The Village Україна обирає найцікавіші книжки, що виходять у лютому, і пояснює, чому їх варто читати

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Художня література

Ґабріель Зевін «Завтра, завтра, завтра...»

Vivat

Переклад з англ. Н. Хаєцької

Наприкінці 2022-го «Завтра, завтра, завтра...» фігурував чи не у всіх рейтингах і підсумках. Редактори Amazon назвали роман Ґабріель Зевін книжкою року. Приємно, що доволі швидко й український читач отримав можливість скласти про нього власне враження. Перед тим, як братись за «Завтра, завтра, завтра...», слід розуміти, що це дуже американський роман, не такий масштабний, як, скажімо, «Маленьке життя» Ганьї Янаґігари, але приблизно одного спрямування. В обох книжках фокус зроблено на психологічних травмах персонажів і хворобливих стосунках. Щоправда, Ґабріель Зевін додає оригінальне тло, на якому й розгортатимуться складні взаємини Сема Мазура та Сейді Ґрін.

Ідеться про світ розробників відео, а потім комп'ютерних ігор. Сем – талановитий дизайнер, Сейді – геніальна програмістка. У дитинстві вони були найкращими друзями, але посварились і роками не спілкувались. Зустрівшись уже студентами, молоді люди починають працювати разом, проходять шлях від самоучок до зірок індустрії. Увесь цей час Сем кохає Сейді, а вона то звинувачує його у привласненні її ідей, то зустрічається з іншим, а то й узагалі вагітніє від їхнього спільного друга… Між цими персонажами стоїть чи то давня образа, чи то емоційна незрілість. Спостерігати за Семом і Сейді як цікаво, так і втомливо. Але думка про те, що людині, яка має шанс перезапустити своє життя чи стосунки, почати з нового раунду, сподіваючись на виграш, слід ним скористатися – цінна й реалізована саме так, як і мало би бути.

Роберт Тарагуд «Марловський кримінальний клуб»

«Нора-Друк»

Переклад з англ. Н. Тисовської

Спокійне життя мальовничого британського містечка Марлов, розташованого на берегах Темзи, порушують три поспіль вбивства. Усі вони скоєні з однієї зброї, а поруч із тілами жертв поліція знаходить медальйони з написами «віра», «надія», «милосердя». Власне розслідування починає сімдесятисемирічна Джудит Потс, укладачка кросвордів і жінка з дуже гострим розумом. Вона стала свідком першого злочину, а тому не матиме спокою, поки не з'ясує, хто забрав життя її милого сусіда. З розвитком сюжету до Джудит долучається Сузі, яка вигулює та доглядає собак мешканців Марлова, й Бекс, дружина вікарія. Утрьох вони розплутуватимуть справу, яка ледь не закінчиться вбивством однієї з жінок. Героїні подружаться й знатимуть, що вже не такі самотні, як були до спонтанно створеного марловського кримінального клубу.

У автора книжки вийшов легкий захопливий детектив англійського колориту, якому додають рецепт ідеального чаю та згадки про скотч. Іще Роберт Тарагуд додає до основної лінії мотиви боротьби домогосподарок за право мати власні інтереси поза кухнею та нагадує, що жінка не зобов'язана терпіти зради й образи чоловіка, а тому може собі не відмовляти в найнепередбачуваніших способах позбутися кривдника.

Юдіт Германн «Вдома»

«Видавництво Старого Лева»

Переклад із нім. Н. Сняданко

Юдіт Германн – знакова постать для німецької літератури кінця 1990-х – початку 2000-х. Її часто називають голосом покоління й авторкою, яка в себе на батьківщині відродила оповідання. У випадку «Вдома» маємо справу з великою прозою – романом про самотність, почуття вкоріненості, здатність ухвалювати рішення. Стиль Германн дуже лаконічний, нарочито холодний. Він ніби намагається приховати під тонкою кригою стриманості бурхливі хвилі емоцій нараторки. Власне, оповідачкою книжки є 47-річна жінка. Вона пригадує минуле, у якому мала б поїхати в турне з фокусником і виконувати роль дівчини, розпилюваної в ящику. Здається, що до цієї авантюри їй залишається лише крок. Але раптом читач зустрічається з жінкою, коли минає тридцять років.

Вона виростила доньку, розлучилась із чоловіком і поїхала з міста, щоб замешкати в сільському будинку-розвалюсі, працювати у кнайпі брата й намагатись побудувати нові зв'язки та стосунки. Твір, майже безсюжетний і безконфліктний, легкими натяками вказує на теми, які б авторка воліла зробити побаченими: місто як скупчення непотрібних речей, село з його естетикою занепаду, шаблонне сприйняття в суспільстві творчої людини тощо. Юдіт Германн створила роман-ребус, який однозначно не такий простий, як здається.

Тесс Ґеррітсен «Дівчина, яка мовчить»

«Клуб Сімейного Дозвілля»

Переклад з англ. О. Оксенич

Поціновувачі детективного жанру, найімовірніше, добре знайомі з творчістю американської письменниці китайського походження Тесс Ґеррітсен. За її книжками знімають серіали, про них схвально відгукується Стівен Кінг, а члени журі літературних премій відзначають серед інших. Ґеррітсен почала писати наприкінці 1980-х, але слава прийшла до неї на початку 2000-х, коли від романтичних трилерів прозаїкиня перейшла до кримінальних романів. Найвідомішою в доробку письменниці є серія «Ріццолі та Айлс» про детективку Джейн Ріццолі та судмедекспертку Мору Айлс. Роман «Дівчина, яка мовчить» – її дев’ята частина, що читається як самостійний твір і не обтяжує відсиланнями до попередніх книжок.

У китайському кварталі Бостона хтось скоїв вигадливе вбивство, жертвою якого стала професійна кілерка. Розслідування приведе поліцію до кривавої справи дев'ятнадцятирічної давнини, а та – до низки викрадень неповнолітніх дівчат. Не виключно, що в цьому всьому замішана ірландська мафія або казкове китайське створіння – Король Мавп. Звісно, виявиться, що не у міфах справа, але письменниця дуже вправно вплете їх, а ще гендерне та расове питання в захопливу, динамічну та по-своєму красиву оповідь про кохання, обов'язок і помсту.

Майкл Крайтон «Поглиначі мертвих»

«Фабула»

Переклад з англ. О. Тельної

«Поглиначі мертвих» дуже популярного в США письменника-фантаста, продюсера та сценариста Майкла Крайтона – це такий собі літературний експеримент і водночас наукова провокація. Твір є вільним переспівом епічної поеми «Беовульф». 1974 року Крайтона запросили прочитати лекцію в коледжі про один із творів, що вважаються принципово важливими для західної цивілізації, «але які в наш час із доброї волі ніхто не читатиме тому, що сучасній людині вони видаються нудними та нецікавими». Письменник вирішив перетворити епос 7 століття на пригодницький роман, оповідачем якого є араб, на ім'я Ібн Фадлан, історична постать, що залишила по собі цінні записи зустрічей із вікінгами, датовані 10 століттям.

Стилізувавши оповідь під подорожні нотатки, Майкл Крайтон проводить читача дивовижним шляхом від Багдада до туманних земель сучасної Данії, куди вирушає Беовульф і ще дванадцять його воїнів, щоби допомогти королю Ротґару впоратись із набігами смертельно небезпечних «поглиначів мертвих». Тепер настає черга наукової провокації. Бо в післямові до книжки Крайтон пояснює, що зображені ним жахливі істоти є нічим іншим, як вцілілою гілкою неандертальців, яка продовжувала існувати набагато довше, ніж написано у шкільних підручниках історії. Завдяки цим несподіваним поєднанням автор змушує читача замислитись над тим, що міфи, казки та легенди мають в основі реальні історичні факти. Питання лише в тому, чи готові ми до їхнього переосмислення…

Нон-фікшн

Діна Волинець «Curly менеджмент. Як управляти проєктами, не зраджуючи собі»

Yakaboo Publishing

Переклад з англ. П. Шведа

Діна Волинець, аналітикиня, стратегиня, коуч і тренерка, за «роки практики фасилітації, планування та втілення проєктів» розробила універсальну інструкцію зі створення стратегії будь-якого з них. Ідеться про методологію управління проєктами під назвою Curly Management («кучерявий менеджмент»). Кучері тут є метафорою прийняття себе та небажання «приладжуватись під загальні очікування». За словами авторки, у цьому й полягає суть її методології – зрозуміти свої сильні сторони й отримати від них максимум енергії для досягнення цілей.

Про фасилітацію, визначення «ціннісних фільтрів» і важливість цього процесу, про формування «дерева проблем» ітиметься в перших частинах книжки. Далі авторка зосереджується на теоріях типології людей, які допоможуть краще розібратись у собі й ліпше комунікувати з іншими, а заразом пояснює, чому не працює класичний проєктний менеджмент. З п'ятої частини видання дає ще більше практичних порад: як створити канву бізнес-моделі, поставити цілі, розподілити обов'язки серед команди… Легко, з гумором, посилаючись на власний досвід і, відповідно, на український контекст, авторка дає вектор для ухвалення рішень, сподіваючись, що під час повномасштабної війни він зможе комусь спростити життя.

Максим Яковлєв «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом»

«Віхола»

Книжка українського політолога-міжнародника вийшла наприкінці січня, але ми не могли пройти повз неї через важливість та актуальність теми видання. Максим Яковлєв пише про інформаційне поле, у якому є безліч неймовірного, безглуздого, але з успіхом споживаного людьми контенту. «Про масонів, ілюмінатів, світовий уряд, віру в пласку Землю чули майже всі», – пише автор, додаючи, що, крім цих поширених конспірологічних теорій, є й локальні, такі, що притаманні лише певним групам. І все б нічого, мовляв, кожен ладен вірити в те, що хоче. Але часто теорії змов стають інструментом шахраїв або відіграють певну роль в інформаційних війнах.

Максим Яковлєв переконаний, що «прочитання цієї книжки надихне по-новому поглянути на світ, бо він гідний того, щоб його досліджували, пізнавали, розкладали на зрозумілі компоненти, а потім збирали докупи в певне цілісне уявлення». «Піцаґейт», некрокомунізм, «Біле братство», Conspiracy Cons, ковідна пандемія, загибель принцеси Діани – автор наводить багато прикладів теорій змов, науково обґрунтовуючи психологію конспірацистського світогляду. У Яковлєва вийшла дуже інформативна книжка, яку сміливо можна назвати ліками проти глупства.

Ричард Шеперд «Сім етапів смерті. Відверта сповідь судмедексперта»

Переклад з англ. І. Павленко, П. Донченка

BookChef

«Моя професія – проводити огляд і розтин загиблих, і для більшості з тих, хто потрапляє до мене, смерть настає передчасно й рідко буває спокійною. Працюючи, я часто забуваю, що тиха й мирна смерть – це норма», – пише донедавна провідний судмедексперт Великої Британії, викладач та автор бестселерів. У своїй книжці Ричард Шеперд поєднує кілька складових: медичний детектив, жанр популярний як в літературі, так і в, скажімо, ТБ-серіалах, автобіографію, бо в передмові й далі за текстом подає чимало згадок чи ремарок, пов'язаних із його власним життям, науковий екскурс у світ розвитку й регресу людського організму та врешті завершує філософськими висновками щодо того, чим є життя та його фінал.

Двадцять три справи судмедексперта, описані Шепердом у виданні, дійсно утворюють віковий ланцюг. Від розслідування смерті немовляти до добровільного, а може, й не зовсім, відходу з життя вже літньої людини, Шеперд пояснює, як працює організм, у чому полягає грандіозність цього унікального творіння природи. Та головне – знаходить правильні слова, щоб наголосити: старість не страшна, якщо дбати про себе замолоду.

Деніел Койл «Культурний код»

«Наш Формат»

Переклад з англ. О. Асташової

«Групова культура – одна з наймогутніших сил на планеті», – вважає Деніел Койл, колишній бізнес-радник Microsoft і Google, редактор і блогер. Утім, механізм того, як вона допомагає досягати успіху в бізнесі, спорті чи навіть побудові родини, на думку автор, залишається загадкою. Щоб її розгадати, Койл чотири роки досліджував «уісім найуспішніших груп світу: морських котиків, школу в бідному районі, професійну баскетбольну команду, кіностудію, комедійну трупу, банду викрадачів коштовностей» тощо.

Автор книжки виявив, що всі їхні культури зумовлені певним набором навичок, які спрямовані на створення взаємодії: убезпечувати, ділитись уразливістю, ставити мету. Застосування кожної з них Деніел Койл розбиратиме на прикладі конкретних компаній, перед тим додавши наукову інформацію про ті чи інші механізми роботи мозку, що відповідають, наприклад, за формування довіри чи міжособистісну комунікацію. На сторінках книжки автор згадує про Google, індійський колцентр WIPRO, команду Minuteman, що керує пусковими установками ядерних ракет, авіакомпанію United Airlines, медично-фармацевтичного гіганта Johnson & Johnson тощо. Урешті, робить висновок, із яким важко не погодитися: «Культура є сукупністю живих стосунків, що працюють на досягнення спільної мети. Культура – не ви, а те, що ви робите».

Ґреґ Гоффман «Як створити емоцію»

«Лабораторія»

Переклад з англ. Ю. Лазаренко

Ґреґ Гоффман – нині інструктор із побудови бренда, засновник і керівник консультативної групи Modern Arena. Але до цього він двадцять сім років присвятив роботі в корпорації Nike, у якій обіймав різні посади, зокрема був директором із маркетингу. Його книжка саме про цей професійний досвід. Якщо ж більш конкретно, то про дизайн емоцій. Так Гоффман називає здатність компаній «розповідати історії, створювати образи та викликати переживання, які дають споживачам відчуття того, що навіть найсміливішу мрію можна втілити».

Автор переконаний, що підхід, який базується на панівній ролі ідеї в корпоративній культурі, можуть використовувати компанії в будь-яких сферах. Отже, книжка Гоффмана – керівництво з того, як розкрити творчий потенціал команди, а ще автобіографія й трошки історія великого спорту. З неї можна дізнатися, що культуру креативності можна сформувати, якщо триматись за мрійників, дослухатись скромників, залучати до команди людей із різноманітними навичками й точками зору. Досвід Ґреґа Гоффмана – неймовірно цікавий і цінний, а тому піде на користь тим, хто будує власну справу та прагне ставити на цьому шляху правильні цілі.