«Ми вже не можемо говорити, що хтось є здоровий, а хтось – нездоровий. Нам усім потрібні допомога й підтримка. Це навіть не так про здоров’я, як про ресурсність. А це – економічна категорія», – каже Оксана Збітнєва, керівниця Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету міністрів України й очільниця ГО «Безбар’єрність», що супроводжує розробку та впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров'я, яка впроваджується в Україні за ініціативою першої леді Олени Зеленської.

Питання не лише в тому, що кожен українець має пережитий потенційно травматичний досвід. Наше завдання, за словами Збітнєвої, віднайти формулу стійкості, ментальної антикрихкості та здатності перетворити колективну травму в посттравматичне зростання. 

Редакторка The Village Україна Ірина Виговська поговорила з Оксаною Збітнєвою про роботу Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», її проміжні результати та зміни, яких нам варто очікувати.

Примітка: The Village Україна випускає новий сезон подкасту «Простими словами» в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» та в співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабміну за підтримки ВООЗ.

 

Статистичні дані

 

Щоб дослідити, як випробування сьогодення впливають на ментальне здоровʼя людей у різних куточках світу, у серпні 2023 року провели глобальне соціологічне опитування. 

На думку опитаних, ментальне здоровʼя буде залишатись важливим викликом і в перспективі 20 років. На більшому часовому проміжку глобально значення теми лише зростає.

І це свідчить про потребу пошуку саме стратегічних рішень. Рішень, що не лише точково відповідають на кризову чи гуманітарну ситуацію, а й дійсно змінюють систему.

В усіх опитаних країнах саме покоління від 13 до 34 років пріоритезує ментальне здоровʼя серед інших викликів.

Робота з молодим поколінням також може допомогти «достукатися» до покоління 55+, поширюючи психоедукацію та прості навички самодопомоги через сімейні звʼязки.

Кожна сьома людина у світі зверталася по фахову допомогу та має діагноз ментального розладу. Ще 14% опитаних вважають, що вони мають розлад ментального здоровʼя, але ще не зверталися до лікарів.

Але рівень діагностики значно варіює між країнами. У Німеччині, Великій Британії та США 25% опитаних повідомили про свій діагноз, у той час, як в Україні – лише 2%. 

Така значна різниця може бути пов’язана з:

  • низьким рівнем культури ментального здоровʼя, коли люди просто не розпізнають свої переживання;
  • вірою в можливість упоратися своїми силами, без фахової допомоги;
  • страхом отримання діагнозу через високий рівень стигматизації ментальних розладів;
  • низькою доступністю фахової допомоги з ментального здоровʼя.

Найбільш масові діагностичні категорії серед опитаних

Насамперед це депресія – 67% опитаних у середньому у вибірці, але ще вищий рівень у деяких країнах, наприклад у Німеччині – 73%. На другому місці тривожні розлади – понад 50% опитаних. На третьому – гостра реакція на стрес (майже 30%). ПТСР має поширеність у 13%, в Україні – усього 4%. Біполярний розлад і розлади харчування – ще 8%.

Як висновок – важливо зосередитись на якісних, масових послугах із ментального здоровʼя, передусім на первинній та амбулаторній ланці. Також важливо поєднати ці послуги з психосоціальною компонентою. Адже, за даними дослідження, серед найбільш помічних стратегій – піклування про себе, соціалізація та залучення професійної допомоги.

 

 

 

З чого все почалося

До повномасштабної війни ми були зосереджені на темі безбар’єрності, а після вторгнення долучилися до ініціативи Першої леді Олени Зеленської щодо реформування сфери ментального здоров’я.

Раніше ментальне здоров’я в Україні обмежувалося спеціалізованими послугами, тобто психіатричними лікарнями, переважно закритого типу. І 88% бюджету на охорону ментального здоров'я, який був у Міністерстві охорони здоров'я, відводився саме на ці лікарні.

Також в Україні є психологи, психотерапевти, ті, які працюють у галузі освіти або соціальної роботи. Але не було загального бачення того, який вигляд повинна мати система сервісів і послуг. 

Ми провели аудит ресурсів, які мали, аналіз потреб цільових груп, проаналізували міжнародний досвід, зробили соціологічне опитування про стан ментального здоров'я українців і про те, як вони ставляться до різних видів психологічної допомоги і як узагалі відчувають цю послугу.

 

 

 

Не було загального бачення того, який вигляд повинна мати система сервісів і послуг

   

 

 

На основі міжнародних експертних методик сформували візію системи сервісів і послуг у сфері ментального здоров'я. Зараз ми називаємо її «версією 1.0», бо вже є «версія 2.0». Насправді ми рухаємося за тим самим стратегічним шляхом, що задекларувала в червні 2023 року Європа. Тобто послуги з підтримки ментального здоров’я лежать у площині психосоціальної підтримки. 

Адже ментальне здоров'я – це не лише охорона здоров'я. Охорона здоров'я має закривати ті проблеми, у яких людина вже не справляється сама й потрібна допомога фахівця. Також у секторі охорони здоров'я ментальне здоров'я має бути компонентом будь-якої послуги. Те саме й з іншими секторами. Тобто послуги підтримки ментального здоров’я мають бути всеохопними, як імунна система. Адже на ментальне здоров’я людей часто впливають саме соціальні проблеми.

 

 

«Це можна не робити, але яка буде ціна цього нероблення»

 Безбар'єрність і ментальне здоров'я пов’язані напряму, оскільки війна стала найбільшим бар'єром зараз, і прогнозуючи її наслідки, ми розуміємо, що маємо робити багато для підтримки людей. Адже ментальне здоров'я – економічна категорія, це про працездатність, про ресурсність людини. І якщо не працювати з простими практиками, коли людина може сама собі допомогти, або коли їй може допомогти оточення, ми як суспільство можемо опинитися в складній ситуації.

 У нас питають час від часу, чи можна цього не робити, адже жили раніше без ментального здоров’я, але ціна нероблення буде висока. Люди, які тривалий час перебувають у дистресі, мають загострення всіх хронічних хвороб. Стрес – це шалене навантаження на всі системи організму. На тлі стресу й тривожності збільшується кількість діабетів, велику загрозу це становить і для жіночого репродуктивного здоров’я. НСЗУ вже має статистику, що фіксує збільшення кількості серцево-судинних захворювань.

 

 

 

Чому не видно результатів

Експерти говорять, що 80% людей зможуть упоратися з викликами війни самостійно. Але для цього треба усвідомити й опанувати прості речі, які рятують життя. Тому ми вважаємо, що потрібно вибудовувати послуги ланцюжками від низької інтенсивності до високої.

Бути в ресурсі – обов’язок кожного з нас. Ти маєш бути в ресурсі, бо сьогодні ти відповідальний за багатьох інших людей поруч. Ці навички в новій реальності – це широка рамка ментального здоров'я.

Вона має супроводжувати людину від народження й в усіх станах. Від раннього виявлення, діагностики, скринінгу, супроводу в школі, університеті, на робочому місці – усюди, де людина контактує з системою, має бути компонент ментального здоров’я. І тоді ми формуватимемо такі собі фортеці стійкості. 

Як би нам не хотілося завтра прокинутися в безбар’єрній країні, або там, де є ментальний добробут (wellbeing), нам треба спочатку пройти шлях фундаментальних змін. Тобто змінити ставлення, змінити поведінку й усвідомлення.

 

 

 

 

 

 Бути в ресурсі – обов’язок кожного з нас. Ти маєш бути в ресурсі, бо сьогодні ти відповідальний за багатьох інших людей поруч

   

 

 

Безбар'єрність – це не про пандус. Це те, як я думаю і ставлюся до себе, до навколишніх, як я вибудовую стосунки, чи готовий я сприймати, що всі люди – різні, чи можу я дати собі раду, коли все валиться на мене.

Це зміни, які, на жаль, не буде видно одразу. Мені здається, що ми зможемо оцінити це належним чином згодом. Ми в програмі «Ти як?» вирішили фокусуватися на створенні системи. 

Вочевидь, простіше було б зробити гарячу лінію. Ти розумієш, що ти навчив психологів, маєш їх якусь певну кількість, і щодня в тебе є результат, він вимірюваний. У тебе є історії, є про що комунікувати. І це теж величезна робота, але тут можна мати якісь умовно швидкі результати.

Однак, якщо подумати, а що далі з людиною? Куди її перенаправлять? Як підтримає родина? Що з нею буде в громаді? Яким має бути маршрут людини, яка потребує допомоги? Де вона контактує із системою? Що в цій системі має відбуватися чи змінитися? Так ми зрозуміли, що йдемо в складний процес формування системи сервісів і послуг у новій сфері – сфері ментального здоров'я.

 

 

Законопроєкт про ментальне здоров’я

Ми розробляємо законопроєкт про ментальне здоров'я, бо наразі в Україні є лише закон про психіатричну допомогу. Тобто раніше не було сфери, а отже, не було, що регулювати. Це величезна робота, ми рухаємося поступово. 

Зараз найболючіше питання – це сертифікація фахівців. Багато спеціалістів зараз перебувають у «сірій» зоні, тобто надають послуги, які ніким і нічим не моніторяться. Ми працюємо з експертною групою над остаточною версією документа, але поки що не можемо прописати вимоги до сертифікації, поки не змінимо навчальні програми. Тобто ми плануємо почати з академічного компонента, щоб фахівець виходив із навчального закладу конкурентоздатним, і тоді ми зможемо сформулювати чіткі вимоги до сертифікації. 

Для фахівців, які закінчили навчання раніше, буде перехідний період, коли вони також зможуть здобути сертифікацію. Ми дивилися на досвід Бельгії, яка у 2016–2017 роках проходила подібний шлях. Після встановлення сформованих норм усім спеціалістам давали п’ять років на те, щоб оновити знання чи просто скласти іспит.

Ми пробували йти різними шляхами, але розуміємо, що треба різко відрубати цю «сіру» зону, яка або підтвердить свої компетенції, або не зможе працювати далі. Це точно буде непопулярним рішенням, але хтось має нести відповідальність за якість послуг.

 

 

Треба різко відрубати цю «сіру» зону, яка або підтвердить свої компетенції, або не зможе працювати далі

   

 

 

Ментальне здоров’я – це не розлади

У питаннях ментального здоров’я, навіть у нашій комунікаційній кампанії, ми взагалі не фокусуємося на розладах. Тому що ментальне здоров'я – це не про розлади. Розлади лежать у медичній площині. 

Ми маємо аудит цільових груп, де є спрогнозовані на базі міжнародних методологій уявлення, що з нами буде відбуватися. Там ідеться про збільшення кількості деменцій, проявлені ознаки залежностей, стресові розлади, депресію. 

Раніше система взагалі не бачила дітей, але зараз ми фіксуємо самоушкоджувальну поведінку, розлади дефіциту уваги з гіперактивністю, розлади аутистичного спектра. І одним із викликів стають дитячі психіатри, яких в Україні дуже мало.

 

 

 

 

 

Для мене Всеукраїнська програма ментального здоров'я – це коли ти розсипав п’ять тисяч пазлів і почав збирати з рамки, бо це найважче, але задає структуру

   

 

 

Стратегією запобігання самогубствам і роботою із залежностями займаються Центри громадського здоров’я. Це неминуче буде проблемою, бо кількість людей із залежностями стрімко зростає після всіх воєн. Це відбувається через неможливість людьми прожити той досвід, що з ними стався, і вони обирають забутися. Тут велике навантаження ляже на сім’ї, на рідних, які мають також уміти підтримати. 

Ключове, що ми розуміємо зараз – нам треба мати цілісний законопроєкт, у якому буде зафіксовано, що ментальне здоров'я є в усіх секторах. Ми знаємо, що люди не завжди розуміють, що це велика реформа, а не просто комунікаційна кампанія, але я вірю, що з часом це просто почне працювати. І це наша найбільша мета. А зараз людей поки що дратує, що ми про все кажемо «незабаром».Бо ми говоримо, що працюємо, а закінченої дії нема, але її й не буде.

Для мене Всеукраїнська програма ментального здоров'я – це коли ти розсипав п’ять тисяч пазлів і почав збирати з рамки, бо це найважче, але задає структуру. Так от зараз ми збираємо рамку, і вона майже готова.

 

План програми ментального здоров’я 

Ми сформували вісім великих блоків, на яких побудована вся наша робота. Серед них те, що всі напрацювання мають базуватися на аналітиці; те, що ми переймаємо міжнародний досвід, співпрацюємо з іншими країнами; те, що ментальне здоров'я має бути в адженді уряду; людина має отримувати послуги там, де живе (у громадах); а також комунікаційна кампанія, яка виконує психоедукаційну функцію. 

 ПОЛІТИКА МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я. Питання ментального здоров’я вже стало частиною державної міжсекторної політики. Для цього створена міжвідомча координаційна рада, яка проходить під головуванням прем'єр-міністра й куди входять усі міністри та міністерства. Тому що ментальне здоров'я є в кожному секторі: і в працевлаштуванні, і в економіці, і в спорті, і в культурі, і в освіті, і в охороні здоров'я. З кожним із міністерств ми напрацювали пріоритетний проєкт, який має закрити найбільшу прогалину. Ми фокусуємося на одному напрямі, отримаємо результат, і тоді візьмемось за решту задач. 

Послуги на місцях. Міністерства формують політику, а послуги надають громади. Це означає, що громади треба навчити, треба побудувати координацію між усіма, щоб кожен знав, кому передавати людину, яка потребує певної послуги.

Комунікаційна кампанія. Ми закладали таку архітектуру кампанії, щоб вона не просто інформувала людей про те, що ведеться така робота, а давала в простій і доступній формі знання про те, що може врятувати людину: наприклад, техніки самодопомоги. Це прості доказові техніки, однак не всі люди в це вірять і лінуються виконувати. Тож нам треба пропрацювати цей бар’єр.

 

 

 

Екосистема програми

У центрі нашої екосистеми перебуває людина, яка є замовником послуги, а навколо неї державні органи влади, які формують політику; регіональні, які імплементують і менеджерять послуги й сервіси на місцях; наукова й експертна спільнота, що відповідають за фахове підсилення; бізнес як великий роботодавець; міжнародні партнери як ресурс експертизи та фінансової підтримки; неурядовий сектор, що часто є надавачем послуг.

Програму ментального здоров’я треба інтегрувати так, щоби зі зменшенням допомоги від міжнародних партнерів усе продовжувало працювати. Для цього треба, щоб громади стали дуже свідомими замовниками послуг. Щоб коли міжнародна організація заходить в умовне місто Овруч Житомирської області, громада мала сформований запит, що саме потрібно: послуги для людей старшого віку, навчання шкільних психологів, психологічний компонент у реабілітаційне відділення тощо. І тоді громада спочатку отримує це як підтримку міжнародної організації, але з часом вони будуть закладати це у свій бюджет, стануть замовниками цієї послуги. А за цей час «підросте» якась неурядова організація, що її надаватиме.

 

Чому це має спрацювати

Від самого початку ініціативу підтримала Всесвітня організація охорони здоров'я. Вони стали великим експертним партнером, який підтвердив, що те, що ми робимо, є доказовим. Звісно, зараз багато чого ми в Україні проживаємо першими у світі, досвід українських фахівців точно доповнить скарбницю світового досвіду.

ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ. Зараз дуже важливим є науковий складник. Ми вже можемо спиратися на експертизу українських фахівців. Першочергово це Інститут психічного здоров'я Українського католицького університету, який очолює Олег Романчук. І нещодавно створили Інститут психічного здоров'я в університеті імені Богомольця. Його очолює Олег Чабан. 

Перед ними зараз багато завдань для Всеукраїнської програми ментального здоров'я. Величезний блок робіт стосується зміни навчальних програм із підготовки фахівців усіх галузей. АДЖЕ КОМПОНЕНТА МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я МАЄ БУТИ ІНТЕГРОВАНА В ПРОГРАМИ ДЛЯ ВСІХ: НЕ ЛИШЕ ЛІКАРІВ ЧИ ПЕДАГОГІВ, А Й ФІЛОСОФІВ, ІНЖЕНЕРІВ, АРХІТЕКТОРІВ. Поки людина стикається із системою, ми маємо дати їй актуальні знання: від психоедукації до спеціалізованих навичок.

МІНІСТЕРСТВА. У кожному міністерстві є заступник, відповідальний за ментальне здоров'я. У кожній обласній військовій адміністрації є працівник, визначений відповідальним за ментальне здоров'я. 

У кожній області також є регіональний координатор Всеукраїнської програми ментального здоров'я. Завдання цього регіонального координатора – нанести на мапу всі послуги: у секторі соціального захисту, освіті, охороні здоров’я, неурядових організаціях, створили реєстр фахівців, які пройшли різні види навчань. Тобто зрозуміти, які послуги та вимоги до цих послуг є на місцях.

Ми провели велике анкетування й маємо вибірку в 114 тисяч респондентів. Опитали як надавачів послуг, так і користувачів. ОДНИМ ІЗ КЛЮЧОВИХ ІНСАЙТІВ СТАЛО ТЕ, ЩО НАДАВАЧІ ПОСЛУГ – СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК, ЛІКАР, УЧИТЕЛЬ, ШКІЛЬНИЙ ПСИХОЛОГ – ПЕРЕБУВАЮТЬ У ТИХ САМИХ УМОВАХ, ЩО Й ТІ, ХТО ПРИХОДИТЬ ДО НИХ ЗА ПОСЛУГАМИ. Тобто також ховаються від обстрілів і втрачають близьких.

У спеціалістів критично зросло навантаження, бо багато людей поїхало, а роботи менше не стало. Ще й змінилася специфіка: десь прифронтові населені пункти, десь деокуповані, десь велика кількість внутрішньо переміщених осіб. 

Однак опитування свідчать про кореляцію між тим, що надавачі послуг, які проходили додаткове навчання, суб’єктивно відчувають більшу впевненість у наданні послуги з ментального здоров'я. Це означає, що інвестувати треба в навчання.

Зараз багато чого ми в Україні проживаємо першими у світі, досвід українських фахівців точно доповнить скарбницю світового досвіду

  

 

 

Як працює система на рівні держави

Про ментальне здоров’я кожної людини мають дбати на кожному етапі взаємодії людини з системою. Від народження, педіатрів, дитячого садка і школи, коледжу, університету, робочого місця чи служби зайнятості. Це не має бути окреме міністерство, це має бути система, що охоплює людину всюди.

 

   

Міністерство охорони здоров’я.

 

З МОЗ ми зрозуміли, що потрібно вибудувати таку собі першу лінію контакту, яка зможе найчастіше приймати скарги й бути точкою контакту для людини, яка не ідентифікує, що їй потрібна психологічна допомога. Не кожен подумає, що якщо в нього болить шлунок чи голова, це може бути пов’язано зі стресом. Відверто кажучи, не кожен сімейний лікар також міг це ідентифікувати й діагностувати. Саме тому ми зробили перший стратегічний крок, вкладаючись саме в підготовку фахівців первинної ланки медицини: сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів, медсестер, фельдшерів. Це люди, яким довіряють і до яких звертаються першочергово. До того ж сімейні лікарі є в усіх точках країни: у містах і селах.

Зараз навчання пройшли майже 80 тисяч працівників первинної ланки, тобто кожен третій сімейний лікар. Але для того, щоб навчання перетворилося в послугу, треба зробити низку управлінських рішень. Продумати стимули й мотивацію для лікарів. Наприклад, МОЗ спільно з Національною службою здоров’я розробили пакет гарантування від держави відшкодування цієї послуги. Тобто заклад ПМСД (первинної медико-соціальної допомоги) може подаватися на пакет фінансування, якщо 30% персоналу пройшли навчання. І цей поріг потроху збільшується. Цього року додали другий модуль навчання. І це велика трансформація підходу, адже раніше в медичних університетах не вчили біопсихосоціальної моделі, коли фізичне й ментальне здоров’я – це одне ціле.

 

 

 

 

Не кожен подумає, що якщо в нього болить шлунок чи голова, це може бути пов’язано зі стресом

   

 

 

Оксана Збітнєва зазначає, що зараз з України поїхала велика кількість молодих ресурсних людей, які мають сили адаптуватися в іншій країні. Залишилися переважно люди старшого віку. І дуже часто вони є самотніми. А самотність убиває людину. Тому люди старшого віку частіше звертаються до сімейних лікарів, з огляду на свої хронічні хвороби. Вони точно не підуть до психолога, бо не мають такої культури. 

Також є категорія мам із дітьми. Мама не прийде сама до психолога, бо вона в себе не на часі. Вона врятує пів світу навколо себе, але звернеться до лікаря, тільки якщо дитині це потрібно. Тому сімейні лікарі мають базово тримати у фокусі ці категорії людей. 

Сімейний лікар ніколи не замінить психолога або психіатра, і в цьому немає потреби, але вони мають розуміти протоколи для ведення найрозповсюдженіших розладів ментального здоров'я: тривожних станів, депресій, розладів харчової поведінки. Але тут важливо не залишити сімейного лікаря сам на сам із цими викликами. Він має за 20 хвилин, відведених йому на прийом, зробити скринінг і за потреби з’єднати пацієнта або зі спеціалізованою підтримкою, як-от психолог чи психіатр, або порадити їй інші сервіси в соціальній сфері, що можуть її підтримати. Це групи підтримки, де об'єднуються люди зі схожим досвідом: від груп жінок, які переживають горе чи ВПО, до людей, які разом плетуть маскувальні сітки. Долученість до спільноти є дуже важливою.

 

   

Міністерство соціальної політики

 

Спостерігаючи за людьми в місті на ранок після нічного ракетного обстрілу, можна помітити, що перед тим, як почати робочий день, вони збираються й обговорюють, хто що чув і бачив, де був обстріл, як реагували тварини чи діти. Адже людям важливо знати, що вони в цьому не одні. 

Також якось ми говорили з Мінцифрою про ЦНАПи. І вони наводили приклад, що після деокупації Бучі працівники ЦНАПів казали, що в них не виходить дотримуватися KPI, бо KPI – швидкість роботи з клієнтом, а люди приходили поговорити, розповісти, де вони були, скільки часу провели в підвалі. 

Ми зрозуміли, що ще одна наша паралельна задача – простори зцілення й відновлення. Так, ми запропонували Мінсоцу піти шляхом створення центрів життєстійкості. Це мають бути місця, де люди можуть гуртуватися і робити щось спільно. Наприклад, якщо приходить мама з дитиною, то мама може піти на якусь групову роботу, дитина паралельно на арттерапію. Перший такий центр відкрили спільно з Unicef на Харківщині, де багато ВПО. У «центрах життєстійкості» людина, у якої буквально зруйнувалося все попереднє життя має відновити документи, знайти садок, школу та заняття для дитини, а також підтримати себе.

Зараз це пілотний проєкт, але деякі громади не чекають і самостійно створюють те, що може підтримати людей.

 

   

Міністерство внутрішніх справ

 

У МВС сталася велика перестановка, бо вони мають ресурс. Є психологи Державної служби надзвичайних ситуацій, є психологи в Нацполіції, Нацгвардії й у прикордонників. Вони вивели цих спеціалістів в окремий структурний підрозділ – психологічну службу МВС. Це дає можливість оцінити ресурс. До того ж Міністерство внутрішніх справ має відомчі реабілітаційні центри та навчальні заклади. І вони можуть вирішувати питання ментального здоров’я як усередині (оскільки це великий роботодавець), так і зовні. 

Тобто якщо стається приліт ракети, у периметрі працюють психологи ДСНС. Вони надають першу кризову психологічну допомогу, але зазвичай людина перебуває в шоку і її «доганяє» реальність лише на другий чи третій день. Але в цей момент у ДСНС уже немає ані повноважень, ані ресурсу цю людину десь виловлювати. Отже, вони мають цих людей комусь передати, тому стало зрозуміло, що навчання навичок першої психологічної допомоги мають пройти всі працівники екстрених служб. Тобто після кризової ситуації людину мають супроводжувати ще кілька днів, бо сама вона не піде по допомогу.

 

 

 

 

 

Зазвичай людина перебуває в шоку і її «доганяє» реальність лише на другий чи третій день

   

 

 

Хотілося б, щоб усе це працювало вже, але для цього ще розробляють протоколи. Цих людей має підхоплювати «центр життєстійкості», сімейний лікар або психологи з неурядових організацій. Для цього ми зараз регіональних координаторів програми ментального здоров’я з'єднуємо з територіальними органами ДСНС. Для того, щоб вони розбудували всі ці маршрути й запропонували рішення на рівні громади. Тобто треба описати всі можливі послуги громад, а тоді психологи ДСНС, які встигають анкетувати людей, мають передавати їхні дані спеціалістам у громаді.

 

   

Міністерство оборони

 

Про роботу з цим відомством ми не все можемо розповідати з безпекових причин. Але зараз впроваджуємо п'ятирівневу систему відновлення й декомпресії бійців – тобто група контролю бойового стресу після виконання бойового завдання. Коли роблять скринінг бійців і працюють окремо з тими, кому потрібна певна інтервенція. Це може допомогти не втратити повністю людину, адже вчасна короткострокова підтримка може повернути її в нормальний стан, у якому людина знову буде ефективною.

Також у Міністерстві оборони проводиться кадрова перебудова й додаткове навчання наявних психологів, але це також тривалий процес, бо він відбувається паралельно з війною.

Разом із Міністерством оборони й Генштабом ми робимо спроби впровадити психологічну підготовку бійців до того, як вони опиняться в зоні бойових дій.

 Раніше ми писали про психологічну реабілітацію ветеранів. 

 

   

Міністерство освіти й науки

 

Щодо змін в освіті, ми отримали американські розробки підручників і посібників, які ми проаналізували, переклали й адаптували, додали деякі компоненти про стійкість. Дуже важливо врахувати український контекст. Але ми маємо надію з 1 вересня 2024 року почати новий курс для школярів, що допоможе їм підтримати себе.

Також в Україні є 13 тисяч шкільних психологів, які не навчалися тому, з чим стикаються в роботі зараз, тому їх також треба додатково навчати. Шкільні вчителі теж є первинною ланкою, вони повинні допомагати дітям опановувати навички розуміння себе, своїх станів та емоцій. Тому і вони мають проходити навчання.

 

 

 

 

 

Для всіх ситуацій, де відбувається контакт людина з людиною, треба давати інструменти

   

 

   

Міністерство економіки

 

Ментальне здоров’я – економічна категорія. Роботодавці мають зрозуміти, що люди, які втрачають продуктивність, – це великі втрати для економіки. Тому треба створювати умови й давати інструменти, які допоможуть людині залишатися продуктивною.

Для роботи над проєктами Мінекономіки ми залучили команду додатка BetterMe, оскільки це дуже популярний ресурс. З BetterMe ми робимо кілька проєктів, зокрема про стрес-менеджмент і ментальне здоров’я на робочому місці. Це короткіблоки інформації у форматі сторіз, а також інтерактивні тести, візуалізації та вправи, які доступні в додатку безкоштовно для всіх українців.

 

   

Роботодавці

 

Ми провели навчання з центрами зайнятості, тому що це також фахівці першого контакту. І працюємо з низкою великих бізнесів: «Укрзалізницею», «Укрпоштою», мережами супермаркетів, банків. Тобто для всіх ситуацій, де відбувається контакт людина з людиною, треба давати інструменти. Щоб кожна людина могла залишатися в ресурсі, допомагати іншим, і розуміти, що відбувається з іншою людиною і які є методи неконфліктної поведінки. 

Зараз ми спостерігаємо великий запит від бізнесів на тренінги й навчання взаємодії з людьми з бойовим досвідом. Ми зробили окремий розділ про ці взаємодії в «Довіднику безбар’єрності» та розробили тренерський мануал, за яким навчили вже майстер-тренерів і для бізнесів, і для громад. Зараз це масштабується, бо є великий попит на ці знання й навички. Людям треба пояснити, які стани можуть бути в інших і як варто на це реагувати. Це просто навички в новій реальності. Нам усім треба цього вчитися.

 

 

 

 

 

Не можна перетравити стільки горя, якою б стійкою не була людина. Усі потребують підтримки

   

 

   

Вигорання

 

Ми зараз багато чого пілотуємо, щоби розуміти, що працює, а що ні. І на основі цього виписуємо рекомендації для відповідного міністерства. Зараз ми маємо проблему – вигорання лікарів. Це відбувається всюди, але ми взяли для тесту спочатку 15, а потім ще дев’ять лікарень у Харкові, Миколаєві й Запоріжжі. Узяли психологів, які вже є в цих лікарнях, і функціонал яких до цього не був зрозумілим, навчили їх і підтримали в тому, щоб ці спеціалісти були й для пацієнтів, і для персоналу.

Коли вони почали проводити тренінги для медперсоналу, стало зрозуміло, що люди шалено вигоріли. Не можна перетравити стільки горя, якою б стійкою не була людина. Усі потребують підтримки.