З початком повномасштабної війни українці стали менше дивитися телебачення, слухати радіо та читати друковані чи онлайн-видання, натомість підсіли на пабліки в Telegram. Так, 76% українців споживають новини саме із соцмереж, 42% читають новинні сайти, 36% дивляться телебачення, радіо та преса мають найменшу аудиторію – 11 та 3% відповідно, свідчить дослідження InMind, проведене на замовлення міжнародної організації Internews. Серед соцмереж найпопулярнішою є саме Telegram – звідти черпають інформацію 60% користувачів соцмереж.

І коли телеканали, що підіграють російській пропаганді, можна позбавити ліцензій, а газети чи онлайн-видання – змусити опублікувати спростування неправдивої інформації, то із соцмережами таке зробити неможливо. І тому їх активно у своїх цілях використовують російські спецслужби, наводять приклад у Службі безпеки України.

Що робити, якщо ваші батьки читають сумнівні пабліки, слухають на YouTube «хороших рускіх» і потім переповідають фейки про війну? Як спробувати їх лагідно переконати? Розбираємося разом із Мирославою Марковою, старшою аналітикинею проєкту VoxCheck.

  • Не мовчати, а поговорити

– Часом родичі вирішують уникати розмов «про політику» (у лапках) або на суперечливі теми, щоб не зіпсувати стосунки. Як почати з батьками та родичами розмову про медіаграмотність, якщо раніше ці теми оминали або розмови завершувалися невдало?

– Перше – намагатися оминути манеру розповіді «я вас навчу». Здебільшого негативні досвіди комунікації про медіаграмотність зі старшими людьми виникають через те, що вони виходять з упередженої позиції, ніби більший досвід гарантує їм краще розуміння будь-чого. А ваші спроби довести некоректність тез, якими вони оперують, навіть якщо це відверта дезінформація чи конспірологія, сприймаються, як перехід на особисте й ніби звинувачення в некомпетентності чи наївності. Спробуйте максимально аргументовано, але м’яко пояснити, що сьогодні інструменти й технології донесення інформації (і дезінформації) пішли так далеко, що наші знання чи усвідомлення цілком можуть бути результатом роботи алгоритмів соцмереж, розсилки російських ботів у месенджерах тощо. Наша стрічка у Facebook чи новинні Telegram-канали – це теж інструмент пропаганди. Щось, що здається вам несерйозним, розважальним контентом, так само може використовуватися для маніпуляцій чи вкиду фейків. Людям, які лише опановують соцмережі, треба дати базове розуміння алгоритмів: що соцмережі формують певну «інформаційну бульбашку» для кожного окремого користувача. І якщо у вас у стрічці щодня пости про шкоду вакцин, це не означає, що вони небезпечні. А швидше означає, що ви вподобали пост чи підписалися на групу конспірологів, які поширюють антинаукові теорії, а Facebook вирішив підкинути вам більше схожого на те, що ви лайкаєте. А далі, якщо всі у стрічці говорять одне й те саме, вам починає здаватися, що це загальна істина.

  • Не критикувати, а ставити запитання

– Один зі способів змусити співбесідників сумніватися в інформації, якій вони вірять і яку переповідають, – це ставити правильні запитання. Наприклад: де ти це прочитав(-ла)? Хто таке сказав? Які запитання ще можна ставити та як їх формулювати, щоб це наштовхувало родичів на критичне сприйняття інформації?

– Ставити правильні запитання – один із найпростіших, але найбільш дієвих методів. Не для того, щоб перемогти людину в суперечці, а щоб вона сама поставила свої тези під сумнів. Змусити сумніватися у правдивості інформації, на яку натрапляєш, – перший крок до критичного мислення. Просто ввімкнути внутрішній фільтр та обдумати: це точно правда? Це логічно? Чи є перевірене джерело? Наступний – уже тільки перевірка. Таких запитань може бути значно більше. Наприклад, а це джерело варте довіри? Якщо так, що змушує вас так думати? А чи може це джерело бути упередженим, бо воно належить певному політику чи бізнесмену? І як у цьому чи іншому матеріалі інтереси власника могли вплинути на висновки, до яких схиляє автор?Якщо ми говоримо про авторитети, то хто це сказав і чи можна йому довіряти? Чи має людина експертність у цьому питанні: відповідну освіту, досвід роботи, реалістичні зв’язки з першоджерелами? Хто запрошує цю людину на етери: це спікер, якому довіряють багато медіа, чи кишеньковий експерт лише на одному каналі?Крім цього, правильні запитання – це спосіб побороти логічні хиби в мисленні. Наприклад, часто ми стикаємося з феноменом «підтверджувальне упередження». Це схильність будь-якої людини шукати таку інформацію або інтерпретувати її так, щоби вона підтверджувала наші вже сформовані уявлення. Проблема в тому, що через це ми можемо ігнорувати важливі контраргументи. Тут варто акуратно звернути увагу людини на цей аспект у сприйнятті та спробувати показати, що якісь тези вона систематично ігнорує. Можна запитати чому – це вже змусить замислитися. Інший дуже важливий, особливо в умовах війни, аспект – навчити людей зважати на емоційність повідомлень. Якщо це повідомлення викликає у вас страх, навіщо вас намагаються залякати? До яких дій вас паралельно закликають і кому це може бути потрібно? Сьогодні українці живуть об’єктивно в умовах постійної реальної небезпеки для життя. Крім того, що Росія ці умови влаштувала, вона цинічно спекулює на страхах і з будь-якого приводу намагається підігріти паніку. Чому? Коли нам страшно, ми не можемо мислити раціонально та критично.

  •   Не читати нотації, а показати перевірені джерела

– Якщо родичі не слухають вас, коли ви намагаєтеся їм щось довести, то можуть послухати й повірити, якщо інформації буде виходити з інших джерел. Які ще методи й тактики можна використовувати, щоб лагідно довести свою думку старшому поколінню?

– Старше покоління все більше переходить на споживання новин з онлайн-джерел, а це – шалений потік інформації з різних каналів, якщо не налаштувати для себе умовні фільтри. Скажімо, сформувати конкретний перелік медіа, Telegram- чи YouTube-каналів, які ви читаєте чи дивитеся. І на цьому етапі було б корисно сформувати певний перелік для старших людей, порадити їм якісні джерела. Тому що відстежувати кожен фейк, який потрапить у їхнє інфополе, ви не зможете. А ось мінімізувати кількість потенційних вкидів, давши адекватні джерела, можете. І, звісно, корисно ситуативно ділитися посиланнями на спростування якихось фейків, які могли потрапити в інфополе людини. Це не лише про «заперечити один неправдивий кейс», а й про те, щоби прищепити уявлення як таке, що якась найправдоподібніша, на перший погляд, інформація може бути фейком, і до всього варто ставитися з нотою критичної оцінки.

  • Не кричати, а говорити мʼяко

– Коли намагаєшся довести свою думку, підкріплюючи її фактами, а у відповідь чуєш чергову тезу російської пропаганди (іноді прихованої), то складно залишатися спокійним. Як себе стримати, якщо хочеться підвищити голос і закричати?

– Логічно, що людина перейде у фазу захисту, щоб відстояти свою позицію, і лише ще радикальніше відкидатиме ваші аргументи. Ба більше, ваша агресивна позиція може викликати в людини критичне заперечення перерахованих вами правдивих аргументів і надалі, бо асоціюватиметься з потребою принципово відстояти свою хибну думку. Лише м’яка комунікація, яка не відчуватиметься як зверхнє повчання, може бути ефективною.

  • Не розчаровуватися, а продовжити діалог наступного разу

– Якщо розумієш, що після розмови всі залишилися при своїй думці, то що робити тоді?

– Якщо ми говоримо про якесь стійке сформоване уявлення в будь-якої людини, то може допомогти лише системна комунікація. До того ж мати свою думку – добре, головне, щоби вона сформувалася на основі фактів, а не фейків, популізмі політиків чи російських вкидах. Спробуйте аргументовано спростовувати некоректні факти, на основі яких сформувалася думка, а не кидатися сперечатися з позицією.

  • Розірвати стосунки?

– Дехто вирішує просто обірвати стосунки з родичами (особливо з тими, які живуть на окупованих територіях), коли вони підтримують окупацію та вірять російській пропаганді. Але чи розірвані стосунки – не на користь Росії?

– Якщо комунікація з такими родичами стає для вас токсичною чи нестерпною – очевидно, що продовжувати її, шкодячи собі, не варто. Якщо попри їхню позицію, у спілкуванні вони відкриті до розмови та не налаштовані агресивно, можна спробувати, якщо не переконувати, то м’яко й систематично наголошувати на щонайменше критичній нелогічності та непослідовності російської пропаганди, на відверто криво зроблені фейки тощо. Тобто спершу повністю дискредитувати російські медіа як джерело, показати їхні системні елементарні помилки. Пам’ятайте, що якщо ваші родичі залишаються на окупованих територіях, часто ви для них – єдиний вихід на адекватні джерела інформації. І це міг бути не їхній вибір, а кропітка робота пропагандистів із блокування всіх українських джерел. Просто відкинути всіх як жертв пропаганди, не спробувавши взаємодіяти, означатиме виграш Росії в боротьбі «за уми». А саме цього найбільше прагне профінансована на мільярди доларів машина кремлівської пропаганди.