Ольга Харлан – олімпійська і багаторазова чемпіонка світу з фехтування, атлетка Red Bull. Серед нагород Ольги: 8 золотих медалей на чемпіонаті Європи, перемога на Європейських іграх, а також 6 золотих медалей на чемпіонаті світу з фехтування. Зокрема, у липні цього року Харлан виграла золоту медаль світової першості у Будапешті. Вона перемогла дев'ятиразову чемпіонку світу Софію Вєлікую з Росії з рахунком 15:14.

29 серпня на ранковій лекції у КАМА Ольга розповіла про свої дитячі мрії, падіння та злети і про те, як стала краще розуміти себе завдяки фехтуванню.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

«Люди бояться мріяти масштабно»

Я займаюся фехтуванням 19 років. І зрозуміла, що мрія – це як сходи. Коли лише потрапила у цей спорт, я мріяла про власне екіпірування. Та тільки за три роки у мене з’явилося власне взуття. Коли здійснилася одна мрія, з’явилася наступна – потрапити в національну збірну. Поступово я втілювала її: займалася, їздила на змагання. Потім тренер заговорив про Олімпіаду, для мене це було щось захмарне, ніби Еверест. Але я вирішила спробувати. Врешті я опинилася на Олімпіаді. Тренувань ставало все більше. Я здобула свою першу медаль, і амбіції почали зростати: Лондон, Ріо-де-Жанейро. Відтак і моя мрія почала зростати.

«Жоден результат не дається просто так»

Фехтування для мене – це важка праця над собою, над часом, ти постійно чимось жертвуєш: особистим життям, сім’єю. Коли починаєш себе показувати на чемпіонатах, змаганнях, на тебе починають дивитися. Ти розумієш, що треба працювати ще більше. Зараз я не працюю так, як у 18 років – я працюю утричі більше. Раніше я не замислювалась над тим, чому роблю ті чи інші речі. 

 Тепер усе на професійному рівні: я думаю, що роблю, для чого і яка у мене ціль

«Не варто боятись змінюватися»

Жодного спорту не існує без помилок. У тебе є певна кількість боїв за день, і ти не можеш їх усі виграти. Кожен результат – це, зокрема, і твої помилки. Сезон 2018 року був найважчим у моїй кар’єрі, адже я не привезла жодної медалі. Навіть ЗМІ почали писати про мою поразку. Тоді я зрозуміла, що треба усе брати у свої руки, що завжди потрібно щось змінювати.

Я попросила допомоги у закордонного тренера, до мене цього ніхто не робив. У нас у фехтуванні так не заведено. Я стала займатися з тренером, який віддавався більше, ніж я. І почала отримувати від тренувань задоволення. Наступного сезону, попри падіння, я вистрілила. І це дало мені поштовх. Я збагнула, що не варто боятись змінюватися і пробувати нове. Того сезону я здійснила неможливе для себе. Я була шокована від самої себе.

«Я оточила себе людьми, які вірять у те, що я роблю»

Я людина, яка кидає собі виклики. Я пообіцяла собі, що якщо у Ріо виграю медаль – то стрибну з парашутом, хоча дуже боюся літати. Для мене це був челендж. У всій моїй кар’єрі одна схема: падіння, а потім злет. Тому що після падіння ти починаєш робити висновки, шукаєш шляхи, просиш допомоги. Ти перестаєш боятись просити, щоб тобі допомогли. Я оточила себе людьми, які щиро вірять у те, що я роблю. Коли мені казали: «Зараз у тебе спад», «Нелегкий період», «Жаль, що у тебе не золота медаль», – я не відверталась від таких людей, а просто з ними не спілкувалась. Усі звикли до перемог, навіть ЗМІ. Але важливо бути в гармонії із собою, не думати лише про перемоги, бо неможливо завжди перемагати. Я програла тепер, але на наступних змаганнях у мене буде шанс змінити це. Люблю фразу: «Ти не програв, якщо у тебе є ще одна спроба».

 Усі звикли до перемог, навіть ЗМІ

* У липні 2019 року Ольга Харлан перемогла російську фехтувальницю Софію Вєлікую на чемпіонаті світу у Будапешті. Харлан здобула перемогу з рахунком 15:14.

«Фехтування – це мої думки»

Бій з Софією Вєлікой* був принциповим для нас обох. Соня дуже сильна спортсменка, титулована, і я її поважаю. Ми з нею одвічні суперниці, як «Шахтар» і «Динамо». Коли Соня зрівняла рахунок, я почала думати: «А раптом у мене не вийде? А що буде після?». І стала отримувати удари та панікувати. У перерві в мене було 20 секунд, аби щось придумати, бо у фехтуванні ти повинен подумати до того, як станеш у стійку, до того, як завдаси удар. Я сказала собі: «Паніку убік, я маю зробити те, що мені треба». І пішла в атаку. І коли завдала переможного удару, то навіть не зрозуміла, що зробила.

У певні моменти я думала, що в мене не вийде. Але те, що я почала змінюватись і змінила все довкола, дало свої плоди. У будь-якому разі вся робота, усі намагання окупаються і ти отримуєш те, чого хочеш.

«Перед змаганнями я стаю клубком нервів»

Коли я потрапила у четвірку на Олімпіаді в Ріо, спочатку не розуміла, де я і що відбувається. Я ж на Олімпіаді, у півфіналі! Я можу і вилетіти, і виграти. Було багато нервів і хвилювання. Я уникала спілкування з журналістами, тому що в такі моменти ти взагалі не хочеш спілкуватись. Дні Олімпіади – найважчі дні мого життя. Перед змаганнями я стаю клубком нервів. Я навіть не можу нормально розмовляти із сім’єю. Але я накопичую свою енергію до певного моменту. Я виходжу на доріжку, перший удар, починаю кричати – і це все виплескується. Я опиняюсь у своїй тарілці. У фехтуванні важливо показати судді, що ти права. Інколи кричиш, тому що це потрібно робити.

 У фехтуванні важливо показати судді, що ти права

Під час чемпіонату Європи я почала займатися з психологом, ми проробили дуже важку роботу. Ми не просто говорили, він мені давав завдання: назвати 30 слів з буквою «ч» або  «щ». Я починала називати ці слова, втомлювалась, хотіла йти, але він мене не відпускав, доки я не скажу всі 30. Так перед кожним боєм він мене відволікав, щоб я не сиділа і не їла себе. І я не думала зайвого та робила те, що в мені закладено. Я багато чим завдячую психологу. Це людина, яка повністю віддається своїй роботі. Психолог для спортсмена дуже важливий – це той, кому довіряєш. Він знає, про що я думаю, і в будь-який момент може приїхати. Бувало, що я прокидалася вночі й виходила з ним на зв’язок по Skype. Навіть тренер не може тебе знати так близько, як психолог. Бо тренер – це одночасно і ворог, і друг.

«Зараз я присвячую себе фехтуванню»

Ми, спортсмени, якщо йдеться про українську олімпійську збірну, спілкуємось і добре розуміємо одне одного. Ми розділяємо наші здобутки і перемоги. Часто під час зустрічі хтось жаліється на травми, хтось на відсутність залу, на важкі тренування. Дуже важливо підтримувати сильних хлопців і дівчат, тому що спортсмени – це голос, це повага.

 Я вважаю, що перед тим, як йти в політику, спортсмен має завершити кар’єру

Я вважаю, що перед тим, як йти в політику, спортсмен має завершити кар’єру. Ти не зможеш повністю віддаватись справі, коли не зосереджений на чомусь одному. Зараз уся моя свідомість, усе моє тіло посвячені фехтуванню. Коли я зосереджена на чомусь одному, не хочу думати про інше, мені цього вистачає. Інколи запитують, чи є у мене бізнес. Немає. Я планую займатися цим, коли завершу кар’єру.

Фото: КАМА