The Village Україна обирає найважливіші цитати з книжок, які щойно вийшли українською мовою.

 «При надії. Дев’ять особливих місяців» — це книга про досвіди й стани, відчуття й емоції жінки, яка очікує народження дитини.

Дев’ять українських авторок – Любов Якимчук, Ірена Карпа, Маріанна Кіяновська, Лариса Денисенко, Галина Петросаняк, Христина Козловська, Ольга Деркачова, Тетяна Мельник, Ірина Шувалова – розповідають свої власні й літературно переосмислені історії вагітності: від загальновідомих двох смужок на тесті, перших рухів, УЗД і до глибоких емоцій та станів, що неминуче проступають, коли жінка вже не одна, а носить у собі цілий новий всесвіт.

Книжка «При надії. Дев’ять особливих місяців» почалася з потреби говорити про вагітність. Чути та говорити про емоції, не обмежуючись банальними фізіологічними аспектами або загальноприйнятими кліше. Ми запросили дев’ять українських авторок написати про вагітність. Під час підбору було всього два критерії – якісне письмо та власна пережита вагітність. Оскільки всі авторки неповторні у своїх стилях, жодних обмежень у форматі не було, лише у формі – проза. Тому маємо дев’ять дуже різних текстів – від оповідань до автобіографічних нарисів, таких же різних та унікальних, як і кожна вагітність. Страх перед новим, дуже бажана/страшенно невчасна вагітність, самоідентифікація, насолода від стану,  нові форми любові, типові «симптоми» і трохи забобонів…– про це говорять авторки.

І, звісно, «При надії» – діалог. Вагітної із собою, вагітної з оточенням, вагітної з дитиною.

Інтимності книжці також додають ілюстрації. Їх створила художниця Катя Слонова, взявши за основу фотографії авторок та їхніх дітей.

Оксана Карп’юк

головна редакторка видавництва Discursus

Уявляєш, якщо в тобі зародиться нове життя, каже він, роздягаючи мене. Я уявляю, бо мені це снилося. Я уявляю, як носити, родити, ростити, але, може, краще хай воно зароджується не в мені? Нехай народжують інші. Поки не хочеш? Любий, а де наші презервативи? Я ж кажу: ні! А він: я ж тебе люблю. А я: і як одне в’яжеться з іншим?

Любов Якимчук

«Гетерозиготна жінка виходить заміж»

Не знаю, як кому, а мені вагітною бути подобається. Як там було в мультику? Хочеш – морозиво, хочеш – пірозиво. Бо все тобі можна, навіть трошки кави з чорним шоколадом, якщо тиск упаде, як Берлінська стіна. І всі за сценарієм ходять і дують на тебе, а ти собі потай посміхаєшся і займаєшся всім, чим звикла – з чистою совістю відмовляючись від неприємної роботи. Бо ж ти тепер не просто ти, а та, котрій навіть місцем у громадському транспорті диктор наказує поступатися. Ти Вагітна.

Ірена Карпа

«Пузяка як двигун прогресу»

…на якомусь глибшому метафізичному рівні раз пережита вагітність ніколи не минає, не перестає бути: вона безнастанно належить цілому моєму тілу; так само й тіло, що відкрило себе до зачаття й народження нового життя, навіть після пологів, уже до кінця наповнившись і віддавши, залишається безнастанно відкритим.

Маріанна Кіяновська

«Моя війна і моє світло»

Уперше малеча заворушилася вночі, коли Леся спала, спочатку їй здалося, що це вона сама: стрибає через щось, смикається нога, так буває уві сні, ти думаєш, що стрибаєш, і це відчуття народжується десь усередині, в животі. Так було і цього разу, але вже за мить після пробудження Леся збагнула, що це зробив хтось інший, не вона. І яким то було полегшенням чітко знати, що він справді у ній, що він – живий та рухливий, що за допомогою рухів може спілкуватися зі своєю полохливою матусею.

Лариса Денисенко

«Жінки, що проковтнули місяць»

Вагітність має бути зареєстрована. Про це турбується жіноча консультація. Не маючи жодного досвіду спілкування з подібними інстанціями, жінка і тут мусила виштовхнути себе із зони комфорту. Все ускладнилося ще й тим, що гінеколог, який мав вести вагітність, виявився молодим чоловіком. Щоправда, трохи згодом якраз це обернулося великою перевагою: гінеколог не говорив зайвого, не виявляв надмірних емоцій, не залякував і не порівнював пацієнтку із собою. До речі, про пацієнтку. Досі в усіляких медичних реєстраційних картках «вагітна» пишуть у графі «Діагноз».

Галина Петросаняк

«Як кості ростуть в утробі вагітної…»

Я вагітна. Звучало дивно. Щось зі мною відбувається вперше. Звісно, знаю, як виглядають вагітні, не раз бачила, але себе такою уявити чомусь не могла. Та час ішов, і вже зовсім скоро я вже не могла уявити себе невагітною.

Христина Козловська

«Бог є любов»

Кажуть, що дитина – це зв’язок між батьком та матір’ю. Я не відчуваю. Можливо, коли вона народиться, то все буде інакше з отим зв’язком, але зараз – ні. Є вона, є я. І немає тебе, батька моєї дитини.

Ольга Деркачова

«Ти – батько моєї дитини»

Народження дитини, постійні перельоти з однієї держави до іншої, люди (чужі/свої, їхні/наші, мої/твої) поступово зруйнували ту залізобетонну стіну, котрою колись власноруч себе обмурувала. Мої годинники більше не зупинялись – вони знову почали губитись, як тоді, у далекому минулому, в яке я поверталась, але дуже і дуже рідко.

Тетяна Мельник

«Сліпий»

Відколи випускаємо зі свого тіла (далеко не ходи, гуляй так – щоби я тебе бачила, щоб до вечері була вдома), щодня переживаємо, як удар, як підступ, їхню окремішність (чому? тому що я так сказала), боїмося їхнього дорослішання (тобі ще рано таку сукню), але страшної загрози такінеподорослішання жахаємося найбільше (не розмовляй із незнайомими); мріючи прирости до них, обхоплюємо міцно, лице ховаємо у згин теплої дитячої руки (обійми маму), просимося туди, звідки нас випущено, – у нашу власну недорослість (боже мій, як не хочеться нічого вирішувати), коли ще із цілих нас не виходила незнана іншість – і не озиралася до нас не нашим, незнайомим обличчям.

Ірина Шувалова

«Непроминальна ріка»

 Вартість:

 Discursus (українською)

   друкована: 230 ₴