Зараз про реабілітацію дедалі більше говорять у контексті відновлення військових. Наприклад, МОЗ почало вести рубрику, де розповідають про недоказові методи реабілітації. У побутових ситуаціях буває важко визначити, коли допомога реабілітолога справді потрібна, та й загалом як відрізнити реабілітолога від ерготерапевта або фізичного терапевта.

Редакція The Village Україна запитала в сімейної лікарки й реабілітологині, чи може травма «відгукнутися» за кілька років, якщо не звертати на неї уваги; як вправи можуть допомогти не хронізувати травми й чому треба кілька разів подумати перед тим, як піти на масаж чи до мануального терапевта.

   

 

Віолетта Лійка

сімейна лікарка, співзасновниця спільноти «Свій. Док»

Мар’я Синиця

реабілітологиня

   

 «Кістки не болять», радше доставляють дискомфорт, наприклад, розтягнені м’язи. Як зрозуміти, що час до лікаря?

 —

Кістки ще і як болять, каже сімейна лікарка Віолетта Лійка. Кістки мають окістя, а окістя мають нервові закінчення, тож людина може відчувати біль у разі переломів чи тріщин, пояснює лікарка. 

 «Офісний синдром», «ревматизм» і ранній артрит: ми розповідали, що треба знати про суглоби

 Якщо йдеться про хронічні травми, то звертатися до лікаря варто тоді, коли біль чи дискомфорт турбують більше двох або трьох тижнів, не минають, а причина дискомфорту чи болю не очевидна. Наприклад, якщо жінка носить взуття 38 розміру, а насправді її розмір – 40, то доволі очевидно, що в неї можуть боліти коліна чи стопа, каже Лійка.

Щоправда, іноді причина дискомфорту чи болю може бути неочевидна для людини, але очевидна для фахівця: «Людина може щодня бігати по 20 кілометрів, у неї болітимуть коліна й суглоби. А вона думатиме: «Чого вони болять? Біг же такий корисний!» Насправді людина може просто не встигати відновлюватися, для неї це гіпернавантаження», – наводить приклад сімейна лікарка.

Також звернутися до лікаря варто тоді, коли людина відчуває ранкову скутість у м’язах, тобто потребу полежати ще пів години перед тим, як встати з ліжка; або ж біль чи дискомфорт у будь-яких суглобах чи кістках уночі. Якщо людина відчуває, що не може вільно рухатися (наприклад, зайти на сходи або спуститися з них чи кульгає), це також причина звернутися до фахівця.

Спершу варто піти до сімейного лікаря, каже Віолетта Лійка. Він проведе доопитування й може призначити дообстеження, щоби зрозуміти, до якого спеціаліста треба переспрямувати людину з умовним болем у кістках. Це може бути реабілітолог, невролог, травматолог, ревматолог, ендокринолог, судинний хірург і навіть кардіолог. Крім здоров’я, це рятує й час людини, яка може по черзі обійти всіх цих фахівців, щоби зрозуміти причину дискомфорту.

Раптова травма, наприклад: людина впала на льоду. Чи може ця травма відгукнутися за кілька років чи десятків років, якщо не звертати на неї уваги, мовляв, «саме пройде»? Чому?

Загалом травма може хронізуватися, але це не означає, що вона може відгукнутися в майбутньому, розповідає сімейна лікарка. Наприклад, якщо після падіння людина змогла встати й піти далі, біль не триває довго, немає синця, то можна не звертатися до лікаря. Але якщо з’являється припухлість, велика гематома, синець, обмеження рухів, сильний біль, який не минає після «Нурофену» й заважає спати вночі, то не потрібно примотувати до місця травми капусту, краще одразу піти до лікаря, каже Віолетта Лійка.

«Одна моя пацієнтка вдарилася вдома пальцем об шафу, палець посинів. Вона написала мені, і я порадила зробити рентген, але вона відповіла: «Дивіться, палець рухається, я поп’ю «Нурофен» і все пройде, – розповідає сімейна лікарка. –  Після цього вона поїхала за кордон і там їй стало гірше, довелося звертатися в приймальний покій. Там зробили рентген, і палець виявився зламаним. Тобто якби пацієнтка звернулася б раніше, то ситуація вирішилася б набагато швидше».

Коли слід починати реабілітацію після травми?

Якщо коротко, то тоді, коли гострий біль уже минув і людина почуває себе нормально. Важливо підібрати вправи, які показані в конкретному випадку, а не робити самостійно рандомні вправи в спортзалі з дикою вагою, наголошує сімейна лікарка Віолетта Лійка.

За її словами, необов’язково постійно ходити до реабілітолога – достатньо буде кількох занять, а потім можна займатися в домашніх умовах за консультації з фахівцем час від часу. Реабілітологиня Мар’я Синиця погоджується: «Можна виконувати домашнє завдання, знімати відео, але проговорювати певний дедлайн із реабілітологом. Наприклад, що ви прийдете на консультацію за два тижні чи за місяць, щоби визначити, зокрема, наскільки ефективне виконання вправ».

Реабілітація після неврологічних захворювань і травм триває довше, ніж після ортопедичних. На швидкість реабілітації впливає вік, вага, рівень активності й стан здоров’я загалом. Зазвичай гострі стани, які потребують обмежень, тривають недовго, від тижня до місяця, розповідає реабілітологиня.

Заняття у фахових спеціалістів можуть коштувати досить дорого. Наприклад, навчання світових методик шрот-терапії (шрот-терапевти займаються лікуванням сколіозу) коштуватиме фахівцю близько тисячі євро, відповідно, заняття з таким спеціалістом матимуть відповідну вартість. Тому попросити про дистанційний формат цілком нормально, каже реабілітологиня: «Робити вправи під наглядом – це добре, але це не значить, що реабілітація має бути доступна лише для більш фінансово спроможних людей».

UPD. Ерготерапевтка Тетяна Кузо додає у коментарі The Village Україна, що безоплатні реабілітаційні послуги можна отримати в комунальних закладах охорони здоров'я, які мають відповідну ліцензію від МОЗ і відповідний пакет для компенсації від НСЗУ. Для цього потрібно мати направлення від сімейного лікаря чи іншого спеціаліста (невролог, травматолог, педіатр). Реабілітацію можуть проводити амбулаторно і стаціонарно, часто – паралельно з лікуванням.

Сучасна система фізичної терапії легко адаптується під заняття вдома або в спортивному залі, додає Мар’я Синиця. Більшість звернень можна пропрацьовувати комбіновано, лише деякі стани потребують очної присутності спеціаліста й постійного контролю.

Окей, а чим узагалі відрізняються реабілітолог, фізичний терапевт й ерготерапевт?

Згідно з класифікатором професій, ерготерапевти й фізичні терапевти в Україні з’явилися лише у 2018 році. Раніше всіх цих фахівців називали реабілітологами.  Зараз плутанина в розумінні цих професій залишається, каже реабілітологиня Мар’я Синиця. Ерготерапевтів, фізичних терапевтів і реабілітологів за кордоном готують окремо, а в Україні – частково разом, лише згодом майбутні фахівці обирають спеціалізацію, розповідає Синиця.

UPD. Ерготерапевтка і членкиня Українського товариства ерготерапевтів Тетяна Кузо уточнює в коментарі The Village Україна, що введення спеціальностей «фізичний терапевт» і «ерготерапевт» виключило спеціальність «фізична реабілітація», яка існувала до 2018 року. Фахівці цієї спеціальності можуть працювати на посадах фізичних терапевтів чи ерготерапевтів після проходження спеціалізації або без, залежно від контексту. Водночас поняття вчителя-реабілітолога залишилося в соціальній сфері.

Насправді специфіка роботи цих спеціалістів відрізняється. Наприклад, фізичний терапевт має більше «повноважень» на відміну від інших фахівців, бо він може самостійно ухвалювати рішення щодо проведення реабілітацій, тобто без рекомендацій інших лікарів. Це важливо, бо фахівці інших спеціальностей не завжди поглиблюються у вивчення реабілітації й можуть не знати нюансів, зауважує реабілітологиня.

UPD. Ерготерапевтка Тетяна Кузо додає, що фізичний терапевт працює у команді разом із лікарем фізичної та реабілітаційної медциини, психологом, терапевтом мови й мовлення (логопедом), асистентами ФТ і ЕТ. Фізичний терапевт – професіонал у сфері охорони здоров'я, але не лікар, без вищої медичної освіти. Він може автономно вирішувати доцільність проведення власних заходів, але аналізує попередній медичний і реабілітаційний досвід пацієнта.

До реабілітологів можна звертатися не лише в разі скарг на обмежений рух, але й за болю в спині, суглобах, проблем із поставою й просто за бажання поліпшити форму. Фізичні терапевти займаються ортопедичними проблемами, пов’язаними з опорно-руховим апаратом, м’язами й суглобами, а ерготерапевти працюють із наслідками неврологічних захворювань або захворювань мозку (наприклад, інсульти, хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона, травми спинного мозку). За словами реабілітологині, зараз на ринку дуже бракує таких фахівців, і це проблема, бо вони, зокрема, займаються реабілітацією військових.

UPD. За словами ерготерапевтки Тетяни Кузо, і фізичний терапевт, і ерготерапевт можуть працювати з пацієнтами в будь-якій сфері й будь-яких вікових груп (тобто фізичний терапевт не лише працює із ортопедичними проблемами чи травмами, а ерготерапевт – із наслідками неврологічних хвороб). 

«Як жартував один мій викладач: «Фізичний терапевт зробить так, щоб ти дійшов до магазину, а ерготерапевт зробить так, щоб ти не пішов туди голим», – цитує Тетяна Кузо. Тобто фізичні терапевти працюють над рухом незалежно від причини його погіршення, а ерготерапевти – над можливістю виконувати активність повсякденного життя (почистити зуби, приготувати їжу) чи над можливістю робити щось у інший спосіб (зав’язувати шнурки однією рукою), і також незалежно від причини, з якої пацієнти втратили здатність щось виконувати.

Крім того, реабілітолога не варто сприймати лише як фахівця, який рекомендує «лікувальну фізкультуру»: він застосовує й інші сучасні методи фізичної терапії після оцінки потреб пацієнта. Наприклад, це може бути ударно-хвильова терапія, за допомогою спеціального апарату (апарат працює «глибше» за вправи, тому, наприклад, його застосовують за травм плечового суглоба, який має досить важку анатомію), пояснює Мар’я Синиця. Також існує метод сухої голки – це малоінвазивна процедура, тому її має робити людина з освітою лікаря.

Зараз також часто працюють зі спеціальними підвісними системами, які дозволяють реабілітувати пацієнтів у горизонтальній площині. Такий метод застосовують, зокрема, для пацієнтів з ампутованими кінцівками. Він допомагає задіювати інші групи м’язів й працювати з ними без дії гравітації на хребет і суглоби, додає реабілітологиня. За шрот-терапії також застосовують тренування в різних площинах, що дозволяє зменшити прогресування сколіозу й навіть призупинити його на певному етапі, розповідає Синиця. Частково реабілітологи також можуть використовувати метод ультрафіолетової лампи,  масажні методи, тейпування.

«Сучасна реабілітація – це не просто вибір вправ й обмежень. Це концепція роботи і з нервовою системою, поліпшення руху всіма можливими методами і якомога швидше», – додає Мар’я Синиця.

Як вправи можуть допомогти не хронізувати травму?

Програма вправ може змінюватися залежно від типу травми і її локалізації. Найголовніше відновити повноцінний рух і функціональну рухливість: якщо є проблема зі стабільністю, стабілізувати; якщо не вистачає сили, посилити, каже реабілітологиня.

Інакше кажучи, щоби не хронізувати травму, потрібен повний рух суглобів, тобто на повну амплітуду. Суглобові треба повернути його пряму фізіологічну функцію й зняти обмеження руху (тобто людина може боятися рухатися, щоби не відчути болю). До обмеження призводять усталена звичка або травма. Наприклад, людина може відчувати дискомфорт під час присідання не через те, що в неї хворе коліно, а через особливості скорочення м’язів, які можуть виникати за недостатності фізичної активності або неправильно підібраної програми фізичних навантажень.

Завдання підібраних вправ не дозволити травмі будувати неправильний стереотип руху й допомогти людині якомога швидше повернутися до типового руху. Є індивідуальні випадки, коли варто обмежити амплітуду руху суглоба, з приводу цих станів також має консультувати спеціаліст.

Загалом попередити травматизм допоможе силова робота м’язів (вона також допомагає поліпшити координацію й стимулює кровообіг), пояснює реабілітологиня. Програму варто будувати так, щоби всі великі м’язи (ніг, спини, великі сідничні) рівномірно отримували навантаження.

Якщо повсякденна активність пов’язана з певним рухом, варто відтворювати його на тренуваннях. Крім того, не варто ігнорувати ходьбу як базовий рух, можна також працювати на поліпшення кроку. Наприклад, якщо за «сидячої» роботи є скарги на колінний суглоб, то для запобігання травм вправи потрібно будувати на силу стабілізаторів коліна. Тобто реабілітолог допоможе визначити, у яких м’язах може потенційно виникати дискомфорт, наприклад через специфічну роботу, і працювати на випередження, щоби знизити ризик травматизму.

Фахівець має підібрати програму таким способом, щоби, з одного боку, людина отримала результат, а з іншого боку, не перезбуджувати її центральну нервову систему. «Не велика кількість людей просто обожнює фізичні вправи. Їх треба підібрати так, щоби вони не були надто важкими й рух суглобів був повним, але водночас не перезбуджувати ЦНС, бо це може спровокувати запальний процес, –  коментує Мар’я Синиця. – Звучить досить важко, але з практикою спеціаліст виокремлює об’єм роботи на одне заняття. На перший погляд, він може запропонувати легку програму, але вона буде ефективна на певний період часу. Потім, коли пройшов етап реабілітації, фахівець може допомогти натренувати форму м’язів, якщо людина хоче попрацювати на силу».

Що важливо під час виконання вправ у домашніх умовах?

Спершу треба звернути увагу на температурний режим у приміщенні, радить реабілітологиня. Перед заняттям приміщення бажано провітрити, а температура в ньому має становити від 18 до 21°C – рекомендації МОЗ. Стежити за температурним режимом важливо, щоби людина не втрачала забагато рідини, інакше це не сприятиме відновленню й людині просто може стати зле, пояснює Мар’я Синиця.

Далі важливо підготувати себе до занять і виконати загальну й спеціальну розминку. Цю частину не варто ігнорувати: краще не доробити силову вправу, ніж уникнути розминки, каже реабілітологиня. Завдання загальної розминки – запустити серцево-судинну систему й збільшити температуру тіла (цього можна досягти завдяки круговим обертам суглобів або на біговій доріжці). 

Потім потрібна спеціальна розминка, тобто спеціалізовані вправи, які допоможуть поліпшити рух у цей момент часу. «Завдання цієї розминки – зробити з вас супермена на цю годину. Тобто зробити так, щоби вас нічого не турбувало, ви могли повноцінно виконувати певний об’єм рухів і щоб у житті отримали потрібний результат. Навіть якщо немає скарг, можуть бути певні особливості постави або не зовсім типовий рух суглобів», – зауважує Мар’я Синиця.

Після цього можна починати основну частину заняття, тобто працювати над рухами, які формують певну навичку – відновлюють або посилюють. Стандартне заняття триває від 30 до 45 хвилин. Найпростіше дозувати кількість вправ можна за кількістю серцево-судинних скорочень, тобто стежити за пульсом. Якщо він занадто частий, то під час певного періоду реабілітації людині варто припинити виконувати вправи. 

Людина, яка виконує вправи, має орієнтуватися на ціль тренувань і в будь-якому разі стартувати із середньої частоти повторень. Якщо тренування на силу, то треба починати від п’яти або десяти повторень, поступово збільшуючи вагу. Якщо на витривалість, збільшення об’єму м’язів – від 12 до 15 повторень. А якщо ціль – поліпшення кровообігу, терапевтичний ефект, то можна починати з 15, 21 чи навіть 50 (у деяких вправах) повторень. 

Заминка, або заключна частина, закріплює попередню роботу. Вона включає вправи на розслаблення центральної нервової системи й відновлення серцебиття. Зазвичай це найулюбленіша частина будь-якого заняття, бо містить менш інтенсивні вправи на невеликі групи м’язів (черевна порожнина, плечі). Це дихання, розтягування, використання МФР-роликів для самомасажу. Такий ролик не завжди потрібен, але його можна використовувати для зменшення набряків і загального заспокоєння наприкінці тренування.

Щоби збільшити силу й м’язовий тонус, треба простимулювати гормональну систему, а саме гормон росту. Тому після тренувань важливо правильно відновлюватися, тобто стежити за сном і харчовим режимом. Важливо виконувати вправи регулярно й стежити за технікою їх виконання. Починати можна з двох разів на тиждень, збільшуючи кількість занять залежно від способу життя й цілей фізичної активності, радить реабілітологиня.

Коли можна звернутися не до реабілітолога, а просто до масажиста?

Більшість реабілітологів обізнані в масажних техніках і використовують їх у роботі. Але згідно з українським законом працювати масажистом чи тренером можна й після кількаденних курсів, каже Мар’я Синиця. Тому частина спеціалістів може якісно виконувати роботу, бо розуміються на біомеханіці тіла й м’язів, але є й випадки, коли масаж може лише погіршити стан, тож краще самостійно не призначати собі масаж. Попри його терапевтичний ефект, масаж має чимало протипоказань:

  • наявність запального процесу
  • підвищена температура тіла
  • рак
  • кровотечі
  • гнійні процеси будь-якої локалізації
  • значне розширення вен із трофічними порушеннями; тромбоз
  • запалення лімфатичних вузлів
  • активні форми туберкульозу
  • виражений склероз мозкових судин
  • гострі респіраторні захворювання (перші два – п’ять днів)
  • гострий період гіпертонічного чи гіпотонічного кризу

Водночас масаж може допомогти, якщо потрібне відновлення після рутинної фізичної роботи. Наприклад, якщо людина перенапружилася, бо довго була за кермом, її турбує загальний стан м’язів і вона може вказати на велику площу спини, де відчуває дискомфорт, тоді можна йти на класичний масаж.

Утім, іти туди не варто, якщо людина може вказати на конкретну точку, у якій турбує біль чи дискомфорт, і немає причини щодо його виникнення. У таких випадках варто звернутися до невролога чи принаймні фізичного терапевта. Наприклад, кила («грижа») дає найбільший дискомфорт, «давить» у попереку, коли людина лежить на животі. Під час масажу проблемне місце можуть стиснути ще більше, що може призвести до погіршення стану й запального процесу.

Реабілітологиня також застерігає від мануальної терапії. Так, подібні методи використовують і фізичні терапевти (рухають не сам хребець, лише фасетку суглоба).  Після такої терапії людина й справді може відчувати певне полегшення через те, що поліпшується кровообіг і знімається напруження від компресійного навантаження (наприклад, постійне сидіння – це компресія на поперек). Але якщо, наприклад, характер роботи людини не змінюється, то проблема повертається. Як наслідок, у майбутньому хребет може «просідати» й з’явиться кила. Крім того, мануальники без відповідної освіти можуть спричинити перерозтягнення суглобів, погіршити стан людини, що може призвести навіть до фатальних випадків.

Як не проґавити можливі проблеми з розвитком опорно-рухового апарату в дитини? Наприклад, плоскостопість.

Стопа в дитини формується до трьох років, каже сімейна лікарка Віолетта Лійка. Тому, якщо виникатимуть проблеми, лікарі помітять їх під час щорічного огляду й за потреби спрямують до дитячого ортопеда. Щоби максимально уникнути проблем із формуванням стопи, дітей варто привчати до фізичної активності, а також дозволяти ходити їм удома без капців, а влітку – по траві чи камінцях. Також не варто купувати «ортопедичне» взуття, яке є лише вдалим маркетинговим ходом, зауважує сімейна лікарка.

Загалом щодо плоскостопості є багато упереджень, додає реабілітологиня. Наприклад, ортопедичні устілки у світі не використовують, ними можна користуватися хіба що для комфорту людини, бо проблеми вони не вирішують. Водночас багато проблем із поставою можна запобігти за допомогою фізичної терапії. Єдина умова: вона має бути вчасною, під час активних фаз росту хребта (6–7 років й 11–13 років). У цей період хребет активно росте, м’язи нібито «не встигають» за кістками, тому на них можливо повпливати. 

Утім, звертатися до фізичного терапевта й водночас не мати скарг не варто. Краще просто займатися фізичним розвитком дитини й регулярно проходити щорічні чекапи, радить реабілітологиня.