Я не знаю, як це працює, але переконаний, що музика і співи мають дуже сильний вплив на нашу психіку та мозок.

Одна з найважчих церемоній

У мене в дитинстві була ситуація, коли мене закрили в машині на довгий час. Я не пам'ятаю, скільки мені було років і скільки часу я там просидів. Але я дуже хотів у туалет, і через якийсь час не витримав, і зробив все, що міг, у машині. Мені було дуже соромно через це. А коли повернулися власники машини, дуже цінні та важливі для мене люди, вони зробили найгірше, що можна зробити з дитиною, яка дуже сильно стресує, через те, що зробила, і якій соромно. Вони зацькували мене, сказали, що краще б мене не було.

І перше, що я відчував під час майже всіх церемоній аяваски, це те, що від мене смердить лайном. Я постійно відчував відразу до себе. В одній із церемоній я пішов у цей досвід, і почав бачити та проживати сотні дуже швидких сценаріїв, як від мене відвертаються всі близькі, батьки. Хтось просто бачить мене й каже, що я йому більше ніхто. Я приїжджаю до батьків, а вони кажуть, що мене для них не існує. Усі друзі від мене відвертаються.

На самому піку я зібрався, встав, пішов у вбиральню, став навпроти дзеркала та сказав: «Ти з цим упораєшся, ти нормальний, з тобою нічого поганого не сталося. Ти зможеш упоратися, якщо від тебе відвернуться близькі, тому що ти є в себе». І як тільки це відбулося, я ніби за секунду трансформувався від дитячої психіки до психіки дорослого, яка споглядає проблеми інакше. Ця доросла людина не помре, якщо від неї відвернулися. Це окей, інші люди з нами не назавжди, і якщо я себе не зможу підтримати, то хто б зі мною не був, мені це не допоможе.

Наступну годину я просто сидів із розумінням, що від мене вже не смердить, від мене ніхто не відвертається, а якщо відвернуться, я є в себе. Сталося неймовірне полегшення. Після цього я чітко розумію, що якщо я комусь не подобаюсь, то це окей.

Якщо хтось каже, що не хоче більше зі мною спілкуватися, це його право. Але я знаю, що я витримаю, тому що я є в себе. І це один із таких досвідів, який постійно допомагає мені в житті.

Неприємні моменти

Майже половина людей після першої церемонії збирає свої речі та купує квиток на наступний день додому, бо більше ніколи не хоче повертатися до цього. Мотивація одна – розібратися з максимальною кількістю речей, які заважають тобі жити. Якщо ти знаєш, що тобі пощастило, у тебе є один випадок у дитинстві, коли від тебе відвернулись батьки у твоєму дитячому баченні, і якщо ти виправиш тільки це, і все буде круто, ти дуже щаслива людина. Я точно знав, що є декілька речей у житті, які мені сильно заважають і через які я не можу будувати нормальні довгострокові відносини.

У людини, яка робить ці ретрити вже протягом двадцяти років, було лише два неприємних випадки за весь цей час. Один раз чувак з Іспанії втік у джунглі та повернувся ранком наступного дня. А другий випадок – я зібрав речі та втік у джунглі. Це була остання церемонія. Я вирішив, що вже багато чого пропрацював і збільшив дозу, щоб пропрацювати глибше. Мене попереджали, що це буде важка робота, запропонували повернутися до цього наступного разу, але я сказав, що ні, хочу зараз попрацювати глибше.

Усе починалося, як завжди: шаман, співи, аяваска, а через 40 хвилин я розумію, що всі навколо хочуть мене вбити: шаман, його помічниця, хлопець, який організовує ці ретрити, двоє людей, які були з нами в церемонії.

Я зрозумів, що тут і залишусь, що пожив своє. Важко словами описати, як це – відчувати, що ти помреш і нічого з цим не можеш зробити. Навколо 50 км джунглів і немає жодного варіанту, який би твій мозок не перебрав – він готовий зробити все, щоб ти вижив. Але їх шестеро, а ти один.

Єдиний розумний варіант, який я знайшов, я тихенько зібрався та пішов у джунглі. Вирішив, що не дам, щоби вони мене вбили, а краще помру в джунглях сам. Мені здається, що аяВаска – це ніби ти орендуєш досвід смерті, але без настання самої смерті. Я йшов джунглями хвилин 15, бачив, що за мною хтось іде та кличе. Ще через 20 хвилин я зрозумів, що у джунглях я точно помру. І що краще спробувати повернутися та почати битися з ними, не дати їм себе вбити. Важко описати цей рівень параної, ти не маєш навіть однієї мільйонної відсотка того, що тобі може це здаватися.

Зрештою я десь годину говорив із чоловіком, який організовує ретрити, той переконував мене, що в мене вже було десять церемоній і мене ніхто не планує вбивати. Я катався з каменем по землі, щоб відбиватися від нападів. Але коли я стояв посеред джунглів і просто молився, щоб пожити ще хоч трохи, я усвідомив, що стільки всього ще не встиг.

Потім у мене спитали, який досвід вселив у мене таку недовіру людям. Я кажу: «Та це ж просто параноя», але ні, це звідкись взялося. Був епізод, який примусив мозок не довіряти людям. Тобто церемонія просто проявила те, що відчуває мозок за різних обставин. Я прожив цей досвід, а коли повернувся, почав розбиратись із цим за допомогою терапевта.

Я думав, що в мене недовіра до світу, що я бачу світ небезпечним. Але насправді я люблю світ, люблю життя. Я не довіряю людям, я думаю, що люди небезпечні. Я стою в черзі в магазині, підходить якась людина, а я вже готовий кидатись на неї з кулаками, тому що вона зараз займе мою чергу. А вона, виявляється, просто проходила повз. Я тренуюсь у залі, заходить якийсь чоловік, і я вже думаю, як мені з ним конкурувати, тому що він зараз на мене нападе. Я багато років просто жив із цим, постійно був «на стрьомі». Зараз ці речі досі залишились зі мною, але я вже чіткіше розумію, що це.

Висновки

Коли я повернувся з церемонії, я відразу поїхав до батьків, розповів про свій досвід, ставив запитання, обговорив деякі моменти, запитав, чому саме так відбувалося. І отримав дуже багато відповідей.

Це було, мабуть, уперше за життя, коли я поставив ті питання, на які боюся отримувати відповідь.

Я почав із хардкору. Я почав ставити ці питання своїм батькам. І якщо раніше я не дуже їх розумів, помилково думав, що вони є для мене негативним прикладом, то зараз я розумію, що завжди був частиною них.

Я не знаю, який відсоток змін у моєму житті стався завдяки церемоніям. Тому що я постійно читаю книжки, постійно ходжу на терапію, я використовую все, що тільки можна використати для того, щоб слідкувати за своїм ментальним здоров'ям. Тобто аяваска – це не експеримент над собою у своєму житті, це просто спроба розібратися з життям.

Аяваска – це дуже інтенсивна терапія в дуже короткому проміжку. Тобто якщо психотерапія – це коли ти маленькою ложкою намагаєшся вичерпати ціле озеро, а тут тобі дають екскаватор, але кажуть: «Чувак, у тебе є 15 секунд».

Єдине, що я проповідую – кожному треба розбиратися із собою. Найгірше, що ви можете зробити – це вдавати, що нічого не відбувається. Це стосується як ментального здоров'я кожного з нас, так і уникнення думок про війну в Україні. Найгірше просто вдавати, що немає ніяких проблем.

Свою першу церемонію аяваска я провів у вересні 2021 року. Тоді ж, у вересні 2021, закінчились мої останні стосунки. І досі наступні не почались. Поки я не можу позбутися думки, що для того, щоб увійти в стосунки з людиною, яку ти хочеш бачити із собою у стосунках, ти спочатку повинен сам стати цією людиною. Зараз я зовсім не схожий на себе два роки тому. Тож я на шляху. Єдине, що я точно знаю, що першим моїм питанням на першому побаченні буде, що ти розкажеш про своїх батьків.

Повну розмову з толіком слухайте в подкасті «Простими словами» на будь-якій із платформ

Брендинг: Vertigo Agency