Один із найстигматизованіших, але разом із тим і найпоширеніших діагнозів, що стосуються ментального здоров’я – депресія. Психологиня Софія Терлез і письменник Марк Лівін у новому епізоді подкасту «Простими словами» розбираються з цим терміном, його застосуванням, відчуттями, які супроводжують людину, і намагаються підтримати людину, яка опинилася в парі з тим, хто має депресію.

Слухайте подкаст «Простими словами» на зручній платформі

Не журба і не смуток

Слово «депресія» настільки ввійшло в загальний ужиток, що часом люди позначають ним тимчасовий смуток чи журбу. Але клінічна депресія, за визначенням американського вченого-нейробіолога Роберта Сапольскі, – це біохімічний розлад із генетичним компонентом і впливом раннього досвіду, який не дає нам насолоджуватися приємними моментами типу заходу сонця чи чашки кави. Тобто коли ми не можемо робити звичні для нас речі – кожна дія потребує величезних зусиль.

Будь-яка людина, яка коли-небудь проходила через депресію, скаже вам, що це щось, що відбувається не лише в голові. Депресія відчувається по всьому тілу.

Мати депресію означає бути одночасно переляканим і втомленим. Це страх поразки, але разом із тим повна відсутність сенсу бути продуктивним. Це одночасно бажання мати друзів і ненависть до соціалізації. Це хотіти бути одному, але не хотіти бути на самоті.

Це відчуття, що паралізує, і відчуття заглушення всього. Ніби ти опустився під товщу води. Ще один неприємний супроводжувальний компонент депресії – розмиття образу минулого. Це коли людина не пам’ятає, як було до, і в неї зникає надія на те, що колись стане краще. Здається, що так було й буде завжди.

У визначенні депресії багато парадоксів – ти хочеш контакту, але не можеш собі його дозволити. Ти хочеш мати друзів, але разом із тим не можеш іти на контакт. І це виглядає складно, особливо через те, що ти разом із тим віриш, що ти – погана людина та ходяча проблема для інших. І це є основною проблемою, чому цим людям так важко підійти до близьких. Вони закриваються, і для близьких це дуже велике випробування.

Ключові прояви депресії

Ми можемо говорити про клінічні зміни стану, коли вони тримаються без змін протягом двох тижнів:

  • стійке суттєве зниження настрою (і він не поліпшується за будь-яких умов)
  • зниження моторної активності (відмовляюся від тренувань, прогулянок, обираю найкоротший шлях додому)
  • зниження мисленнєвої активності (процеси стають повільнішими, а увага – нестійкою).

Що думає наука

Статистично в Україні доволі високий рівень депресії – кожен восьмий дорослий повідомив про симптоми, які відповідають цьому діагнозу. Поширеність депресії вдвічі більша серед жінок – 16,2% проти 8,7% у чоловіків. Водночас лише кожна четверта особа була про це проінформована лікарем і лише 0,4% населення пройшли лікування антидепресантами або ходили на сеанси психотерапії.

Статистика світових досліджень показує, що у світі від 2 до 10% населення можуть мати депресію. Це число залежить від багатьох чинників, зокрема й від того, чи культура дає змогу говорити про це відкрито.

Зараз в Україні кількість проявів клінічної депресії може зростати. Це логічно, закономірно й очікувано. Ми маємо те, що в Сапольскі називалося «генетичною компонентою», але на додачу до цього – стресові чинники: вимушені переїзди, спричинені війною, втрати, неможливість планувати майбутнє.

У Новій Зеландії проводили масштабне дослідження, у якому взяли участь 17 000 дітей, за якими спостерігали з раннього віку й до 20 років – досліджували ген, який відповідає за депресію [тобто за зворотне захоплення серотоніну].

Коли у 20 років опитали цих дітей, виявилося, що депресію мали не ті діти, які мають цей ген, а ті, на яких активніше впливали стресові чинники. Від гена залежить тяжкість депресії – у тих, хто мав цей ген, усі прояви зростали за набагато більшою експонентою. Але навіть у тих, у кого не було генетичних проблем із захопленням серотоніну, залежно від кількості травматичних подій, які сталися з ними протягом життя, збільшувалася ймовірність розвитку розладу. Тобто люди, які мають генетичні проблеми із серотоніном, розвивають депресію набагато сильнішу та частіше потребують саме медикаментозного лікування. Але оскільки ми всі зараз переживаємо багато стресових подій, імовірність розвитку депресії є в кожного.

Як це – бути партнером людини в депресії

Уникнення є однією з найгірших і найдеструктивніших стратегій поведінки для людей із депресією. Попри те, що людина в депресії почувається самотньою, вона уникатиме своїх близьких. Це для неї може означати, що зараз вона відчуває себе проблемою та не хоче як проблема йти до партнера.

А для близьких це дуже складно, бо вони не розуміють, що відбувається: від них відсторонюються, можливо, через них у людини зникає бажання жити, з’являється відчуття власної неповноцінності. Партнер людини з депресією відчуватиме безпорадність і думатиме, що він недостатньо цінний, адже не може зробити нічого, що б допомогло людині, яку він любить, почуватися краще. Що б він не робив, як би не старався – це не допомагає. Тому треба наголошувати, наскільки важливою є підтримка саме близьких для тих, хто проживає клінічну депресію. Відчуття неповноцінності та нерозуміння того, що відбувається, є великою складністю.

Люди з депресією переживають велику кількість сорому, провини та самозвинувачення. Депресія затягує в спіраль, де людина все більше і більше себе засуджує. А уникнення не дає змоги підійти до інших і запитати, що відбувається з ними, а разом із тим і зрозуміти, що відбувається із собою. Здається, що я один/одна переживаю таке. І це тримає закапсульованим.

Якщо депресію помістити в чашку Петрі та додати туди трохи емпатії, відчуття зв’язку та любові, вона не буде настільки сильною. Але якщо капнути туди засудження, неприйняття, роздратування та нерозуміння, вона розростеться й вибухне.

Дистанція у стосунках

Ми звикли сприймати дистанцію в стосунках на власний рахунок – коли людина віддаляється від нас, нам здається, що ми зробили щось не так. І замість того, щоб ставити людині нові запитання про її стан і почуття, ми запитуємо: «Що я зробив не так?».

Нам хочеться бути важливими настільки, щоб заразити людину нашою радістю. І коли це раз за разом не відбувається, ми маємо відчуття власної безпорадності, навченої безпомічності.

Це часто відчувають дорослі діти алкоголіків або люди, які живуть із людьми з певними розладами. У таких випадках це відчуття безпомічності карбується, і коли є найменший виклик або найменше відчуття того, що з близькою людиною щось не так, партнер може падати у відчуття безпомічності. Бо так було завжди. І це вже не про контакт, а про страждання двох людей.

Тому дуже важливо знати себе, щоб усвідомлювати, що зі мною робиться, яка підтримка потрібна мені та яку підтримку я можу дати.

Багато хто з нас не вміє зустрічатися з болем іншої людини. Ми хочемо потішити людину, сказати, що все буде добре, чи нагадати, що комусь гірше – часто люди намагаються підтримати так. Але це не працює.

Природний індикатор, який міг би допомогти відчути, що щось пішло не так – це холодок і дистанція у стосунках.

Якщо в нормальному житті є моменти, коли ви відчуваєте тепло одне до одного, то в моменти депресії тепло може вивітрюватися.

Наш зв’язок – це потреба у близькій людині, яка в момент найбільших катастроф буде біля мене. У різні життєві моменти, наприклад, коли в нас з’являються діти, ми стаємо ще більш вразливі, нам ще більше треба на когось покластися. У депресії партнер не є надійним, і тому я фактично втрачаю одну зі своїх опор. Тобто в мене є менше можливостей бути слабкою чи слабким. Вага над тією людиною, яка є партнером людини з депресією, є більшою. Усе стає непередбачуваним, зокрема, не варто забувати й про суїцидальні ризики людей у депресії.

Депресія та чоловіки

Статистика віку і статі людей, які завершують життя самогубством, неочікувана. Попри те, що найпоширеніша причина смерті в підлітків – суїцид, загалом найчастіше для себе цей вихід обирають чоловіки після 40 років. Це ще раз показує, наскільки недієвою є тактика уникнення. 80% чоловіків обирають якраз стратегію стримування емоцій і почуттів. Як суспільство ми не хочемо бачити чоловіків слабкими, і ми за це платимо велику ціну.

Один із дуже великих міфів, що в собі треба виховувати стійкість, не бажано говорити та показувати свої слабкості, є руйнівним для психіки людей, особливо чоловічої.

10% чоловіків переживають післяпологову депресію. Їхнє ментальне здоров’я також слабшає, але мало хто цим цікавиться.

Жінки, звичайно, частіше переживають депресію, але про чоловіків ми рідше говоримо, ми часто очікуємо від них, що вони не говоритимуть про це, не жалітимуться, і навпаки – підтримуватимуть жінок.

Що робити, якщо близька людина відмовляється від тебе, коли ти в депресії

Коли нам важко, нам потрібні підтримка та розуміння нашого стану. Але іноді, якщо ми в депресії, та людина, яка перебуває поруч із нами, теж може відчувати симптоми депресії. І, за статистикою, половина партнерів людей, які мають депресію, теж починають бути схильними до цього розладу.

Це щось, що ми переймаємо. І треба обов’язково зважати на стан людей, які опинилися поруч. Часто важливу роль відіграє генетика – чи були в сім’ї люди з депресивним розладом, як це проживалося тоді.

Дуже важко терпіти або бачити незадоволення на обличчі партнера(-ки) людині, у якої хтось із батьків покінчив із життям самогубством. Для такої людини будь-яке невдоволення партнера може бути пекельно важким. «Коли я бачу, що ти незадоволений(-а), я бачу, ніби ти стоїш над прірвою, і я маю тебе витягнути». Відповідно, така людина не даватиме своїй близькій людині бути незадоволеною. Навіть якщо вона має на це всі причини. І тоді та людина, яка боїться нашкодити партнеру, розривається між своїм фізичним болем і болем свого партнера, який злиться на неї, бо має особистий жахливий бекграунд.

Ми не просто так не маємо толерантності до болю інших. Часто так стається тому, що ми не толерантні й до власного болю. Ми звикаємо уникати власний біль і не зустрічаємося з ним, тому ми не здатні його розпізнати й в іншій людині. І ми тікаємо від цього в різні субзалежності, які не дають нам зустрітися ані із собою, ані з іншою людиною.

Залежність – це будь-яка поведінка, яка не дає людині зустрітися з власним «я».

Протилежністю залежності є не тверезість, а контакт із собою чи іншими.

Коли мені хочеться пірнути в якусь зі своїх залежностей, важливо зрозуміти, від чого саме це мене відвертає та що зі мною відбувається.

У моменти найбільшого стресу кожен справляється як може, тому треба превентивно запитувати в себе, що зі мною відбувається зараз. І як тільки починаєш чути перші дзвіночки втоми, роздратування та знесилення, важливо починати говорити про свої потреби.

Уміння розуміти та називати свої потреби має прямий стосунок до депресії.

Це фактично те, що нас від неї відділяє.


Як підтримати людину у стані Депресії

Депресія – дуже стійкий стан. Усі зміни способу життя, які могли б допомогти у проживанні її, потребують зусиль для їхнього виконання. Спорт міг би допомогти, але немає бажання виконувати вправи. Можливо, стало би краще, якби зайнятися чимось у колі друзів, але людині в депресії не хочеться нікого обтяжувати. Депресія тягне на дно, наче сила гравітації.

У цьому стані непросто просити про допомогу. Може бути складно сказати, що відбувається навіть психологу, бо починаєш відчувати сором. Щоби стало легше, потрібні гігантські зусилля.

Тож не варто недооцінювати величезну кількість маленьких кроків, які люди роблять, щоби продовжувати боротьбу. Наприклад, вийти з дому й подихати свіжим повітрям може бути дуже великим зусиллям. Але разом із тим це може викликати відчуття самозасудження, яке просто бетонує в цьому поганому стані. І людям, які поруч із тими, хто страждає на депресію, дуже важливо помічати маленькі кроки та заохочувати до них.

Але для цього всім потрібна підтримка.

І якщо мій партнер, який перебуває в депресії, не хоче йти до психолога, хоча я вмовляю його, до психолога йду я.

До психолога йде той, хто має зараз на це сили. І тоді те, що я роблю – мій внесок у лікування мого партнера. Те, що може зробити партнер для підтримки – це не поглиблювати відчуття дефектності людини з депресією, а навчитися помічати його чи її маленькі кроки та ледь помітну посмішку. Зазвичай росте те, що ми поливаємо та за чим доглядаємо, те, що ми любимо та на що звертаємо увагу. Навіть людина з клінічною депресією має здорову частину. Наше завдання – розвинути та розширити її.

Щоби якось давати собі раду з нашестям поганих думок, які накривають під час депресії, варто починати з вдячності. Є прості медитації вдячності. Вони допомагають мозку «просвердлювати нові дірочки в коробці» та бачити не лише погане. Це допомагає почати фокусуватися на хорошому, бо хороше завжди є. Навіть у стражданнях є моменти, коли тобі приємно: коли торкаєшся м’якого пледа чи береш до рук тепле горня.

Одна з важливих функцій медитацій – розвиток поблажливості та любові до себе. Наше ментальне здоров’я та стійкість психіки базуються на любові до себе. Але часто люди не готові чути цю пораду та хочуть просто попити пігулки. Сучасна фармакологія, дійсно, уміє справлятися з депресією, але і медитація, і регулярна психотерапія дуже допомагають.

У нашій країні – багато насилля, до того ж наш культурний код – змушування себе. Нас не вчили давати собі свободу та прийняття.

А коли ми примушуємо себе щось робити, у нас виникають внутрішні конфлікти. Конфлікти нас виснажують, а виснаження може переростати в депресію.

Людині, яка бачить депресію в партнера, важливо дбати насамперед про себе, прочитати все, що можливо, про депресію. Усвідомлення того, що це не моя провина, може допомогти. Треба шукати підтримку для себе, щоб давати її людині, яка перебуває в депресії. І коли людина вийде з депресії, спробувати проговорити цей досвід – яким він був для вас. Тому що це непросто – бути партнером, який дбає і який бореться.

Якщо ви розумієте, що відбувається з людиною в депресії, скажіть, що ви читали про це, що усвідомлюєте, яких величезних зусиль їй вартує посміхатися. Що якщо треба підтримка, ви є. Допомогти в такому стані може лише любов і прийняття.

слухайте Епізод про Депресію подкасту «простими словами»

Матеріал створено в партнерстві з IREX у межах програми СИЛА (Єднання через спільні дії молоді), що працює над інтеграцією внутрішньо переміщеної молоді в Україні та забезпеченням найбільш комфортних умов для них