The Village Україна обирає книгу тижня та пояснює, чому її варто читати.

Ця книжка – про зміну поведінки дорослих. Чому ми настільки невмілі у здійсненні змін? Як нам навчитися робити це краще? Як вибирати, що саме змінити? Як зробити так, щоб інші оцінили, що ми змінилися? Як зміцнити власну рішучість у боротьбі з вічним і постійним викликом, з яким стикається кожна успішна людина – стати такою особистістю, якою ми хочемо бути?

 

Це перевидання популярної книжки «Перемикайся. Стань тим, ким хочеш бути», однак ми вирішили повернутися до оригінальної назви – «Тригери». Автор наводить проблему всіх дорослих людей: ми щось плануємо, але в результаті швидко сходимо з дистанції. І проблема – в тригерах – стимулах, що перекроюють наші думки й дії. Наприклад, ми хочемо схуднути, але не можемо втриматися від печива на офісній кухні, бо воно так гарно пахне, в нього такі великі шоколадні крихти – рука так і тягнеться, коли ми прийшли просто приготувати чай. 

Власне, автор покроково розписує, як навчитися протидіяти цим тригерам і випрацювати бажану звичку. Моя колега колись навіть відео знімала про те, як ця книжка допомогла їй не розкидати одяг по квартирі.

Але врахуйте, що у книжки є один мінус: вона замість вас не напрацює бажану поведінку. Тому читайте й одразу впроваджуйте в життя.

 Галина Харук-Бачуро

шеф-редакторка видавництва «Наш Формат»

 

 1.

   

Якщо я зрозумію, то зроблю

Якщо ви бували колись на семінарах чи корпоративних виїздах, де всі відвідувачі погоджувалися з подальшими кроками – а через рік усе залишалося без змін, – то ви знаєте різницю між словами розуміти й робити. Сам факт того, що люди розуміють, що потрібно робити, не гарантує, що вони це зроблять. Це переконання запускає механізм спантеличення.

2.

   

Мені вистачить сили волі, я не піддамся спокусі

Ми возвеличуємо силу волі та контроль над собою і глузуємо з їхньої відсутності. Люди, які досягають чого-небудь за допомогою неймовірної сили волі, вважаються «сильними» та «героїчними». Люди, яким потрібна допомога або підтримка, вважаються «слабкими». Це – безглуздя: зовсім небагато людей можуть точно виміряти чи передбачити свою силу волі. Ми не лише переоцінюємо її, ми також хронічно недооцінюємо силу пускових механізмів-тригерів із нашого оточення, що збивають нас зі шляху.

3.

   

Сьогодні особливий день

Коли ми хочемо виправдати погану поведінку, то кожен день можна назвати «особливим днем». Ми піддаємося імпульсу й короткотерміновій винагороді, тому що сьогодні фінал чемпіонату, або мій день народження, або наша річниця, або мій вихідний, або День печива (4 грудня, якщо ви не знали). Завтра все повернеться в норму. Ми знову станемо дисциплінованими, самі собою.

4.

   

«Принаймні я кращий за...»

У несприятливий момент після невдачі чи поразки ми кажемо собі: «Принаймні я кращий (краща) за___________». Дозволяємо собі попуск через те, що ми не найгірші у світі. Це виправдання для того, щоб розслабитися і знизити планку нашої мотивації та дисципліни. Іншим людям більше потрібні зміни, ніж нам. Ми запустили фальшиве відчуття недоторканності.

5.

   

Я обійдусь без плану дій і допомоги

Це – природна реакція, у якій поєднуються три конкурентні імпульси: 

1) наша зневага до простоти (лише складність варта уваги); 

2) наше презирство до інструкцій та послідовності; 

та 3) наша віра, щоправда, безпідставна, у те, що можемо досягти успіху самотужки. Поєднуючись, вони запускають у нас непривабливий механізм винятковості. Коли допускаємо, що ми кращі за людей, яким потрібна структура та інструкції, ми втрачаємо один із найважливіших інгредієнтів для зміни: смирення.

6.

   

Я не втомлюся, і мій ентузіазм не знизиться

Уранці, коли ми плануємо довгий робочий день і закінчення виконання своїх завдань, ми не виснажені. Почуваємося бадьорими й повними енергії. Однак після кількох годин роботи ми вже втомлені та більш схильні до визнання власної поразки. Коли лишень плануємо втілення своїх завдань, віримо, що наша енергія не зменшиться й що ми ніколи не втратимо ентузіазму в процесі змін.

7.

   

У мене достатньо часу

Ось вам два протилежні переконання, які ми одночасно тримаємо у своїх головах і змішуємо в одне збочене бачення часу:

1) хронічно недооцінюємо час, потрібний, щоби щось зробити;

2) віримо, що час – необмежений і достатньо просторий для того, щоб зрештою досягти всіх своїх цілей для самовдосконалення.

8.

   

Мене ніщо не відволікатиме й нічого неочікуваного не трапиться

Коли плануємо майбутнє, рідко вносимо у плани відволікання. Ми плануємо так, ніби житимемо в ідеальному світі й нас залишать наодинці, де можна буде зосередитися на роботі. І хоча такий стан, коли нас залишають на самоті, ніколи не мав місця в минулому, все ж плануємо так, ніби цей світ нірвани точно існуватиме в майбутньому.

9.

   

Відкриття раптово змінить моє життя

Під відкриттям (осяянням) маємо на увазі те, що зміни можуть розпочатися з раптового спалаху розуміння й сили волі. Таке стається, звісно. Залежний від алкоголізму падає на дно. Азартний гравець розоряється. Неприємному керівнику погрожують звільненням. І впродовж якогось часу всі вони бачать світло. Утім досвід, пов’язаний із прозрінням, запускає механізм примітивного мислення. Досвід миттєвого навернення може спричинити зміни в короткочасному вимірі, але нічого значущого чи тривалого, тому що цей процес базується на імпульсі, а не стратегії, на надіях і молитвах, а не на плані дій.

10.

   

Мої зміни будуть постійними, і я більше ніколи не хвилюватимуся

Колосальна західна хвороба – це «Я стану щасливим, коли...». Ми переконані, що щастя є статичною і кінцевою метою, яку можна схопити руками під час бажаного підвищення на роботі чи купівлі саме того будинку, або ж під час зустрічі з тією людиною абощо. Таке переконання запускає фальшиве відчуття постійності.

Вартість: 360 грн

Купити