У восьмому епізоді подкасту «Станція 451» говоримо про Івана Багряного.

Підписуйтеся на телеграм-канал про подкасти «Міністерство подкастів України»

Іван Лозов’яга, або ж у зросійщеному варіанті Лозов’ягін – саме таке справжнє прізвище Багряного – народився 2 жовтня 1906 року. в родині охтирського муляра. У родині Іван був другою дитиною. А всього в батька – четверо, не враховуючи ще чотирьох, що помирали маленькими.

Закінчив церковноприходську школу, у вісім років почав писати вірші українською. Був редактором шкільного журналу «Надія».

Важлива дуже річ, яку можна випустити з його ранньої біографії – він художник. Згодом він сам оформлюватиме, наприклад, свої книжки для дітей. А цього він навчався у Краснопільській художньо-керамічній профшколі (за фахом – малярство та гончарна справа).

Коли йому було 15 років, він став свідком як убивства його 92-літнього однорукого діда та його дядька. Озброєні штрикали чоловіків штиками, допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів, сміялися. Діда замордували, бо він мав 40 десятин і був проти комуни. Дядька вбили за те, що за кілька років до того був вояком національної армії Української народної республіки.

Іван працював робітником цукроварні, складачем у друкарні, учителем малювання в Охтирському дитячому будинку, окружним політінспектором міліції. Малював, займався фотографією, багато мандрував: Крим, Кубань, Полтава, Київ, Донбас, Кам’янець-Подільський, Катеринодар.

1924 року вирішив стати письменником. Працюючи складачем у друкарні, робить самвидавну книжечку, яку ж сам й оформлює. Називається вона «Чорні силуети», в ній п’ять новел. Опублікував він її під псевдонімом І. Полярний.

1926 року вступив до Київського художнього інституту.

Того ж 1926 року в журналі «Глобус» уперше публікується вірш, підписаний псевдонімом Іван Багряний.

Вірш цей називається «В місто». Він постає як своєрідна опозиція до дебютного вірша Миколи Хвильового «Я тепер покохав гОрод». Багряному так само 20 років, як і Хвильовому, на момент публікації цього тексту. І якщо ліричний герой Хвильового повністю переймається новою для себе стихією міста, то герой Багряного – навпаки, не може прийняти урбаністичного велетня.

Іван Багряний вступив до організації «МАРС» (Майстерня революційного слова), познайомився з Валер’яном Підмогильним, Григорієм Косинкою, Євгеном Плужником. Разом із Борисом Антоненко-Давидовичем, Підмогильним, Борисом Тенетою на велосипедах мандрували Україною.

1929 року з цензурними втручаннями вийшла збірка поезій «До меж заказаних». Тому наступну книжку – поему «Ave Maria» – Багряний видав власним коштом. У поеми є вступ. Називається він «Не іменуй мене поетом». Маніфест. Виклик. Слова, після яких життя не може бути таким, як дотепер.

Це умовний діалог із редактором, який просить Багряного згладити кути, не ризикувати: «Ну, а я кажу: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ». Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт і не буде того, хто б її зміг купити.<…> Пробував ходити по-твойому і як ходять інші, і не зумів».

Багряний розіслав книжку по всій Україні, однак її конфіскували.

16 квітня 1932 року Багряного арештовують. Йому 25.

Багряного звинувачували у приналежності до політичної підпільної організації. Разом із Підмогильним, Плужником, Антоненко-Давидовичем, Косинкою. Багряного не зламали, наклепу на друзів він не написав.

25 жовтня 1932 року, через пів року в’язниці, його звільняють. З позбавленням права проживання в Україні протягом трьох років. І відправляють на «вільне» поселення на Далекий Схід – Хабаровський край, Берингова протока.

Багряний тікає звідтам. Переховується.

1936 року повертається додому. З Далекого Сходу. Через чотири дні його арештовують.

Попереду – два роки та три місяці у в’язниці, з них 83 дні – в камері смертників. Попереду – туберкульоз та арешт нацистами в окупованому Харкові.

Попереду – втеча на захід України. Переховування від нацистів у Моршині. І написання першого роману – «Тигролови».

Попереду – еміграція та робота над одним із найважливіших українських романів ХХ століття – «Сад Гетсиманський».

У цьому епізоді читаємо перші тексти Івана Багряного, розбираємо прокляття й мотиви, що повторюються в його творах протягом усього життя, вчитуємося в доленосні маніфести, викривання Радянського Союзу й не можемо змусити себе усміхнутися від його сатир. І зрештою – дізнаємося про долю двох його синів, роз’єднаних кордонами.

А ще тут історія про те, як один мій дід утнув утечу з австрійського полону, а інший – після остарбайтерських років – не міг терпіти німецької мови. Шукаємо відповіді на запитання – що ж це за покоління Івана Багряного та як мої батьки видавали українською останню книжку Юрія Луцького, блискучого діаспорного інтелектуала, який переклав «Тигроловів» Івана Багряного англійською.

ЩО З БАГРЯНОГО ПРОЧИТАТИ ДЛЯ ПОЧАТКУ:

  • «Сад Гетсиманський»
  • «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»
  • «Не іменуй мене поетом»
  • «Пацан»
  • «Інженер»

РЕКОМЕНДАЦІЯ ВІД ПАВЛА МИХЕДА:

Якщо ви хочете відчути голос трагічного покоління ХХ століття, «віку крові» (Барбюс), й артикулювати прокляття кривавим його архітекторам, то «Сад Гетсиманський» саме така книжка. Пророчий код цих жахів ви знайдете в «Етюді» Івана Багряного, який відкриє вам один із секретів великої літератури.


Слухайте подкаст про книжки «Станція 451» 

APPLE PODCASTS, SOUNDCLOUD, SPOTIFY, GOOGLE PODCASTS

Zagoriy Foundation — Родинний Фонд Великих Історій. Місією Фонду є розвиток культури благодійності в Україні. Zagoriy Foundation підтримує сталі проєкти, що служать його місії, а також мають просвітницький елемент та об’єднують навколо вирішення суспільних викликів.

За підтримки