У третьому епізоді подкасту «Станція 451» говоримо про Ольгу Кобилянську

Підписуйтеся на телеграм-канал про подкасти «Міністерство подкастів України»

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (тепер – Гура-Гуморулуй у Румунії) на території Австро-Угорщини. Від Чернівців це приблизно 110 кілометрів.

У родині було семеро дітей, Ольга – четверта.

У 1868–1874 рр. родина Кобилянських жила в Сучаві, третьому найбільшому місті герцогства Буковина. У Сучаві Ольга пише перші вірші (польською) та вчиться музики.

1875 рік. Кобилянській 12. Родина переїздить до Кимполунга. До Чернівців 140 кілометрів. Ольга закінчила чотирикласну початкову німецьку школу. Старші брати Максиміліан і Юліан навчаються в Чернівцях і передають Ользі Гете, Шіллера, Гайне.

Та найбільше Кобилянську захоплює Марліт. Вона ж Євгенія Іон (Йон). Роки життя: 1825–1887. Популярна німецька романістка, авторка десятка романів, що виходять із кінця 1860-х. Типові назви її книжок, закріплені в традиційних російських перекладах, які й дотепер перевидаються в умовних рожевих обкладинках: «Златокудрая Эльза», «Брак по расчету», «Графиня Гизела», «Наследница», «Служанка арендатора», «Дама с рубинами», «Синяя Борода».

Марліт мала величезний уплив на юну читачку. Кобилянська писала: «Марліт знов зробила мене доброю, і я хочу подякувати їй».

1880 рік, Кобилянській 17. Дописує першу німецькомовну повість – «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини». Ще за три роки повість «Доля чи воля» і 85-го – «Картину з життя Буковини». Та найцікавіше – 1 листопада 1883 року вона починає вести щоденник. І продовжуватиме це робити аж до 19 квітня 1891 року. Звісно, німецькою.

Дослідник Марко Павлишин налічує не менше двадцяти трьох чоловіків, що стають об’єктами записів про уявне взаємне кохання. Серед об’єктів її зацікавлення – два конюхи й одружений священник. 7 квітня 1887 року Кобилянська пише: «Я ніколи не забуду того вечора. Я не хотіла нічого-нічогісінько, тільки однієї людини, може, тільки на цей вечір, тільки хотіла відчути її дужі обійми, заглянути в її очі… <…> Зерглере, прийди, поцілуй мене, стисни мене в обіймах, щоб я померла в них. Хай я загину від любові… Ти високий, дужий, гарний, і я тебе люблю».

1891 рік. Родина Кобилянських переїздить до Чернівців. Рукопис «Царівни» починає ходити між читачами й потрапляє до Лесі Українки. Очевидно, для сучасних читачів і читачок найцікавіші тут – це розсип цитат, що відлунюють прагненням жіночої емансипації.

Приміром, такого: «Чи жіноче духовне життя менше цікаве, як її організм? Справді нічим не цікаве? Та ба!»

Або де вам траплялося так прямо проговорене головною героїнею: «Найбільше займало мене питання жіноче. Ніхто не відчував так глибоко зависимого, нужденного положення жінки, як я. Ніхто, здавалося мені, не думав стільки над рішенням його, як я. Мені снувалися прорізні думки в голові. Я бачила «питання жіноче» майже при кождій нагоді, коли приходилося жінці терпіти».

1894 року Кобилянська виступила під час зборів «Товариства руських жінок», де серед іншого виголосила:

«Ідея «емансипації жінок», або ідея «жіночого руху» є власне тою ідеєю, котра доказує, що сучасне положення жінки середньої верстви, а головно жінки незамужньої, є сумне, є гідне звернення уваги всіх мислячих умів, гуманних серць обох полів, і бажає щиро поліпшення жіночої долі» І ще таке:

«Учися, синку, — кажуть синові родичі, — аби-сь мав раз свій кусник хліба, аби-сь був раз собі паном». А їй що кажуть? Їй не кажуть того. Їй ще кажуть, щоб училася красні рухи мати, щоб була гарною, граціозною, вміла подобатись… адже від того, від подобання, залежить її доля, її щастя! Коли чого-небудь учиться, то завсігди переважно тому, щоби в «товаристві добре зарепрезентуватися»! Адже по неї прийде той, що вчиться, щоб мати раз свій кусник хліба та бути собі паном! Так, по неї прийде той пан, і він подасть їй хліба. Їй не треба самій учитись і про це клопотатися, — вона прийде вже на готове!..

7 квітня 1901 року Ольга Кобилянська закінчує повість «Земля». За три тижні до неї приїздить Леся Українка. Розвіртуалізація, що змінить життя обох письменниць…

Ольга Кобилянська прожила 78 років. Вона померла 21 березня 1942 року.

У цьому епізоді ми говоримо й про щоденник Кобилянської, і про її дівоче захоплення масовою літературою Марліт, і про її «Землю», і про її захоплення спіритизмом, і про її алегорії, нариси та вміння чути чужий біль.

А ще тут історії про те, як Павло Михеж вперше поїхав до мами на побачення в Чернівці, малим повірив у ворожок завдяки Кобилянській і відповідає на моє питання: «Що таке довге життя?»


ЩО З КОБИЛЯНСЬКОЇ ПРОЧИТАТИ ДЛЯ ПОЧАТКУ:

  • «Земля»
  • «Битва»
  • «За готар»
  • «Під голим небом»
  • «Воєнний акорд»

РЕКОМЕНДАЦІЯ ВІД ПАВЛА МИХЕДА:

«Земля» стоїть у шерезі видатних творів європейської літератури: «Землі» Еміля Золя, «Селян» Владислава Реймонта, «Влади землі» Гліба Успенського. Вона додає в людський вимір розуміння феномену землі, й без твору Ольги Кобилянської значення цієї універсалії буде неповним.


Слухайте подкаст про книжки «Станція 451» 

APPLE PODCASTS, SOUNDCLOUD, SPOTIFY, GOOGLE PODCASTS

Zagoriy Foundation — Родинний Фонд Великих Історій. Місією Фонду є розвиток культури благодійності в Україні. Zagoriy Foundation підтримує сталі проєкти, що служать його місії, а також мають просвітницький елемент та об'єднують навколо вирішення суспільних викликів.

За підтримки