Кількість українців, які підписуються на проросійські Telegram-канали, продовжує зростати під час повномасштабної війни. Частка людей, яка може відрізнити фейк від правди, натомість зменшується. 

 Поговорили з керівницею VoxCheck Світланою Сліпченко про те, чому так відбувається і як загалом працює російська пропаганда й фактчекери, які її розвінчують.

Чим протягом семи років займається VoxCheck

VoxCheck створили у 2016 році. Він починався як фактчекінговий проєкт громадської організації «Вокс Україна», який перевіряв виступи політиків на відповідність офіційним даним. 2018 року VoxCheck отримав визнання Міжнародної мережі фактчекінгу International Fact-Checking Network. Це означає, крім того, що ми долучилися до світової спільноти фактчекерів, ще й те, що наші стандарти перевірки є дійсно високими, неупередженими й ми точно не отримуємо фінансування від політиків, не висвітлюємо у своїх матеріалах інтереси конкретних зацікавлених осіб.

Протягом усієї діяльності ми продовжували займатися фактчекінгом політиків, складали рейтинги маніпуляторів і брехунів в українській політиці. Але пандемія Covid-19 трохи змінила нас, зокрема те, чим ми займаємося, і з березня 2020 року ми також стали партнерами Meta в їхній програмі протидії фейковим новинам Third-Party Fact-Checking Program. Це означає, що ми маємо можливість спростовувати фейки й маркувати ті фейки, які циркулюють у Facebook й Instagram. Тобто на дописах, які ми позначаємо, зʼявляється плашка з попередженням про те, що допис містить неправдиву або частково неправдиву інформацію чи в ньому містяться фото й відео, що вводять в оману. Таких партнерів у компанії Мeta в Україні два – це ми й StopFake.

Крім перевірки політиків і фейків у соцмережах, у 2021 році в нас додався ще один фокус роботи – російська пропаганда. Безумовно, до цього в нашому фокусі була [заборонена партія] «ОПЗЖ» як ретранслятори роспропу, були фейки російської пропаганди у Facebook, але саме у 2021 році, у співпраці з Центром стратегічних комунікацій при Міністерстві культури, ми почали робити щотижневі огляди російських наративів у проросійських українських медіа, як-от: «Страна UA», «Клименко Time», телеканали Медведчука тощо. Мені здається, це було нашою найбільш сильною підготовкою до того, що чекало у 2022 році. Буквально за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення ми почали робити моніторинг російських і проросійських Telegram-каналів, тому що ми вже тоді бачили величезну хвилю вкидів російської дези, нагнітання, заяви від Путіна, Радбезу РФ й очільників квазі-республік.

Уже зараз, під час повномасштабного вторгнення, ми продовжуємо моніторинг Telegram-каналів, також продовжуємо постійну співпрацю із «Суспільним мовленням». На їхніх регіональних філіях до повномасштабного вторгнення виходили фактчек-відео про політиків, а зараз це щоденні огляди російської дезінформації.

Також у нас зʼявилися нові проєкти. Один із них – це моніторинг російської дезінформації в Європі. Направду проєкт почався навіть наприкінці 2021 року. Тоді ми займалися лише Німеччиною й Італією як країнами, які, напевно, найбільше були вражені російською дезінформацією. І першу версію бази, де ми зібрали кейси російської дезінформації в цих двох країнах, випустили у травні минулого року. З часом до нашого моніторингу додалися чотири нові країни: Чехія, Угорщина, Словаччина й Польща. І те, що відбувається у всіх шести країнах протягом останнього року, тепер можна побачити в оновленій версії цієї бази Propaganda Diary.

Також окремо в нас є проєкт разом із USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я» зі спростування фейків, що стосуються цієї теми. Як виявилося, за такої специфіки система охорони здоровʼя – одна з найбільш чутливих тем для російської пропаганди. Навколо неї циркулює чи не найбільше фейків: від маніпуляцій щодо здоровʼя, різних захворювань, загроз для населення, закінчуючи дискредитацією медичної реформи й медсистеми загалом.

Ми складали рейтинги маніпуляторів і брехунів в українській політиці

Як працювати з фейками у Facebook й Instagram

Меtа надає нам інструмент і можливість бачити найбільш віральні фейки, які циркулюють в інформпросторі.

З Меtа ми співпрацюємо по українському інформпростору, маємо перевіряти лише ті фейки, які циркулюють в українському сегменті Facebook й Instagram. Торік після 24 лютого Меtа надала право українським фактчекерам також перевіряти фейки з російського й білоруського сегментів соцмереж, оскільки є розуміння того, що саме звідти до України заходить найбільше російської пропаганди.

Але загалом маємо визнати, що встановити якісь чіткі географічні межі в соцмережах досить важко. Звісно, ідентифікувати фейки, характерні для українського сегменту, можна було б, наприклад, за мовним принципом, тобто фейки, які циркулюють українською мовою. Але тоді з нашого фокусу випала б величезна кількість фейків російською мовою, які можуть мати абсолютно різне походження, як-от суто українські, так і російські чи білоруські. Тому цей крок Meta був для нас досить ефективним. Якщо подивитися на кількість спростованих матеріалів на місяць, то, напевно, 90% із них – це саме ті, що циркулюють російською мовою, і, відповідно, вимагають від нас зачіпати російський сегмент соцмереж і російські джерела інформації. Це приклад того, що ж відбувається насправді в інформпросторі України і звідки йде найбільше дезінформаційних загроз.

Меtа надає нам інструмент і можливість бачити найбільш віральні фейки, які циркулюють в інформпросторі. Ми маємо можливість їх маркувати, і дуже важливо, що це саме не блокування контенту, не його пряма заборона, це маркування, тобто, попередження для аудиторії, що цей пост містить неправдиву інформацію. Разом із маркуванням, тобто з блюром і попереджувальною плашкою, до посту прикріплюється наш матеріал-спростування – це стаття, у якій кожен може прочитати, чому цей пост не правдивий, що відбувається насправді. Врешті-решт людина, яка не хоче читати це спростування, може навіть закрити це попередження й подивитися оригінальний пост. Тобто контент продовжує існувати в стрічці новин, єдине, що він гірше показується читачам, а сторінки, які систематично поширюють фейки, можуть навіть з часом втратити можливість для монетизації контенту.

Людина, контент зі сторінки якої був промаркований як фейк, але до якого вона внесла зміни, може звʼязатися з нами як із фактчекерами за нашою офіційною поштою, подати апеляцію, указати, що були внесені зміни до посту, і попросити нас змінити нашу оцінку. І якщо пост більше не містить неправдивої інформації, ми змінюємо оцінку. З часом, його навіть можна буде монетизувати.

За масштабами ми намагаємося щомісяця спростовувати до сотні фейків. Може бути по-різному, залежить від загального навантаження команди – від 80 до 110 на місяць. Але намагаємося тримати планку в 100, хоча однаково це не охоплює всі фейки.

Фейки в Telegram

Я дуже люблю порпатися в найбільш маргінальних російських і проросійських Telegram-каналах, тобто тих, які намагаються скидатися на українські. Там знаходжу щонайменше по три фейки на день щодня. І це я про унікальні кейси. Бо є ж і повторювані наративи, починаючи від абсурдного «нацизму», закінчуючи вже більш складними заявами зі звинуваченнями ЗСУ в нібито скоєнні воєнних злочинів. Реальна кількість фейків може вимірюватися тисячами на місяць.

Найбільш небезпечними з погляду того, що в них можна повірити, є проросійські Telegram-канали типу «Легитимный», «Резидент», «Зе рада», «Женщина с косой», «Разведчик», «Шептун» — останній зараз навіть закритий для додавання. Вони такі нібито з проукраїнським контекстом, проукраїнськими новинами, пишуть російською мовою, хоча це не пряма ознака того, що обовʼязково перед нами джерело російської дезінформації. Але вони подають усі новини в обгортці якоїсь альтернативної інформації, чогось такого, що вам не розкажуть у новинах. Вони часто використовують хештеги #чутки, #інсайд або нібито отримали інформацію з анонімних джерел від Офісу президента, СБУ, Верховної Ради тощо. Й оця обгортка таємничості, що нібито від нас щось приховують, – це насправді ще одна форма подачі російських наративів.

І це не моє особисте враження, це результат нашого дослідження, яке ми робили наприкінці минулого року. Тоді ми проаналізували 5,5 тисячі кейсів повідомлень з Telegram-каналів як російських, так і проросійських, зіставляли на графіку частоту виникнення повідомлень у межах кожного наративу, а наративів було всього 19. І чітко було видно хвилі з появою цих повідомлень. Тобто виникає якась теза, якесь повідомлення в російському каналі і на день пізніше, або в той самий день це починає ширитися в проросійських, нібито українських каналах, просто з іншою формою подачі. Те, що російські канали будуть видавати прямо, на кшталт: «Киевский режим будет воевать до последнего украинца и отправит всех в мясорубку», – проукраїнські подадуть обережніше, опишуть як нібито хвилі «незаконної» мобілізації.

Візьмемо за приклад трагедію в Умані 28 квітня. Російські Telegram-канали пишуть, що це нібито недолуга українська ППО знову влучила в житловий будинок, нібито девʼятий рік українці обстрілюють самі себе. Проросійські канали будуть тим часом писати: «В офіційних повідомленнях не будуть говорити про те, що насправді це влучання української протиповітряної оборони. Напевно, нам це розкажуть лише після закінчення війни». Тобто нібито мʼяка подача, більш адаптована під суто українську аудиторію, але суть повідомлення абсолютно одна й та сама.

На жаль, це має найбільш загрозливий вигляд, тому що аудиторія цих проросійських каналів, які мімікрують під українські, протягом останнього року, зросла й зростає далі. Це аудиторія, яка сумарно вимірюється мільйонами українців, тому що там по кількасот тисяч підписників у кожному каналі. Я вже не враховую аудиторію суто російських Telegram-каналів, це точно про мільйони, але там, мабуть, більшість усе ж росіян.

60% українців користуються Telegram для отримання новин, а це значить, що дуже висока ймовірність того, що, підписуючись на купу анонімних каналів, як-от: «Україна онлайн», «Україна сьогодні» тощо – у цьому переліку може зʼявитися «Україна не Росія», «Україна ru», «Open Ukraine», тобто суто російські канали – назва схожа, чом би й ні?

У дослідженні, яке проводила медійна програма USAID в Україні спільно з Internews про українські медіа, можна побачити, що, як порівняти з минулим роком, частка людей, які споживають новини із Telegram виросла. Ще рік тому Facebook вигравав за всіма показниками. У цьому дослідженні є ще дуже класний показник – опитування про те, наскільки люди вміють відрізняти правду від фейків. Для цього в опитуванні щорічно респондентам дають три тези, і треба ідентифікувати, правдиві вони чи ні. Найгірший показник був, здається, у 2020 році, у перший рік пандемії Covid-19, коли сталася інфодемія – вибух інформації з усіх джерел, коли навіть нормальні медіа писали інколи фейки не навмисне, а просто тому що було складно розібратися. Експерти перетворювалися в псевдоекспертів, псевдоексперти набирали аудиторію, відбувалося страшне. І тоді цей показник уміння відрізняти правду від фейків був найнижчим за весь час.

У 2021 році він став кращим. Тобто українці, розуміючи, що ця проблема існує, вчилися відрізняти правду від фейків. Дуже велика в цьому заслуга й медіа, які надають достовірну інформацію, і громадських організацій, які з цим працюють, і держави, яка у 2021 році створила два центри для боротьби з дезінформацією: Центр стратегічних комунікацій і Центр протидії дезінформації. Але з повномасштабним вторгненням рівень критичного мислення й медіаграмотності підірвався.

У 2019 році 11% людей уміли повністю відрізняти правду від фейку.

У 2020 році – лише 3%.

У 2021 році – 24%.

І в 2022 році – знову лише 14%.

Російська мова – не пряма ознака того, що обов'язково перед нами джерело російської дезінформації.

Oбгортка таємничості, що нібито від нас щось приховують, – це насправді ще одна форма подачі російських наративів.

Чому ми віримо фейкам

Ми всі – живі люди, ми не роботи, тому ми піддаємося емоціям і інколи віримо фейкам.

Причин, чому ми віримо у фейки, надзвичайно багато, і навіть фактчекери іноді ведуться на фейки. Я пам'ятаю квітень минулого року, деокупація Київщини, зʼявляється фото, де нібито на стіні в Бучі окупанти залишили напис: «А кто вам разрешал красиво жить?» Це фото дуже масово циркулювало, його навіть Антон Геращенко підхопив у свій Telegram із величезною аудиторією. Пізніше зʼясувалося, що це фейк. Цьому фото насправді було кілька років, його зробили в Росії, воно взагалі не мало жодного стосунку до подій на Київщині у 2022 році. Але у фото надзвичайно багато людей повірили, і я зокрема.

Чому? Передусім тому, що це справило сильне емоційне враження. Бо ми читали новини, що окупанти розкрадали квартири, катували, вбивали людей, скільки було жорстокості. І коли зверху вам вивалюється таке фото, то весь контекст, у якому ви циркулюєте, усі емоції, які ви переживаєте, роблять так, що у вас це фото не викликає абсолютно жодного сумніву. Навіть не спрацьовує критичне мислення перевірити, що насправді це за фото, де було зроблено. А там навіть була маленька деталь, яка його видавала, – яскраво-зелене листячко на фоні цього напису, яке ніяк не могло бути 30 березня в Бучі: у цю пору ще нічого не зелене на Київщині. Плюс до всього віральність і надзвичайна емоційність, які є червоними прапорцями, які мали б наштовхнути нас на думку про перевірку.

Ми всі – живі люди, ми не роботи, тому ми піддаємося емоціям і інколи віримо фейкам.

Є ще багато інших логічних хиб і упереджень, які змушують нас вірити у фейки.

Що робити, щоб не вестися на фейки?

Усю інформацію потрібно сприймати з якомога більш холодною головою, наскільки це можливо. Навіть коли дуже хочеться вірити, навіть коли дуже подобається ця інформація чи страшенно не подобається. До останнього потрібно зберігати холодну голову і перевіряти. Перевіряти порівняно з тим, що опубліковано в офіційних джерелах, українських, міжнародних. Якщо офіційні джерела не дають достатнього пулу інформації, спробуйте почитати, що пишуть українські медіа з білого списку Інституту масової інформації.

Якщо інформація викликає у вас сумніви, вона містить червоні прапорці віральності й емоційності, але ви не знайшли достатньо інформації в офіційних джерелах і хороших медіа, спробуйте подивитися, що з цього приводу писали фактчекери. Можливо, вже було щось схоже або якраз цю новину вони вже перевірили. Щодня над цим працюють Центр протидії дезінформації при РНБО й Центр стратегічних комунікацій при Мінкультури.

Якщо це фото чи відеоконтент, зверніть увагу на деталі. Наприклад, це фото з Бучі, маленька деталь із зеленим листячком уже могла трохи заспокоїти емоції й змусити банально прогнати зображення через зворотний пошук. З перших результатів можна було побачити, що фото насправді застаріло. Що стосується відео, слідкуйте, чи немає там склейок, перепадів звуку, зображення.

Буквально нещодавно циркулювало дуже абсурдне відео, де нібито Зеленський розповідав, що дістане білорусів, які хочуть воювати проти України з-за Каспійського моря. Звучить, ніби Зеленський не знає географії, а насправді це було в зворотному порядку склеєне звернення. Бо він спочатку окремо говорив про росіян за Каспійським морем, а потім окремо звертався до білорусів і просив не вступати у війну. Там була відверта помітна склейка, через яку можна було розпізнати фейк.

Дуже багато маніпуляцій із документами. Документи мають вигляд як щось дуже достовірне, але насправді в них можуть бути граматичні помилки, застрілі назви держорганів, невідповідні регалії або імʼя людини, яка до цього органу не має жодного стосунку. Підписи, печатки, які теж не мають жодного стосунку до цього документа чи органу. Врешті-решт, навіть неправильно перекладені ініціали з російської мови: «Ніколайович» замість «Миколайович», «Александрович» замість «Олександрович». Не кажучи вже про те, що можуть використовувати шаблон з офіційних сайтів і накладати в фотошопі будь-який потрібний текст.

Найважливішою все-таки залишається тема емоцій. Який би контент перед вами не був: фото, відео, текстовий документ – щойно у вас виникає непереборне бажання все це поширити, розказати друзям, сусідам, знайомим – це тригер, де потрібно все-таки почитати, що про це написали інші джерела, особливо українські, і чи відповідає це дійсності.

Найкращим побажанням для старшого покоління буде формувати в себе звичку перевіряти все відповідно до офіційних джерел. А також відмовитися від установки, що не можна довіряти тому, що говорять офіційні джерела. Бо в нас справді є проблема в Україні, як-от низький рівень довіри до державних інституцій. Але зараз в умовах війни від цієї установки треба відходити й памʼятати, що саме держава зараз надає офіційну інформацію, яка не буде вводити вас в оману. В альтернативних джерелах більший ризик того, що на вас тим чи іншим способом вплине фейк. Ну, і не варто боятися просити про допомогу фактчекерів, журналістів, громадських організацій й активістів. Хай підтвердить або спростує якусь інформацію той, хто має більший доступ до різних цифрових інструментів.

Загалом раджу взяти за практику час від часу перечитувати матеріали фактчекерів і трошки аналізувати, брати до уваги, які теми найбільш чутливі до російської пропаганди, тобто про що Росія найбільше бреше. Бо часто Росія працює на рівні шаблонних установок і відпрацьованих фейків. Наприклад, те, що я згадувала про Умань, – звинувачення в тому, що це українська недолуга ППО нібито потрапила в будинок. Те саме було з трагедією в Дніпрі. Те саме було перед цим з різноманітними іншими великими трагедіями, які, на жаль, постійно Росія коїть в Україні. Але шаблони часом стають настільки впізнаваними, що можна навчитися самостійно ідентифікувати, що перед вами потенційно російський фейк.

Купа версій, які заперечують одна одну

Для російської пропаганди нормальним є явище, коли одночасно в різних джерелах виникають різні версії подій і суперечать одна одній. Обстріл залізничної станції в Краматорську, обстріл торговельного центру «Амстор» [у Кременчуці], удар по Вінниці. Ми в ці дні робили розбори з колегами й дивилися в хронологічному порядку, як одночасно в різних Telegram-каналах виникали різні версії. Причому вони настільки дико суперечили одна одній, що нормальна людина вже б усе кинула, зупинилася на одній версії, яку прочитала, обрала б ту, що найбільше сподобалося, і далі не розбиралася б у цій темі.

Типу «Україна сама себе обстріляла», «Україна випустила ракету або підняла вертольоти / літаки», «ми цілилися в сусідню будівлю», «це неправильно знято», або взагалі «це постановка», «це підкладена вибухівка», «а взагалі-то це військовий обʼєкт, там купа військових, там немає цивільних». Чим закінчилося, наприклад, оце нашаровування версій у випадку торговельного центру «Амстор», коли за добу після трагедії, після того, як Володимир Зеленський опублікував відео, де чітко видно влучання ракети в торговельний центр, коли російській пропаганді вже не залишилося нічого, крім сказати «ну, так, ми влучили в торговельний центр», вони сказали: «Ну, в рамках спецоперации, психологического давления на население, мы бьем, куда хотим». І все.

Будь-яка подія – майданчик для роспропу

Тобто навіть на дуже трагічних світових подіях Росія наживається, щоб закріпити свої меседжі: подивіться, яка Америка страшна й погана, не лише в Україні наробила біди, а он ще й турків повбивала.

Інколи виникають дуже конспірологічні версії розвитку подій у ситуаціях, не повʼязаних з війною в Україні. Наприклад, землетруси, які були в Туреччині. Оскільки російській пропаганді треба використати будь-який інформпривід для посилення своїх меседжів, під час трагедії в Туреччині роспроп поширювала кілька версій того, чому це відбулося, зокрема говорили, що це або нібито випробування якоїсь американської зброї поруч у морі, через що відбулися коливання земної кори і, відповідно, землетруси, або говорили про те, що Америка нібито володіє технологіями, які вміють чітко передбачати землетруси, і просто не попередила Ердогана, щоб він програв на виборах, бо він не зможе впоратися з наслідками землетрусу. Тобто навіть на дуже трагічних світових подіях Росія наживається, щоб закріпити свої меседжі: подивіться, яка Америка страшна й погана, не лише в Україні наробила біди, а он ще й турків повбивала.

Про затоплення крейсера «Москва» найбільш фантастична версія, крім недопалка, від якого нібито відбулася детонація, – «це була лазерна зброя НАТО». Нібито були очевидці, які побачили якийсь лазер, який потрапив у крейсер «Москва». Навіть до такого абсурду доходить.

Головне для пропаганди – заповнити інформпростір, забити його настільки різноманітним, а головне, завжди неправдивими версіями, щоб правда туди просто не могла протиснутися.

Тобто уявіть, якщо ви підписані на ці російські канали. Тобі одночасно вилітає кілька оцих скоординованих сповіщень з абсолютно однаковими посилами, у якийсь момент їх стає десятки чи навіть сотні. Ну, ви останнє щось прочитаєте, проскролите, побачите, «ага, Україна знов сама себе обстріляла, влучила навіть у вокзал, ну окей, нащо це мені, забили». Закрили й зупинилися на цій версії. Немає жодної можливості для правдивої інформації, щоб наздогнати цю людину. По-перше, через обмеження того, що потрапляє в інформпростір Росії, по-друге, звісно, через це нашарування неправдивих різноманітних версій.

Чи існує українська пропаганда?

Можна називати це контрпропагандою, можна називати це контрнаративізацією. Якщо ми кажемо, що в системі російської дезінформації є N наративів, які Росія використовує щонайменше з 2014 року (у Telegram ми з 24 лютого до 15 листопада минулого року знайшли 19 основних наративів; у Німеччині й Італії до початку повномасштабного вторгнення було 13 наративів російської пропаганди; за весь час повномасштабного вторгнення в шести країнах знайшли 27 наративів російської пропаганди).

Наративи – це основна тема з основним меседжем, який доносить Росія. У межах кожного наративу циркулює незліченна кількість кейсів: конкретних окремих повідомлень, окремих фейків, маніпуляцій і всього іншого. Що з цим робити? Можна спростовувати, але всіх фактчекерів світу й усіх держорганів не вистачить, щоб сидіти й відповідати на кожен фейк російської пропаганди. Це фізично неможливо, це не ефективно, бо стільки ж людей, скільки побачило фейк, ніколи не побачить його спростування.

Тому є інший спосіб, він більш ефективний, і ним власне і користується Україна. Це контрнаративізація, контрпропаганда – поширення, зокрема, і для європейської, і для світової спільноти, і для українських достовірних меседжів про те, що відбувається в Україні. Підсилення наших сильних сторін, підсилення наших здобутків, висвітлення того, що ми впроваджуємо реформи, які потрібні нам для членства у ЄС, для відновлення, для майбутньої стійкості нашої економіки. Висвітлення того, що західні партнери нами не «користуються», як це каже Росія, а допомагають нам і підсилюють. Висвітлення того, що реформи, хоч і не всім подобаються, бо людям зазвичай не подобаються зміни, приносять користь для держави, для її бюджету, населення.

Звісно, найбільше зараз державні комунікації сконцентровані на тому, що відбувається на фронті. Часто не все можна висвітлювати, тому кажуть про інформаційну тишу й кажуть не просто так, очевидно. Саме цей момент інформаційної тиші для російської пропаганди – можливість нагенерувати купу різних версій того, що там відбувається, наприклад, під Бахмутом, на Херсонському чи Запорізькому напрямку. Але допоки це не підтвердила Україна, усе-таки варто вважати, що це все абсолютно не достовірна інформація.

Легкий приклад того, що все-таки не треба вірити російській пропаганді, на відміну від української офіційної інформації, – це тема гуманітарних чи «зелених» коридорів, які були особливо актуальні на початку повномасштабного вторгнення, коли були дуже активні бойові дії в багатьох точках і людей намагалися евакуювати. Коли про «зелені» коридори оголошувала Росія, вони ж ці коридори й обстрілювали. Евакуація, про яку повідомляли в українських офіційних джерелах, найчастіше спрацьовувала.

Тобто Україна надає якомога більш достовірні дані, інформацію, яка спрямована на те, щоб берегти українців і країну, а коли провайдером інформації є Росія, її мета незмінна – знищити Україну як державу, знищити українців як народ. Тому навіть на рівні повідомлень про «зелені коридори», це могли бути або опції для знищення чи депортації українців, або в разі, якщо Україна про нього оголошувала, то для Росії це нова ціль для обстрілів. Так це працює і в інформаційному середовищі, тому дуже важливо поступово відмовлятися від установок про недовіру до державних інституцій.

Якщо ріже вухо слово «пропаганда» чи «контрпропаганда», ми називаємо це контрнаративізацією. Тобто закріплення реального, позитивного та сильного іміджу й образу України, абсолютно протилежного до величезного метанаративу російської пропаганди: «Україна провальна держава».

Не все, що написано англійською, достовірне

Якщо ви читаєте закордонні джерела й хочете перевірити, чи ви читаєте нормальне медіа, є ресурс MediaBiasFactCheck. Це інструмент, який дозволяє перевірити іноземні медіа за якістю фактажу, за рівнем упередженості, тобто наскільки воно схиляється до лівих чи правих політичних поглядів. За цим ресурсом можна побачити, що Financial Times, The Guardian, The Washington Post будуть мати досить високі оцінки якості фактажу. А Daily Mail, британська жовта преса, буде мати низький рівень якості фактажу, тому що часто поширює чутки, плітки й абсолютно не підтверджену інформацію.

Особливо цей ресурс був корисний у часи пандемії Covid-19, коли навіть дозволяв ідентифікувати конспірологічні й псевдонаукові джерела, які поширюють цілковиті вигадки. Зараз це не настільки актуально, хоча нещодавно мені потрапила на очі в одному з Telegram-каналів апеляція до подій у Туреччині щодо причин цього землетрусу. Там було посилання на американське видання, але суто конспірологічне, яке постійно поширює якісь дикі теорії про те, що насправді відбулося під час трагедії 11 вересня, про ту саму Туреччину, про Covid-19.

Варто пам’ятати, що не все, що написано англійською, обовʼязково є достовірним. Таке правило важливо випрацювати, щоб не вважали, що якщо про це написали навіть за кордоном, це має бути правда. Ні, це не так працює, багато пропагандистських ресурсів є за кордоном, ми виявили як мінімум 90 штук у шести країнах Європи. Це не означає, що всі вони прямо фінансуються Кремлем. Ми не можемо це ані довести, ані спростувати, бо в межах нашого дослідження не перевіряли фінансові звʼязки. Ми бачимо, що ці медіа перепубліковують те, що пишуть кремлівські RT чи «Спутник», або ж використовують позицію псевдоекспертів, які постійно генерують і повторюють меседжі російської дезінформації.

Експерти – це окрема величезна тема. Бо є «говорящі голови» російської пропаганди: Соловйов, Сімонян, Скабєєва – вони не експерти. А є набагато небезпечніше явище – закордонні нібито незалежні журналісти, незалежні експерти, колишні військові – люди, які нібито мають якусь експертизу, нетипове для слов’янського вуха іноземне імʼя й продовжують доносити меседжі російської пропаганди. З тих, хто найбільше згадується: Скот Ріттер, Такер Карлсон. Про таких рупорів Кремля найбільше пише Центр протидії дезінформації. У їхньому Telegram-каналі або на сайті можна за основними словами знайти повноцінні досьє на десятки таких псевдоекспертів.

Перевіряти своїх

Ми маємо розуміти, що російська дезінформація – це зараз головне, але рано чи пізно в нашій країні будуть вибори. У нас знову буде вибух політичного популізму. Однаково політики навіть зараз можуть дуже обережно, опосередковано починати просувати свої інтереси. І, крім обговорення теми війни, вони згадають багато інших аспектів людського життя. І там почнуться знову дискредитація реформ, маніпуляції на цю тему, маніпуляції на економічні теми. Це все те, що вже випало з нашого фокусу, але про це, я думаю, не забули політики. Потрібно бути уважними.

Ще дуже гаряча тема мобілізації. Щоб ми не говорили тільки про російські джерела, відмиваючи повністю репутацію всього українського. Звісно, офіційні джерела й хороші українські медіа таким не займаються, але численні українські Telegram-канали, анонімні, нормальні, не проросійські, просто приватні канали видають десятки відео на день про мобілізацію. Звісно, це відео з хапанням людей на вулиці, запиханням їх кудись, відвезенням тощо. Ми фактично що бачимо на відео? Зазвичай, стоїть людина, біля неї стоїть військовий, можливо, ще поліцейський, вони про щось говорять, щось між ними відбувається. Трактувати відео можна кількома різними способами, але якщо підписати «масова мобілізація на вулицях Черкас і Києва» чи «будьте обережні, не виходьте з дому», здаватиметься, що всі відео дійсно про це.

Про канали «Повістки Київ» я взагалі мовчу. Там є бот, у який можна написати повідомлення, і модератор його опублікує. І там з’являються повідомлення на кшталт «На вулиці Машинобудівельній були помічені військові з папками, будьте обережні», «Біля «Сільпо» курять військові з папками, обережніше». Це читаєш і думаєш, який це взагалі має стосунок до повісток?! Але військові з папкою – це найстрашніше, що є зараз в Україні. Потім бабуся телефонує й каже: «Ти тільки з дому не виходь». [сміється]