Здавалося би, стосунки – антидот від самотності. Але як так відбувається, що часто ми почуваємося самотніми в парі, колі друзів чи соціумі? Про таємниці, довіру, чесність і близькість говоримо у третьому епізоді подкасту «Простими словами».

Слухайте подкаст «Простими словами» на зручній платформі

Гарною ілюстрацією до самотності в стосунках може бути оповідання Джека Кента «Немає ніякого дракона». Це розповідь про маленького хлопчика, який одного ранку бачить на своєму ліжку дружнього дракона, за розміром не більшого за домашнього кота. Хлопчик розповідає про це мамі, а вона каже, що немає ніякого дракона. У відповідь дракон росте, з’їдає всі млинці хлопчика та стає розміром із будинок. Мама намагається пропилососити, але їй доводиться заходити та виходити з дому через вікно, бо дракон тепер скрізь. Потім дракон тікає разом із будинком. Тато хлопчика, повернувшись із роботи, бачить, що на місці, де був будинок, нічого немає. Поштар розповідає, що сталося. Тато женеться за драконом, вилазить йому на голову та повертається до дружини та сина. Мама все ще наполягає, що ніякого дракона немає. Коли хлопчику все ж вдається довести мамі, що дракон тут, той починає зменшуватися. Стає знову розміром із кота. І тоді всі погоджуються, що дракони такого розміру все ж таки бувають. І вони кращі за гігантських. Мама запитала в хлопця, чого ж дракон виріс? І той відповів: «Можливо, він хотів, щоби його помітили».

Це метафорична історія про таємницю та травму.

Дуже часто те, що відбувається між людьми та стає таємницею (коли цього не бачать, не помічають або не хочуть помічати), переростає в досвід самотності.

Бо є речі, які мають бути визнані, мають бути сказані. Ми про них маємо знати самі та маємо знати, що інший знає. Наші «дракони» дійсно існують. Вони є в кожного з нас. І визнати, що твій «дракон» має право на існування й, можливо, він саме такого розміру, а не іншого – це про найбільший, найтісніший контакт.

Важливо не втікати від своїх «драконів», а зустрітися з ними та показати їх іншим: «Дивись, це мій дракон, я виріс із ним. А тепер він житиме з нами».

Що таке

Самотність – це стан. Вона може бути фізичною, а може бути психологічною. Людина може бути фізично самотньою, але почуватися в контакті з іншими. У наукових дослідженнях говориться більше про те, як ми сприймаємо самотність, ніж про об’єктивну самотність, коли я сам у кімнаті.

Зазвичай ми почуваємося самотніми, коли не маємо можливості зв’язку. Зв’язок – це енергія, яка виникає між людьми, коли вони відчувають себе почутими, побаченими та цінними. І коли вони можуть брати та давати без засудження.

Якщо в контакті з людиною є засудження та неприйняття, справжнім зв’язком це назвати не можна. З одного боку, там зв’язок, а з іншого – стіна.

Засудження – це частина, яка розриває контакт. Енергія перетворюється на небезпеку. Наш мозок соціальне відторгнення сприймає як фізичний біль. Відповідно, якщо я відчуваю засудження, критику, певне несприйняття мене, особливо у вразливі моменти, це сприйматиметься так, наче мене б’ють, коли я тягнуся до людини.

Як розпізнати самотню людину

Насамперед у неї треба запитати. Для діагностування самотності достатньо суб’єктивного відчуття себе самотнім.

Також є різні шкали. Зокрема, вони можуть складатися з таких запитань:

  1. Чи ви відчуваєте, що ваші близькі цікавляться вашим життям?
  2. Чи ви відчуваєте, що ваші друзі цікавляться вашим життям?
  3. Якщо вам буде потрібно, чи прийдуть ваші сусіди на допомогу?

Вівек Мурті, ексголовний військовий лікар США та автор книжки «Самотність. Сила людських стосунків» виділяв такі три рівні самотності:

  1. Емоційна самотність (відсутність найближчого зв’язку, відчуття спільності, можливості контакту).
  2. Реляційна самотність (самотність у другому колі спілкування: між друзями, колегами, якщо не маєш дозвілля: свого поганого рок-гурту, гаража чи риболовлі з друзями).
  3. Колективна самотність (відчуття ідентичності та приналежності до найширшого кола людей, коли людина не відчуває себе ідентифікованою з великою громадою, як буває у внутрішньо переміщених осіб чи людей, які переїхали за кордон).

Як працює самотність у парі

Щоби розібратися з тим, у чому може бути причина самотності в стосунках, треба почати з того, щоб дати відповідь собі про те, чи ви сприймаєте свого партнера як людину, до якої можна прийти з болем і бути почутим.

Бо якщо я приходжу та кажу: «Мені сьогодні тривожно», а мені відповідають: «Тобі постійно тривожно. Скільки можна це терпіти?!» – це буде самотністю. Бо в цей момент я не відчуваю контакту. Це сприймається як ще один меседж, що зі мною щось не так.

Досвід того, що коли «зі мною щось не так» у моєму болю, страху та важких переживаннях, я потім теж не матиму бажання втішити ані партнера, ані інших близьких, коли їм буде важко.

Така самотність може бути пов’язана із соромом і страхом. Сором – як досвід болю від відкидання. Якщо я приходжу зі своєю базовою потребою у зв’язку до партнера, а йду від нього із соромом, переживання цього досвіду приводить до ізоляції та того, що я сприймаю себе як людину, яка не вартує любові. Або яка варта любові, тільки коли я легка і танцюю. І тоді втрачається цінність мене, бо я як людина можу бути в різному гуморі та чути, зустрічати мене мають різною.

Звісно, кожна людина має свої проблеми. І в момент мого найбільшого розчарування партнер може мати власне та бути сфокусованим на ньому, але тут важливу роль відіграє момент «зустрічі». Можна сказати: «Вибач, я бачу, що ти прийшов до мене з проблемами, але зараз я не можу приділити тобі достатньо уваги». Головне тут – бути чесним. І дати часові межі – пояснити, коли буде час приділити увагу. Наприклад: «Я зараз закінчую листа й буду вільний за 15 хвилин». Важливо, щоб партнери зустрічали навіть те, із чим важко зустрітися. Це про зусилля, але побудова гарних стосунків дійсно вимагає зусиль.

Самотність часто притягує самотність. І тоді люди нібито разом, але особистий простір кожного з них схований у сейфі. І ти не знаєш правду про людину, не знаєш про її «дракона». Такі стосунки не дають контакту та близькості – це паралельні прямі, які не перетинаються. І, звісно, це також відчуватиметься як самотність.

Чому так важко налагоджувати зв’язок

Ми дуже рідко природно відгукуємося. Зазвичай нам треба докласти зусиль, щоби почути партнера. Але також усе залежить від того, як ми колись будували стосунки зі своїми відповідальними дорослими. Чи нас навчили того, що ми цінні та прийняті, навіть коли щось накоїли. Тобто мої батьки не відкидали мене із сім’ї, якщо я приніс погану оцінку чи розбив вазу. Добре, якщо ми виросли з цим відчуттям, що навіть у сварці ми маємо зв’язок, він не рветься.

Якщо я можу сказати: «Вибач, я помилився» – усе нормально, але якщо через докір партнера я кажу: «Вибач, я – помилка» (тобто зі мною щось не так), то я падаю в яму дуже складних відчуттів.

Це може бути проблемою перфекціоністів – людей, які бояться бути неідеальними. Часто перфекціоністи мають у собі дуже багато злості. Адже вони думають, що якщо будуть досконалими, усе складеться так, як їм треба.

Ці люди страшенно вимогливі до себе. Вони не приймають недосконалості в собі та не приймають недосконалості в інших. Вони мають надію на те, що їх будуть приймати тому, що вони все роблять ідеально, навіть якщо вони фактично відсутні у стосунках.

Краще робити дрібні рутинні деталі, важливі для партнера щодня (як-то мити після себе тарілку), ніж дарувати раз на пів року дорогі подарунки. Найнадійнішим фундаментом для стосунків, у яких приймають і чують, буде адекватна рутина. Адже це про відчуття, що про мене дбають.

Що дає нам самотність

Ми так боїмося співзалежності та токсичних стосунків, що можемо обирати самотність, ігноруючи дослідження, які кажуть, що у близькому контакті ми органічно регулюємо себе. Тому люди, які не відчувають себе самотніми з близькими, мають краще здоров’я.

Психологиня та письменниця Сью Джонсон розробила спеціальну програму для реабілітації людей після серцевих нападів у госпіталях Торонто. Разом із лікуванням відбувається парна терапія, щоб покращувати стосунки, унаслідок чого люди одужують швидше. Хороші стосунки – це про здоров’я на фізіологічному рівні. Ми можемо або медитувати, як тибетські монахи по п’ять годин на день, або обійматися. І ми будемо отримувати той самий серотонін.

Зараз багато людей у парах роз’єднані – живуть у різних містах, країнах, один із партнерів може бути на фронті. Будувати стосунки на відстані – непросто. Треба мати беззаперечну довіру та прийняття. Якщо в стосунках немає фізіологічної складової – ти не можеш обійняти людину, треба бути більш уважними в переписках і розмовах. На відстані багато чого губиться, і ростуть тривоги. Усе потрібно проговорювати: «Що з тобою відбувається, коли ти відсилаєш мені меседж?», «Що я можу зробити, щоб тобі було легше?».

Секс є важливою частиною життя, він впливає на наші емоційний і фізіологічний стани. На відстані він є неможливим, тому люди обмінюються своїми відвертими еротичними фотографіями. Це те, що говорить про наявність здорового інтересу одне до одного, про бажання сексу з коханою людиною. На відстані, за відсутності сексуальність може фруструватися. Люди можуть почати додумувати собі, що в партнера хтось з’явився. Тому тут теж варто підтримувати зв’язок і бути чесними.

Безпечні стосунки – ті, у яких усе можна проговорити. Небезпечні – ті, де багато всього залишається на додумування та немає поваги як здорової основи.

Наприклад, коли ти можеш вчасно не відповідати та зникати зі зв’язку. Саме безпечність у стосунках на відстані дуже рятує та забезпечує зв’язок. Ти розумієш, що людина не зникне просто так. Що вона вислухає тебе. Це буває дуже складно, коли, наприклад, треба приймати роздратування партнера, а ти й зі своїм роздратуванням не можеш упоратися. Але ти можеш сказати, що зараз я не «виводжу», а не зникаєш. І це означатиме, що навіть у своїй утомі я дбаю про тебе. Любов – це робота. Це як навичка, як спорт. Стосунки – це те, над чим треба працювати постійно.

Бажанням побути на самоті чи самотність

Якщо я обираю самотність щоразу, коли мені погано – це така стратегія поведінки. Я навчився бути самотнім, коли мені непросто. Але якщо я можу побути й сам, і включитися в контакт із близькими – це про гнучкість і про здоров’я. Коли я можу обирати, і це не зашкарубла реакція, це означає, що все добре. Побути на самоті може бути важливим етапом звикання, наприклад, до нових реалій життя.

Під час адаптації до життя в новому місці часто потрібно побути на самоті. Як котик у новому приміщенні, який спочатку довго сидить сам під шафою, а потім починає ходити на кухню, де його годують. З часом він розширює територію, на яку можна заходити. Те саме і з людьми.

Якщо ми бачимо, що людина зависла в ізоляції на місяць, і її ареал не розширюється, можна запитати, що відбувається, запропонувати підтримку. І навпаки, якщо побачили зміни, їх треба відзначити – сказати, що раді бачити.

Єдиний антидот від самотності – тепло та прийняття інших людей. Тож якщо ви турбуєтеся про людину, не залишайте її на самоті з важкою подією. Якщо не знаєте, що сказати – просто побудьте з нею.

слухайте Епізод про Самотність подкасту «простими словами»

Матеріал створено в партнерстві з IREX у межах програми СИЛА (Єднання через спільні дії молоді), що працює над інтеграцією внутрішньо переміщеної молоді в Україні та забезпеченням найбільш комфортних умов для них