Гурт ONUKA з’явився в музичному просторі 2013 року. Це сольний проєкт Нати Жижченко, яка до цього була солісткою електронного гурту Tomato Jaws. Разом з Натою над проєктом працює Євген Філатов – композитор, саундпродюсер та аранжувальник ONUKA. Євген і Ната на ранковій лекції у Kyiv Academy of Media Arts розповідають про те, як з’явився та розвивався гурт, як за допомогою музики порушувати соціальні проблеми й привернути увагу до Чорнобильської аварії та забруднення довкілля.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Ната: Коли закінчився мій музичний проєкт Tomato Jaws, який проіснував 11 років, я була фрустрованою як особистість. Мені було 28 років, і це був досить кризовий момент. Коли закінчується якийсь етап, ти боїшся робити щось нове і розвиватися. Коли всі кажуть створити сольний проєкт, а ти навіть не знаєш, яку назву обрати та яку музику грати. Я розумію, що тільки завдяки підтримці Євгена та подруги Лесі, з якою ми працюємо, вдалося це втілити. У мене була своя колекція слів: я люблю колекціонувати назви, які цікаво пишуться або щось цікаве означають. Мені подобалося слово «онука», тому що це була пряма відсилка до мого дідуся, а ще у слові можна тричі змінити наголос. Від цього воно не страждає, а набуває нового сенсу. І коли я вже набралася сміливості й вийшла з кімнати до кухні, де сиділи Євген і Леся, у мене було дві назви: «Пломбір» та «Онука». Я не знаю, чому саме такий перший варіант. Але добре, що ми не назвали проєкт «Пломбір», бо було б дуже важко порушувати теми Чорнобиля з такою назвою.

Женя: За проєктом ONUKA криється 17-річний досвід і знання. Цей культурний код, еклектика між українськими традиціями та сучасними технологіями, музичними формами.

Ната: Насправді тоді ще не було жодної думки про те, що назва буде присвятою дідусю, що це буде поєднання етно та електро. Це була ситуація, коли ти бачиш роздоріжжя і не знаєш, який крок зробити. Але першим кроком стала фотосесія. Леся запропонувала сфотографуватися з моїми народними інструментами. Тоді одне фото стало обкладинкою до дебютного альбому. Після цього було три-чотири демки, де я наспівала англійською мовою. Одна з них пісня Misto, яку я тоді виконувала англійською мовою.

 Мені подобалося слово «онука», тому що це була пряма відсилка до мого дідуся, а ще в слові можна тричі змінити наголос

Коли у 30 років я аналізувала своє життя, то зрозуміла, що 15 років займалася лише етно і 15 років – електронікою, яка мене захопила і яку я обожнюю та глибоко поважаю. Тому мені хотілося, щоб це була електроніка, зіграна народними інструментами. Сопілка є моєю магічною паличкою, яка веде мене по життю і скеровує на певну траєкторію. Я розуміла, що немає схожого проєкту і що поєднати ці дві стихії можна дуже вульгарно і без смаку. І зробити тонку межу між ними було основним завданням: крім Євгена, нікому б це не вдалося.

Женя: Як партнер і як людина, яка взяла на себе відповідальність за проєкт, я розумів, що у мене є лише один вистріл, і якщо ми промахнемося, то втратимо цю творчу людину в музичному полі. Я ніколи так не старався ні для себе як артиста, ні для будь-кого іншого. Для артиста-початківця перше враження – найсильніше. Все інше – це вже про те, подобається слухачу чи не подобається, буде він стежити чи ні. Але коли з’являється щось нове – це найбільший інформаційний привід.

Я ніколи так не старався ні для себе як артиста, ні для будь-кого іншого

Ната: Ми не могли зробити нічого більш «продуманого», ніж презентувати перший кліп 23 грудня. Можна було ще зробити це 31 грудня перед Новим роком. Ми злили відео, і його подивилися десь 50 моїх підписників. Проєкт запустився, і ми чекали, що буде. Але тоді почалися події Євромайдану, не вірилося, що все це відбувається насправді. Ми прорефлексували й почали доробляти наш дебютний альбом – удвох на кухні. Я думала про це цілодобово. Ми записували бандуру, сопілку, все почало нашаровуватися як пазл. У травні ми випустили мініальбом. Я не очікувала жодного резонансу, але музика почала знаходити свого слухача. Нам пощастило з часом, бо це збіглося з вибухом самоідентифікації і з’явилася тенденція слухати українську музику. Тоді я вже розуміла концепцію гурту – це присвята моєму дідусю, людині, яка мене сформувала і навчила життя. І тому це і присвята, і вдячність, і бажання, щоб він був ближче до мене – хоча б викарбуваний на логотипі зі мною.

Женя: Ми почали стрімко зростати. І для музиканта другий крок є найважчим, адже другий альбом вважається відповідальним, бо має продовжити кредит довіри слухачів. І ми вирішили у ньому втілити соціальні прояви та віддати данину темі Чорнобилю. Так з’явився ЕР Vidlik. Трек Vidlik став найважчим аранжуванням, над яким я працював пів року.

Ната: У пісні ми використали інструмент бугай, уперше я його побачила в майстерні дідуся в дитинстві. У народних колективах його використовують як розважальну частину, а не як повноцінний інструмент. Мені було шкода, що він лише для шоу.

Женя: Відлік і цей кінський хвіст стали такими ж важливими символами, як сопілка. Це стало нашим копірайтом, впізнаваним елементом.

Я люблю аналізувати тексти, і мені подобалося, що англійською мовою слова в інфінітивній формі

Ната: Цікаво було споглядати реакцію на музику. Леся спитала: «Я ж надіюся ви не на Vidlik будете кліп знімати?». А ми якраз вирішили з Женею, що саме на цей трек і зніматимемо. Він справді став відліком для проєкту ONUKA, своєрідним початком зростання. Я люблю аналізувати тексти, і мені подобалося, що англійською мовою слова в інфінітивній формі. Тому вирішила написати текст, у якому всі слова будуть невідмінюваними. Таким чином народилися ці рядки.

Про Чорнобиль

Ната: Тема Чорнобиля – лейтмотив мого життя. Мій батько ліквідатор, тому я маю таку пристрасть до цього питання. Коли сталася Чорнобильська катастрофа, мені був рік, але через те, що тато був на вахтах, я знала це слово з дитинства. Ця тема мене манила з ранніх літ: інформацію я шукала у вирізках газет і книгах, а потім обговорювала її з батьком. Я вивчила весь обсяг інформації в інтернеті, яку вдалося знайти, ходила під парканами чорнобильської зони. Ця тема поглинає повністю, проймає і ніколи не відпускає. І навіть в інституті всі відповіді вели до Чорнобиля.

 Мені дуже хотілося, щоб пісня про Чорнобиль не була пронизана моторошністю і страхом

Звісно, я не могла не порушити цю тему у своїй творчості. Мені хотілося, щоб пісня про Чорнобиль не була пронизана моторошністю і страхом − усім тим, за що Чорнобиль не люблять. Хотілося, щоб вона була схожа за відчуттям на пір’ячко, що злітає у повітря, як у фільмі «Форрест Гамп». Там була фраза: «Ми літаємо, як пір’ячко, такі незахищені й такі вільні». Тому пісня пронизана вірою у щось світле. І коли на весь світ прогримів серіал НВО, ми приєдналися до цього болю. Велика проблема ще у тому, що ми не цінуємо наших героїв. Арку звели українські герої, а цю перемогу віддали голландцям, туркам і французам, які були підрядниками. Та це перемога українських працівників на станції, які змушені вносити зміни до інструкції, як експлуатувати цю арку, адже ніде у світі немає таких інструкцій. І ми маємо здогадуватися, як вводити її в експлуатацію. Тема зведення арки − це тема століття, це планетарний масштаб, але ми забуваємо про це.

Окрім того, ми поїхали на Чорнобильську станцію і прожили тиждень у Славутичі – це був наш медовий місяць.

Женя: Це була унікальна можливість побути там. Попри суворий регламент, я не зміг не записати про це відео і не змонтувати короткий відеоролик із закадровим голосом Нати.

Ната: Після того, як ми його випустили, стояли в заторі на Саксаганського. Жені хтось зателефонував, і він дав мені слухавку. Це був директор ЧАЕС, який хотів зі мною поговорити. Він сказав: «Я тобі дуже вдячний за відео. Ми дивилися всім складом і вдячні, що ви порушуєте цю тему».

 Сумніватися у собі – це нормально, навіть коли твої треки на першому місці в європейських чартах

Про екологію

У нас виникла ідея знімати кліп на сміттєзвалищі під Києвом. Треба було починати екоініціативу. На відео показаний постапокаліптичний Київ, який тоне у смітті. Абсолютно всі члени команди після поїздки змінили своє ставлення до споживацької культури. Ми про це розповідаємо на всіх концертах у всіх турах. І, звісно, меседж цей масштабувався до теми мікропластику. Настільки загрозливої ситуації, як сьогодні, людство ще не мало. Наша ініціатива полягає у тому, що від кожного лайку, шеру і перегляду на YouTube монетизація йде на рахунки сортувальних станцій, які працюють на волонтерських засадах. Ми розуміємо, що роботи непочатий край, але приємно, що це працює. Наприклад, ми виступали на масштабному екофестивалі біля гори Пивиха в Полтавській області, де було 10 тисяч людей. На заході весь пластиковий посуд замінили на екоматеріали. Фестиваль подають на світовий рекорд як подію без пластику. Це працює в Україні навіть у найбільш неочікуваних місцях.

Ната: Дуже важливо не перегинати зі змістами, коли знищується форма. Треба балансувати, і це найбільш складно. І для цього є команда та Євген, який завжди збоку може оцінити мене, а я його.

Женя: Я поділяю погляди та сенси, але як музикант стараюся зробити так, щоб музика залишалася музикою – самодостатньою, цікавою і подобалася людям. Щоб сам продукт, окрім символізму, був зроблений професійно. Але коли музика наповнена смислами, вона може виходити далеко за можливі рамки її охоплення.

Ната: Сумніватися у собі – це нормально, навіть коли твої треки на першому місці в європейських чартах. Мені здається, що сумнів – це мірило творчості. Для творчої особистості, якщо ти не сумніваєшся у собі, це тупик. Тому думати, рефлексувати, зважувати «за» і «проти» – нормально. І такі прогалини у впевненості – це величезний крок, щоб зробити щось, що здивує тебе ще більше.

 Я поділяю погляди та сенси, але як музикант я стараюся зробити так, щоб музика залишалася музикою – самодостатньою, цікавою і подобалася людям

Фото: КАМА